Окрема думка

від 13.04.2021 по справі 910/11702/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11702/18

суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Зуєва В. А. та Краснова Є. В. на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 року у справі № 910/11702/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 (колегія суддів: Чорногуз М. Г. - головуючий, судді Агрикова О. В., Євсіков О. О.)

1. У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Старокиївський Банк" (далі - ПАТ "Старокиївський Банк", Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" (далі - ТОВ "Елула") про витребування у відповідача нерухомого майна (реєстраційний номер 845880000) - нежилого приміщення літ. А з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) загальною площею 65,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та про визнання за ПАТ "Старокиївський Банк" права власності на це нерухоме майно. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірне нерухоме майно вибуло з його володіння без установленої законом правової підстави та поза волею ПАТ "Старокиївський Банк", передано ТОВ "Елула" безоплатно, тому воно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ТОВ "Елула" на користь ПАТ "Старокиївський Банк".

2. 25.04.2019 Господарський суд міста Києва (суддя Борисенко І. І.) ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.

3. Під час перегляду цього судового рішення в апеляційному порядку 25.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Михайлівський центр" (далі - ТОВ "Михайлівський центр") звернулося до Північного апеляційного господарського суду з заявою про процесуальне правонаступництво. Крім того, ПАТ "Старокиївський Банк" заявило клопотання про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк".

4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 задоволені клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк" та заява ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво; останнього залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк".

5. Ця ухвала мотивована тим, що внаслідок укладення договорів купівлі-продажу майнових прав від 19.06.2019 та від 10.09.2019 правонаступником ПАТ "Старокиївський Банк" у відносинах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно (тобто тих, щодо яких виник спір) є ТОВ "Михайлівський центр" як остаточний набувач майнових прав на нерухоме майно, стосовно якого виник спір.

6. Не погоджуючись із ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, ТОВ "Елула" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк" і заяви ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво.

7. 13.04.2021 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Елула", скасував ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк" та про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво, а справу № 910/11702/18 передав до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

8. Ухвалюючи цю постанову, виходив з такого.

- відчужені права не є у розумінні статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правами вимоги майнового характеру, а сторони у спірних правовідносинах фактично не здійснили операцій з купівлі-продажу права вимоги, оскільки такі права не існували на момент укладення договору від 19.06.2019 (пункт 45 постанови);

- речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації (пункт 54 постанови);

- майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав, тоді як матеріали справи не містять, суди не встановили та ТОВ "Михайлівський центр" не надало доказів на підтвердження того, що предметом купівлі-продажу за договорами від 19.06.2019 і від 10.09.2019 були такі види "права очікування" як майнове право на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), або ж на об`єкт незавершеного будівництва.

9. З цими висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку.

10. Так, відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

11. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

12. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

13. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

14. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

15. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

16. 19.06.2019 за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом UA-EA-2019-03-27-000196-b від 17.04.2019, між ПАТ "Старокиївський Банк" як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, за яким продавець передає у власність покупцеві, а останній приймає майнові права щодо нерухомого майна - нежилих приміщень (в літ. А.) з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) (колишня квартира в„– 19 ) загальною площею 65.20 кв. м (РНОНМ 845880000), розташованих за адресою:

АДРЕСА_1 17 . 10.09.2019 між ОСОБА_1 як продавцем та ТОВ "Михайлівський центр" як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна від 10.09.2019, за умовами якого останній приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна - нежилих приміщень (в літ. А.) з № 1 по № 5 (групи приміщень в„– 19) (колишня квартира в„– 19 ) загальною площею 65,20 кв. м (РНОНМ 845880000), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Умови пунктів 1.1. та 1.3. цих договорів є ідентичними.

18. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ТОВ "Михайлівський центр" за наслідками укладення договору від 10.09.2019 набуто майнові права щодо нерухомого майна - нежилих приміщень (в літ. А.) з № 1 по №5 (групи приміщень №19) (колишня квартира в„– 19 ) загальною площею 65,20 кв. м (РНОНМ 845880000), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у т. ч. про припинення дій третіх осіб, які порушують право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, набуття у власність нерухомого майна, та, виходячи з презумпції правомірності договорів, за відсутності доказів визнання договорів від 19.06.2019 та 10.09.2019 недійсними, цей суд здійснив процесуальне правонаступництво.

19. Утім, скасувавши це рішення суду апеляційної інстанції з мотивів, наведених вище у пункті 8 цієї окремої думки, Верховний Суд фактично вдався (за відсутності заперечень особи, що відступає своє право та особи, яка його приймає) до аналізу змісту договору, на підставі якого здійснюється такий перехід.

20. За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

21. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

22. Статтею 203 цього Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

23. При цьому статтею 204 цього ж Кодексу закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

24. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки недійсності правочину передбачені у статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

25. З аналізу приписів статей 215 - 216 ЦК України вбачається, що суд наділений повноваженнями щодо застосування з власної ініціативи виключно наслідків нікчемного правочину, тоді як оцінювати правомірність договору в інших випадках суд має право виключно якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність.

26. Близький за змістом висновок (з урахуванням відмінності у стадії господарського процесу) міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16, у якій під час розгляду справи про заміну сторони виконавчого провадження сформовано таку правову позицію.

27. Вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74 - 79, 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

28. Поряд з цим слід зазначити, що, погоджуючись у цілому з тим, що майнові права підлягають державній реєстрації, необхідно звернути увагу, що у справі, що розглядається, предметом спору саме і є майнові права на нерухоме майно, яке, на думку позивача, безпідставно набуто іншою особою. Отже, в умовах наявності такого спору (про визнання права власності та витребування нерухомого майна) позивач вочевидь був позбавлений можливості зареєструвати як основне право на таке майно, так і похідні від нього майнові права до вирішення спору.

29. Тому відмова у правонаступництві з мотивів відсутності реєстрації права похідного від основного майнового фактично є вирішенням спору по суті під час ухвалення процесуального рішення, що суперечить основним засадам (принципам) господарського судочинства щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності.

30. Таким чином, суд касаційної інстанції повинен був, не вдаючись в оцінку доказів та обставин, що не були встановлені судом апеляційної інстанції, визначити лише процесуальне питання щодо можливості застосування статті 52 ГПК України без здійснення аналізу змісту договору, на підставі якого відбувся перехід прав до правонаступника, оскільки до меж дослідження під час розгляду такої заяви ТОВ "Михайлівський центр" не входять обставини відповідності договору нормам матеріального права та відповідно застосування наслідків його недійсності.

31. З урахуванням викладеного вважаємо, що оскаржувану ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/11702/18 слід було залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Елула" - без задоволення.

Судді В. А. Зуєв

Є. В. Краснов