Ухвала

від 15.04.2021 по справі 344/13864/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/13864/20

Провадження № 2/344/1271/21

У Х В А Л А

15 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Бородовського С.О.,

секретаря Герлан Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Державне підприємство Національні інформаційні системи , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ТзОВ Фінансова компанія ІНВЕНТ , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В :

в провадженні суду перебуває зазначена цивільна справа.

ОСОБА_2 подав суду клопотання про закриття провадження в справі, з тих підстав, що відповідно до правового висновку ВС викладеного в справі №520/100/19 справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, матеріально правовою вимогою викладеною позивачем оскаржено дії державного виконавця, що підлягає розгляду в порядку передбаченому розділом VII ЦПК України. Просив закрити провадження на підставі ч.4 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представником позивача подано суду заперечення на клопотання про закриття провадження, за змістом якого вказано, що оскільки ні позивач, ні попередній власник майна ОСОБА_2 не були стороною виконавчий проваджень №2901593 та №28900600 в яких накладено арешт, арешт накладено помилково, відсутні підстави для закриття провадження.

Сторони провадження в судове засідання не з`явились, клопотань щодо відкладення розгляду справи учасниками не подано, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання повідомлені належним чином.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

Оскільки сторін повідомлено про судовий розгляд у спосіб, що визначений законом, тому правові наслідки за їх відсутність в судовому засіданні процесуальним законом повністю покладено на відповідну сторону.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. 124 Конституції України вказано, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Крім цього згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим, спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом ч.5 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження правовою підставою для зняття арешту з майна є рішення суду.

Згідно правової позиції викладеної ВП ВС у справі №643/3614/17 у постанові від 08/11/2019 вимога про звільнення майна з-під арешту, яка ґрунтується на праві власності та виступає способом захисту зазначеного права є негаторним позовом і виникає із цивільних правовідносин.

Таким чином, оскільки позивач звернулась до суду з метою захисту майнових прав та інтересів, враховуючи суб`єктний склад учасників спору, та те, що позивач не є стороною виконавчого провадження в рамках якого накладено арешт на майно, то спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження.

Відповідно до зазначеного суд, -

П О С Т А Н О В И В:

в задоволенні клопотання про закриття провадження - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Бородовський С.О.