Постанова

від 23.04.2021 по справі 820/6205/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 820/6205/16

адміністративне провадження № К/9901/32751/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя - Панченко О.В.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Бондар В.О., Калитка О.М.)

у справі №820/6205/16

за позовом Приватної фірми Бобр

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Приватна фірма Бобр (далі - позивач, платник, ПФ Бобр ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Харківській області) про скасування податкових повідомлень - рішень.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування даних податкового обліку у періоді, що перевірявся, та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено:

- скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 27.10.2016 №0001941402, №0001951402, №0001961402.

- стягнуто на користь ПФ "Бобр" судовий збір у розмірі 5330,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність формування ПФ "Бобр" податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин із ТОВ Стандарт - 2002 , ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся, та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що надані позивачем первинні документи не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Зокрема, складені за результатами господарських відносин із ФОП ОСОБА_1 акти здачі - прийняття робіт не містять детальної інформації про місце та обсяги наданих послуг, відомостей про ТМЦ, які розвантажувались та навантажувались тощо. Відповідач вказує про завищення позивачем витрат у результаті віднесення ПФ "Бобр" до собівартості виготовлених товарів послуг з оренди у ФОП ОСОБА_1 транспортних засобів, оскільки з наданих платником первинних документів неможливо встановити факт використання позивачем зазначених послуг у своїй господарській діяльності. Також зазначає про неправомірність віднесення позивачем до складу собівартості реалізованої продукції сум витрат за результатами отримання від ТОВ СТАНДАРТ - 2002 послуг по зберіганню, навантаженню та розвантаженню сировини (готової продукції), зайво нарахованих за обсяги, що перевищують обсяги фактично використаної сировини та виготовленої продукції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

19 вересня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній сказі.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт № 541/20-40-14-02-07/23143535 від 12.09.2016 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 27.10.2016:

- №0001941402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 82290,00 грн;

- № 0001951402, яким ПФ "Бобр" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 251439,00 грн, з яких 214329,00 грн - основний платіж та 37110,00 грн - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0001961402, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 21606,20 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 ПК України.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту/наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/валові витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Орендар) та ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) укладено договір оренди автокрана та автопогрузчика № 0-11 від 01.11.2014.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії актів приймання-передачі обладнання та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Факт здійснення між сторонами розрахунку контролюючим органом не заперечується.

Надані позивачем первинні документи підтверджують правомірність відображення позивачем у своєму податковому обліку операцій з придбання послуг оренди транспортних засобів та подальшого використання їх позивачем у своїй господарській діяльності, а тому висновки контролюючого органу щодо неможливості визнання витратами господарської діяльності ПФ БОБР сум, віднесених підприємством до собівартості виготовлених та реалізованих товарів по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 , є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на вищевикладене, контролюючий орган дійшов помилкового висновку про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 214329,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування за 1 квартал 2016 року на 82290,00 грн.

Також між позивачем (Замовник) та ТОВ "СТАНДАРТ-2002" (Викнавець) укладено договір № 02-01 від 02.01.2015, за умовами якого Виконавець надає Замовнику, а Замовник приймає та сплачує послуги зі зберігання, навантаження, розвантаження та транспортування ТМЦ. Обсяг, характер, якість послуг визначається на підставі актів приймання-передачі послуг.

На підтвердження фактичного виконання умов договору позивач надав копії актів здачі-прийняття робіт, розшифровок до даних актів здачі-прийняття робіт, розрахунків фактичної вартості послуг. Факт здійснення між сторонами розрахунку контролюючим органом не заперечується.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатами отримання від ТОВ СТАНДАРТ - 2002 послуг по зберіганню, навантаженню та розвантаженню сировини (готової продукції) з посиланням на те, що обсяги наданих контрагентом послуг перевищують обсяги фактично використаної сировини та виготовленої продукції, оскільки при здійсненні розрахунків обсягів наданих ТОВ Стандарт - 2002 послуг контролюючим органом невірно використано одиницю вимірювання обсягів сировини та готової продукції, а саме замість куб.м використано та розраховано одиницю виміру кв.м .

Таким чином, колегія суддів вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів контролюючого органу про завищення позивачем суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та витрат.

Крім того, Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова