Ухвала

від 12.04.2021 по справі 591/7692/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/7692/20 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/70/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

12 квітня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/7692/20 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.12.2020, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_8 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_9 ,

установила:

В поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково клопотання слідчого та накласти арешт на мобільний телефон з сім-картками та карткою пам`яті, належний ОСОБА_8 , вилучений в ході обшуку 02.12.2020 у АДРЕСА_1 , оскільки відмова у арешті є непослідовною, слідчий суддя спочатку надала дозвіл на обшук і вилучення, а після фактичного вилучення мобільного телефону, належного саме ОСОБА_8 відмовила в арешті, що призвело до неможливості виконання завдань і цілей кримінального провадження, порушення принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, так як вилучений мобільний телефон є речовим доказом.

03.12.2020 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором відділу Сумської обласної прокуратури ОСОБА_10 звернувся заступник начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 , яке обґрунтував тим, що у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК, здійснюється досудове розслідування того, що службові особи ГУ Держгеокадастру у Сумській області та його структурних підрозділів, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, в порушення вимог чинного законодавства, сприяють у видачі фізичним особам розпорядчих документів про надання дозволу на розроблення проектної документації та надання у власність земельних ділянок державної форми власності, не маючи на те повноважень комунальної форми власності, що розташовані на території Сумської області, чим спричиняються тяжкі наслідки.

16.04.2020, 21.09.2020, 13.11.2020 та 17.11.2020 до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК.

Зважаючи на те, що мобільний телефон і грошові кошти вилучені 02.12.2020 в ході обушку за місцем мешкання ОСОБА_8 є речовими доказами, тому слідчий просив накласти на них арешт.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.12.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено. Своє рішення слідчий суддя умотивувала тим, що вилучене в ході обшуку майно не відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, доводи власника майна ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_9 про залишення рішення слідчого судді без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України), а згідно ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

Відповідно ч. 1 ст. 131 КПК, заходи забезпечення кримінального провадження, одним із видів яких є арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, а згідно ст. 170 цього Кодексу арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. При цьому арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, відповідно до якої речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК). Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК.

Як убачається з ухвали слідчого судді, СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020200000000147 від 17.04.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК. В межах цього кримінального провадження 02.12.2020 на підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 01.12.2020 за місцем мешкання ОСОБА_8 в кв. АДРЕСА_2 було проведено обшук, в ході якого вилучено мобільний телефон «Samsung SM-A530F DS» IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , S/N: НОМЕР_3 з сім-картками, що мають надписи: « НОМЕР_4 », « НОМЕР_5 » та карткою пам`яті Micro SD SP» об`ємом 16 Gb, а також грошові кошти в сумі 2500 доларів США, які постановою заступника начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 були визнані речовими доказами.

03.12.2020 заступник начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно.

Розглянувши вказане вище клопотання слідчого і відмовивши у його задоволенні, слідчий суддя цілком вірно дійшла висновку, що вилучене в ході обшуку майно не відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК, тобто не має ознак речового доказу в кримінальному провадженні, оскільки при застосуванні заходів забезпечення слідчий суддя повинен діяти відповідно вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст. 94, 132, 173 КПК повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір завданої злочином шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження і наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідна інформація має міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з клопотанням арешту майна, оскільки відповідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися згідно закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження, викладених у ч. 1 ст. 7 КПК, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати, крім іншого, таким загальним засадам кримінального провадження як верховенство права (п. 1), законність (п. 2) та диспозитивність (п. 19), згідно яких зокрема кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 1 і ч. 2 ст. 8 КПК).

Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК. У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу (ч. 1, 3-6 ст. 9 КПК).

При вирішенні питання про арешт майна слід враховувати правову позицію ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Разом з цим, клопотання про арешт майна, вилученого у ОСОБА_8 під час обшуку, не містить обґрунтування, яким чином мобільний телефон та грошові кошти можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що підлягають встановленню в рамках кримінального провадження на цій стадії досудового розслідування, а наявна постанова заступника начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 про визнання вилученого майна речовими доказами від 03.12.2020 є формальною, оскільки за своїм змістом не містить інформації на підтвердження того, що мобільний телефон і грошові кошти відповідають критеріям, встановленим ст. 98 КПК.

Колегія суддів також враховує, що і на час апеляційного розгляду ухвали слідчого судді стороною обвинувачення не надано переконливих доказів, що мобільний телефон ОСОБА_8 може бути доказом у кримінальному провадженні, внаслідок чого доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно не заслуговують на увагу і є необґрунтованими, оскільки об`єктивна потреба у накладенні арешту на вказане вище майно відсутня, а втручання держави в право володіння майном в цьому випадку не є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено не на підставі чинного кримінального процесуального закону, так як воно здійснено поза межами задоволення «суспільного інтересу» і при відсутності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави та громади, а також це втручання було здійснено без дотриманням принципу «пропорційності», тобто «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше постраждала від втручання. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (п. 11 ст. 170 КПК).

Таким чином, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети органу досудового розслідування (стороні обвинувачення) можливо за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, а тому це судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга прокурора без задоволення, оскільки «…для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина» (рішення ЄСПЛ від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти Росії»).

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.12.2020, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4