Рішення

від 07.04.2021 по справі 910/18446/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2021Справа № 910/18446/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" (02099, м. Київ, вул. Російська, 39/14, кв. 7, код ЄДРПОУ 39472567)

до Всеукраїнської громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 3/34, офіс 21-22, код ЄДРПОУ 33745638)

про визнання недійсним рішення конференції

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Юрченко О.І.

Від відповідача: Шевченко В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ" про визнання недійсним рішення конференції Всеукраїнської громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ" від 26.09.2016.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.12.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

09.12.2020 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 13.01.2021.

У судовому засіданні 13.01.2021 представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі свідків, зокрема, ОСОБА_1 , для підтвердження відомостей щодо дати конференції та рішень, які було прийнято відповідачем, також підтримав клопотання про витребування доказів у відповідача, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення даних клопотань, разом з тим, заявив усне клопотання відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготувати відзив на позовну заяву.

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача щодо витребування доказів, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 відкладено судове засідання на 03.02.2021.

25.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі з тих підстав, що позивач до членів Федерації водного поло України не належить. Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що доводи позивача про те, що ГО ФВПК як юридична особа нібито є колективним членом Всеукраїнської громадської організації Федерація водного поло України , є недостовірними. У відповідності до Статуту та Закону право на участь в управлінні Всеукраїнською громадською організацією Федерація водного поло України та право на участь у вищому органу управління (Конференції) мають виключно громадяни - члени цієї громадської організації. Відповідач зазначає, що доводи позивача про те, що рішення Конференції ФВПУ від 26.09.2016 про затвердження нової редакції Статуту нібито порушило його права, оскільки Статут не містив положення про колективне членство, є вигаданими, оскільки такі зміни відбулися на законодавчому рівні ще 01.01.2013, а Статут ФВПУ лише був приведений у відповідність до законодавчих змін 26.09.2016. Більш того, відповідач зазначає, позивач (ГО ФВПК ) був створений 04.11.2014, тобто після того, коли положення про членство колективів громадян втратило чинність і не застосовувалося з 01.01.2013, оскільки Законом було встановлено виключно індивідуальне членство громадян. Також відповідач зазначає, що доводи позивача про те, що ГО ФВПК як юридичну особу не виключали із членів ФВПУ, тому ГО ФВПК є колективним членом ФВПУ , є хибними, оскільки ГО ФВПК у встановленому Статутом порядку до членів ФВПУ не приймали і можливість прийняття юридичних осіб до членів ФВПУ була відсутня. Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що у своїй відповіді № 33149/5-20 від 30.09.2020 Міністерство юстиції України повідомляє, що ГО Федерація водного поло Київщини створена та діє як самостійна громадська організація без належності до Всеукраїнської громадської організації Федерація водного поло України .

02.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій позивач зазначає, що із матеріалів реєстраційної справи, які надійшли на вимогу суду (справа №910/5541/20), позивачу стало відомо, що Конференція 20.10.2016 не відбувалася. В той же час відбулася конференція 26.09.2016, на яку позивача не запрошували, а тому він не зміг прийняти участь в управління організацією. Будь-які заяви про вихід з складу учасників позивачем не надавалось, рішення про виключення із складу учасників відповідачем також не приймалось у відповідності до п.3.8.8. Статуту. Тобто, позивач зазначає, що за наведеними матеріалами позивач як особа, яка є учасником юридичної особи має право на участь в управлінні (діяльності), передбачені статутними документами, але його не в правовій спосіб лишили його прав. Таким чином, позивач зазначає, що скликання, проведення та оформлення результатів позачергової конференції делегатів ФВПУ 26.09.2016 були здійснені не в порядку та спосіб, передбачений статутом відповідача в чинній редакції статуту 2005 року.

У судовому засіданні 03.02.2021 представник позивача надав суду клопотання про долучення пояснень до матеріалів справи, також надав копію пояснень представнику відповідача, підтримав заяву про зміну підстав позову, просив прийняти її до розгляду.

Судом поставлено на розгляд клопотання про долучення письмових пояснень.

Представник позивача підтримав дане клопотання, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти залучення даних пояснень до матеріалів справи та просив надати час для ознайомлення із заявою про зміну підстав позову.

Розглянувши клопотання позивача, суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання, залучити дане клопотання до матеріалів справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Розгляд заяви про зміну підстав позову відкладено на наступне судове засідання та оголошено перерву у підготовчому засіданні на 10.02.2021.

У підготовчому засіданні 10.02.2021 представник відповідача просив суд не приймати заяву про зміну підстав позову до розгляду та повернути її заявнику, оскільки відповідачу надійшла заява без додатків.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання та просив надати час для подачі додаткових документів.

Представником відповідача заперечень не наведено.

Судом оголошено перерву у підготовчому засіданні на 17.02.2021.

12.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява про усунення недоліків.

У судовому засіданні 17.02.2021 представник відповідача заперечив проти прийняття до розгляду заяви про зміну підстав позову.

Суд на місці ухвалив прийняти дану заяву про зміну підстав позову до розгляду, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Представник відповідача просив надати час для надання відзиву на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну підстав позову та подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання, продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Судом оголошено перерву у підготовчому засіданні на 03.03.2021, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву до 24.02.2021.

26.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки позивач до членів Федерації водного поло України не належить.

Також, 02.03.2021 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами справи.

Позивач участь свого представника у засідання суду 03.03.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Представником відповідача у підготовчому засіданні 03.03.2021 поставлено вирішення даного клопотання на розсуд суду та надано клопотання про долучення додаткових доказів у справі, зокрема копію листа Міністерства юстиції України № 8708/Ш-5376/19.3.1 від 26.02.2021, з питання членства в громадській організації

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача та залучити документи, надані представником відповідача до матеріалів справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 10.03.2021 присутнім представником відповідача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду містам Києва від 03.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2021.

17.03.2021 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно з ч.2 ст.170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 8 ст.42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Дослідивши клопотання та заяву, подані Всеукраїнською громадською організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ", суд вказує, що відповідно до пунктів 17, 17.1 та абзацу другого п. 17.15 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі;

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з п. 18 цих Положень справи, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку справу за матеріалами в електронній формі.

Так, судом встановлено, що подані заяви не містять відомостей, які вимагаються цим Кодексом, а саме підпису ЕЦП.

За таких обставин суд не розглядає заяви по суті справи та з процесуальних питань і докази, які подані не в паперовій формі або не підписані ЕЦП.

Крім того, оскільки ухвалою Господарського суду містам Києва від 03.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2021, суд зазначає, що подання клопотань після переходу до початку розгляду справи по суті без належних на те правових підстав, які визначені ст. 207 ГПК України, є по своїй суті затягуванням судового процесу.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 17.03.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 відкладено розгляд справи на 07.04.2021.

25.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Міністерства юстиції України №6348/5-20 від 25.03.2020 та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому останній просить поновити строк для залучення даних доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.04.2021 представник відповідача заперечив проти залучення даних документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.04.2021 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для залучення документів до матеріалів справи та прийняття доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.

Суд вважає за необхідне зазначити, що необґрунтовані клопотання призводять до штучного затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд зазначає, що сторонам було надано достатньо часу на зібрання, подання доказів в обґрунтування своїх доводів та не обмежено у праві на подання доказів.

Відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 07.04.2021 відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії листка непрацездатності представника позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 07.04.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у засіданні суду 07.04.2021 проти позовних вимог заперечив в повному обсязі.

07.04.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Всеукраїнська громадська організація ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ (ВГО ФВПУ) зареєстрована 8 липня 2005 як неприбуткова, всеукраїнська громадська організація фізкультурно-спортивного спрямування, яка створена відповідно до Закону України Про об`єднання громадян та Закону України Про фізичну культуру і спорт .

25.04.2005 установчою конференцією ВГО ФВПУ був затверджений Статут Всеукраїнської громадської організації Федерація водного поло України та 08.07.2005 зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

1 січня 2013 введений в дію Закон України Про громадські об`єднання , а Закон України Про об`єднання громадян втратив чинність (ч. 1 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону Про громадські об`єднання ).

04.11.2014 року позивачем проведені загальні збори, на яких прийнято рішення про направлення заяви про вступ у колективні члени ВГО Федерація водного поло України , про що було повідомлено відповідача листом №2 від 04.11.2014.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у грудні 2014 року на адресу позивача надійшов лист № 105/М від 10.12.2014 за підписом віце-президента Лісуна В.С., який повідомив, що Федерація водного поло Київщини включена до Національної Федерації водного поло України.

Додатково позивач пояснив, що йому була надана фотокопія статуту відповідача, затвердженого установчою конференцією Всеукраїнською громадською організацією Федерацією водного поло України протокол №01 від 25.04.2005.

13.07.2016 постановою Кабінету Міністрів України № 440 було затверджено Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру, а також вимоги щодо змісту установчих документів неприбуткових громадських організацій щодо критеріїв неприбутковості.

У зв`язку з цим 26.09.2016 проведена Конференція Федерації водного поло України, якою затверджено нову редакцію Статуту ФВПУ у відповідності з вимогами Закону України Про громадські об`єднання та Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій .

12.10.2016 для участі в роботі у звітно-виборчій конференції відповідача загальними зборами позивача були затвердженні делегат від позивача та альтернативна кандидатура на обрання керівника організації. Позивач листом №64 від 12.10.2016 повідомив відповідача про ці обставини.

Позивач зазначає, що із матеріалів реєстраційної справи, які надійшли на вимогу суду (справа № 910/5541/20) позивачу стало відомо, що конференція 20.10.2016 не відбувалася. В той же час відбулася конференція 26.09.2016, на яку позивача не запрошували, а тому він не зміг прийняти участь в управління організацією.

Громадська організація "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" звернулася з даним позовом до суду з вимогою визнати недійсними рішення Конференції Всеукраїнської громадської організації ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ від 26.09.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вважає себе членом Федерації водного поло України, тому вважає, що проведена без його запрошення та участі Конференція 26.09.2016 порушує його корпоративні права.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Громадська організація має право захищати свої права і законні інтереси в органах державної влади та інших організаціях у встановленому законом порядку у разі їх порушення у один із способів, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1. Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Федерація водного поло України (ФВПУ), затвердженого протоколом від №01 від 25.04.2005, Федерація є всеукраїнською громадською організацією фізкультурно-спортивної спрямованості, яка об`єднує громадян України на підставі спільності інтересів для реалізації мети та завдань, передбачених Статутом, створеною відповідно до Закону України Про об`єднання громадян та Закону України Про фізичну культуру та спорт .

Федерація набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації, набуває майнові та особисті майнові права, має самостійний баланс, печатку, штампи, бланки зі своїм найменуванням, зразки яких затверджуються Президією, власну символіку, рахунки, в тому числі валютні, в установах банків (п. 1.3. Статуту).

Відповідно до п. 3.1. Статуту федерація будується на засадах індивідуального і колективного членства.

Колективними членами Федерації можуть бути колективи об`єднань громадян, зареєстровані (легалізовані відповідно до Закону України Про об`єднання громадян , колективи підприємств, установ і організацій, господарських товариств та підрозділів, зазначених структур тощо, які визнають Статут ФВПУ, сплачують у встановленому порядку вступні та членські внески, (п.3.2. Статуту)

Відповідно до п. 4.1.1. Статуту відокремлений підрозділ у відповідній адміністративно-територіальній одиниці створюється рішенням установчих зборів, в яких беруть участь не менш ніж 3 (три) члени ФВПУ, що проживають або працюють у цій адміністративно-територіальній одиниці.

Згідно Закону України Про об`єднання громадян , який втратив чинність 1 січня 2013, та Статуту ФВПУ від 25.04.2005, членство громадян у Федерації водного поло могло бути індивідуальним та колективним (п. 3.1).

Індивідуальними членами ФВПУ могли бути особи, які досягли 14 років та були прийняті у члени рішенням Президії ФВПУ згідно поданої заяви (п. 3.2., 3.4. Статуту).

Колективними членами ФВПУ могли бути колективи (трудові) підприємств, установ, організацій, господарських товариств та підрозділів зазначених структур.

Отже, судом встановлено, що колективними членами могли бути колективи громадяни, але не безпосередньо підприємство, як юридична особа чи громадська організація.

Як у випадку індивідуального членства громадян, так і у випадку колективного членства громадян, членами ФВПУ могли бути виключно громадяни.

Норма Закону України Про об`єднання громадян щодо можливості колективного членства громадян у громадській організації, втратила чинність 1 січня 2013.

Закон України Про громадські об`єднання , який набув чинності 01.01.2013 р., встановив можливість лише індивідуального членства громадян у громадських організаціях, виключивши таку форму участі, як членство колективів.

Доводи позивача про те, що ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ як юридична особа нібито є колективним членом Всеукраїнської громадської організації ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ , суд визнає помилковим, з огляду на те, що у відповідності до Статуту та Закону право на участь в управлінні Всеукраїнською громадською організацією ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ та право на участь у вищому органу управління (Конференції) мають виключно громадяни - члени цієї громадської організації.

За твердженнями позивача, ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ як юридична особа була включена до ФВПУ на підставі листа віце-президента Лісуна В.С. від 10.12.2014.

Оцінюючи наданий позивачем лист від 10.12.2014, господарський суд визнає, що він не є належним доказом прийняття ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ у члени ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ , виходячи з наступного.

Статутом відповідача в редакції від 25.04.2005 (пункти 3.4., 6.1.-6.7., 7.1.7 Статуту) передбачено прийняття у члени ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ рішенням Президією ФВПУ, яка складається з Президента ФВПУ та віце-президентів. При цьому рішення приймається простою більшістю голосів.

Лист від 10.12.2014 за підписом віце-президента ФВПУ Лісуна В.С. не містить посилання на рішення Президії відповідача про прийом позивача у члени ФВПУ.

З пояснень представників позивача та відповідача судом встановлено, що будь-яких вступних та членських внесків ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ за членство у ФВПУ не сплачувало.

Посилання позивача на те, що спортсмени ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ брали участь у спортивних змаганнях, організованих ФВПУ, не підтверджують членства позивача, оскільки, за поясненнями самих представників, у таких спортивних змаганнях брали і беруть участь не лише члени ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ .

Доводи позивача про те, що рішення Конференції ФВПУ від 26.09.2016 про затвердження нової редакції Статуту порушило його права, оскільки Статут у нові й редакції не містив положення про колективне членство, суд визнає помилковими, оскільки такі зміни відбулися на законодавчому рівні ще 01.01.2013, а Статут ФВПУ був приведений у відповідність до законодавчих змін 26.09.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що юридична особа позивача (ГО ФВПК ) була створена 04.11.2014, тобто, після того, коли положення про членство колективів громадян втратило чинність і не застосовувалося з 01.01.2013, оскільки Законом було встановлено виключно індивідуальне членство громадян.

Твердження позивача про те, що ГО ФВПК як юридичну особу не виключали із членів ФВПУ, тому ГО ФВПК є колективним членом ФВПУ , судом не приймаються до уваги, оскільки ГО ФВПК не підтвердив належними доказами, що його у встановленому Статутом порядку було прийнято до членів ФВПУ.

Щодо обставин проведення звітно-виборчої Конференції Федерації водного поло України 20.10.2016 за участю делегатів від регіонів, на якій вирішувалося питання про обрання Президента ФВПУ, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що на вказану Конференцію 20.10.2016 були запрошені делегати від усіх регіонів України, які задіяні у водному поло, а також представники Колегії суддів України, Комітету ветеранів та Комісії атлетів. Такий формат конференції був організований для того, аби регіони, в яких є перспектива розвитку водного поло, та всі громадяни, які задіяні у водному поло, через своїх делегатів могли зустрітися та висловити позицію щодо обрання керівника (президента) Всеукраїнської громадської організації ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ .

Позивач стверджує, що згадування прізвища ОСОБА_2 , як делегата від Київської області на звітно-виборчій Конференції 20.10.2016, є підтвердженням членства юридичної особи (ГО ФВПК ) у Федерації водного поло України, про що позивачем надано роздруківку із сайту.

Проте судом встановлено, що у вказаній роздруківці зазначається, що ОСОБА_2 приймав участь у Конференції як делегат від Київської області, а не як представник ГО ФВПК .

Отже, доводи позивача про те, що на Конференції 20.10.2016 Клестов В.В. представляв інтереси юридичної особи (ГО ФВПК ) як члена ФВПУ, є необґрунтованими, оскільки надана позивачем роздруківка такої інформації не містить, як і не містить жодного згадування про позивача (ГО ФВПК ), як і будь-яких інших юридичних осіб.

Крім того, судом встановлено, що Міністерство юстиції України у листі щодо надання інформації № 33149/5-20 від 30.09.2020 зазначило, що ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ створена та діє як самостійна громадська організація без належності до Всеукраїнської громадської організації ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ .

За приписами ч. 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Судом встановлено, що Громадська організація ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ створена особами, які не належать до членів ФВПУ (засновники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ). ФВПУ не приймала рішення про створення цієї громадської організації та не є її засновником.

У статуті позивача не міститься жодних відомостей про те, що вона чи її колектив є членом Федерації водного поло України або можуть бути таким членом, що вони визнають Статут і рішення органів ФВПУ тощо.

Отже, посилання у позовній заяві на порушення, які, на думку позивача, були допущені при проведенні Конференції 26.09.2016, не можуть визнаватися порушенням прав позивача, оскільки позивач, як юридична особа, не входить до складу ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ , не є її членом, а отже - у позивача відсутні корпоративні права на участь в управлінні ГО ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" про визнання недійсним рішення конференції Всеукраїнської громадської організації ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ від 26.09.2016 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а отже - відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" відмовити повністю.

Позивач - Громадська організація "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО КИЇВЩИНИ" (02099, м. Київ, вул. Російська, 39/14, кв. 7, код ЄДРПОУ 39472567)

Відповідач - Всеукраїнська громадська організація "ФЕДЕРАЦІЯ ВОДНОГО ПОЛО УКРАЇНИ" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 3/34, офіс 21-22, код ЄДРПОУ 33745638)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.04.2021

Суддя І.О. Андреїшина