Постанова

від 22.04.2021 по справі 820/2993/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 820/2993/16

адміністративне провадження № К/9901/28098/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Самойлової В.В. від 09 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бондара В.О., суддів Калитки О.М., Кононенко З.О. від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Агростар до Головного управління ДФС у м. Києві, Головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Головного управління ДФС у м. Києві Іванишина Руслана Богдановича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В:

У травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Агростар (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 1, Управління), Головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Головного управління ДФС у м. Києві Іванишина Руслана Богдановича (далі - відповідач 2, ревізор-інспектор), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Управління від 29 березня 2016 року №1795 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства ; 2) визнати протиправними дії відповідача 1 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства; 3) визнати протиправними дії відповідача 2 щодо невручення позивачу під розписку копії наказу №1795 від 29 березня 2016 року; 4) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2016 року №0006141404, №0006151404 та №0006161404.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства було прийнято за відсутності законодавчо визначених підстав; при цьому фактично була проведена документальна невиїзна перевірка позивача за місцезнаходженням контролюючого органу, що унеможливило надання відповідних первинних документів, а відтак наслідки такого заходу податкового контролю є протиправними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Управління щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з придбання та реалізації зернових та технічних культур за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за наслідками якої складено акт від 19 квітня 2016 року №60/26-15-14-04-04-10/37091711; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2016 року №0006141404, №0006151404 та №0006161404; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів в частині задоволених позовних вимог обґрунтовано відсутністю підстав для проведення позапланової виїзної перевірки відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки письмовий запит контролюючого органу про надання документів не містив визначених пунктом 73.3 статті 73 ПК України умов, за наявності яких такий запит може надсилатись платнику податків. До того ж останній не довів виконання ним вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо пред`явлення платнику податків необхідних документів та протиправно, поза межами наданих повноважень, провів перевірку за місцезнаходженням контролюючого органу, чим порушено право позивача на належну підготовку та надання документів; відтак такі дії Управління й, як наслідок, прийняті за її результатами податкові повідомлення-рішення визнав протиправними.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. По суті ж, як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач 1 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій саме в частині задоволених позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем не було надано пояснень та їх документальних підтверджень, які б спростовували недостовірність даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, а тому були наявні правові підстави для призначення документальної позапланової виїзної перевірки; однак, всупереч положенням податкового законодавства, позивач відмовив у допуску посадових осіб Управління до її проведення. Вважає, що складення акту про відмову від підпису у направленні на перевірку надає право розпочати проведення такої відповідно до приписів пункту 81.1 статті 81 ПК України. Відтак, за твердженням скаржника, суди не спростували дотримання контролюючим органом усіх передбачених законодавством умов, необхідних для призначення та проведення позапланового заходу податкового контролю, та не врахували, що відмова в допуску до такого з інших підстав, ніж визначені в абзаці п`ятому пункту 81.1 статті 81 ПК України, не допускається.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням направлено Товариству запит про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження від 03 березня 2016 року №5307/10/26-15-13-04, у якому, посилаючись на підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України та стверджуючи про виявлення недостовірних даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року по взаємовідносинах із ТОВ Полонське , поданій платником податків, просив надати інформацію, письмові пояснення та документальне підтвердження показників податкової звітності за відповідний період.

У відповідь на наданий запит позивачем надіслано лист, в якому, посилаючись на його оформлення з порушенням вимог, установлених у пункті 73.3 статті 73 ПК України, повідомив про те, що у разі отримання обґрунтованого запиту, виконає його у найкоротший строк.

У подальшому на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, з огляду на неподання Товариством пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, відповідачем 1 прийнято наказ від 29 березня 2016 року №1795 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з придбання та реалізації зернових та технічних культур за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року; термін перевірки з 30 березня 2016 року по 12 квітня 2016 року тривалістю 10 робочих днів.

На підставі вказаного наказу та направлення на проведення перевірки ревізором-інспектором 30 березня 2016 року здійснено вихід за адресою Товариства для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Товариство скористалося наданим йому правом та відмовилося як від підпису у направленні на проведення перевірки, так і від допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, про що складено відповідні акти від 30 березня 2016 року.

Однак, у період з 30 березня 2016 року по 12 квітня 2016 року в приміщення контролюючого органу відповідачем 1 на підставі наказу від 29 березня 2016 року №1795 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з придбання та реалізації зернових та технічних культур за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 19 квітня 2016 року №60/26-15-14-04-04-10/37091711, у якому зафіксовано порушення Товариством вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість у перевіреному періоді.

На підставі вказаного акту Управлінням прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2016 року №0006141404, №0006151404 та №0006161404.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 ПК України та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити: підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Як передбачено у пункті 73.3 статті 73 ПК України, платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Зміст зазначених положень дає підстави для висновку про те, що запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто наявність чітко окреслених обставин, які у відповідності до пункту 73.3 статті 73 ПК України є умовою, за якої відповідний орган може звернутися із таким запитом. Без повідомлення вказаних фактів платник податків позбавлений об`єктивної можливості надати вмотивовані пояснення та їх документальне підтвердження.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Отже документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що запит контролюючого органу із вимогою про надання позивачем інформації та її документального підтвердження не містив зазначення будь-якої інформації, яка свідчила б про порушення саме позивачем податкового законодавства або недостовірності даних при поданні ним податкової звітності в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року; у ньому не вказано, які саме показники були проаналізовані відповідачем 1 та яким чином дані показники свідчать про недостовірність даних при поданні податкової звітності за вказаний період; не зазначено за результатами аналізу якої саме інформації та в який спосіб отримані такі відомості тощо.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в Управління правових підстав для призначення позапланової перевірки Товариства на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, оскільки досліджений у ході розгляду справи запит контролюючого органу не відповідає наведеним вище вимогам законодавства, що в силу пункту 73.3 статті 73 Кодексу звільняло платника податків від обов`язку надавати відповідь на нього.

Таке правозастосування відповідає позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема у постановах від 25 березня 2019 року (справа №806/4875/14) та від 17 липня 2019 року (справа №808/553/18).

В контексті правовідносин, які склалися між учасниками цієї справи, слід також зазначити, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки відбувається згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як установлено в абзаці п`ятому пункту 81.1 статті 81 ПК України, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки.

За змістом абзаців шостого-восьмого пункту 81.1 статті 81 ПК України відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

При цьому згідно із пунктом 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Тобто платник податків, який вважає порушеними порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має право захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

При цьому виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. В ПК України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку, у тому числі у разі відмови у допуску до проведення перевірки.

Аналогічний підхід до розуміння суті виїзної перевірки був сформульований (з певними поправками) Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року (справа №520/8836/18), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, а також у постановах Верховного Суду від 17 травня 2019 року (справа №823/2530/18), від 16 травня 2018 року (справа №826/15718/14), від 23 квітня 2020 року (справа №826/20146/15), від 24 січня 2019 року (справа №805/1941/17-а).

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №822/2357/16, складення акта відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 ПК України унеможливлює подальше проведення контролюючим органом перевірки. Водночас приписи підпункту 94.2.3 пункту 94.2. статті 94 ПК України передбачають право для контролюючого органу застосувати арешт майна, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Товариство скористалося наданим йому правом та відмовило у допуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки, про що складено відповідний акт.

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що Управлінням в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відмови у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням Товариства, що, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії.

При цьому безпідставними є посилання скаржника на приписи абзацу п`ятого пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки, оскільки в даному випадку, як установили суди, позивач, окрім відмови від підпису у направленні на перевірку, також відмовив і у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, що було оформлено відповідачем 2 актом. Відмова ж платника податків від підпису у направленні на перевірку не є тотожною відмові у допуску посадових осіб контролюючого органу до такої.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2020 року (справа №826/17123/18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У ситуації, що розглядається, встановлені у судовому процесі обставини щодо протиправності проведеної відповідачем перевірки визнані судами такими, що мають наслідком протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих Управлінням.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи відповідача 1 не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування судових рішень та задоволення вимог касаційної скарги.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, то в цій частині рішення, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко