Постанова

від 07.04.2021 по справі 495/1706/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 495/1706/16-ц

провадження№ 61-5099св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у складі судді Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності .

З урахуванням уточнених позовних вимог просив:

виділити ОСОБА_1 в натурі належну йому 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 до складу якого входять: житловий будинок літ. А : 1-1 коридор площею 5,5 кв. м; 1-2 житлова площа 25,6 кв. м; 1-3 житлова площа 11,7 кв. м; літ. а1 ганок, літ. К гараж площею 24,7 кв. м; літ к оглядова яма гаражна, площею 1,6 кв. м; літ. к1 погріб площею 7,9 кв. м; частина огорожі № 4, площею 15 кв. м, 1/2 частина споруд загального користування (огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3, огорожі № 5, замощення І), загальною площею по літ. А 42,8 кв. м, вартістю 121 336,00 грн, що становить 11/20 фактичної частки;

виділити ОСОБА_1 в натурі належну йому 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 172 кв. м, яка складається із земельної ділянки № 1-1, площею 93 кв. м, земельної ділянки № НОМЕР_1 -2, площею 26 кв. м, земельної ділянки № 1-3, площею 53 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок літ. А : 1-1 коридор площею 5,5 кв. м; 1-2 житлова площа 25,6 кв. м; 1-3 житлова площа 11,7 кв. м; літ. а1 ганок, літ. К гараж, площею 24,7 кв. м; літ к оглядова яма гаражна, площею 1,6 кв. м, літ. к1 погріб, площею 7,9 кв. м; частина огорожі № 4, площею 15 кв. м, 1/2 частини споруд загального користування (огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3, огорожі № 5, замощення І), загальною площею по літ. А - 42,8 кв. м, вартістю 121 336,00 грн, що становить 11/20 фактичної частки, та

1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 172 кв. м, яка складається із земельної ділянки № 1-1, площею 93 кв. м, земельної ділянки № 1-2, площею 26 кв. м, земельної ділянки № 1-3, площею 53 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 19 865,21грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2018 року позов задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в натурі належну йому 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок літ. А : 1-1 коридор площею 5,5 кв. м; 1-2 житлова площа 25,6 кв. м; 1-3 житлова площа 11,7 кв. м; літ. а1 ганок, літ. К гараж площею 24,7 кв. м; літ к оглядова яма гаражна площею 1,6 кв. м; літ. к1 погріб площею 7,9 кв. м; частина огорожі № 4, площею 15 кв. м, 1/2 частини споруд загального користування (огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3, огорожі № 5, замощення І), загальною площею по літ. А 42,8 кв. м, вартістю 121 336,00 грн, що становить 11/20 фактичної частки. (Вхід в квартиру зберегти, наявний у приміщенні 1-1 житлового будинку літ. А ).

Виділено ОСОБА_1 в натурі належну йому 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 172 кв. м, яка складається із земельної ділянки № 1-1, площею 93 кв. м, земельної ділянки № 1-2, площею 26 кв. м, земельної ділянки № 1-3, площею 53 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 ,

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок літ. А : 1-1 коридор, площею 5,5 кв. м; 1-2 житлова площа 25,6 кв. м; 1-3 житлова площа 11,7 кв. м; літ. а1 ганок, літ. К гараж, площею 24,7 кв. м; літ к оглядова яма гаражна, площею 1,6 кв. м, літ. к1 погріб, площею 7,9 кв. м; частина огорожі № 4, площею 15 кв. м, 1/2 частини споруд загального користування (огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3, огорожі № 5, замощення І), загальною площею по літ. А 42,8 кв. м, вартістю 121 336,00 грн, що становить 11/20 фактичної частки.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 172 кв. м, яка складається із земельної ділянки № 1-1, площею 93 кв. м, земельної ділянки № 1-2, площею 26 кв. м, земельної ділянки № 1-3, площею 53 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 19 865,21грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2018 року відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2018 року апеляційну скарга ОСОБА_2 на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2018 року залишено без руху. Заявнику надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків скарги, запропоновано сплатити судовий збір у розмірі 5 127,27 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційну скарга ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2018 року визнано неподаною та повернено скаржнику.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 у встановлений судом строк не усунув її недоліки: не надав доказів сплати судового збору.

Короткий зміст касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року, просив її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував майновий стан сторони відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України Про судовий збір , не відстрочив сплату судового збору.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що, звертаючись із позовом, позивач сплатив 551,20 грн судового збору, а суд апеляційної інстанції визначив суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 127,27 грн.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір при поданні апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, враховуючи вимоги частини першої статті 176 ЦПК України та частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 826,84 грн.

Залишивши без руху апеляційну скаргу та визначивши суму до сплати у розмірі 5 127,27 грн, суд апеляційної інстанції не роз`яснив правових підстав щодо визначення такого розміру судових витрат.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Завданням суду апеляційної інстанції як і суду першої інстанції є справедливий розгляд і вирішення справи з метою захисту порушеного права.

Форма і зміст апеляційної скарги визначені статтею 356 ЦПК України.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що подана апеляційна скарга не відповідала вимогам пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України , а саме не була оплачена судовим збором, а тому ухвалою від 22 грудня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, сплати судового збору в розмірі 5 127,27 грн.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 ЦПК України .

Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України та частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з пунктами 2, 9,10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, -загальною сумою всіх вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі№ 910/13737/19, провадження № 12-36гс20, зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом необхідно розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19, провадження № 12-36гс20.

Із матеріалів справи відомо, щоу березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою майнового характеру, загальна вартість якої становила 99 729,06 грн.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір (тут і далі - Закон в редакції на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

У січні 2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, просив виділити йому в натурі належну йому 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, визнати право особистої приватної власності на це майно, припинити право спільної часткової власності на спірне майно.

Отже, судовий збір з вимог виділити в натурі 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, визнати право особистої приватної власності на це майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, яка становить 147 425,56 грн.

Позовна вимога припинити право спільної часткової власності на спірне майно є вимогою немайнового характеру.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року встановлено у сумі 1 762,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Отже, позивач мав сплатити судовий збір 147 425,56 х 1% (1 474,26) + 704,80 = 2 179,06 грн.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 4 Закону за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставку судового збору встановлено у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подання апеляційної скарги заявник мав сплатити судовий збір у розмірі 3 268,59 грн (2 179,06 х 150 %).

Залишивши апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що за подання апеляційної скарги необхідно сплатити судовий збір у розмірі 5 127,27 грн, тобто у більшому розмірі, ніж підлягав сплаті.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд має з`ясувати чи порушено права заявника на доступ до суду.

У пункті 55 рішення у справі Креуз проти Польщі ( Kreuz v. Poland ) від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх цивільних прав та обов`язків (рішення ЄСПЛ у справі Гоффман проти Німеччини ( Hoffmann v. Germany ) від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення ЄСПЛ у справі Кудла проти Польщі ( Cudla v. Poland ) від 26 жовтня 2000 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A № 18). На це право на суд , в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia) рішення у справах Рош проти Сполученого Королівства (Roche v. the United Kingdom)[ВП], заява № 32555/96, п. 117, ECHR 2005X та Салонтаджі-Дробняк проти Сербії (Salontaji-Drobnjak v. Serbia,) заява № 36500/05, п. 132, від 13 жовтня 2009 року).

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення.

Верховний Суд зазначає, що процесуальні правила (стаття 185 ЦПК України) є чіткими та передбачуваними, визначають повернення апеляційної скарги, якщо особа не усунула її недоліки. Залишивши без руху апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не виклав чіткі мотиви щодо сплати судового збору у розмірі 5 127,27 грн, який не відповідає вимогам Закону.

Оскільки ОСОБА_2 не може безпосередньо оскаржити до суду касаційної інстанції визначення судом апеляційної інстанції розміру судових витрат, проте виклав відповідні доводи в касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що повернення апеляційної скарги за вказаних обставин є втручанням у реалізацію його права на апеляційне оскарження судового рішення у справі.

Отже, зазначення судом апеляційної інстанції про необхідність сплати заявником за апеляційну скаргу більшої суми судового збору, яка не відповідає вимогам Закону, є обмеженням права на доступ особи до суду, тому оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, і вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущення тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі .

Керуючись статтями 400 , 409 , 411 , 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко