Постанова

від 21.04.2021 по справі 924/605/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року Справа № 924/605/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі № 924/605/20 (суддя Субботіна Л.О., повний текст рішення складено 30.09.2020 р.)

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області (м. Хмельницький)

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (м. Хмельницький); 2) Фермерського господарства "Соняшник плюс" (с. Квітневе Білогірського району Хмельницької області); 3) Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (м. Миронівка Миронівського району Київської області)

про визнання недійсними наказів, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок

за участю представників сторін:

прокурор Котяй І.В.

відповідача - 1 - не з`явився;

відповідача - 2 - не з`явився;

відповідача - 3 - Аксютін Р.В.;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства "Соняшник плюс" та Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки були передані в оренду з порушенням статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки ОСОБА_1 у заявах про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду не зазначив конкретно, як планує використовувати таку площу земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку земель такої площі, працівників та інше, з чого б безпосередньо вбачалося необхідність надання 6-ти земельних ділянок, що свідчить про те, що наміру займатися фермерським господарством він не мав. Головне управління Держземагентства в області не надало належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заявах, доводам заявника, відсутності обґрунтування розміру земельних ділянок, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не перевірило та не врахувало обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Формальний підхід до вирішення заяв, прийняття рішення про надання Прокопчуку В.О. дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення та про передачу в оренду земельних ділянок згідно оспорюваних наказів створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, що є підставою для визнання недійсними вказаних наказів, укладених договорів оренди та суборенди.

На думку позивача, ОСОБА_1 штучно використано процедуру створення фермерського господарства як пільгового порядку одержання земель державної власності в оренду поза передбаченою законодавством процедурою земельних торгів з метою поповнення земельного банку ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Також прокурор вказує, що про наявність викладених у позові порушень законодавства прокуратурі області стало відомо 21.04.2020 р. після надходження інформацій Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.04.2020 р. та опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є підставою для поновлення трирічного строку для звернення до суду, який пропущено з поважних причин.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі №924/605/20 в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що спірні накази були прийняті з порушенням порядку, визначеного Законом України "Про фермерське господарство" щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тому вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими. Також суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, підставою для укладення яких були саме спірні накази. Однак, оскільки у даній справі прокурор не довів, а суд першої інстанції не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, дійшов висновку відмовити в задоволенні даного позову з підстав спливу позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити; здійснити розподіл судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що копії спірних наказів, договорів оренди та суборенди земельних ділянок, документів, що слугували підставою для прийняття наказів, отримані прокуратурою Хмельницької області лише 21.04.2020 р., про що свідчить наявний в матеріалах справи лист Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 10-22-0.6-2136/2-20 від 15.04.2020 р.

Матеріали справи не містять будь-яких інших належних та допустимих доказів про те, що прокурор міг знати про оскаржувані накази Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області, договори оренди та суборенди земельних ділянок та їх протиправність як в межах так і поза межами строку позовної давності. Так, спірні накази Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області не оприлюднюються (не оприлюднювались) та не опубліковуються (опубліковувались), прокурор не брав участі під час їх прийняття. Разом із тим, прокурор мав можливість довідатись лише про наявність спірних наказів, договорів оренди та суборенди земельних ділянок лише шляхом опрацювання даних Публічної кадастрової карти України, Державного реєстру прав на нерухоме майно, водночас про фактичні та юридичні підстави їх прийняття та укладення прокурор дізнався лише 21.04.2020 р. після опрацювання усіх документів та вивчення інформації, що слугувала підставою для прийняття цих наказів та укладення договорів оренди та суборенди. Будь-яких інших об`єктивних та беззаперечних доказів на підтвердження початку строку позовної давності, неповажності причин пропуску позовної давності відповідачем не надано, а судом не встановлено.

При цьому, права оренди за спірними договорами зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за декілька місяців, а на договори суборенди - фактично за один місяць до втрати прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів ("загального нагляду"). У зв`язку із набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697, органи прокуратури втратили повноваженнями здійснювати перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів (функція так званого "загального нагляду").

Окрім того, положення Закону України "Про прокуратуру" не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 488/5476/14. З огляду на викладене, необґрунтованим є застосування судом першої інстанції положень наказу від 07.11.2012 р. № Згн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів". Також вказаний галузевий наказ призначений для службового користування, носить рекомендаційний характер, не має ознак нормативно-правового акту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 911/3552/17).

Судом першої інстанції також не враховано, що порушення прав держави не усунуто та триватиме ще упродовж значного періоду, оскільки земельні ділянки державної форми власності передані в оренду на 25 років (до 2039 року), а в суборенду на 20 років (до 2034 року), що становить державний, суспільний інтерес, який переважає над приватним інтересом відповідачів ФГ "Соняшник плюс" та ПрАТ "Зернопродукт МХП", оскільки протиправно, штучно використано процедуру створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 924/605/20 у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 р. скаржнику було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 10.12.2020 р. об 14:30 год.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Олексюк Г.Є. судове засідання у справі 10.12.2020 р. об 14:30 год. не відбулося.

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.12.2020 р. № 01-04/730 у зв`язку із непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у даній справі Василишина А.Р. - 28.12.2020 р. та відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.п. 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 р. для розгляду справи № 924/605/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.12.2020 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.01.2021 р. об 15:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 р. (з врахуванням ухвали суду від 28.01.2021 р.) розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.02.2021 р. о 16:00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.02.2021 р. № 01-04/57 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - Гудак А.В. у період з 22.02.2021 р. по 26.02.2021 р. включно, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. п. 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В., суддя Петухов М.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 р. було відкладено розгляд апеляційної скарги на 24.03.2021 р. об 15:30 год.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Олексюк Г.Є. у період з 22.03.2021 р. по 05.04.2021 р. включно, судове засідання 24.03.2021 р. об 15:30 год. у справі №924/605/20 не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 р. розгляд апеляційної скарги було призначено поза межами строку встановленого ст. 273 ГПК України на 22.04.2021 об 14:30 год.

Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач-3 звертає увагу суду на суперечливість в аргументах прокурора щодо строку позовної давності та невизначеність його позиції в цій частині, як у самому позові так і апеляційній скарзі. З одного боку в тексті позову позивач посилається на те, що строк позовної давності ним не пропущено, адже про дані правовідносини він довідався 21.04.2020 р., при цьому просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його, при цьому не наводить жодних аргументів того, що він не міг довідатися раніше. Тобто позивач не визначився чи пропустив він строк позовної давності, що вимагало б від суду перевірки того, чи є причини з яких такий строк пропущено поважними, про що він просить в позові чи звернувся до суду в межах встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Відповідач-3 посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 р. у справі № 914/1708/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17.

В позовній заяві прокурором не було наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. Більше того такі аргументи відсутні і у поданій позивачем апеляційній скарзі. Більше того прокурором послідовно займається позиція, що початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з 21.04.2020 р. коли саме йому стало відомо про незаконність на його думку наказів, договорів оренди та суборенди земельних ділянок. Така неузгодженість в позиції прокурора, в комплексі факту пропуску строку позовної давності, та відсутність відповідного обґрунтування поважності його пропуску саме від позивача по справі під час її розгляду, унеможливила задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. З поданих позивачем доказів вбачається, що про порушення прав держави уповноважені органи держави знали та могли знати від моменту прийняття спірних наказів та укладення оскаржуваних договорів оренди та суборенди земельних ділянок. Оскільки жодних відомостей, що свідчили б про поважність причин пропуску уповноваженими органами строку позовної давності на звернення до суду із відповідним позовом в матеріалах справи не має, а посилання прокурора на те, що він довідався про зазначені обставини лише у 21.04.2020 р., саме по собі, не є підтвердження поважності причин пропуску строку.

Відповідач-3 зазначає, що до квітня 2020 р. позивач жодним чином на витребовував від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи. Більше того позивачу нічого не перешкоджало і раніше звертатись із листами до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області аналогічними листу 05/1-384 вих - 20 від 07.04.2020 р.

Окрім того, позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку позовної давності та не підтверджено це жодними доказами.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 вказує, що розглянувши подані ОСОБА_1 документи, Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області було дотримано вимоги ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарства", ст.ст. 122-124, 134 ЗК України. Окрім того, на момент прийняття Головним управлінням наказів та укладення договорів оренди землі, навіть гіпотетично неможливо передбачити, що заявник ( ОСОБА_1 , чи будь-який інший) не буде створювати фермерське господарство. Вирішуючи цей спір щодо визнання недійсними наказів та договорів оренди та суборенди землі, необхідно досліджувати обставини справи та докази, які могли бути відомі Головному управлінню саме на відповідну дату видання наказів та підписання договорів, а не на дату укладення договорів суборенди чи реєстрації фермерського господарства. Однак, прокурор не наводить обставин, які б підтверджували протиправність прийняття рішень і укладення договорів на момент їх вчинення.

Відповідач-1 зазначає, що прокурор обрав невірний спосіб захисту можливих порушених прав держави, тому, що навіть якщо припустити, що заявник ( ОСОБА_1 ) порушив норми права, передавши земельні ділянки в суборенду не зареєструвавши фермерське господарство, то належним способом захисту інтересів держави було б розірвання договорів оренди землі, а не визнання їх недійсними, оскільки договори оренди землі укладені з дотриманням вимог ст. ст. 123-124 Земельного кодексу України та ст. ст. 7-8 Закону України "Про фермерське господарство", а можливе порушення ОСОБА_1 відбулося в часових рамках пізніше. Більше того, за вимогами про розірвання договорів оренди і суборенди (такий спосіб захисту був би належним) прокурор має звертатися в інтересах держави в особі органу уповноваженого розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що законодавством передбачено надання земельних ділянок єдиним масивом з розташованими об`єктами інженерної інфраструктури, а також надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли, орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Більше того, поняття "єдиного масиву" досліджено у постанові Верховного Суду України від 14.04.2017 р., за результатами розгляду якої Верховний Суд України зробив висновок: "висновок суду про необхідність надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства єдиним масивом, а не у вигляді земельних ділянок, розташованих на відстані одна від одної, є помилковим".

Також відповідач-1 вказує, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договорів і такі договори визнаються недійсними з моменту вчинення, укладення договорів оренди земельних ділянок не може визнаватися недійсним, оскільки на момент укладення договорів оренди Головне управління не мало відомостей та не могло знати про те чи буде створено заявником фермерське господарство, а тому діяло в межах та у спосіб передбачених чинним законодавством. Відтак, Головне управління правомірно розпорядилося спірними земельними ділянками.

В свою чергу, відповідач-1 зазначає, що оскільки ОСОБА_1 уклав договори суборенди до дати реєстрації фермерського господарства, то в цій частині спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того, за цим спором зачіпаються права ОСОБА_1 , тому його необхідно залучити до участі у справі.

Фермерське господарство "Соняшник плюс" надіслало до суду клопотання, в якому просить суд зобов`язати прокурора надіслати на адресу відповідача-2 додані до апеляційної скарги додатки відповідно до ч. 1 ст. 259 ГПК України та оголосити в судовому засіданні перерву не менше як на 14 календарних днів, з метою підготовки відповідачем-2 письмових пояснень стосовно поданих до апеляційної скарги доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Розглянувши в судовому засіданні 22.04.2021 р. клопотання ФГ "Соняшник плюс", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Частина 2 ст. 42 ГПК України зобов`язує учасників справи, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Приписи частини 1 статті 43 ГПК України встановлюють, що учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів зазначає, що заявник просить суд зобов`язати прокурора надіслати на адресу відповідача-2 додані до апеляційної скарги додатки, а саме копії наказів Генерального прокурора № 410 від 03.09.2010 р. та № 414 від 08.09.2020 р., копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у даній справі.

В свою чергу, суд вказує, що ухвалою суду від 20.11.2020 р. було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду, тобто дана справа вже тривалий час знаходиться на розгляді апеляційного господарського суду.

В матеріалах справи містяться докази надіслання копії апеляційної скарги ФГ "Соняшник плюс" (т. 2. а. с. 99), в якій (скарзі) міститься посилання на вказані вище документи, тобто відповідачу-2 було достеменно відомо про їх наявність, а відтак він не був позбавлений можливості ознайомитися з ними шляхом звернення до суду з відповідною заявою.

Окрім того, накази Генерального прокурора № 410 від 03.09.2010 р. та № 414 від 08.09.2020 р., які прокурор долучив до апеляційної скарги містяться у відкритому доступі на офіційному сайті Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua/), офіційному сайті Офісу Генерального прокурора (https://www.gp.gov.ua/ua/index.html), а з рішенням суду у даній справі та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також можна було ознайомитися з відповідних державних реєстрів.

В свою чергу, суд зазначає, що додані до апеляційної скарги документи не є додатковими доказами у справі, не впливають на суть спору, а підтверджують виключно момент початку роботи обласних прокуратур та їх повноваження.

При цьому згідно з частиною 2 статті 262 ГПК України до відкриття апеляційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття апеляційного провадження. В свою чергу, заявник не звертався до суду із запереченнями проти відкриття апеляційного провадження.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи (оголошення перерви) є правом та прерогативою суду, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні клопотання відповідача-2 про зобов`язання прокурора надіслати на адресу заявника додані до апеляційної скарги додатки та оголосити в судовому засіданні перерву слід відмовити.

Також за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів приймає до уваги також те, що ухвалою суду від 06.04.2021 р. розгляд апеляційної скарги було призначено поза межами строку встановленого ст. 273 ГПК України.

Прокурор в судовому засіданні 22.04.2021 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В судовому засіданні22.04.2021 р. представник відповідача-3 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачі-1,2 в судові засідання не з`явилися, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача-3, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 13.09.2013 р. та 28.10.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до Управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких з метою ведення фермерського господарства, керуючись ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство", просив надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею: 13,5 га, 18,5 га, 13 га, 50 га, 90 га та 20,0 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області. У заяві вказано, що клопотання про виділення земельних ділянок у вказаній кількості та розмірах зумовлене необхідністю забезпечення в перспективі діяльності господарства ротацію сільськогосподарських культур. Зазначено, що фермерським господарством заявник бажає займатись одноосібно.

До заяв додано графічний матеріал бажаного місця розташування земельних ділянок та на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві завірену копію трудової книжки ОСОБА_1 , згідно якої з 19.09.2012 останній працював на посаді директора ТОВ ІВК "Рідний край", та копію диплома спеціаліста від 09.07.2004, згідно якого ОСОБА_1 закінчив у 2004 році Державний агроекологічний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Агрономія" та здобув кваліфікацію вченого агронома.

Наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), розташованих на території Білогородської сільської ради Ізяславського району та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області. Зокрема, наказом від 30.09.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000534 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 13.5000 га; наказом від 30.09.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000535 - площею 18.5000 га; наказом від 07.10.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000630 - площею 13.0000 га; наказом від 07.10.2013 №ХМ/6822180700:04:009/00000631 - площею 50.0000 га; наказом від 17.10.2013 №ХМ/6820386200:02:007/00000743 - площею 90.0000 га; наказом від 20.11.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00001374 - площею 20.0000 га.

27.12.2013 р. та 01.02.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до Управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких просив затвердити проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок йому в оренду для фермерського господарства за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області з наступною передачею земельних ділянок площею: 13,5 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1098), 18,5 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1097), 13,0 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1099), 50,0 га (кадастровий номер 6822180700:04:009:1000), 18,6613 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:0900) йому в оренду строком на 20 років, з правом передачі в суборенду.

Додатками до заяв оформлено примірник проекту із землеустрою щодо відведення кожної земельної ділянки та витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства та передано в оренду вказаному громадянину для цих цілей земельні ділянки, зокрема:

- згідно наказу від 15.05.2014 р. № 22-719/14-14-СГ - земельну ділянку площею 13.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00002359 - земельну ділянку площею 18.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00002356 - земельну ділянку площею 13.0000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:04:009/00002355 - земельну ділянку площею 50.0000 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 р. № ХМ/6820386200:02:007/00002354 - земельну ділянку площею 90.0000 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, розташовану за межами населених пунктів на території Миклашівської сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 15.05.2014 р. № 22-718/14-14-СГ - земельну ділянку площею 18.6613 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:0900), розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років.

В подальшому між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди вищевказаних земельних ділянок, а саме:

- договір оренди землі № 4ФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 18.5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі № 2ФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 13.0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 3ФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 1 ВГ-М від 10.02.2014 р. земельної ділянки площею 90.0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 5-ФГ/Б від 12.06.2014 р. земельної ділянки площею 13.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі № 6-ФГ/Б від 12.06.2014 р. земельної ділянки площею 18.6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

Згідно п. 14 договорів земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.

Цільове призначення земельної ділянки: Землі сільськогосподарського призначення 01.02 для ведення фермерського господарства (п. 15 договорів).

У відповідності до п. 32 договорів орендар земельної ділянки має право передавати земельну ділянку у суборенду іншим особам.

Договори підписані сторонами та скріплені відтиском печатки орендодавця.

Сторонами складено акти приймання-передачі вказаних земельних ділянок до вищезазначених договорів оренди.

В подальшому між ОСОБА_1 (орендар) та ПрАТ "Зернопродукт МХП" (суборендар) укладено договори суборенди вказаних вище земельних ділянок, а саме:

- договір суборенди землі № 1ВГ-М/С від 20.02.2014 р., згідно п.п. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 90 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівецької сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- договір суборенди землі №3ФГ-Б/С від 06.03.2014 р., у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 6-ФГ/Б/С від 15.06.2014 р., у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 4ФГ-Б/С від 06.03.2014 р. про передачу в суборенду земельної ділянки площею 18,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 2ФГ-Б/С від 06.03.2014 р., у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 13 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 р. про передачу у суборенду земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

На виконання вказаних договорів суборенди між сторонами підписано акти приймання - передачі земельних ділянок та акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право оренди та суборенди вказаних земельних ділянок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 06.04.2020 р. № 206196612.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство "Соняшник Плюс" (код 40110519) зареєстровано 09.11.2015 р. Засновником та керівником юридичної особи є Прокопчук В.О.

Згідно листа Ізяславського управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 13.05.2020 р. повідомлено, що протягом 2015 - 2020 років до податкових інспекцій Ізяславського управління Прокопчуком В.О. та ФГ "Соняшник плюс" жодна податкова звітність не подавалася.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області повідомлено, що згідно уніфікованої автоматизованої електронно - облікової системи в ГУ Держпродспоживслужби упродовж 2012 - 2019 років за ОСОБА_1 та упродовж 2015-2019 рр. за ФГ "Новий соняшник" тракторів та сільськогосподарської техніки зареєстровано не було.

07.04.2020 р. заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із листом, у відповідності до якого просив надати документи, пов`язані із передачею ОСОБА_1 спірних земельних ділянок та повідомити чи погоджувалось управлінням Держгеокадастру укладення ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХП" договорів суборенди вказаних земельних ділянок.

На вказаний лист Головне управління Держгеокадастру надало запитувані документи та повідомило, що згода на передачу земельних ділянок в суборенду не надавалась (лист від 15.04.2020 р. №10-22-0.6-2136/2-20).

Предметом даного позову є вимоги про визнання недійсними спірних наказів та оспорюваних договорів оренди та суборенди землі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що спірні земельні ділянки були передані в оренду з порушенням статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", формальний підхід до вирішення заяв, прийняття рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення та про передачу в оренду земельних ділянок згідно оспорюваних наказів створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Про наявність викладених у позові порушень законодавства прокуратурі області стало відомо 21.04.2020 р. після надходження інформацій Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.04.2020 р. та опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є підставою для поновлення трирічного строку для звернення до суду, який пропущено з поважних причин.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором, апеляційний суд враховує, що згідно частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 цього ж Закону).

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, то суд повинен перевірити вказані доводи прокурора незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 15.01.2020 у справі №698/119/18). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У даній справі прокурор при зверненні з позовом до суду вказав, що є позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є одним із співвідповідачів, накази якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства та яке є стороною у оспорюваних договорах оренди землі.

Також прокурор зазначив про відсутність у вказаного управління повноважень щодо звернення до суду у спірних правовідносинах. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання недійсними його наказів та договорів оренди землі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду як самостійний позивач (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інших, крім установлених цією статтею, матеріалів і документів; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону).

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Крім того, цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону "Про фермерське господарство" (у відповідній редакції) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна відповідати вимогам, передбаченим частиною першою статті 7 цього Закону. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку зазначеним у заяві обставинам і фактам, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 р. у справі № 6-2903цс15 та постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 924/863/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2013 р. гр. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких з метою ведення фермерського господарства, керуючись ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство" просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею: 13,5 га, 18,5 га, 13 га, 50 га, 90 га та 20,0 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства. У заявах вказано, що клопотання про виділення земельних ділянок у вказаній кількості та розмірах зумовлене необхідністю забезпечення в перспективі діяльності господарства ротацію сільськогосподарських культур. Зазначено, що фермерським господарством заявник бажає займатись одноосібно. До заяв додано графічний матеріал бажаного місця розташування земельних ділянок, завірену копію трудової книжки та копію диплома спеціаліста на підтвердження досвіду роботи ОСОБА_1 у сільському господарстві.

На підставі вказаних заяв оспорюваними наказами Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області було надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, затверджено проект землеустрою та передано спірні земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.

Матеріалами справи підтверджується, що ФГ "Соняшник Плюс" зареєстровано 09.11.2015 р., а засновником та керівником господарства є ОСОБА_1 , що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Колегія суддів встановила, що на підставі оспорюваних наказів Головне управління Держземагенства у Хмельницькій області надало в оренду гр. ОСОБА_1 шість земельних ділянок та уклало з останнім договори оренди вказаних ділянок з метою ведення фермерського господарства. В подальшому гр. ОСОБА_1 передав земельні ділянки в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" на підставі оспорюваних договорів суборенди землі.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що ГУ Держземагентства у Хмельницькій області не надало оцінки обґрунтуванням та умовам, зазначеним у заявах гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею 200 га. Не перевірило, як заявник обґрунтовував розмір земельних ділянок, про які просив у заявах, не з`ясував перспективи розвитку фермерського господарства, які він наводив при цьому та які з них були враховані під час прийняття рішення ГУ Держземагенства у Хмельницькій області про надання йому в оренду земельних ділянок значної площі.

Крім того, в обґрунтуванні розмірів земельних ділянок площею 200 га, з урахуванням перспектив діяльності ФГ, заявник лише зазначив, що має досвід ведення сільського господарства, відповідну освіту.

В обґрунтовуванні ОСОБА_1 не зазначено конкретно, як планується використання такої площі земельних ділянок, кількість наявної техніки, працівників та інше, з чого б безпосередньо вбачалося необхідність надання ФГ земельних ділянок у розмірі 200 га.

Апеляційний суд також враховує, що договори оренди землі між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 були укладені ще 10.02.2014 р., 04.03.2014 та 12.06.2014, а ФГ "Соняшник Плюс" створено та зареєстровано ОСОБА_1 лише 09.11.2015 р., тобто орієнтовно через півтора року після одержання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що свідчить про відсутність можливості для їх використання за призначенням.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ведення ОСОБА_1 та (або) членами його сім`ї господарської діяльності на орендованих земельних ділянках. Більш того, згідно листа Ізяславського управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 13.05.2020 ОСОБА_1 та ФГ "Соняшник плюс" протягом 2015 - 2020 років не подавали до податкових інспекцій Ізяславського управління жодної податкової звітності. У відповідності до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області упродовж 2012 - 2019 років за ОСОБА_1 та упродовж 2015-2019 за ФГ "Новий соняшник" тракторів та сільськогосподарської техніки зареєстровано не було. Крім того, спірні земельні ділянки одразу після їх отримання в оренду були передані ОСОБА_1 в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" на весь строк оренди.

Вказані вище обставини в сукупності підтверджують відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на створення фермерського господарства та раціональне використання земельних ділянок, наданих йому в оренду, та свідчать про отримання земельних ділянок виключно з метою використання їх іншою особою - ПрАТ "Зернопродукт МХП" на підставі договорів суборенди землі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними спірних наказів ГУ Держземагентства у Хмельницькій області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельних ділянок", з огляду на їх невідповідність вимогам чинного законодавства.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсними спірних договорів оренди та суборенди земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (частина 2 статті 16 вищевказаного Закону).

За приписами статті 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем (орендарем) речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України. Так, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи те, що оспорюванні договори оренди земельних ділянок, були укладені на підставі спірних наказів ГУ Держземагентства у Хмельницькій області, які прийнятті з порушенням положень законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для визнання їх недійсними у відповідності із статтями 203, 215 ЦК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 .

Окрім того, оскільки договори оренди земельних ділянок, укладені між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 визнанні судом недійсним, відтак підлягають визнанню недійсними договори суборенди, укладені між ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Відповідачі, заперечуючи проти позову, заявили про застосування строку позовної давності.

В свою чергу прокурором в позовній заяві просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та необхідність захисту порушеного права держави щодо спірних земельних ділянок.

Суд першої інстанції в рішенні суду зазначив, що прокурор не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, тому дійшов висновку відмовити в задоволенні даного позову з підстав спливу позовної давності.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

Колегія суддів господарського суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом у справі, прокурор стверджував, що про наявність викладених у позові порушень йому стало відомо лише 21.04.2020 р. після надходження інформацій Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.04.2020 р. та опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є підставою для поновлення трирічного строку для звернення до суду, який пропущено з поважних причин.

Окрім того, суд вказує, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

Розглянувши заявлене в позовній заяві клопотання прокуратури щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в даному випадку має місце порушене право держави щодо незаконного розпорядження земельними ділянками та незаконна передача їх в оренду, а відтак єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області жодних цивільно-правових заходів щодо відновлення прав держави на спірну земельну ділянку - не вживало.

За таких обставин, клопотання відповідачів у справі про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягають, а порушене право підлягає судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсними спорюваних наказів та правочинів у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірних земельних ділянок в оренду, а визнання їх недійсними відновить попередній стан сторін та відновить права держави в особі Українського народу на розпорядження спірними земельними ділянками.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи прав на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з розпорядженням земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена), зокрема правочину на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що право оренди - є різновидом майнового права на майно, і набуття певною особою права користування (як одного з складових права власності) земельною ділянкою, фактично стосується питання щодо розпорядження земель із державної власності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсними спірних наказів та оспорюваних договорів - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передання у користування земель всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, а поведінка осіб при наданні земельної ділянки в оренду в контексті правовідносин даного спору - не відповідала вимогам закону.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у позові є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції ухвалено рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також поновлено строк позовної давності, з метою захисту порушеного права в судовому порядку, гарантованому Конституцією України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідачів - 1, 2 судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на них в рівних частках згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі № 924/605/20 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі № 924/605/20 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Визнати недійсними накази Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів, а саме:

- наказ Держземагентства у Хмельницькій області від 30.09.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00000534 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 13.5000 га, з метою ведення фермерського господарства із земель розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Їзяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 30.09.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00000535 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18.5000 га, з метою ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 07.10.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00000630 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 13.0000 га, з метою ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 07.10.2013 р. № ХМ/6822180700:04:009/00000631 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 50.0000 га, з метою ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 17.10.2013 р. № ХМ/6820386200:02:007/00000743 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту, землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 90 га, з метою ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Миклашівської сільської ради Білогірського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 20.11.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00001374 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 20 га, з метою ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

Визнати недійсними накази Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів, а саме:

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 15.05.2014 р. № 22-719/14-14-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 13.5000 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 із земель, розташованих, за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00002359 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 18.5000 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:03:006/00002356 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 13.0000 га, кадастровий номер 682.2180700:03:006:1099 із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 30.12.2013 р. № ХМ/6822180700:04:009/00002355 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 50.0000 га, кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 30.12.2013 р. № ХМ/6820386200:02:007/00002354 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 90.0000 га, кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 із земель, розташованих за межами населених пунктів на території на території Миклашівської сільської ради Білогірського району.

- наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 15.05.2014 р. № 22-718/14-14-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 18.6613 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 із земель, розташованих за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району.

Визнати недійсними договори оренди земельних ділянок загальною площею 203,6613 га, що укладені між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , а саме:

- договір оренди землі № 5-ФГ/Б від 12.06.2014 р. земельної ділянки площею 13.5000 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір оренди землі № 4ФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 18.5 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір оренди землі № 2ФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 13.0 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір оренди землі № ЗФГ-Б від 04.03.2014 р. земельної ділянки площею 50 га, кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір оренди землі № 1-ВГ-М від 10.02.2014 р. земельної ділянки площею 90.0 га, кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району.

- договір оренди землі № 6-ФГ/Б від 12.06.2014 р. земельної ділянки площею 18.6613 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

Визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок загальною площею 203,6613 га, що укладені між ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХП", а саме:

- договір суборенди земельної ділянки № 5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 р. площею 13.5 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір суборенди земельної ділянки № 4ФГ-Б/С від 06.03.2014 р. площею 18.5 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір суборенди земельної ділянки № ЗФГ-Б/С від 06.03.2014 р. площею 50 га, кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району;

- договір суборенди земельної ділянки № 2ФГ-Б/С від 06.03.2014 р. площею 13 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

- договір суборенди земельної ділянки № 1ВГ-СМ/С від 20.02.2014 р. площею 90 га, кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району.

- договір суборенди земельної ділянки № 6-ФГ/Б/С від 15.06.2014 р. площею 18.6613 га, кадастровий номер 6822180700:03:006:0900, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м.Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ 39767479) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 25 224 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Соняшник плюс" (30224, Хмельницька обл., Білогірський р-н., с. Квітневе, вул. Центральна, 18) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 25 224 грн судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м.Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ 39767479) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 37 836 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Фермерського господарства "Соняшник плюс" (30224, Хмельницька обл., Білогірський р-н., с. Квітневе, вул. Центральна, 18) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 37 836 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Хмельницької області.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

10. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2021 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.