Окрема думка

від 16.04.2021 по справі 396/1820/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Окрема думка

16 квітня 2021 року м. Кропивницький

справа № 396/1820/19

провадження № 22-ц/4809/614/21

Постановою Кропивницького апеляційного суду у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Голованя А. М., Карпенка О. Л. (суддя-доповідач), Мурашка С. І. від 16 травня 20210 року по справі ЄУН 396/1820/19 залишено без змін рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2020 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ Контакт - 92 - визнано незаконним і скасовано наказ відповідача від 18 травня 2016 року № 5-кд про звільнення ОСОБА_1 з посади складача потягів через прогул 15 травня 2016 року, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Я, суддя Кропивницького апеляційного суду Карпенко О. Л., погоджуюся з висновками судів першої та апеляційної інстанції про доведеність факту незаконного звільнення позивача з роботи. На мій погляд, суди повно і правильно встановили обставини цієї справи, його висновок про порушення відповідачем трудових прав позивача відповідає обставинам справи.

Проте, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

За змістом ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, зокрема, трудових.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених трудових прав у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно належності та ефективності застосовуваного способу захисту прав. Свобод та інтересів позивачів. Наприклад, такі позиції висловлені у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Зокрема, у пунктах 6.6. - 6.7., 6.13. постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала: 6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) .

Спірні правовідносини сторін врегульовано виключно нормами закону, а не умовами укладеного договору.

Способи захисту порушеного права працівника на працю, зокрема, захисту він незаконного звільнення, які має застосувати орган, що розглядає трудовий спір, визначено ст. 235 КЗпП України, а саме: поновлення на попередній роботі, виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміна формулювання причин звільнення, виплата компенсації у разі звільнення працівника у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомлення про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції .

Якщо незаконним звільненням працівнику було завдано моральну шкоду, то суд, на вимогу позивача, має присудити йому компенсацію (ст. 237-1 КЗпП України).

Визнання судом незаконним та скасування наказу про звільнення не є тим способом захисту права незаконно звільненого з роботи працівника на працю, який визначений законом, тобто КЗпП України, зокрема, ст. 235 цього Кодексу.

Крім того, прийняте з ініціативи власника підприємства або уповноваженого ним органу рішення про припинення трудового договору являє собою акту індивідуальної дії, який створює ряд правових наслідків, основним з яких є припинення трудових відносин між підприємством і працівником, та вичерпує себе після його виконання.

Визнання такого рішення незаконним та скасування автоматично не відновлює трудові правовідносини між підприємством та працівником так, як такий правовий наслідок не передбачений законом, а власник підприємства або уповноважений ним орган не зобов`язаний вчиняти будь-які дії щодо відновлення прав незаконно звільненого ним працівника.

Отже, внаслідок лише визнання незаконним та скасування наказу відповідача про звільнення право позивача мати роботу з оплатою не нижче встановленого державою мінімуму не відновлюється, а отже, сам по собі цей спосіб захисту в спірних правовідносинах не є ефективним, що не виключає можливості його застосування в інших трудових спорах, наприклад, у спорах про правомірність ухвалення рішення про майбутні зміни в умовах праці.

На моє переконання, незаконність звільнення працівника з роботи підлягає доведенню і є підставою для задоволення інших вимог позивача, які відповідають закону, зокрема, про поновлення на роботі.

Схожі за змістом позиції викладено і у працях деяких науковців:

ОСОБА_2 . Щодо ефективності способів захисту трудових прав/ ОСОБА_3 // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць / кер. авт. кол. С. В. Ківалов - Миколаїв : видавництво Іліон , 2009. - вип. 38. - с. 175 - 179;

ОСОБА_4 . Визнання незаконним та скасування актів роботодавця як спосіб захисту трудових прав / ОСОБА_5 // Серія ПРАВО - вип. 36. - Т. 1. - с. 186 - 189.

У цій справі, яку переглянув апеляційний суд, позивач ОСОБА_1 спершу заявив дві позовні вимоги:

1)про визнання незаконним і скасування наказу відповідача про його звільнення,

2)про поновлення його на роботі.

Згодом він відмовився від своєї другої позовної вимоги. Суд прийняв його відмову та закрив провадження у справі стосовно цієї вимоги.

Це вказує на втрату позивачем інтересу до роботи в ТОВ Контакт - 92 , він не бажає поновлення трудових відносин з відповідачем.

Фактично ж він просить суд лише спростувати факт вчинення ним порушення трудової дисципліни - прогулу, тобто в такий спосіб захистити свою ділову репутацію.

Захист такого немайнового права позивача підлягав за нормами цивільного законодавства, а не трудового. Зокрема, відповідно до приписів Книги другої ЦК України та у спосіб передбачений ними (ст. 277 Кодексу).

Суддя О. Л. Карпенко