Постанова

від 06.04.2021 по справі 911/207/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/207/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрожилбуд"

на рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрожилбуд"

до Вишгородської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишгородміськреконструкція-1",

про визнання незаконним та скасування рішення.

У судовому засіданні взяли участь представник позивача - Осадчий В. Б. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрожилбуд" (далі - ТОВ "Дніпрожилбуд") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської міської ради (далі - відповідач та/або міськрада) про визнання незаконним та скасування рішення міськради 59 сесії VII скликання від 24.12.2019 № 59/34 "Про заперечення у поновленні дії договору оренди земельної ділянки" (далі - спірне рішення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте з порушенням положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того, спірне рішення прийняте з порушенням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про доступ до публічної інформації", а також з порушенням Регламенту міськради, оскільки проект рішення було внесено з голосу під час пленарного засідання міськради 24.12.2019 без попереднього оприлюднення.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.07.2020 у справі № 911/207/20 (суддя Наріжний С. Ю), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 (Яковлєв М. Л. - головуючий, Козир Т. П., Тищенко О. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судове рішення аргументоване тим, що у даному випадку, визнання незаконним і скасування спірного рішення не відновить права позивача та не призведе до реального й ефективного захисту його прав, а також такий обраний позивачем спосіб захисту не розв`яже спір щодо користування земельною ділянкою, яку передано в оренду іншій особі (Товариству з обмеженою відповідальністю "Вишгородміськреконструкція-1"). Тобто, позивачем, у цьому разі, обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 08.07.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/207/20, ТОВ "Дніпрожилбуд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновку щодо цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах № 914/2139/19 (постанова від 09.09.2020), № 910/1200/17 (постанова від 28.03.2018), № 910/23415/17 (постанова від 27.08.2018), № 914/269/18 (постанова від 19.06.2019), № 910/10752/19 (постанова від 19.05.2020), № 910/7160/19 (постанова від 02.04.2020), № 910/18560/16 (постанова від 04.12.2018), № 905/650/19 (постанова від 20.05.2020).

Посилаючись на наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 922/3963/17, від 06.12.2018 у справі № 911/3144/17, від 18.04.2019 у справі № 917/848/18, від 06.03.2019 у справі № 916/600/18, від 25.04.2019 у справі № 908/913/18, від 04.04.2019 у справі № 905/659/18, від 04.04.2019 у справі № 905/174/18, від 13.02.2019 № 911/3525/17, від 19.03.2019 у справі № 908/1805/17, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17 (щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі") та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15 (щодо застосування положень статті 16 Цивільного кодексу України), застосованого судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки позовна вимога щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки вже є предметом розгляду у іншій справі. Оскільки у цій справі позивач не вимагає - ані "зобов`язати укласти додаткову угоду", ані "визнати поновленим договір оренди", скаржник вважає доцільним та розумним не застосовувати у розгляді цієї справи зазначені постанови Верховного Суду. Скаржник наголошує, що наведені постанови повністю відповідають букві закону та духу законодавства і цілком правомірно застосовані до тих правовідносин, що були предметом розгляду у цих справах. Однак сформована Верховним Судом позиція про те, що сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим не може забезпечити захисту порушеного права позивача, не може бути застосована до правовідносин у розгляді справи № 911/207/20, оскільки така вимога позивачем заявлена не була.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає не задоволенню з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, 10.01.2006 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає на підставі рішення виконавчого комітету міськради від 07.07.2004 № 384 в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,4 га, яка знаходиться в межах міськради за адресою: Київська обл., м. Вишгород, пров. Прожекторний, під розміщення масиву житлових будинків.

Договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шістдесят днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 7 договору).

20.01.2006 Договір посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. та зареєстровано в реєстрі за номером 223.

У подальшому, 29.01.2009 та 28.12.2012 сторонами вносились зміни до договору, зокрема, додатковою угодою від 28.12.2012 до договору внесено зміни в частині строку дії договору та викладено пункт 7 договору в наступній редакції: "Договір укладено до 20.01.2020. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Орендар має привілейоване право викупу орендованої земельної ділянки згідно з законодавством України.".

Договір про внесення змін до договору 28.12.2012 посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. та зареєстровано в реєстрі за номером 3093. Таким чином, дію договору було продовжено до 20.01.2020.

17.12.2019 позивач звернувся до Вишгородського міського голови з листом-повідомленням від 16.12.2019 № 445х/19, в якому просив продовжити термін дії договору. Також, до листа-повідомлення було додано проект додаткового угоди до договору.

Як убачається з наявного у матеріалах справи рішення міськради 59 сесії VІІ скликання від 24.12.2019 № 59/34 міськрада заперечила ТОВ "Дніпрожилбуд" у поновленні дії договору.

Предметом цього спору є вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення.

4.3. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Оцінюючи доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд виходить з того, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Так, у справі № 914/2139/19 Фізична особа-підприємець Кульчицький Володимир Остапович звернувся до суду з позовною заявою до Львівської міської ради про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019 № 5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В. О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на пр. Червоної Калини, 109".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 у справі № 914/2139/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 та постановою Верховного Суду від 09.09.2020 позов у цій справі задоволено; визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019 № 5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В. О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109".

Судові рішення мотивовані тим, що на орендованій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке на праві власності належить ФОП Кульчицькому В. О.; право позивача на користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що йому належить на праві власності, не може бути обмежено, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Отже, у справі № 914/2139/19 обґрунтування позовної заяви та мотиви ухвалення судових рішень стосувалися встановлених обставин щодо розташування на орендованій земельній ділянці нерухомого майна, яке на праві власності належить ФОП Кульчицькому В. О. Водночас у справі № 911/207/20, яка переглядається, обставин щодо розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна належного на праві приватної власності ТОВ "Дніпрожилбуд" встановлено не було. Навпаки, суди попередніх інстанцій установили, що згідно інформації, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, складовою частиною спірної земельній ділянки площею 2,3718 га з кадастровим номером 3221810100:01:257:0003, яка розташована по пров. Прожекторному у м. Вишгороді Київської області, є об`єкти житлової нерухомості, а саме: багатоквартирний житловий будинок - А в стадії будівництва 11 %, І черга будівництва; багатоквартирний житловий будинок - Б в стадії будівництва 11 %, ІІ черга будівництва; багатоквартирний житловий будинок - В в стадії будівництва 11 %, ІІІ черга будівництва; багатоквартирний житловий будинок - Г в стадії будівництва 34 %, V черга будівництва; багатоквартирний житловий будинок - Д в стадії будівництва 11,5%, VІ черга будівництва; багатоквартирний житловий будинок в стадії будівництва 31 %, ІV черга будівництва; форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишгородміськреконструкція-1" (ТОВ "Вишгородміськреконструкція-1"); номер запису про право власності 14695187 від 23.05.2016; підстава виникнення права власності: договір суборенди земельної ділянки, 28.12.2012 посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. та зареєстровано в реєстрі за номером 3097. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка площею 2,3718 га з кадастровим номером 3221810100:01:257:0003, передана міськрадою в оренду ТОВ "Вишгородміськреконструкція-1" (третій особі) 17.03.2020. За договором оренди земельної ділянки від 17.03.2020 спірна земельна ділянка була надана третій особі в користування саме для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, оскільки останнім 23.05.2016 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29786401 ввід 27.05.2016) було здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - багатоквартирні житлові будинки, розташовані на спірній земельній ділянці.

У справі № 910/1200/17 Державне підприємство "Державний будівельний комбінат" Управління справами апарату Верховної Ради України" звернулося з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Корона-Введенська" про стягнення 62 996,88 грн боргу, 1 580,08 грн 3 % річних, 4 587,25 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог). Позов мотивований невиконанням відповідачем зобов`язань з відшкодування позивачу витрат по сплаті податку за землю на підставі договору від 03.01.2011 № 25/11 за період з березня по грудень 2016 року.

У справі № 910/23415/17 Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Комфорт" про відшкодування плати за землю в сумі 2 365 531,01 грн за 2015-2017 роки. Позовна заява обґрунтована тим, що Банк є власником приміщень площею 3014,07 кв.м., що становить 26,67 % від загальної площі будівлі, розташованої по вул. Тургенєвській, 52-58 у Шевченківському районі м. Києва, та сплачує плату за землю на підставі договору на право тимчасового користування землею від 17.10.1996 (в тому числі на умовах оренди), тоді як фактично користування більшою її частиною (73,33% від загальної площі будівлі) здійснюється відповідачем. 22.09.2015 орендар звертався до Об`єднання з проханням відшкодувати плату щодо користування зазначеною земельною ділянкою і направив на його адресу проект договору про відшкодування орендної плати за використання земельної ділянки, однак відповідач ухиляється від підписання договору та відшкодування плати щодо користування земельною ділянкою.

У справі № 914/269/18 ураховуючи непогашення орендарем заборгованості з орендної плати за період з 2015 по 2017 роки, керівник Львівської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Приватного підприємства "Армод Плюс" про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 71 173,06 грн, розірвання договору оренди землі від 17.02.2014 та зобов`язання ПП "Армод Плюс" повернути згідно з актом приймання-передачі земельну ділянку площею 0,0390 га (кадастровий номер 4610136900:07:004:0079), яка знаходиться у м. Львові на вул. Княгині Ольги, 37А, територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

З викладеного слідує, що спір у справі № 910/1200/17 стосувався виконання обов`язку по сплаті земельного податку та ставки земельного податку, у справі № 910/23415/17 відшкодування плати щодо користування земельною ділянкою, а у справі № 914/269/18 непогашення орендарем заборгованості з орендної плати та наслідків такої несплати у виді розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки. Разом з тим, предметом розгляду справи № 911/207/20, що переглядається, є вимога про визнання незаконним та скасування рішення. З викладеного слідує, що правовідносини у наведених справах різняться предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.

У справі № 910/10752/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Градбуд-1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки. Заявлені вимоги позивач обґрунтував припиненням ним як забудовником використання земельної ділянки згідно зі спірним договором для будівництва житлових будинків з вбудованими торговельно-офісними приміщеннями та неможливістю її використання, у зв`язку з чим дію цього договору має бути припинено відповідно до положень статті 19 Закону України "Про оренду землі" та частини 1 статті 141 ЗК України.

У справі № 910/7160/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 08.01.2002, договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 28/03 від 22.12.200, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41163207 від 18.05.2018, вчиненого о 12:16:28, винесеного державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевич С. Г. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства та порушують його права як орендаря земельної ділянки, оскільки перешкоджають йому у майбутньому оформити право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 шляхом укладення договору оренди. Правовою підставою позову зазначено статті 41, 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час укладення спірних угод), а також статті 203, 215, 377 ЦК України, статтю 120 ЗК України.

З викладеного слідує, що правовідносини у справах № 910/7160/19, № 910/10752/19 та № 911/207/20, яка переглядається, різняться за суб`єктним складом учасників, об`єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що також свідчить про неподібність наведених справ.

У справі № 910/18560/16 прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та ТОВ "Будтехнології" про: визнання незаконним та скасування рішення Ради від 01.11.2012 № 394/8678 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), укладеного Радою і ТОВ "Будтехнології", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. в реєстрі за № 201 від 22.07.2013 та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 25.07.2013 за № МЗК-1-00012; визнання відсутнім у ТОВ "Будтехнології" права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса - вул. М. Максимовича, 3) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014). Позовні вимоги обґрунтовані доводами про те, що Рада, приймаючи оскаржуване рішення № 394/8678, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача - ККЕУ від права користування спірною земельною ділянкою.

Отже, у справі № 910/18560/16 обґрунтування позовної заяви та мотиви ухвалення судових рішень стосувалися встановлення обставин щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони та порядку використання цієї категорії земель, зокрема передачі землі в оренду. Водночас у справі № 911/207/20 спору щодо приналежності земельної ділянки до земель оборони не розглядалося, що також свідчить про неподібність наведених справ.

У справі № 906/650/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИПАРИС НВИ" звернулося в Господарський суд Донецької області з позовом до Краматорської міської ради про скасування рішення Відповідача №50/VІІ-92 від 22.02.2019 "Про припинення договору оренди землі Товариству з обмеженою відповідальністю "КИПАРИС НВИ" та визнання поновленим договору оренди землі №27/03-14 від 27.03.2014 з урахуванням протоколу розбіжностей від 28.03.2014, укладеного між Позивачем та Відповідачем, на той самий строк та на тих самих умовах, які передбачені договором з протоколом розбіжностей, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору на той самий строк, на тих самих умовах, в редакції, викладеній в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що у порушення пунктів 35, 36 договору та вимог статей 31-33 Закону України "Про оренду землі" ще до закінчення строку дії договору оренди землі Відповідач прийняв рішення №50/VІІ-92 від 22.02.2019 про припинення Позивачу договору оренди землі. Отже, Відповідачем не було дотримано визначеної статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури припинення орендних правовідносин між сторонами.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.07.2019 у справі № 906/650/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та постановою Верховного Суду від 20.05.2020 позовні вимоги задоволено.

Судові рішенні аргументовано тим, що вирішення Відповідачем питання про припинення договору оренди землі відбулося шляхом прийняття рішення від 22.02.2019 про припинення договору оренди землі до закінчення строку дії договору у спосіб, який не передбачений Законом України "Про оренду землі", а саме, рішення не містить належного обґрунтування його прийняття (пункти 28, 35, 36 договору), чим порушується право Позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк.

Отже, у справі № 905/650/19 обґрунтування позовної заяви та мотиви ухвалення судових рішень стосувалися обставин винесення рішення про припинення договору оренди землі до закінчення строку, що порушує пунктів 35, 36 договору та вимоги статей 31-33 Закону України "Про оренду землі". Водночас у справі № 911/207/20, яка переглядається, місцевий господарський суд наголосив, що оскільки звернення Позивача до Відповідача надійшло 17.12.2019, воно в силу положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" підлягало розгляду у місячний термін, а також враховуючи, що пленарні засідання Вишгородської міської ради були призначені на 24.12.2019 та на 06.02.2020, призначення зазначеного питання до розгляду на 06.02.2020 призвело б до порушення строку, встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє як помилкові посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, оскільки, зміст правовідносин, предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у справі № 905/650/19, і у справі, яка переглядається, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність правовідносин у таких справах.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Мотивуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи № 911/207/20 від правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 922/3963/17, від 06.12.2018 у справі № 911/3144/17, від 18.04.2019 у справі № 917/848/18, від 06.03.2019 у справі № 916/600/18, від 25.04.2019 у справі № 908/913/18, від 04.04.2019 у справі № 905/659/18, від 04.04.2019 у справі № 905/174/18, від 13.02.2019 № 911/3525/17, від 19.03.2019 у справі № 908/1805/17, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17 (щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі") та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15 (щодо застосування положень статті 16 ЦК України), скаржник вказав, що позовна вимога щодо визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки вже є предметом розгляду у іншій справі. Оскільки у цій справі позивач не вимагає - ані "зобов`язати укласти додаткову угоду", ані "визнати поновленим договір оренди", скаржник вважає доцільним та розумним не застосовувати у розгляді цієї справи зазначені постанови Верховного Суду. Скаржник наголошує, що наведені постанови повністю відповідають букві закону та духу законодавства і цілком правомірно застосовані до тих правовідносин, що були предметом розгляду у цих справах. Однак сформована Верховним Судом позиція про те, що сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим не може забезпечити захисту порушеного права позивача, не може бути застосована до правовідносин у розгляді справи № 911/207/20, оскільки така вимога позивачем заявлена не була.

Як свідчать матеріали справи, апеляційний господарський суд ухвалюючи оскаржувану постанову, серед іншого зазначив, що позивач скористався своїм правом на поновлення дії договору та направив лист-повідомлення у строк визначений договором та з дотриманням положень статті 33 Закону України "Про оренду землі". У свою чергу, відповідач також у строк визначений положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" заперечив щодо поновлення договору та про прийняте спірне рішення повідомив позивача листами від 14.01.2020 №2-29/71, від 05.02.2020 №2-29/196 (повторно).

У відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб, вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин (як-то користування земельною ділянкою поза межами строку договору без заперечення орендодавця протягом місяця), а й необхідності укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

А отже, належним способом захисту порушеного права позивача як орендаря земельної ділянки буде позов про визнання укладеною відповідною додаткової угоди в судовому порядку, оскільки сама по собі вимога про зобов`язання укласти додаткову угоду чи вимога про визнання поновленим договору оренди не може забезпечити захист порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 922/3963/17; від 06.12.2018 у справі № 911/3144/17; від 18.04.2019 у справі № 917/848/18; від 06.03.2019 у справі № 916/600/18; від 25.04.2019 у справі № 908/913/18; від 04.04.2019 у справі № 905/659/18; від 04.04.2019 у справі № 905/174/18; від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17; від 19.03.2019 у справі № 908/1805/17; від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

З огляду на наявність укладеного між відповідачем та третьою особою договору оренди стосовно спірної земельної ділянки та згідно з наведеною постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 №6-55цс15, заявлена позивачем вимога про визнання незаконним та скасування спірного рішення міської ради не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

Відтак, ураховуючи у цьому випадку сукупність встановлених вище обставин та положення статей 75- 76, 86 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог, оскільки, у цьому разі, визнання незаконним і скасування спірного рішення не відновить права позивача та не призведе до реального й ефективного захисту його прав, а також такий обраний позивачем спосіб захисту не розв`яже спір щодо користування земельною ділянкою, яку, як встановлено вище, передано в оренду іншій особі (третій особі). Тобто, позивачем, у даному випадку, обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

Верховний Суд наголошує, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Згідно з частиною 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Верховний Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц викладала висновки щодо належного способу захисту при вирішенні правовідносин щодо поновлення договору оренди землі. Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 констатувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 69/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. Такі ж висновки були підтверджені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від у постановах від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц виклала правовий висновок щодо застосування положень статті 16 ЦК України та статті 33 Закон України "Про оренду землі" і такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від правових позицій Верховного Суду викладеного у постановах від 06.12.2018 у справі № 922/3963/17, від 06.12.2018 у справі № 911/3144/17, від 18.04.2019 у справі № 917/848/18, від 06.03.2019 у справі № 916/600/18, від 25.04.2019 у справі № 908/913/18, від 04.04.2019 у справі № 905/659/18, від 04.04.2019 у справі № 905/174/18, від 13.02.2019 № 911/3525/17, від 19.03.2019 у справі № 908/1805/17, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17 (щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі") та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15, а доводи, наведені у касаційній скарзі не спростовують вказаного висновку.

Зокрема, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ "Дніпрожилбуд" зазначило лише про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у перелічених постановах Верховного Суду, оскільки позовна вимога щодо визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки вже є предметом розгляду у іншій справі, однак не навело правового обґрунтування щодо необхідності відступлення від такого висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах із визначенням конкретної норми права (абзац, пункт, частина статті), а також не навело змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Касаційна скарга міськради фактично обмежується незгодою із судовими рішеннями - зазначеними постановами Верховного Суду та оскарженою постановою у справі, що розглядається.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував наведені вищі правові висновки Верховного Суду викладені у перелічених постановах.

В той же час, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 16.09.2019 у справі № 908/2314/18.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 911/207/20 за касаційною скаргою ТОВ "Дніпрожилбуд" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

5.3. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрожилбуд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/207/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ