Ухвала

від 20.04.2021 по справі 922/2013/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2013/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Гогуся В.О.,

та представників:

ОГП: Скрипки М.В.,

відповідача: Тарасенко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020

у справі № 922/2013/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сезім"

про стягнення 2 635 590, 22 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Сезім" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання частини земельної ділянки, розташованої за адресою: пр.Московський, 227, у м. Харкові, в сумі 2635590,22 грн.

Розглядаючи вказані вимоги суди попередніх інстанцій встановили, що 31.05.2017 ТОВ "Сезім" за договором купівлі-продажу від № 2181 придбало у ПФ "Світ" нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Е-1", площею 7089,6 кв м, за адресою: пр.Московський, 227, у м. Харкові.

Того ж дня проведено Державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.05.2020 № 210186976.

На підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 судами з`ясовано, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером № 6310138200:02:004:0011, на якій знаходиться належна відповідачу нежитлова будівля літ. "Е-1" площею 7089,6 кв. м, загальною площею 11,5278 га, відбулась 23.12.2013.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6310138200:02:004:0011, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277, загальною площею 11,5278 га, за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 27.02.2020, яким зафіксовано, що ТОВ "Сезім" використовує частину зазначеної земельної ділянки площею 16627,91 кв. м (1,6628 га) в своїй господарській діяльності для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Враховуючи, що ТОВ "Сезім" належним чином у встановленому законом порядку не оформило правовідносини щодо користування земельною ділянкою, договір оренди земельної ділянки не уклало та не сплачує платежів за її використання згідно з встановленим законодавчими актами розміром, прокурор подав цей позов про стягнення на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

На підтвердження викладених у позові вимог прокурором надано акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 (кадастровий номер № 6310138200:02:004:0011) від 27.02.2020, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, згідно з яким на сформованій земельній ділянці кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 загальною площею 11,5278 га по пр. Московському, 277, у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі: літ. "Е-1" (площею 7089,6 кв. м, яка на праві власності належить відповідачу - ТОВ "Сезім"), а також літ. О-12; літ. 2Ч-2 ; літ. 2Н-1-2 ; лвт. 2О-1-2 ; літ. 2Ф-1 , 2Х-1 , 2П-1 , 2Щ-1 , 2Л-1-2 , 2С-1 ; літ. 2И-1-2 ; літ. Я-4 ; літ. 2Б-1-2 ; літ. Ю-2 ; літ. Б-1 ; земельна ділянка кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 загальною площею 11,5278 га по пр. Московському, 277, у м. Харкові, використовують 7 різних власників нежитлових будівель, розташованих на зазначеній земельній ділянці, а саме: ТОВ "Сезім" (відповідач); АТ "ХАРВЕРСТ"; ТОВ "УКРАЇНСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ"; ТОВ "МРІЯ 2017"; ТОВ "УСПІХ 2017"; ТОВ "СВ ОПТТОРГ" та ТОВ "ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ", для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі (суддя Жигалкін І.П.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021(судді Пелипенко Н.М., Барбашова С.В., Істоміна О.А.), прокурору відмовлено в задоволенні його вимог через недоведеність ним того, що земельна ділянка площею 16627,91 кв. м, якою користується відповідач була сформована та існувала як об`єкт цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України (площа, межі та кадастровий номер земельної ділянки) протягом спірного періоду з 01.07.2017 по 31.12.2019, зокрема присвоєння кадастрового номеру та реєстрації її в Державному земельному кадастрі, і це виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Щодо акта обстеження земельної ділянки від 27.02.2020, то судами обох інстанцій зазначено, що ним встановлено лише факт користування ТОВ "Сезім" разом із іншими власниками будівель земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 по пр. Московському, 277, у м. Харкові, але не визначено площу земельної ділянки, якою користується саме ТОВ "Сезім". В Акті обстеження земельної ділянки від 27.02.2020 не міститься інформації щодо площі земельних ділянок, які використовуються під нежитловими будівлями. Жодного доказу використання ТОВ "Сезім" саме земельної ділянки площею 16627,91 кв. м (1,6628 га) до матеріалів справи не надано.

Не погоджуючись з висновками судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження прокурором вказано наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, неправильне застосування судами норм матеріального права, зроблене без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду в подібних спорах.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.02.2021 касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Случ О.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу до розгляду на 20.04.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Мачульського Г.М. на лікарняному 19.04.2021 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого касаційну скаргу у даній справі передано на розгляд колегії суддів: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Як свідчить зміст оскаржуваних рішень, вирішуючи спір у даній справі та встановивши обставини, які стали причиною його виникнення, суди до вказаних правовідносин застосували такі норми:

- ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, за якими міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, за якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки;

- ст. 206 Земельного кодексу України, згідно з якою використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону;

- ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, яка встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності;

- ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, визначається договором оренди земельної ділянки;

- ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, згідно з якою якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача;

- п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, за яким набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача;

- ст. 125 Земельного кодексу України, за якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судами зауважено, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Глави 82 і 83 Цивільного кодексу України встановлюють, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Судами враховано висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 917/32/17, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, відповідно до яких з моменту отримання у власність об`єкта нерухомого майна до моменту оформлення його власником права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тому до них мають бути застосовані положення глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, судами зауважено, що згідно з ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору щодо набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Частинами 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі", об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Посилаючись на вказані норми та на висновки, щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, суди зазначили, що предметом доказування в даній справі є, зокрема обставини щодо земельної ділянки: пр. Московський, 277, у м. Харкові, її площі, меж та кадастрового номеру, на якій знаходиться об`єкт нерухомості - нежитлова будівля літ. "Е-1" площею 7089,6 кв м, власником якої є відповідач по справі - ТОВ "Сезім".

Суди з`ясували, що земельна ділянка за адресою: пр. Московський, 277, з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 загальною площею 11,5278 га, використовується відповідачем - ТОВ "Сезім" - разом з шістьома іншими суб`єктами господарювання, зокрема: АТ "ХАРВЕРСТ", ТОВ "УКРАЇНСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ", ТОВ "МРІЯ 2017", ТОВ "УСПІХ 2017", ТОВ "СВ ОПТТОРГ" та ТОВ "ВП СОЛОДКА МАЙСТЕРНЯ", для експлуатації та обслуговування належних їм на праві власності нежитлових будівель, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки від 27.02.2020.

При цьому в матеріалах справи відсутні відомості щодо спірної земельної ділянки (з орієнтовним розрахунком площі 16627,91 кв. м (1,6628 га) по пр. Московському, 227, у м. Харкові, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради розрахунковим методом без встановлення меж в натурі). До позовної заяви не надано доказів, що земельна ділянка площею 16627,91 кв. м (1,6628 га) сформована та існувала як об`єкт цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України (площа, межі та кадастровий номер земельної ділянки) протягом спірного періоду з 01.07.2017 по 31.12.2019, зокрема не надано доказів, того, що зазначеній ділянці було присвоєно кадастровий номер та зареєстровано її в Державному земельному кадастрі. Крім того, прокурором не надано доказів поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 загальною площею 11,5278 га на різні 7 частин, про які йдеться в Акті обстеження земельної ділянки від 27.02.2020, та якими крім ТОВ "Сезім" (відповідача) користуються ще 6 інших суб`єктів господарювання.

Вказані обставини виключають можливість обчислення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - ситуаційна схема розміщення земельної ділянки та акт обстеження земельної ділянки, є недопустимими доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ані вказаною Інструкцією, ані Земельним кодексом України не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно геодезичної зйомки земельної ділянки, тому вона не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження розміру площі земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач.

Враховуючи відсутність доказів того, що станом на 01.07.2017-31.12.2019 були визначені межі спірної земельної ділянки по пр. Московському, 277, у м. Харкові, та земельну ділянку сформовано як об`єкт цивільних прав, суди обох інстанцій з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/96/19, від 29.05.2018 у справі № 922/955/18 та від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, зазначили, що обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на спірну земельну ділянку є неможливим.

Таким чином, підставою для відмови в позові стали обставини відсутності належних і допустимих доказів формування як окремого об`єкта цивільних прав земельної ділянки, вартість користування якою є предметом позову у даній справі.

Скаржник вважає, що вказані висновки зроблені судами за наслідком неправильного застосування норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, де суд дійшов висновку, що правова норма (ст. 181 ЦК України) закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням Відповідачем нежитловими будівлями презюмується його користування спірною земельною ділянкою. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 та Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 29.01.2020 у справі № 638/13423/18, від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, та помилково не застосовано норми ст. 1212-1214 ЦК.

Дослідивши зміст висновків Верховного Суду, на які посилається прокурор як на підставу своїх вимог про скасування судових рішень у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підстава касаційного оскарження судових рішень - застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, - передбачає доведення скаржником не тільки іншого застосування Верховним Судом відповідної норми (норм) матеріального права, яке скаржник вважає правильним, але і підтвердження того, що вказані рішення дійсно стосуються подібних правовідносин.

При цьому судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі №2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Щодо висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, то вони не можуть вважатись такими, що зроблені у подібних правовідносинах, адже у всіх цих справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, і це не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній. Звідси висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі.

Також не можна погодитись з доводами прокурора про наявність підстав для застосування до правовідносин у даній справі висновків, зроблених Верховним Судом під час розгляду справи № 642/4792/17, оскільки у цій справі не було предметом розгляду питання, чи сформована спірна земельна ділянка як об`єкт цивільного права. У постанові від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17 Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з особи, яка без достатніх правових підстав використовує земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна цієї особи, та не сплачує за користування земельними ділянками плату за землю у встановленому законодавством розмірі. При цьому суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність розміру цих безпідставно збережених коштів орендної плати, виходячи з наданих позивачем доказів, яким суди надали оцінку. Висновків щодо необхідності чи відсутності такої необхідності надання доказів розміру безпідставно збережених коштів саме у вигляді даних про кадастрові номери земельних ділянок та витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку цих земельних ділянок вказана постанова Верховного Суду не містить. Водночас у даній справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за спірний період на підставі оцінки наявних у справі доказів, які б вказували на формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Щодо висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, то вони зроблені Верховним Судом за наявності обставини, яка принципово відрізняє такий спір від спору у даній справі, а саме, співпадіння площ земельних ділянок під об`єктами нерухомості, за які стягується плата, із площами земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами. Натомість у даній справі площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, на якій розташована нерухомість відповідача складає 11,5278 га, тоді як прокурором заявлено до стягнення з відповідача коштів за користування частиною цієї земельною ділянкою площею 1,6628 га.

В постанові від 29.01.2020 у справі № 638/13423/18 Верховним Судом викладено висновок щодо стягнення коштів за користування земельною ділянкою, розташованою під нежитловою будівлею, яка у різних частках належить на праві власності двом фізичним особам, що суттєво відрізняє спір у цій справі від спору у справі, що розглядається, та свідчить про неподібність таких правовідносин.

Враховуючи, що прокурором в касаційній скарзі не наведено висновків Верховного Суду щодо іншого вирішення спорів саме у подібних справах, а колегією суддів встановлено відсутність підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених прокурором постановах щодо правовідносин з приводу іншого предмету спору, на підставі інших встановлених судами обставин та іншого матеріально-правового регулювання, підстави для касаційного перегляду оскаржених у даній справі рішень відсутні.

Щодо доводів скаржника про те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на даний час у справах щодо стягнення коштів за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів єдиної правозастосовчої практики не сформовано, то вони самі по собі не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень у даній справі з огляду на приписи ст. 287 ГПК України. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 містяться висновки про те, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок; згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності; згідно з абз. 1 п. 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 924/878/18, від 05.03.2020 у справі № 922/926/19, і суди попередніх інстанцій вирішили даний спір з їх урахуванням.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

Враховуючи, що відмінність висновків, викладених у наведених прокурором постановах, зумовлена встановленням судами принципово інших обставин, оцінених судами у відповідності з вимогами процесуального законодавства, і наведені прокурором висновки Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження у даній справі підлягає закриттю в порядку п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/2013/20.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.