Постанова

від 15.04.2021 по справі 728/633/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 728/633/20 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бахмацької районної державної адміністрації, начальника відділу державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу реєстрації Бахмацької райдержадміністрації Ткаченко В.І., третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовом до Бахмацької районної державної адміністрації, начальника відділу державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу реєстрації Бахмацької райдержадміністрації Ткаченко Валентини Іванівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просить зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 як магазин, про що в Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №144211928 зроблено запис. Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що при зверненні до начальника відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Бахмацької районної державної адміністрації з питанням про скасування державної реєстрації на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , отримала відмову у проведенні відповідних дій, незважаючи на те, що державна реєстрація вищевказаного магазину відбулась на підставі незаконного рішення Бахмацької міської ради. Вважає, що запис про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , як магазину, повинен бути скасований.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що рішення виконкому Бахмацької міської ради за №112 від 07 червня 2018р. про переведення житлового приміщення в нежитлове скасовано, тобто подальші дії із даним приміщенням є незаконними. Тому, вважає протиправною реєстрацію квартири АДРЕСА_1 як магазин.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Бахмацької міської ради від 07.06.2018 №112 про переведення житлового приміщення в нежитлове та надання дозволу на збір вихідних даних для проектування реконструкції нежитлового приміщення і подальшого використання в комерційних цілях, визнано можливим переведення житлового приміщення (квартири) громадянина ОСОБА_2 у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 у нежитлове для використання в інших цілях. Надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на збір вихідних даних для проектування і реконструкції нежитлового приміщення під об`єктом комерційного призначення по АДРЕСА_1 (а.с.14).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2018 №144211928 Бахмацькою районною державною адміністрацією, державним реєстратором Ткаченко Валентиною Іванівною, відповідно до заяви від 06.11.2018 №31013345 ОСОБА_2 за реєстраційним №397634374203, зареєстровано приватну власність магазин промислових товарів (об`єкт нерухомого майна), загальною площею 46 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09.03.2016 №203 та декларації УДАБІ у Чернігівській області від 01.11.2018 ЧГ141183050863 про готовність об`єкта до експлуатації (а.с.19).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №728/1514/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бахмацької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бахмацької міської ради №112 від 07.06.2018 про переведення житлового приміщення в нежитлове для використання в інших цілях квартири АДРЕСА_1 (а.с.8-10).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишено без змін (а.с.11-13).

Як вбачається з матеріалів справи позивач 03.07.2019 звернулась до начальника Відділу державної реєстрації Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області Ткаченко В.І. із заявою, в якій просила скасувати реєстрацію за №144211928, яка була проведена на підставі рішення Виконавчого комітету Бахмацької міської ради від 07.06.2018 №112 (а.с.17).

Листом від 31.07.2019 № 01-12/32 Відділ державної реєстрації Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області повідомив позивача, що документи по питанню про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Бахмацької міської ради за №112 від 07.06.2018 про переведення житлового приміщення в нежитлове для використання в інших цілях, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , лише взяті до відома, оскільки у рішенні суду немає зобов`язання державному реєстратору речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо переведення об`єкта нерухомого майна нежитлового у житловий або навпаки (а.с.18).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до підпунктів 1, 2, 9 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону № 1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

За змістом частини 1 статті 12 Закону №1952-IV державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1952-IV державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону №1952-IV на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Частиною 3 статті 13 Закону №1952-IV визначено, що розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про:

1) нерухоме майно та його ціну (вартість) (у тому числі ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва - для об`єктів нерухомого майна, яким присвоєно ідентифікатор до реєстрації відповідного речового права);

2) право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права;

3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, а також ціну (вартість) таких речових прав чи розмір плати за користування чужим нерухомим майном;

4) обтяження речових прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень.

У разі відсутності відкритого на об`єкт нерухомого майна розділу в Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження речових прав та суб`єкта (суб`єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, якщо така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Після відкриття на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження речових прав та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1952-IV за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Частиною 3 статті 26 Закону №1952-IV встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №728/1514/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бахмацької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бахмацької міської ради № 112 від 07.06.2018 про переведення житлового приміщення в нежитлове для використання в інших цілях квартири АДРЕСА_1 .

Вказане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2018 №144211928 підставою реєстрації приватної власності на магазин промислових товарів (об`єкт нерухомого майна), загальною площею 46 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 був договір купівлі-продажу квартири від 09.03.2016 №203, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ЧГ141183050863, виданий 01.11.2018 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області; технічний паспорт, серія та номер 2431, виданий 12.10.2018 КП Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації (а.с.19).

При цьому, згідно з частиною 1 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент розгляду даної справи приміщення квартири АДРЕСА_1 , не відповідає умовам житлового приміщення, оскільки воно реконструйоване в нежитлове приміщення згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ЧГ141183050863, виданої 01.11.2018 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області та технічного паспорту, серія та номер 2431, виданого 12.10.2018 КП Прилуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації.

Щодо твердження скаржника, що державна реєстрація квартири АДРЕСА_1 як магазин, порушує його права, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу положень ч.1 та ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З системного аналізу зазначених правових норми вбачається, що підставою адміністративного позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доводить факт порушення своїх прав.

При цьому, право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Під підставою адміністративного позову слід розуміти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доводить факт порушення своїх прав.

В той же час, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Колегія суддів звертає увагу, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, зокрема з поміж іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб та чи забезпечить такий спосіб захисту відповідного порушеного права позивача, враховуючи при цьому наступний етап процесу - виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи наявність порушених прав та інтересів позивач вказувала, що протиправним рішенням відповідача порушено її право на спокійне проживання у квартирі. Зазначила, що переведення житлового приміщення в нежитлове відбулося на підставі незаконного рішення.

Разом з тим, позивачем не доведено, що відповідачем в межах досліджуваних правовідносин приймались будь-які рішення, які б впливали на права та інтереси позивача, та не доведено обставин порушеного права внаслідок прийняття оскаржуваних в межах даної справи рішень.

Позивач не навів суду обґрунтованих доводів про те, що оскарженим рішенням відповідача були порушені права позивача у цій справі, оскільки вони не призвели до жодних правових наслідків для неї.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не має безпосереднього впливу на права та обов`язки позивача шляхом позбавлення її можливості реалізувати належне їй право або шляхом покладення на неї будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на її права та обов`язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування державної реєстрації квартири АДРЕСА_1 як магазин.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що в порядку реституції за даним приміщенням поновлюється статус житлового приміщення є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Реституцією є поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститут реституції застосовується у цивільному праві щодо недійних угод і регулюється ст. 216 Цивільного кодексу України.

Отже, позивачка не заявляла вимог про визнання недійсною якої-небудь угоди, а тому і реституція в даному випадку неможлива.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 15 квітня 2021 року.

Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків