Рішення

від 14.04.2021 по справі 567/1273/20

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 567/1273/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

за участю

представників позивачів - адвокатів Цуняка В.Й., Цуняка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Острозької міської ради Рівненської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та прийняття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд з позовом до Новомалинської сільської ради Острозького району про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та прийняття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свій позов тим, що є синами ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і постійно з 2000 року проживав однією сім`єю в АДРЕСА_1 зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і є її спадкоємцем за законом, як такий, що не заявив про відмову від прийняття спадщини та зазначаючи про те, що в спадкову масу після смерті їх баби увійшли земельна частка (пай), площею 2,86 га, розташована в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, право на яку посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_5 - їх діда, спадкоємцем за законом якого була ОСОБА_4 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.01.2005 серії ВВТ №832758), земельна частка (пай), площею 2,88 га, розташована в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, право на яку посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_6 , житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_4 , а також встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 зі своїм сином ОСОБА_3 в період з 2000 року по час її смерті - 11.03.2006 року та прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 , вказуючи на відсутність правовстановлюючих документів щодо права власності на зазначений житловий будинок з надвірними будівлями та посилаючись на те, що нотаріус відмовила у видачі свідоцтв про право на спадщину на все зазначене майно.

Відповідач позов визнав.

Ухвалою суду від 19.01.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Новомалинської сільської ради Острозького району про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та прийняття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Ухвалою суду від 22.02.2021 витребувано з Рівненського обласного державного нотаріального архіву копію спадкової справи №8/2005, заведеної 17.01.2005 після смерті ОСОБА_7 , витребувано від приватного нотаріуса Острозького міського нотаріального округу Сержант Н.М.: копію спадкової справи №12/2016, заведеної після смерті ОСОБА_3 , відомості про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_4 та про посвідчення заповітів від її імені, витребувано з Острозької міської ради Рівненської області відомості про осіб, що були зареєстровані чи проживали разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на час їх смерті, витребувано від Острозького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) копію актового запису про смерть ОСОБА_7 , викликано для допиту свідків.

Ухвалою суду від 03.02.2021 залучено до участі у справі Острозьку міську раду Рівненської області, замінивши відповідача у справі - Новомалинську сільську раду Острозького району Рівненської області її правонаступником, яким є Острозька міська рада Рівненської області.

Ухвалою суду від 22.03.2021 відмовлено у прийнятті визнання позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Острозької міської ради Рівненської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та прийняття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом відповідачем Острозькою міською радою Рівненської області, закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті .

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Зазначив, що бабі позивачів належав житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться АДРЕСА_1 та два земельні паї і право на це майно мають позивачі, які є спадкоємцями свого батька ОСОБА_3 , який був спадкоємцем за законом своєї матері ОСОБА_4 , як такий, що з 2004 року проживав разом з нею однією сім`єю в спірному житловому будинку та вів спільне господарство, а отже прийняв спадщину.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, подав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та про визнання позову.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що проживає в с.Новомалин Рівненського району (Острозька ОТГ) та знав ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , які проживали в цьому ж населеному пункті та разом з ними проживав їх син ОСОБА_3 .

Зазначив, що після смерті ОСОБА_7 в 2003 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю та вели спільне господарство в АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_4 раніше працювала ветлікарем і у зв`язку з цим він приводив до неї для надання ветеринарної допомоги свого коня. Стверджує, що на той час ОСОБА_4 вже мала слабке здоров`я і з двору фактично не виходила, а тому веденням домашнього господарства та утриманням господарства (кури, свині) займався її син ОСОБА_3 , який також доглядав матір до часу її смерті.

Зазначив, що окрім ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 з нею ніхто фактично не проживав.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що знає сім`ю ОСОБА_10 , оскільки позивачі є її двоюрідними братами.

Зазначила, що ОСОБА_3 доглядав своїх батьків в той час, коли вони були особами похилого віку, а коли помер його батько ОСОБА_7 , то став постійно проживати в АДРЕСА_1 разом зі своєю матір`ю та доглядав її до часу її смерті.

В той час в господарстві ОСОБА_4 утримувались кури та поросята і, оскільки ОСОБА_4 вже за фізичними показниками не могла утримувати господарство, то цим займався її син ОСОБА_3 , який постійно з нею проживав.

Проживав ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 і на час її смерті, оскільки саме він прийшов до її матері, яка була фельдшером в с.Новомалин, та повідомив про смерть ОСОБА_4 .

Зазначила, що окрім ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 з нею ніхто фактично не проживав.

Ухвалою суду прийнято відмову представника позивачів від допиту свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Суд, вислухавши представника позивачів, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ), належало право на земельну частку (пай) розміром 2,88 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності КСП Авангард , право на яку посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА, а також, відповідно до запису в погосподарській книзі №4 Новомалинської сільської ради (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) на час смерті їй належав житловий будинок з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1 , право власності на який, відповідно до довідок КП Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації не було зареєстровано.

Чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Новомалин Острозького району (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис про смерть №26 від 31.12.2003).

Також ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.01.2005, як спадкоємиці за законом ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (спадкова справа №8 Острозької районної державної нотаріальної контори), належало право на земельну частку (пай) розміром 2,86 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності КСП Авангард , право на яку посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є онуками ОСОБА_4 по батьку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть НОМЕР_4 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 ).

В судовому засіданні з матеріалів спадкової справи №12-2016, заведеної після смерті ОСОБА_3 , встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за законом ОСОБА_3 , як такі, що подали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини.

Водночас, з матеріалів зазначеної спадкової справи встановлено, що позивачі звертались до нотаріуса з заявами про видачу для них, як спадкоємців ОСОБА_3 , який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , але не оформив своїх спадкових прав щодо житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 та права на земельну частку (пай) розміром 2,88 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності КСП Авангард , право на яку посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА, а також, а також права на земельну частку (пай) розміром 2,86 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала в колективній власності КСП Авангард , право на яку посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА.

Згідно зі ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В судовому засіданні з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась, а отже ніхто з її спадкоємців до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався.

Водночас, з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та заповіту від 21.07.2004 вбачається, що 21.07.2004 ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно заповіла ОСОБА_14 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 встановлено, що ОСОБА_14 , який був сином ОСОБА_4 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 ), помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За правилами ст.1261 ЦК України (перша черга спадкоємців за законом), ОСОБА_3 був спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини, визначені у частинах 3, 4 ст.1268, ст.1269 ЦК України.

Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_14 заяв про прийняття спадщини після смерті матері не подавали.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Постановами від 10.08.2017 року приватний нотаріус Сержант Н.М. відмовила позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 , мотивуючи це неподанням документів, які підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_4 на зазначене майно, з посиланням на п.4.18 ст.1 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а постановами від 11.11.2020 року приватний нотаріус Сержант Н.М. відмовила позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку права на земельну частку (пай), право на яку ОСОБА_4 посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА та на 1/2 частку права на земельну частку (пай) право на яку належало ОСОБА_4 , як спадкоємцю за законом ОСОБА_7 , право якого на земельну часку (пай) посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА, мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 на час смерті матері ОСОБА_4 за місцем проживання зареєстрований не був і спадщину не прийняв, з посиланням на п.3.22 ст.1 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України Про нотаріат .

Частиною 1 ст.1 зазначеного Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст.1 цього Закону передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 50 Закону України Про нотаріат передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Закон України Про нотаріат поділяє об`єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.

Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч.3 ст. 49 Закону України Про нотаріат , де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Як випливає з п.9 ч.1 ст.49 Закону України Про нотаріат , підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.

Як вже зазначалось, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до п.3.21 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 заяв про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_4 не подавав.

Відповідно до п.3.22 Глави 10 зазначеного Порядку, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. Такої довідки позивачами нотаріусу надано не було.

Водночас, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і на той час п.3.22 Глави 10 зазначеного Порядку не діяв, оскільки такий Порядок був прийнятий лише 22.02.2012, натомість станом на час смерті спадкодавиці діяв наказ Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за N283/8882 Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , пунктом 211 якої було визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини і доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем могла бути довідка відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем, а саме така довідка №573 від 21.07.2017 року Новомалинської сільської ради Острозького району наявна в матеріалах спадкової справи.

Водночас, вирішуючи питання постійного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім`єю та прийняття ним спадщини після її смерті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи, згідно з частиною першою статті 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачами.

Оскільки в судовому засіданні з показань свідків та довідки органу місцевого самоврядування вбачається, що з січня 2004 року по час смерті ОСОБА_4 спільно з нею в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 однією сім`єю проживав її син ОСОБА_3 , то такий факт підлягає встановленню в порядку, визначеному Главами 1 та 6 Розділу IV ЦПК України, оскільки встановлення цього факту необхідне позивачам для вирішення спадкових прав.

Одночасно, при вирішенні справи суд, відповідно до ст.77 ЦПК України, не бере до уваги як належний доказ довідку старости № НОМЕР_10 від 12.03.2021, оскільки така не видана органом місцевого самоврядування, а отже не відповідає вимогам п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 та п.3.21 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 проживав однією сім`єю з ОСОБА_4 в період з січня 2004 року по час її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже прийняв спадщину після її смерті, то слід вирішити питання про визнання за позивачами, як спадкоємцями ОСОБА_3 , який був спадкоємцем ОСОБА_4 , але не оформив своїх спадкових прав, права власності на спадкове майно зазначеного спадкодавця.

В судовому засіданні встановлено, що фактично у власності ОСОБА_4 перебував садибний житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 .

Належність ОСОБА_4 зазначеного майна підтверджується випискою з погосподарської книги Новомалинської сільської ради Острозького району Рівненської області, відповідно до якої вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_4 .

Зазначене вбачається і з технічного паспорта на будівлі за цією адресою.

Вказаний садибний житловий будинок з надвірними будівлями розташовані на земельній ділянці площею 0,04 га, яка рахувалась за ОСОБА_4 (довідка Новомалинської сільської ради №819 від 06.12.2019).

Спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 був побудований в 1954 році, що підтверджується відомостями, встановленими в технічному паспорті (інвентаризаційна справа №169).

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватись законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

З 1948 року питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Указ від 26.08.1948), що був визнаний таким, що втратив чинність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.02.1988 №8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948 постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Постанова від 26.08.1948), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26.08.1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26.08.1948 визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26.08.1948 та Постановою від 26.08.1948, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 по справі № 6-137цс13.

За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 №112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 за №5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25.05.1990 №69, згідно яких на кожне господарство відкривається окремий особовий рахунок і окремим господарством вважаються особи, які проживають разом і які ведуть спільне домашнє господарство. В заголовній частині особового рахунку записується прізвище, ім`я та по батькові члена господарства, на ім`я якого відкрито особовий рахунок. Особовий рахунок відкривається на ім`я голови господарства (сім`ї), який визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім`ї за їх спільною згодою, і записується в особовому рахунку першим.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01.07.2004 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудови зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на будинок колгоспного і робітничого двору.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської ради, які видавались на підставі записів у погосподарських книгах. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади, що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до ст.2, 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про право власності особи на об`єкт нерухомого майна, збудований до набрання чинності зазначеним Законом, не породжує в особи права власності, а засвідчує офіційне визнання і підтвердження державою факту наявності в особи цього права. Право власності на збудований до набрання чинності цим Законом об`єкт нерухомого майна виникає в порядку, який існував на час його будівництва (постанова Верховного Суду України від 13.06.2012 у справі № 6-54цс12).

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих до компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Водночас, Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31.01.1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 №56 , передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п.4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п.20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 належав житловий будинок з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.1216, ч.1 ст.1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1258, ч.1 ст.1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно інформаційних довідок зі Спадкого реєстру встановлено, що спадкових справ після смерті ОСОБА_4 не заводилось, а отже з врахуванням того, що ОСОБА_3 був єдиним її спадкоємцем, який прийняв спадщину, то він мав право на спадкове майно зазначеного спадкодавця.

Частиною 1 ст.1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 на день смерті проживала спільно однією сім`єю з сином ОСОБА_3 , отже він був таким, що прийняв спадщину після смерті матері.

Оскільки для ОСОБА_4 належав садибний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 , то право на нього перейшло до ОСОБА_3 , а в подальшому до позивачів, як його спадкоємців за законом.

За життя спадкодавцями не було виготовлено необхідної технічної документації, не оформлено та не зареєстровано право власності на садибний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 , що порушує передбачені законом права позивачів, як спадкоємців за законом .

Водночас, в судовому засіданні встановлено, що після звернення позивачів до нотаріальної контори, нотаріусом позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до Глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст.1299 зазначеного Кодексу).

За ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до cт.392 ЦК України, власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно cт.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Водночас, оскільки ОСОБА_3 фактично успадкував після смерті матері житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , то суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Отже, враховуючи, що відповідно до ч.4 ст.25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, а відповідно до п.11 ч.1 ст.346 ЦК України, право власності припиняється зі смертю власника, що перешкоджає реєстрації за ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 права власності на майно, та враховуючи, що відповідно до норм ст.1216 ЦК України позивачі мають право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , то за ними, як спадкоємцями за законом слід визнати право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 , за кожним.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В судовому засіданні було встановлено, що постановами від 11.11.2020 року приватний нотаріус Сержант Н.М. відмовила позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку права на земельну частку (пай), право на яку ОСОБА_4 посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА та на 1/2 частку права на земельну частку (пай), право на яку належало ОСОБА_4 , як спадкоємцю за законом ОСОБА_7 , право якого на земельну часку (пай) посвідчено сертифікатом на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою РДА, мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 на час смерті матері ОСОБА_4 за місцем проживання зареєстрований не був і спадщину не прийняв, з посиланням на п.3.22 ст.1 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України Про нотаріат .

Частиною 1 ст.1 зазначеного Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст.1 цього Закону передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Оскільки в судовому засіданні встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , то на даний час перешкод для позивачів у видачі їх свідоцтв про право на спадщину по іншому спадковому майну - сертифікатах на земельну частку (пай) немає, а тому в позові в цій частині слід відмовити.

Окрім того, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає спірним правовідносинам, що виникли між сторонами.

Зокрема, відповідно положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно до ст.16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З позовних вимог вбачається, що позивачі просять визнати за ними права власності на земельну частку пай, площею 2,86 га, розташований в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_7 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.01.2005 серії НОМЕР_11 , а також визнати право власності на земельну частку пай, площею 2,88 га, розташований в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_6 .

Окрім того, що зазначені сертифікати видані на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , а не ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , при вирішенні спору в цій частині, суд виходить з того, що зазначеними документами посвідчено не право власності на майно, а лише право на земельну частку (пай).

Земельний сертифікат - це документ, який посвідчує право особи на земельну частку (пай) і містить відомості про її вартість та розмір в умовних кадастрових гектарах. При отриманні такого документу громадянинові ще не виділяється конкретна частина землі.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на земельну ділянку. З 01.01.2013 державні акти на право власності на земельні ділянки не видаються, а з цього часу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Отже, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 мала не право власності на земельні частки (паї), а право власності на сертифікати, якими було посвідчено право на земельні частки (паї), то в позові в цій частині слід відмовити і з цих підстав, оскільки суд вважає, що позивачі звернулись за захистом свого права у спосіб, що не відповідає спірним правовідносинам. В той же час, позивач не позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного право у спосіб передбачений ч.2 ст.1223 ЦК України.

Керуючись ст. 10 , 12 , 258-259 , 263-265 ЦПК України , суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_12 ), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_13 ) до Острозької міської ради Рівненської області (місцезнаходження: м.Острог, вул.Героїв Майдану, 4, код ЄДРПОУ 05391005) про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та прийняття спадщини, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, визнання права власності на земельну частку (пай), площею 2,86 га, розташовану в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038574, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_5 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.01.2005 серії ВВТ №832758 і на земельну частку (пай), площею 2,88 га, розташовану в с.Новомалин Острозького району Рівненської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0038575, виданим 19.08.1997 Острозькою райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_6 задоволити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 зі своїм сином ОСОБА_3 в період з січня 2004 року по час її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 та прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

В іншій частині в позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.04.2021.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.