Постанова

від 15.04.2021 по справі 1915/19152/2012

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1915/19152/2012Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/463/21 Доповідач - Шевчук Г.М. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Костів О. З., Ходоровський М. В.,

за участю секретаря - Іванюти О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 1915/19152/2012 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2021 року, постановлену суддею Ромазаном В. В., в справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Омега , відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Товариство з обмеженою відповідальністю Нечипорук Транспорт Сервіс на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ),

ВСТАНОВИв:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), відповідно до якої просить визнати неправомірними бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лесьна Н.В. щодо не закінчення ним виконавчого провадження №46326926 по виконанню виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду, виданого 23.04.2014 року по справі № 1915/19152/2012 про стягнення солідарно заборгованості з ОСОБА_1 .. Відтак, просить зобов`язати зазначеного державного виконавця закінчити виконавче провадження №46326926 по примусовому виконанню виконавчого листа №1915/15152/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом 23.04.2014 року про стягнення солідарно заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Факторингова компанія Омега .

Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначав, що Тернопільським міськрайонним судом 23.04.2014 року видано виконавчий лист №1915/15152/2012 про стягнення з ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс на користь ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції заборгованості за кредитним договором №3/К від 15.01.2007 року у сумі 1667745,23 євро, що еквівалентно 16976122,12 грн., а також стягнення на погашення заборгованості за кредитним договором №3/К від 15.01.2007 року у сумі 1667745,23 євро, що еквівалентно 16976122,12 грн. з ОСОБА_1 солідарно з ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс на користь ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції заборгованості у сумі 494007,50 євро, що еквівалентно 5206592,04 грн. та судовий збір у розмірі 3219 грн. 02.02.2015 року головним державним виконавцем відділу ДВС Геличак О.М. на підставі заяви стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №46326926 по виконанню зазначеного в/л від 23.04.2004 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 16.09.2014 року замінено стягувача з ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції на ТзОВ Факторингова компанія Омега . 26.08.2020 року ОСОБА_1 на адресу виконавчої служби подано заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження , тобто внаслідок фактичного виконання судового рішення у повному обсязі, оскільки стягувач скористався своїм правом врегулювати спір в позасудовому порядку за зобов`язаннями за кредитному договору №3/К від 15.01.2007 року, укладеним між ВАТ Кредобанк та ТОВ Нечипорук Транспорт Сервіс . Однак йому було відмовлено у цьому. Зазначає ,що 26.05.2016 року між ТзОВ ФК Омега , що є іпотекодержателем за іпотечним договором від 17.01.2007 року за реєстровим №558 та гр.. ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_1 за ціною 1 517611, 50 грн. Також, цього ж дня між цими самими сторонами укладено договір купівлі-продажу 1\2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_1 за ціною 1 517611, 50 грн. Набуття права власності на предмет іпотеки, припиняє наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання, у тому числі нарахованих відсотків тому зобов`язання за кредитним договором №3/К від 15.01.2007 року, укладеним між ВАТ Кредобанк та ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс вважає припиненими, у тому числі за спірним виконавчим листом. Таким чином, вважає неправомірними та незаконними бездіяльність старшого державного виконавця зазначеного відділу щодо не закінчення ним виконавчого провадження №46326926 по виконанню спірного виконавчого листа внаслідок фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно виконавчим документом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , зацікавлені особи Товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Омега , відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Товариство з обмеженою відповідальністю Нечипорук Транспорт Сервіс на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу місцевого суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити його скаргу та визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) щодо незакінчення виконавчого провадження №46326926 по виконанню виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду, виданого 23.04.2014 по справі №1915/19152/2012 про стягнення солідарно заборгованості з нього на користь ТОВ «Факториногова компанія «Омега» та зобов`язати головного державного виконавця закінчити вказане виконавче провадження.

Мотивуючи свої доводи апелянт зазначає, що судом не враховано того факту, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили його умови, у тому числі щодо позасудового врегулювання спору і погашення зобов`язань за кредитним договором, в разі використання такого способу захисту, як реалізація предмета іпотеки від імені іпотекодавця. На їх думку з моменту позасудового врегулювання спору всі вимоги за кредитним договором в силу домовленості сторін, які підписали кредитний договір та договір іпотеки, вважаються погашеними.

Вказує, що абз. другим п. 5.4.2 передбачено, що заборгованість Позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання від Покупця коштів за предмет іпотеки у повному обсязі.

На думку апелянта, оскільки заставне майно, а саме: будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 було реалізоване у позасудовому порядку, тому відповідно до ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

У судове засідання сторони по справі не з`явилися.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмуся В. Д. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Інші сторони по справі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи про свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності сторін.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дане рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність головного державного виконавця, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог, оскільки дії державного виконавця проведені у у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження» .

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 129 - 1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час здійснення оскаржуваних виконавчих дій, визначались Законом України Про виконавче провадження .

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження передбачені статтею 11 Закону.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з кредитним договором №3/К від 15 січня 2007 року, укладеним між ВАТ Кредобанк та ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс (Позичальник), ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс надано кредит у розмірі 1000 000 Євро, з метою придбання та сервісного обслуговування транспортних засобів згідно укладених договорів, який він зобов`язувався повернути в строк до 13 січня 2012 року з відсотковою ставкою 12,00 % річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором, ВАТ Кредобанк та ОСОБА_1 17 січня 2007 року уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно з яким, укладеним договором забезпечувалось виконання зобов`язань ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс за кредитним договором №3/К від 15 січня 2007 року, предметом іпотеки виступало нерухоме майно: будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке належить Іпотекодавцю на праві власності заставною вартістю у розмірі 2218900 грн.

Відповідно до п.5.4.1, п.5.4.2 зазначеного договору, у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодавець передає у власність Іпотекодержателю предмет іпотеки. Рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається Іпоткодержателем одноосібно. Підписанням цього договору Іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя за рішенням Іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення Іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення Іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. У випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки, Іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України Про іпотеку .

Відповідно до договору про відступлення права вимоги №1 від 28.12.2011 року право вимоги за первісним кредитним договором №3/К від 15 січня 2007 року відступлено ПАТ Кредобанк - ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції .

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції до ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, змінено рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25.02.2013 року шляхом стягнення із ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс на користь ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції заборгованість за кредитним договором №3К від 15.01.2007 року у сумі 1667745, 23 євро, що еквівалентно 16976122, 12 грн. На погашення заборгованості за кредитним договором №3/К від 15.01.2007 року у сумі 1667745,23 євро, що еквівалентно 16976122,12 грн. стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс на користь ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції заборгованість у сумі 494007,50 євро, що еквівалентно 5206592,04 грн.

На виконання зазначеного судового рішення Тернопільським міськрайонним судом 13.03.2014 року видано виконавчі листи та державним виконавцем 02.02.2015 року відкрито виконавче провадження №46326926.

02 квітня 2014 року між ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції та ТзОВ Факторингова компанія Омега укладено договір факторингу №97/0, відповідно до якого Первісний стягувач відступив права вимоги до ТзОВ Нечипорук Транспорт Сервіс за кредитним договором та усіма зобов`язаннями, що забезпечують належне виконання умов кредитного договору. Крім цього, 29.04.2014 року між ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції та ТзОВ Факторингова компанія Омега укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції відступила ТзОВ Факторингова компанія Омега права вимоги за договором іпотеки, укладеним між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_1 від 17 січня 2007 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 17.07.2015 року замінено стягувача ТзОВ Фінансова компанія Приватні інвестиції за виконавчим документом №1915/19152/2012 у виконавчому провадженні №46326926 на ТзОВ Факторингова компанія Омега .

26 травня 2016 року Іпотекодержателем товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Омега (продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено два договори купівлі-продажу 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 згідно із ст..38 Закону України Про іпотеку та п.5.3 іпотечного договору, за ціною 1517611 грн., кожна.

З матеріалів справи вбачається, що виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось укладеними 15.01.2007 року з ОСОБА_1 договорами поруки та іпотеки будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 та договорами застави значної кількості вантажних транспортних засобів, причепів, цистерн та іншого рухомого майна, яке належало ТОВ "Нечипорук Транспорт Сервіс".

В пункті 5.4.2 договору іпотеки вказано, що заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання від покупця коштів за предмет іпотеки у повному обсязі.

Таким чином, в даному випадку звернення стягнення на іпотечне майно не припинило обов`язку позичальника перед стягувачем щодо погашення основного боргу.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку , в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України Про іпотеку , якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).

Відмовляючи в задоволенні заяв суд першої інстанції враховуючи вказані норми закону, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.

Оскільки вартості реалізованого предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України Про іпотеку має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.

Такого ж висновку у своїй постанові від 11 квітня 2018 року дійшов і ВС (справа № 761/17280/16-ц, провадження № 61-11249св18).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» , виконавче провадження підлягає закінченню, серед іншого, в силу фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Встановивши, що по виконавчому провадженні №46326926 із загальної заборгованості у розмірі 16976122,12 грн., погашена сума у розмірі 3035223.00 грн. і стягувачем було звернуто стягнення на будинковолодіння, що перебувало в іпотеці і реалізовано його за 3035223.00 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судами частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , відповідно до якої після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, є необґрунтованими з тих підстав, що зазначені положення цієї статті не поширюються на правовідносини, що виникли у даному випадку між сторонами. Зобов`язання за кредитним договором не припинилося в силу його невиконання, а вартості реалізованого будинковолодіння є недостатнім на погашення боргу у повному обсязі, тому кредитор за приписами статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України Про іпотеку , має право на стягнення заборгованості.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник ОСОБА_1 при подачі до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги не сплатив судовий збір у розмірі 454 грн.

Так, відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою оплачується судовий збір у розмірі 0.2 прожиткового мінімуму на одну працездатну особу. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України Про судовий збір справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Одночасно частиною другою статті 3 Закону України Про судовий збір не передбачено звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду.

Крім того, статтею 5 Закону України Про судовий збір передбачено пільги зі справляння судового збору для певних осіб за визначеними категоріями справ чи процесуальних дій.

З матеріалів справи не вбачається, що апелянт відноситься до категорії осіб, які визначені статтею 5 Закону України Про судовий збір .

Отже, за подання до суду апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду особою, яка не належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору або стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, судовий збір сплачується у розмірі, передбаченому підпунктом 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір .

Такі висновки викладені й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №752/7347/16-ц.

Таким чином, за подання апеляційної скарги з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 454 грн. в користь держави.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави судовий збір у розмірі 454 грн. за подання апеляційної скарги

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2021 року.

Головуючий

Судді