Постанова

від 21.04.2021 по справі 500/3761/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3761/20 пров. № А/857/5529/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 500/3761/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Чепенюк О. В.,

час ухвалення рішення - 29.01.2021 року,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 29.01.2021 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 травня 2020 року №0124832-5404-1915, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 53326,77 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 4 травня 2020 року №0124832-5404-1915, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 53326,77 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте без з`ясування всіх фактичних обставин справи, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Буквальний аналіз вказаного пункту свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому, звертає увагу, що законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. Апелянт стверджує, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач є власником нежитлового приміщення - цеху по виготовленню бруківки, проте не підтвердив факт використання даного приміщення у підприємницькій діяльності. Відтак, на думку апелянта, об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, явка учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11 жовтня 2018 року з 10 квітня 2000 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 26460170000006422, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області.

Видами діяльності позивача відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодами КВЕД є: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 42.11 Будівництво доріг і автострад.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146335367 від 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 є власником нерухомого майна: нежитлового приміщення, цеху по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 6110100000:11:001:0043, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будинок для приїжджих, Г, загальна площа 133,6 кв.м.; виробничий цех №2, Д, загальна площа 364,7 кв.м.; склад сипучих матеріалів, Е, загальна площа 169,9 кв.м.; виробничий цех №3, Ж, загальна площа 147 кв.м.; виробничий цех №4, К, загальна площа 462,7 кв.м.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №237975372 від 21 грудня 2020 року позивач є орендарем земельної ділянки площею 0,4148 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:11:001:0043, цільове призначення: для обслуговування цеху по виготовленню бруківки. Право оренди цієї земельної ділянки, яка перебуває у власності Тернопільської міської ради, зареєстроване за позивачем на підставі договору оренди землі від 01 квітня 2016 року.

Належна позивачу будівля, а саме: цех по виготовленню бруківки є виробничою будівлею, що підтверджується техпаспортом на неї.

04 травня 2020 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0124832-5404-1915, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 53326,77 грн. Ставка податку, яка застосовувалась контролюючим органом для визначення зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлена рішенням Тернопільської міської ради від 15 червня 2018 року №7/25/43.

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся в суд з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу об`єкт нерухомості- цех по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1277,9 кв. м, відноситься до будівель промисловості та використовується за функціональним призначенням позивачем у промисловості, а отже, такий не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу припису пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Ст. 67 Конституції України передбачає, що кожен повинен сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна: нежитлового приміщення, цеху по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 6110100000:11:001:0043, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будинок для приїжджих, Г, загальна площа 133,6 кв.м.; виробничий цех №2, Д, загальна площа 364,7 кв.м.; склад сипучих матеріалів, Е, загальна площа 169,9 кв.м.; виробничий цех №3, Ж, загальна площа 147 кв.м.; виробничий цех №4, К, загальна площа 462,7 кв.м.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 , видами його діяльності зазначено: - Код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 42.11 Будівництво доріг і автострад.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у спірних правовідносинах підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.

З врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що матеріалами справи стверджується той факт, що вказані приміщення є будівлями промисловості, належать позивачу на праві власності, позивач використовує такі для здійснення ним промислової діяльності (промисловості) за одним із видів його діяльності Код КВЕД 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, також до видів діяльності позивача належить Код КВЕД 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу.

На підтвердження здійснення позивачем промислової діяльності ним також надано копію податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік від 17 лютого 2020 року, згідно з якою загальна сума доходу, отриманого ФОП ОСОБА_1 у 2019 році, у тому числі за кодом КВЕД 23.61 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, становить 974230,00 грн.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належний позивачу об`єкт нерухомості- цех по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1277,9 кв. м, відноситься до будівель промисловості та використовується за функціональним призначенням позивачем у промисловості, а отже, такий не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу припису пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що об`єкт нерухомості, належного ФОП ОСОБА_1 цеху, використовуються позивачем не за призначенням чи в будь-яких інших цілях, крім вищезазначеної промислової діяльності, таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 500/3761/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 року.