Ухвала

від 16.04.2021 по справі 705/3428/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 705/3428/20

провадження № 61-5203ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Уманський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), про зняття арешту з нерухомого майна ,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 увересні 2020 року звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна, яке належало ОСОБА_3 , накладеного на підставі виконавчого листа Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 1-633-11 1/2318/128/2012.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 . Оскільки позивач є спадкоємцем першої черги після смерті сина, він звернувся до Уманської міської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, однак державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки зазначена квартира перебуває під арештом на підставі постанови державного виконавця у зв`язку з виконанням виконавчого листа Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 1-633-11 1/2318/128/2012.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2020 року позов задоволено.

Скасовано арешт з усього майна, що належало ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений 18 червня 2012 року державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 1-633-11 1/2318/128/2012 , виданого Уманським міськрайонним судом Черкаської області 05 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 , однак не може оформити спадщину після смерті сина у зв`язку із перебуванням його майна під арештом.

Оскільки судом встановлено, що арешт майна ОСОБА_3 не скасовано, що перешкоджає позивачу у реалізації його спадкових прав, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, також позивачем не надано постанову державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав наявності заборони на відчуження спадкового майна.

Апеляційним судом встановлено, що право спільної часткової власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 . Однак, відомості про державну реєстрацію обтяжень відсутні, відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів відсутні.

Отже, доводи позивача про те, що спадкове майно, зокрема частина квартири перебуває під арештом, не підтверджено.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачем не підтверджено порушення його прав, обставини, що мають значення для справи, не доведено.

ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 27 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, залишити без змін рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2020 року.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник визначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України:

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права;

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження

№ 11-669апп19).

Отже, на переконання заявника ним визначена підстава касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, яка визначена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 визначив підставу касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, зазначену у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19).

Тобто, заявник вважає, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції висловлені у справі у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду визначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Ознайомившись із змістом постанови Верховного Суду України від 15 травня 2012 року, на яку посилається ОСОБА_1 як підставу касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд встановив, що у зазначеній справі суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, зробив висновок, що оскільки арешт на майно позивача накладено слідчим під час розслідування ним кримінальної справи та в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України, відтак, і скасовувати його також необхідно за правилами, встановленими КПК України, а законодавство про захист права власності застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. Суд касаційної інстанції у цій справі зробив висновок, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Також, ознайомившись із змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19), на яку посилається ОСОБА_1 як підставу касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд встановив, що у зазначеній справі спадкоємець звернувся до суду у порядку адміністративного судочинства із позовом про зняття арешту з майна. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, провадження у справі закрив. Суд зробив висновок, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом спадкоємця боржника у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Отже, наведені правові висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду стосуються питання юрисдикційності вирішення такого роду судових спорів.

Наведені заявником приклади не стосуються формування правових висновків судами касаційної інстанції під час перегляду справ по суті за позовами осіб про зняття арешту, накладеного на майно боржника у виконавчому провадженні, оскільки такі висновки, на які посилається ОСОБА_1 визначають юрисдикцію таких спорів, за правилами якої зазначені справи мають розглядатися.

За наведених обставини, обставини справ № 6-26цс13 і № 340/25/19, з однієї сторони, та справи № 705/3428/20, з іншої, не є тотожними, оскільки відрізняються за правовим регулюванням, а також умовами застосування правових норм, тому наведені заявником приклади (постанова Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19)) не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом як належні підстави касаційного оскарження.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 не навів передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Уманський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), про зняття арешту з нерухомого майна, не прийняти до розгляду та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний