Постанова

від 21.04.2021 по справі 172/29/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2899/21 Справа № 172/29/20 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до СФГ ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 03.12.2012 року згідно з розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації від 17.03.2003 року № 168/1-р належить земельна ділянка площею 3,443 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, що розташована на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

У жовтні 2019 року за інформацією отриманою з Державного земельного кадастру, ОСОБА_1 стало відомо, що право на користування вказаною земельною ділянкою належить СФГ ЗОРЯ на підставі договору емфітевзису, укладеного між нею та відповідачем. Зазначає, що вона не підписувала будь-яких договорів стосовно належної їй земельної ділянки. На адвокатський запит щодо надання копії договору емфітевзису, відповідач у своїй відповіді від 11.11.2019 року відмовив у наданні цього договору.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати недійсним договір емфітевзису, укладений між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ на право користування земельною ділянкою площею 3,443 га, розташованою на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224; скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та вирішити питання стосовно судового збору (а.с. 1 - 4).

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до СФГ ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним - відмовлено (а.с. 154 - 157).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів (а.с. 159-160).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 03.12.2012 року згідно з розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації від 17.03.2003 року № 168/1-р, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 3,443 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, що розташована на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (а.с. 15).

04 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ укладено договір встановлення емфітевзису відносно вказаної земельної ділянки строком на 100 років, відповідно до якого власник земельної ділянки передає емфітевту право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право) зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.01.2020 року у розділі про відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки вказано, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зареєстроване 15.12.2015 року за СФГ ЗОРЯ .

З висновку експерта Дніпропетровського НДІСЕ № 3007-20 від 30.09.2020 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено, що рукописні записи розшифрування підпису, а саме ОСОБА_1 від імені ОСОБА_1 в графі Власник на шести аркушах договору встановлення емфітевзису від 04.12.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 в графі Власник на шести аркушах договору встановлення емфітевзису від 04.12.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.112-115).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаним рішенням суду.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є не укладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Вбачається, що ОСОБА_1 , обґрунтовує свої вимоги тим, що спірний договір користування землі нею не підписувався, а отже, є не укладеним.

Суд першої інстанції вірно вказав, що оскаржуваний договір не відбувся через його не укладання, проте прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо скасування їх державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений між ОСОБА_1 та СФГ "Зоря" від 04 грудня 2015 року зареєстрований Васильківським районним управлінням юстиції (а.с. 69-74).

Оскільки оскаржуваний договір користування земельною ділянкою позивача є неукладеним, тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) права користування земельної ділянки, оскільки реєстрація такого права за відповідачем на підставі неукладеного договору не відповідає вимогам закону.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Реєстрація речового права за неукладеними між сторонами договорами порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою:

- загальною площею 3,443 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, розташованої на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, власником якої є ОСОБА_1 .

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладених між ОСОБА_1 та СФГ "Зоря" є обґрунтованими, однак позовні вимоги про скасування державної реєстрації необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.

Зазначений висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 502/1817/15-ц.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року в частині відмови у скасуванні записів про проведену державну реєстрацію договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного між ОСОБА_1 та СФГ "Зоря" та прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог про скасування записів про проведену державну реєстрацію договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1261,20 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И ЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування записів про проведену державну реєстрацію договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладених між ОСОБА_1 та Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним - задовольнити частково.

Скасувати запис про проведену державну реєстрацію договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладеного 04 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством ЗОРЯ щодо земельної ділянки загальною площею 3,443 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, розташованої на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області здійснену 15 грудня 2020 року Васильківським районним управлінням юстиції.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1261, 20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: