Постанова

від 14.04.2021 по справі 922/2374/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. Справа № 922/2374/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Білоусова Я.О., суддя Плахов О.В.,

Секретар судового засідання - Кожевнікова А.В.,

за участю:

від позивача - Золіна П.І.,

від відповідача - Селіванов М.В.,

третя особа - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду

апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни, м.Харків (вх. №13 Х/3 від 04.01.2021)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 (суддя - Калантай М.В., ухвалене в м. Харкові, повний текст складено 27.11.2020)

у справі № 922/2374/20

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, м.Харків,

до Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни, м.Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Харківської медичної академії післядипломної освіти, м.Харків

про стягнення неустойки у сумі 30238,54 грн. та зобов`язання повернути державне майно шляхом підписання акту приймання-передачі,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Немиткіної Алли Вікторівни (відповідач), в якому просило стягнути 30238,54 грн. неустойки та зобов`язати відповідача вчинити певні дії, а саме: повернути державне окреме індивідуально визначене майно: частину холу на 1-му поверсі 4-поверхової будівлі паталого-анатомічного корпусу (інв .№ 10310013, літ. А-4) загальною площею 14,0 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Амосова (Корчагінців), 35, балансоутримувачу - Харківській медичній академії післядипломної освіти (ідентифікаційний номер 01896872) шляхом підписання акту приймання-передачі.

В обґрунтування позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях посилається на те, що договір оренди від 06.09.2016 № 6175 припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, позивач на підставі статті 785 ЦК України, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 10.9, 10.10 договору просить стягнути з відповідача 30238,54грн. неустойки та зобов`язати відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу - Харківській медичній академії післядипломної освіти шляхом підписання акту приймання-передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/2374/20 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.12.2020 - позов задоволено.

Стягнено з Фізичної особи-підприємця Немиткіної Алли Вікторівни на користь Державного бюджету 30238,54грн. неустойки.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Немиткіну Аллу Вікторівну повернути державне окреме індивідуально визначене майно: частину холу на 1-му поверсі 4-поверхневої будівлі патолого-анатомічного корпусу (інв. № 10310013, літ. А-4) загальною площею 14,0кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Амосова (Корчагінців), 35, балансоутримувачу - Харківській медичній академії післядипломної освіти (61176, м. Харків, вул. Амосова, буд.58, код 01896872) шляхом підписання акту приймання-передачі.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення до відповідача інформації про припинення дії договору до орендаря шляхом надсилання на адресу останнього рекомендованого листа (номер відправлення 6105714763677) - заяви від 11.09.2019 №20-03-02-01685 про припинення дії договору. Фактичне направлення даної заяви підтверджується конвертом, що був повернутий поштовою установою з довідкою про закінчення терміну зберігання, списком згрупованих відправлень №30, списком №1965 згрупованих відправлень поштових відправлень рекомендованих листів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами свідчить про вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що відповідач доказів повернення орендованого майна не надав, задовольнив позовну вимогу про зобов`язання відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу шляхом підписання акту приймання-передачі.

Суд першої інстанції, посилаючись на ч. 2 ст. 785 ЦК України, дійшов висновку, що у зв`язку із неповерненням орендованого майна після припинення дії договору відповідач зобов`язаний сплатити неустойку за період з 20.09.2019 по червень 2020 року у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення державного майна у сумі 30238,54грн., тому в цій частині також позов задовольнив.

Фізична особа - підприємець Немиткіна Алла Вікторівна звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/2374/20, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не застосовано норму права, що підлягала застосуванню, а саме - ст. ст. 6, 17, 18, 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна та не надано оцінки тому, що орендодавець не має повноважень щодо самостійного (без відповідної ініціативи балансоутримувача) здійснювати передачу державного майна в оренду та приймати рішення щодо продовження або не продовження договору оренди.

Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі не було враховано того, що Харківська медична академія післядипломної освіти, як балансоутримувач спірного майна надала згоду на продовження строку договору оренди з ФОП Немиткіною А.В., як орендарем. Листом вих. №01-10/1131 від 04.06.2019 Харківська медична академія післядипломної освіти підтвердила відсутність наміру використовувати орендовані приміщення для власних потреб, що виключає відмову в укладанні договору оренди від 06.09.2016 № 6175 державного окремо індивідуального визначеного майна: частину холу на 1-му поверсі 4- поверхової будівлі патолого - анатомічного корпусу (інв. №10310013, літ. А-4), загальною площею 14,0 м. кв., за адресою: м. Харків, вул. Амосова (Корчагінців), 35, що перебуває на балансі Харківської медичної академії післядипломної освіти, на новий термін, а відповідач, в свою чергу, повідомив позивача про бажання продовжити договір оренди на новий термін.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність в матеріалах справи доказів направлення позивачем на адресу відповідача заяви про припинення договору оренди землі, як передбачено ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна . Наявну в матеріалах справи копію конверта (поштове відправлення з трек номером 6105714763677) апелянт вважає неналежним доказом направлення відповідачу листа, тому, як до матеріалів справи не додано опису вкладення у цінний лист, що унеможливлює ідентифікувати це поштове відправлення з документом, який надсилався.

У відзиві на апеляційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає приписам матеріального та процесуального права, тому просить залишити апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/2374/20 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач посилається на те, що апелянт помилково застосовує до спірних правовідносин положення Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію з 01.02.2020, оскільки відносини між позивачем та відповідачем врегульовані Законом України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 №2269-ХІІ.

Доводи апелянта про відсутність доказів направлення заяви від 11.09.2019 №20-03-02-01685 про припинення дії договору оренди землі позивач вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки ні приписами законодавства, ні договором №6175-Н від 06.09.2016 не передбачено направлення відповідної заяви цінним листом з описом вкладення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі №922/2374/20 (колегія суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Барбашова С.В., Радіонова О.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/2374/20.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі №922/2374/20 розгляд справи призначено на 10.03.2021.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Зубченко І.В. у відпустці на дату розгляду апеляційної скарги, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Білоусова Я.О., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2374/20 оголошено перерву до 05.04.2021.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі №922/2374/20 оголошено перерву до 14.04.2021.

Про дату, час та місце судового засідання учасники справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фіксація судових засідань 10.03.2021, 05.04.2021, 14.04.2021 апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно вимог ст.ст. 222, 223 та п.17.7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судових засіданнях представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

06.09.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (правонаступником якого є позивач), як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Немиткіною Аллою Вікторівною, як орендарем, укладено договір оренди № 6175-Н (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину холу на 1-му поверсі 4-поверхневої будівлі паталого-анатомічного корпусу (інв.№10310013, літ.А-4) загальною площею 14,0кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Амосова (Корчагінців), 35, що перебуває на балансі Харківської медичної академії післядипломної освіти (надалі - балансоутримувач).

Майно передається в оренду з метою: організування поховань і надання суміжних послуг (п. 1.2 договору).

Обов`язок по складанню акта приймання - передачі покладається на орендодавця (п. 2.4 договору).

Між сторонами договору та балансоутримувачем 06.09.2016 підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

Згідно з пунктом 10.1 договору його було укладено строком на 1 рік, що діє з 06.09.2016 до 06.09.2017.

В подальшому, згідно з Додатковою угодою №1 від 21.12.2017 строк дії договору подовжено на 1 рік, тобто до 06.09.2018. Згідно з Додатковою угодою №2 від 10.10.2018 строк дії договору подовжено ще на 1 рік, тобто до 06.09.2019.

Відповідно до пункту 10.6 договору його чинність припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З огляду на укладені сторонами додаткові угоди, строк дії договору закінчився 06.09.2019 .

19.08.2019 відповідач направив позивачу заяву від 19.08.2018 (згідно з поясненнями представника відповідача у суді першої інстанції, 2018 рік було вказано помилково, фактичну дату даної заяви просив вважати19.08.2019) про продовження договору шляхом укладення додаткової угоди.

Пунктом 10.3 договору встановлено, що зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Орендодавець згоди на укладення додаткової угоди не надав, а 11.09.2019 позивачем складено та направлено на адресу орендаря та балансоутримувача заяву про припинення дії договору оренди (у порядку ч.2 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна"). У даній заяві орендодавець заявив про припинення дії договору з 06.09.2020 та вимагав повернути майно із оренди за актом приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем.

Вказана заява була направлена на адресу орендаря рекомендованим листом №6105714763677, однак не була вручена адресату та повернулася відправнику з відміткою поштової установи про закінчення терміну зберігання, що підтверджується наявною у справі копією поштового конверту (т.1 а.с.18).

На адресу балансоутримувача заява про припинення дії договору оренди направлена рекомендованим листом №6105714763685 та отримана останнім 19.09.2020, що підтверджується наявною у справі копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.17). Факт отримання даної заяви балансоутримувачем також підтверджується поясненнями третьої особи від 31.08.2020 (а.с.97).

Посилаючись на те, що договір припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях звернулося до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому позивач на підставі статті 785 ЦК України, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 10.9, 10.10 договору просить стягнути з відповідача 30238,54грн. неустойки та зобов`язати відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу - Харківській медичній академії післядипломної освіти шляхом підписання акту приймання-передачі.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, орендоване за договором майно є державним, а тому на ці правовідносини поширюється дія чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону №2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

19.08.2019 відповідач направив позивачу заяву про продовження договору шляхом укладення додаткової угоди.

Водночас за частиною другою статті 17 Закону №2269-XII у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення.

У договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях стверджує, що 11.09.2019 позивачем складено та направлено на адресу орендаря та балансоутримувача заяву про припинення дії договору оренди (у порядку ч.2 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна"). У даній заяві орендодавець заявив про припинення дії договору з 06.09.2020 та вимагав повернути майно із оренди за актом приймання-передачі майна.

Однак, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність в матеріалах справи доказів направлення позивачем на адресу відповідача заяви про припинення договору оренди землі, як передбачено ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна . Наявну в матеріалах справи копію конверта (поштове відправлення з трек номером 6105714763677) апелянт вважає неналежним доказом направлення відповідачу листа, тому, як до матеріалів справи не додано опису вкладення у цінний лист, що унеможливлює на думку апелянта ідентифікувати поштове відправлення (документ, який надсилався).

Колегія суддів не погоджується з даним твердженням відповідача з огляду на наступне.

Орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 ГК України).

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою-підприємцем).

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.

Колегія суддів зазначає, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву від 11.09.2019 №20-03-02-01685 про припинення дії договору рекомендованим листом (номер відправлення 6105714763677) відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 5 березня 2009 року.

За змістом пунктів 66 - 68 Правил надання послуг поштового зв`язку в разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв`язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії (згрупованих за способом пересилання), що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв`язку. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи, список згрупованих внутрішніх листів та бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів - підписами керівника та головного бухгалтера. Підписи скріплюються відповідними печатками (за наявності). Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень, лежить саме на неї.

Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: належність, допустимість, та достовірність.

Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття допустимість доказів, яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне направлення заяви від 11.09.2019 №20-03-02-01685 про припинення дії договору рекомендованим листом (номер відправлення 6105714763677) підтверджується конвертом, що був повернутий поштовою установою з відміткою про закінчення терміну зберігання (т.1 а.с.18), списком згрупованих відправлень №30 (т.1 а.с.94), списком №1965 згрупованих відправлень поштових відправлень листів рекомендованих (т.1 а.с.95).

Окрім цього, аналогічна заява про припинення дії договору від 06.09.2016 № 6175, також направлялася позивачем 11.09.2019, та була отримана балансоутримувачем. При цьому, третя особа не наводить будь-яких заперечень щодо змісту даної заяви, яка міститься в матеріалах справи, та заяви, яка була фактично отримана Харківською медичною академією післядипломної освіти.

За таких обставин, наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не застосовано норму права, що підлягала застосуванню, а саме - ст. ст. 6, 17, 18, 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ від 03.10.2019 та не надано оцінки тому, що орендодавець не має повноважень щодо самостійного (без відповідної ініціативи балансоутримувача) здійснювати передачу державного майна в оренду та приймати рішення щодо продовження або не продовження договору оренди.

Проте судова колегія зазначає, що апелянт помилково застосовує до спірних правовідносин положення Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію з 01.02.2020, оскільки відносини між позивачем та відповідачем врегульовані Законом України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 №2269-ХІІ.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, договір є припиненим відповідно до частини другої статті 26 Закону України № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є необґрунтованими та свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону №2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Згідно з пунктом 10.3 укладеного між сторонами договору оренди зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Таким чином, саме лише направлення відповідачем на адресу позивача проекту заяви про продовження дії договору, який не був погоджений та підписаний позивачем, не може свідчити про продовження строку дії договору.

Частиною 1 статті 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 10.9 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем.

Відповідач доказів повернення орендованого майна не надав, а тому вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу шляхом підписання акту приймання-передачі є обґрунтованою та підлягає задоволенню в цій частині.

Згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи приписи даної норми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у зв`язку із неповерненням орендованого майна після припинення дії договору позивач зобов`язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Розрахунок позивача в цій частині є арифметично правильним, а отже розмір неустойки за період з 20.09.2019 по червень 2020 року складає 30238,54грн.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 30238,54 грн. та зобов`язання повернути державне майно шляхом підписання акту приймання-передачі є обґрунтованим та апелянтом не спростований.

У судовому засіданні 14.04.2021 представник апелянта зауважив, що Немиткіна А.В. сплачувала орендну плату за спірний період з 20.09.2019 по червень 2020, що на думку представника відповідача підтверджується актом звірки по договору оренди від 06.09.2016 № 6175-Н, однак судом першої інстанції не враховано дані обставини при стягненні 30238,54грн. неустойки.

Колегія суддів, вважає дані твердження необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт звірки по договору оренди від 06.09.2016 № 6175-Н (т.1 а.с.20) не підписаний орендарем Немиткіною А.В .

Також колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься первинних документів, що можуть підтвердити сплату орендної плати відповідачем в спірний період у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2374/20 не підлягає задоволенню.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2374/20 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Немиткіної Алли Вікторівни на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2374/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/2374/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.04.2021.

Головуючий суддя Т.Д. Геза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Плахов