Рішення

від 28.07.2021 по справі 344/13864/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/13864/20

Провадження № 2/344/1271/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Герлан Н.В.,

представника позивача Якубовського О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Державного підприємства Національні інформаційні системи , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ТзОВ Фінансова компанія ІНВЕНТ , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В :

в позові вказано, що позивачу належить домоволодіння АДРЕСА_1 , земельна ділянка 0,036 га з кадастровим номером 2610100000:06:004:0375 за відповідною адресою. Право власності набуто 24/07/2013 за нотаріально посвідченим договором дарування ОСОБА_2 - батьком позивачки. 24/07/2013 здійснено державну реєстрацію речового права. 17/11/2011 здійснено державну реєстрацію арешту майна ОСОБА_2 на спірні об?єкти за постановою державного виконавця від 17/11/2011. 26/09/2011 здійснено арешт майна ОСОБА_2 на спірні об?єкти. ОСОБА_2 боржником не був, прострочених зобов?язань не мав. Натомість ОСОБА_3 (молодший) ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не був власником спірних об?єктів, але був зареєстрований за спірною адресою був боржником у виконавчих провадженнях. Тому арешт накладено без врахування дійсних обставин, а позивач просив суд скасувати відповідні арешти.

Представник позивача подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

ДП НАІС подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити в позові до підприємства.

Відповідач подав суду клопотання про закриття провадження, яке вирішено судом.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №216037989 від 13/07/2020 житловий будинок з адресою АДРЕСА_2 з реєстраційним номером 11392742610124/07/2013 зареєстровано на підставі дублікату договору дарування будинку. Рішення про державну реєстрацію від 24/07/2013.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №216037989 від 13/07/2020 земельна ділянка 0,036 га з кадастровим номером 2610100000:06:004:0375 з адресою АДРЕСА_2 зареєстрована за позивачем 24/07/2013 на підставі дублікату договору дарування. Рішення про державну реєстрацію від 24/07/2013.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №216037989 від 13/07/2020 17/11/2011 державним реєстратором Качкан В.М. за постановою державного виконавця Сапіжак І.І. в ВП 2901593 від 17/11/2011 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 на сум у 3603761,89 гривень.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №216037989 від 13/07/2020 26/09/2011 державний реєстратор Качкан В.М. за постановою державного виконавця Коцан В.Б. від 15/09/2011 №28900600 про арешт нерухомого майна майно ОСОБА_2 на все нерухоме майно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №216037989 від 13/07/2020 за ОСОБА_2 з 21/09/2004 зареєстровано право власності на домоволодіння з адресою АДРЕСА_2 .

24/07/2013 укладено договір дарування між ОСОБА_2 та позивачкою, за яким позивачка отримала у власність домоволодіння з адресою АДРЕСА_2 від ОСОБА_2

04/10/2018 сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №140179412 про те, будинок АДРЕСА_3 24/07/2013 зареєстровано за позивачкою.

24/07/2013 укладено договір дарування між ОСОБА_2 та позивачкою, за яким позивачка отримала у власність земельну ділянку 0,036 га з кадастровим номером 2610100000:06:004:0375 з адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер 15/09/2014.

Відповідно до інформації Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 10/08/2020 боржником у виконавчому провадженні 29901593 був ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , а позивач не була стороною виконавчого провадження.

Відповідно до інформації Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 24/07/2020 боржником у ВП 28900600 за виконавчим листом №2-2853 був ОСОБА_2 на суму 29229,56 гривень. Відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБА_2 РНОКПП ІНФОРМАЦІЯ_2 мав заборгованість перед ПАТ ВіЕйБі Банк .

В ст. 316 ЦК України вказано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В ч. 2 ст. 318 ЦК України вказано, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

В ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином ОСОБА_2 1981 року народження не визнав і не заперечив обставини, що встановлені судом за змістом рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області. Отже він не сприяв суду у встановленні фактичних обставин. Натомість відповідачем подано клопотання без належних на те правових підстав про закриття провадження, що спрямовано не на вирішення спору, а на збереження спору без його вирішення. Відповідно до зазначеного відповідач намагався у формі зловживання відповідними правами забезпечити примусове стягнення за його боргами за рахунок неналежного йому майна. Так під час здійснення виконавчого провадження відповідач не надав органу примусового виконання релевантну інформацію щодо неналежності йому спірного майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 ЦПК України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

В ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином національним цивільним процесуальним законом відповідачу не гарантовано право на введення суду в оману щодо фактичних обставин спору.

Позивачем однозначно доведено перед судом, що обтяження належного їй майна за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області здійснено без будь-якої правової підстави.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Таким чином саме на відповідача на підставі принципу змагальності цивільних процесуальних відносин покладено обов?язок на спростування доводів позивача щодо порушення його прав.

Разом з цим відповідачем та третіми особами не спростовано позов в частині арешту майна позивача на виконання зобов?язань третіх осіб, які не є власниками відповідного майна.

Арешт майна позивача здійснено без встановлення належної на те правової підстави не відповідає вимозі правомірності.

Під час судового розгляду відповідачем та третіми особами не спростовано позов.

При цьому, незважаючи на зазначення заінтересованих осіб на думку позивача на час вирішення спору, в результаті судового розгляду встановлено, що майно позивача арештовано з підстави його попередньої належності батьку позивача, який не був зобов?язаний перед кредиторами відповідача. Отже позов в частині інтересів третіх осіб, кредиторів відповідача в дійсності не стосується будь-яким чином інтересів таких осіб.

Відповідно до зазначеного позов обґрунтовано належними на те правовими підставами.

Разом з цим позивачем подано суду дві редакції позову, в яких змінено порядок визначення відповідачів та третіх осіб, а також в позові не розміщено однозначного прохання про покладення судових витрат в певній сумі на певного відповідача. При цьому в позові розміщено прохання до суду здійснити розподіл судових витрат. Однак відповідно до принципу диспозитивності до повноважень суду не належить здійснення припущень про задуманий і бажаний розподіл судових витрат між відповідачами, які не вказані позивачем, а також відповідно сум грошових коштів, які не вказані в позові.

Як вказано в позові правову допомогу надано позивачу адвокатом, який зобов?язаний дотримуватись положень ЦПК України про диспозитивність. Обґрунтування судових витрат, їх склад, розмір і порядок покладення на відповідачів повинно бути доведено перед судом позивачем.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви , пункти 79 і 112 відповідно).

Отже суду належить перевірити обґрунтування позивача щодо складу судових витрат, а не розраховувати їх самостійно і не розподіляти на основі припущення про певне бажання позивача на відповідний період в часі.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити;

скасувати арешт домоволодіння з реєстраційним номером майна 7536279 у РПВН, у ДРРПНМ 113927426101 з адресою АДРЕСА_2 , земельної ділянки 0,036 га з кадастровим номером 2610100000:06:004:0375 з адресою АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), 15/06/1960 року народження за постановою старшого державного виконавця Сапіжака Івана Івановича від 17/11/2011 у ВП № 2901593, внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна 17/11/2011 державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Качканом Володимиром Мирославовичем з індексним номером 4189219 від 22/07/2013, реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №11857129 від 17/11/2011 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1753491, а також арешт, накладений постановою державного виконавця Відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ Коцаном Павлом Богдановичем 15/09/2011 у ВП 28900600, внесений 26/09/2011 до Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Качканом Володимиром Мирославовичем з індексним номером 4189219 від 22/07/2013 реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №11649105 від 26/09/2011 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 1753456;

в розподілі судових витрат відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бородовський С.О.