Ухвала

від 14.04.2021 по справі 909/674/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 909/674/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Підприємства споживчої кооперації САМ - Карманського В.Б., Сподіна В.С.,

Богородчанського районного споживчого товариства - не з`явився,

Підприємства споживчої кооперації Стар Плай - не з`явився,

Старунської сільської ради Богородчанського району

Івано-Франківської області - не з`явився,

Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний

та проектний інститут землеустрою - не з`явився,

Державного реєстратора Іванюлика Юрія Володимировича

Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний

та проектний інститут землеустрою - не з`явився,

Державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича

Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний

та проектний інститут землеустрою - не з`явився,

Приватного нотаріуса Богородчанського районного нотаріального

округу Івано-Франківської області

Любінець Оксани Петрівни - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації САМ

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

у справі № 909/674/19

за позовом Підприємства споживчої кооперації САМ

до Підприємства споживчої кооперації Стар Плай , Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Любінець Оксани Петрівни,

про визнання недійсним і скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

за позовом Підприємства споживчої кооперації САМ

до Богородчанського районного споживчого товариства, Підприємства споживчої кооперації Стар Плай , Державного реєстратора Іванюлика Юрія Володимировича Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Державного реєстратора Іванюлика Юрія Володимировича Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою - Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ,

про визнання недійсними постанови правління Богородчанського районного споживчого товариства від 21.07.2017, акта приймання-передачі торгового комплексу та скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво торгового комплексу;

за позовом Підприємства споживчої кооперації САМ

до Богородчанського районного споживчого товариства, Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (державний реєстратор Цалин Андрій Богданович),

про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва торгового комплексу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року (справа № 909/472/18) Підприємство споживчої кооперації САМ (далі - ПСК САМ ) звернулося до суду з позовом до Богородчанського районного споживчого товариства (далі - Богородчанське РСТ), Підприємства споживчої кооперації Стар Плай (далі - ПСК Стар Плай ), Державного реєстратора Іванюлика Ю.В. Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , у якому просило визнати недійсними постанову правління Богородчанського РСТ від 21.07.2017, акт приймання-передачі від 25.07.2017 торгового комплексу в с. Старуня по вул. Лукача, 1-Б ПСК Стар Плай і скасувати держану реєстрацію права власності за ПСК Стар Плай на незавершене будівництво торгового комплексу за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, індексний номер 36397502.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що об`єкт торгового комплексу, будівництво якого не завершене, було передано до статутного капіталу ПСК САМ та є майном цього підприємства, тому Богородчанське РСТ без відповідних правових підстав розпорядилося спірним майном, передавши його до статутного капіталу ПСК Стар Плай , а державний реєстратор - провівши державну реєстрацію права власності за ПСК Стар Плай на цей об`єкт, чим порушено речові права та законні інтереси позивача.

У липні 2018 року (справа № 909/601/18) ПСК САМ звернулося до суду з позовом до Богородчанського РСТ, Державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , у якому просило скасувати державну реєстрацію права власності за Богородчанським РСТ на незавершене будівництво торгового комплексу готовністю 93 % за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, номер запису 21489192, індексний номер 36239832 від 20.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реєстраційну дію щодо реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва за Богородчанським РСТ проведено державним реєстратором всупереч чинного на той час законодавства, за відсутності необхідних документів для такої реєстрації.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2018 справи № 909/472/18 і № 909/601/18 об`єднано в одне провадження за № 909/472/18.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2018 у справі № 909/472/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2019, позовні вимоги ПСК САМ до Богородчанського РСТ, ПСК Стар Плай , Державного реєстратора Іванюлика Ю.В. задоволено частково; позовні вимог ПСК САМ до Богородчанського РСТ та Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (державний реєстратор Цалин Андрій Богданович) задоволено.

Постановою Верховного Суду від 08.08.2019 постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.12.2018 у справі № 909/472/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У червні 2019 року (справа № 909/674/19) ПСК САМ звернулося до суду з позовом до Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області (далі - Старунська сільрада), ПСК Стар Плай , у якому просило:

- визнати недійсним і скасувати рішення Старунської сільради від 22.02.2019 Про затвердження експертно-грошової оцінки і продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення у власність ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 20.03.2019 Любінець О.П. приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 388;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ПСК Стар Плай на земельну ділянку з кадастровим номером 2620488801:01:001:0215, площею 0,1214 га, за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, реєстраційний номер об`єкта 1720383926204, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46047362 від 20.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на земельній ділянці, яка за оспорюваним договором купівлі-продажу продана ПСК Стар Плай , знаходиться об`єкт незавершеного будівництва, належний ПСК САМ , у зв`язку із чим порушується принцип цілісності об`єкта нерухомості з земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташовано, а відтак і права позивача.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.10.2019 справи № 909/472/18 і № 909/674/19 об`єднано в одне провадження та присвоєно об`єднаній справі № 909/674/19.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019:

- позов ПСК САМ до Богородчанського РСТ та Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (державний реєстратор Цалин Андрій Богданович) задоволено і скасовано державну реєстрацію права власності за Богородчанським РСТ на об`єкт незавершеного будівництва торгового комплексу готовністю 93 % за адресою за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, номер запису 21489192, індексний номер 36239832 від 20.07.2017;

- позов ПСК САМ до Богородчанського РСТ, ПСК Стар Плай , Державного реєстратора Іванюлика Ю.В. задоволено частково, визнано недійсною постанову правління Богородчанського РСТ від 21.07.2017 та скасовано державну реєстрацію права власності за ПСК Стар Плай на незавершене будівництво торгового комплексу за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, індексний номер 36397502.

- позов ПСК САМ до Старунської сільради та ПСК Стар Плай задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.03.2019, укладений між відповідачами, щодо земельної ділянки площею 0,1214 га, кадастровий номер 2620488801:01:001:0215; скасовано запис про державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ПСК Стар Плай , індексний номер рішення 46047362. У решті позову відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовів ПСК САМ відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2020 року ПСК САМ подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 909/674/19 за касаційною скаргою ПСК САМ з підстави, передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.04.2021.

ПСК Стар Плай у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2021 у справі оголошено перерву до 14.04.2021.

Відповідачі та треті особи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ПСК САМ , дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Старунської ради народних депутатів від 08.02.1985 № 2 (пункт 1) погоджено рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу імені Руднева від 09.02.1985 № 1, яким виділено земельну ділянку в центральній частині с. Старуня за рахунок присадибного фонду під будівництво торгового центру.

Відповідно до рішення Богородчанської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14.03.1985 № 64 (пункт 1) Богородчанському РСТ надано дозвіл на будівництво торгового центру с. Старуня.

Згідно з актом обстеження і вибору земельної ділянки під будівництво торгового центру від 25.03.1985 комісією в центральній частині с. Старуня обстежено і вибрано земельну ділянку площею 0,12 га під будівництво зазначеного об`єкта.

12.07.1985 головним архітектором області погоджено містобудівний паспорт на будівництво вищезазначеного торгового центру.

Постановою правління Богородчанського РСТ від 05.09.2006 № 37, погодженою постановою правління Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств від 28.11.2006 № 110, частину приміщення торгового комплексу в с. Старуня по вул. Лукача, 1, площею 182,2 кв.м. безоплатно передано Богородчанській центральній районній лікарні під сільську лікарську амбулаторію. Цей об`єкт прийнято в експлуатацію на підставі акта державної приймальної комісії від 26.12.2006, який затверджено розпорядженням голови Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 16.05.2007 № 144.

За встановлених судом обставин, об`єкт торгового комплексу загальною площею 1 643,2 кв. м (182,2 кв. м + 1 461 кв. м) складається з частини введеного в експлуатацію завершеного будівництвом фельдшерсько-акушерського пункту площею 182,2 кв. м, що не є предметом спору у цій справі, та частини незавершеного будівництва площею 1 461 кв. м, у тому числі підвальні приміщення площею 521 кв. м, інші надземні приміщення площею 939 кв. м на 1-му та 2-му поверхах, що є предметом спору в справі, яка розглядається.

За змістом акта від 18.02.2009 № 88/23/01753167 Про результати планової виїзної перевірки Богородчанського РСТ з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008 , складеного ДПІ в Богородчанському районі Івано-Франківської області, зокрема встановлено, що станом на 01.01.2006 на балансі Богородчанського РСТ рахувалося незавершене будівництво торгового комплексу загальною площею 1 643,2 кв. м, частину з якого площею 182,2 кв. м передано під фельдшерсько-акушерський пункт, а іншу частину площею 1 461 кв. м, у тому числі підвальні приміщення 521 кв. м, інші надземні приміщення 939 кв. м на 1-му та 2-му поверхах, передано ПСК САМ. Також встановлено, що у період з 01.10.2005 по 30.09.2008 Богородчанським РСТ не укладалися договори оренди з Старунською сільською радою, не проводилась оплата орендної плати за оренду земельної ділянки під приміщенням незавершеного будівництва торгового комплексу.

За доводами та поясненнями ПСК САМ спірне майно було внесено Богородчанським РСТ як засновником до статутного капіталу ПСК САМ відповідно до постанови правління Богородчанського РСТ від 11.04.2006 № 18, що також підтверджується рішенням загальних зборів ПСК САМ , яке оформлене протоколом від 17.08.2006 № 1, та актом від 26.10.2006.

На виконання вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 08.08.2019, при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції при з`ясуванні правового статусу спірного майна встановлено, що станом на 26.10.2006 Богородчанське РСТ не вчинило дій щодо проведення державної реєстрації за собою права власності на незавершене будівництво частини торгового комплексу в с. Старуня по вул. Лукача, 1, загальною площею 1 461 кв. м, у тому числі підвальні приміщення 521 кв. м, інші надземні приміщення 939 кв. м на 1-му та 2-му поверхах вартістю 178 013,00 грн.

Водночас будь-яких дій щодо реєстрації цього майна за ПСК САМ у встановленому законом порядку також вчинено не було.

Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що 27.11.2014 між Старунською сільрадою (орендодавець) та Богородчанським РСТ (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування строком на 10 років земельну ділянку площею 0,1842 га, кадастровий номер 2620488801:01:001:0190, для обслуговування торгового комплексу.

На виконання цього договору між сторонами підписано акт приймання-передачі від 27.11.2014 та розрахунок розміру орендної плати на цю земельну ділянку, які є невід`ємними додатками до цього договору.

Речові права оренди Богородчанського РСТ на цю земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 8062290 від 13.12.2014, що підтверджується відповідним витягом.

Рішенням Старунської сільради від 10.02.2015 № 6 торговому комплексу в с. Старунь присвоєно адресу: с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б.

17.07.2017 на об`єкт незавершеного будівництва готовністю 93 % торговий комплекс за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, ФОП Гаврищуком О.В. виготовлено технічний паспорт.

20.07.2017 до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Державного підприємства Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою внесено запис № 21489192 про право власності Богородчанського РСТ на об`єкт незавершеного будівництва, торговий комплекс готовністю 93 %, за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б. Підставами виникнення права власності зазначено: технічний паспорт від 17.07.2017, виданий ФОП Гаврищук О.В.; витяг з ДРРП про реєстрацію речового права за 30938020 від 13.12.2014, виданий державним реєстратором Гринишин О.Р.; договір оренди земельної ділянки від 27.11.2014, який укладено між Старунською сільрадою та Богородчанським РСТ; рішення виконавчого комітету Богородчанської районної ради народних депутатів від 14.03.1985 № 64 Про дозвіл на будівництво ; рішення Старунської сільради від 10.02.2015 № 6 Про присвоєння поштової адреси .

На підставі постанови правління Богородчанського РСТ від 21.07.2017 № 9 та рішення загальних зборів ПСК Стар Плай , яке оформлене протоколом від 24.07.2017 № 2, між сторонами підписано акт від 25.07.2017, за змістом якого Богородчанське РСТ передало, а ПСК Стар Плай прийняло до свого статутного капіталу об`єкт незавершеного будівництва - торговий комплекс готовністю 93 %, який розташовано за адресою: Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, та в подальшому зареєструвало право власності на нього.

20.03.2019 між Старунською сільрадою (продавець) та ПСК Стар Плай (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого на підставі рішення Старунської сільради від 22.02.2019 продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 0,1214 га, кадастровий номер 2620488801:01:001:0215, розташовану у с. Старуня, вул. Лукача, 1-Б, Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ПСК Стар Плай відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46047362 від 20.03.2019.

ПСК САМ , звертаючись до суду з відповідними позовами, посилалося на те, що є власником спірного об`єкта незавершеного будівництва, переданого Богородчанським РСТ до статутного фонду позивача, тому Богородчанське РСТ у подальшому без відповідних правових підстав розпорядилося цим майном, чим порушено права та законні інтереси позивача.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовів ПСК САМ , виходив із того, що позивач не набув права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а тому зареєстроване відповідне право на спірне майно спочатку за Богородчанським РСТ, а в подальшому за ПСК Стар Плай , не порушує право позивача, на захист якого спрямовано позовні вимоги.

У поданій касаційній скарзі ПСК САМ послалася на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми права, які регулюють питання виникнення права власності, та не враховано, що позивачем спірний об`єкт незавершеного будівництва було набуто у встановленому законом порядку; поза увагою суду залишилося те, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно; позивачем здійснено покращення та добудову спірного об`єкта, переданого до статутного фонду позивача, що встановлено рішенням суду у справі № 5010/93/2012-26/4; державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а в подальшому і на земельну ділянку під ним за іншою особою, проведено з порушенням порядку такої реєстрації; судом неправильно застосовано положення Закону України Про споживчу кооперацію ; судом апеляційної інстанції неправильно оцінено наявні в матеріалах справи докази; при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не враховано висновків, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 352/626/13-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі ПСК САМ наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 352/626/13-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г.

Так, у справі № 696/1693/15-ц (постанова від 23.06.2020) Велика Палата Верховного Суду задовольнила позовні вимоги про витребування у відповідача земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь фізичної особи (власника спірної земельної ділянки), оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно сільськогосподарське підприємство (відповідач) не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

У справі № 755/9215/15-ц (постанова від 13.11.2019) Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, дійшла висновку, що позивачкою не доведено, що вона набувала права власності на спірну земельну ділянку і таке право порушено відповідачами. При цьому Судом зазначено, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права, обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Позивачка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном. Також Суд послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц стосовно того, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК, у тому числі й право володіння.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 352/626/13-ц (постанова від 28.02.2018) погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені позову про визнання права власності на частину у спільній власності подружжя на будівельні матеріали та засоби, використані при будівництві домоволодіння та господарських споруд, та зазначив, що обраний позивачкою спосіб захисту, а саме: вимога про визнання права власності на частину у спільній власності подружжя, заявлена до першої дружини її померлого чоловіка, не є належним способом захисту цивільних прав.

У справі № 910/10987/18 за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020, між іншим зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. За наслідками розгляду касаційної скарги на судові рішення про відмову у задоволенні позову суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд для з`ясування обставин, які мають значення для розгляду справи.

У справі № 910/1305/15-г Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 24.10.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва житлового фонду, на підставі встановлених обставин і наданої судами попередніх інстанцій оцінки договорам про відступлення права вимоги за договорами інвестування та передачу майнових прав, суд касаційної інстанції дійшов висновку про виникнення у позивача майнового права вимоги на об`єкт незавершеного будівництва.

Натомість у справі № 909/674/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, при новому розгляді справи установив, що: -предметом спору є об`єкт, який на час передачі до статутного фонду позивача не мав правового статусу об`єкта незавершеного будівництва, тому у Богородчанського РСТ був відсутній необхідний обсяг прав на розпорядження об`єктом незавершеного будівництва, які на момент передачі до статутного фонду ПСК САМ (26.10.2006) у Богородчанського РСТ ще не виникли і на той час зареєстрованого права власності на незавершене будівництво у Богородчанського РСТ не було; - позивач, стверджуючи про набуття права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва ще у 2006 році, не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття права на незавершене будівництво; - проведення позивачем будівельних робіт на спірному об`єкті не пов`язується з виникненням у нього права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а судове рішення не може підміняти встановлену законом процедуру набуття такого права на об`єкт незавершеного будівництва. При цьому судом зауважено, що особа, яка набула право на майно від іншої особи, є власником новоствореного нерухомого майна як об`єкта цивільного обороту лише у разі, коли їй було передано прийняте до експлуатації в порядку, визначеному законодавством, новостворене нерухоме майно, а у разі необхідності його реєстрації - також майно, яке зареєстроване за цією особою як об`єкт незавершеного будівництва. В іншому випадку особа може передати іншій особі лише матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), що мало місце в цьому спорі. Отже, зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача не виникло жодних легітимних прав на спірний об`єкт незавершеного будівництва (у т.ч. права власності), за захистом яких він звернувся з позовами у цій справі, а тому такі не підлягають судовому захисту. Разом із тим суд апеляційної інстанції наголосив, що позови ПСК САМ із сформованими позовними вимогами в цьому випадку є неефективними та не відновлять його прав із наведених підстав; щодо захисту інших цивільних прав, то позивачем такі вимоги не заявлялися, а тому суд не вправі виходити за межі змісту позовних вимог.

Доводи скаржника, що обставини, встановлені судовим рішення у справі № 5010/93/2012-26/4, є преюдиціальними відповідно до частини 4 статті 75 ГПК, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини. У той час як склад учасників справи № 909/674/19 і справи № 5010/93/2012-26/4 є різним. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2028 у справі № 917/1345/17.

Будь-яких обставин того, що судовими рішеннями в інших справах, на які посилається скаржник, було встановлено право власності ПСК САМ на спірний об`єкт незавершеного будівництва, судом апеляційної інстанції встановлено не було, а позивачем таких обставин не доведено.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 909/674/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства споживчої кооперації САМ на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 909/674/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко