Рішення

від 13.04.2021 по справі 914/2381/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2021Справа № 914/2381/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"

до Львівської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Адміністрація Державної прикордонної служби України

про визнання незаконним та скасування розпорядження,

Учасники справи:

від позивача: Бабкевич П.П. (директор), Богомазова І.О.,

від відповідача: Брильовська О.В.,

від третьої особи: Слободян І.Ф., ОСОБА_1 .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі Львівська облдержадміністрація) про визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 №639/0/5-18 "Про надання у постійне користування земельних ділянок" (далі розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18/оскаржуване розпорядження).

Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, положення Закону України Про місцеві державні адміністрації обґрунтовані порушенням оспорюваним розпорядженням прав позивача.

Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2019 справу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 28.02.2019 відкрив провадження у справі, а також залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.08.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 914/2381/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 914/2381/18 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 прийнято справу № 914/2381/18 до свого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.10.2020.

21.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення.

10.09.2020 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 вказане клопотання відповідача задоволено.

28.09.2020 до суду від третьої особи надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 вказане клопотання третьої особи задоволено.

01.10.2020 на електронну пошту від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

05.10.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення.

В підготовче засідання 05.10.2020 з`явилися представники відповідача та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти підготовче засідання на 09.11.2020, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

06.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

06.10.2020 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

06.10.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення та клопотання про витребування доказів.

22.10.2020 до суду від третьої особи надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

09.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на пояснення.

09.11.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів.

В підготовче засідання 09.11.2020 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання представника третьої особи про витребування доказів відмовити у зв`язку з необґрунтованістю, оскільки витребувані докази не підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у цій справі.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, оголосити перерву в підготовчому засіданні до 02.12.2020.

12.11.2020 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

01.12.2020 на електронну пошту від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 02.12.2020 з`явилися представники позивача та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти підготовче засідання на 23.12.2020.

03.12.2020 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції у приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

04.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції у приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

11.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу відеозв`язку EasyCon, у якому також просив залишити без розгляду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 11.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 вказані клопотання задоволено.

23.12.2020 через відділ діловодства суду від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з замінуванням Господарського суду міста Києва.

В підготовче засідання 23.12.2020 представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 25.01.2021.

12.01.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 вказане клопотання задоволено.

В підготовче засідання 25.01.2021 з`явилися представники позивача та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду по суті на 17.02.2021.

26.01.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції в приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 вказане клопотання задоволено.

09.02.2021 до суду від третьої особи надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 вказане клопотання задоволено.

В судове засідання 17.02.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 22.03.2021.

22.03.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання 22.03.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 14.04.2021.

14.04.2021 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.

В судове засідання 14.04.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву позивача про долучення доказів не приймати до розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України через неповажність причин пропуску строку для їх подання.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням представника Президента України від 15.12.1992 № 620 зареєстровано Положення організації орендарів в смт. Моршин, зокрема, Санаторію Пролісок.

Рішенням Стрийської міської ради народних депутатів виконавчого комітету 20.02.1992 № 122 Про реєстрацію статутів установ курорту Моршин зареєстровано статут колективного орендного підприємства Пролісок, в якому зазначено Орендне підприємство Санаторій Пролісок.

Рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 видано державні акти на право користування землею, зокрема Санаторію Пролісок, площею 16,65 га. На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради видано Санаторію для дітей з батьками Пролісок державний акт Б № 040956 від 1993 року на право користування 16,65 га землі для оздоровчих цілей.

20.02.2002 укладено установчий договір з метою створення Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій для дітей з батьками Пролісок, відповідно до пункту 1.3. якого товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства Санаторій Пролісок.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2017, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області; витребувано із незаконного володіння ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця зазначене нерухоме майно.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби від 07.06.2017 № 376-р нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлова будівлю - санаторний корпус (літера А-7), об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 405479646107) за адресою: Львівська область, м. Моршин, вулиця Проліскова, 8 зареєстровано за Адміністрацією Державної прикордонної служби України, форма власності: державна, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі серія та номер: б/н, виданий 27.06.2017, видавник: Державна прикордонна служба України, розпорядження, серія та номер: 376-р, виданий 07.06.2017, видавник: Кабінет Міністрів України.

27.06.2018 Львівською обласною державною адміністрацією (надалі також - Львівська облдержадміністрація) видано розпорядження № 639/0/5/18 Про надання в постійне користування земельних ділянок.

Так, згідно з пунктом 1 цього розпорядження затверджено Адміністрації Державної прикордонної служби України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості):

1.1. площею 7,7653 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію Моршин-Прикордонник);

1.2 площею 5,1030 (кадастровий номер 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

Згідно з пунктом 2 розпорядження № 639/0/5/18 припинено ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок право користування земельними ділянками, зазначеними у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

Надано Адміністрації Державної прикордонної служби України у постійне користування земельні ділянки, зазначені у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження (пункт 3 розпорядження).

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18, з посиланням на положення статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, положення Закону України Про місцеві державні адміністрації, у зв`язку із порушенням прав позивача на користування земельними ділянками, наданими згідно з державним актом на право користування землею серія Б № 040956 від 1993 року за відсутності згоди землекористувача на припинення його права, а також з огляду на розташування на земельній ділянці (площею 5,2 га) нерухомого майна позивача, зокрема, човнової станції, доступ до якої наразі обмежено.

Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, відповідач зазначає, що позивач не може бути постійним землекористувачем земельних ділянок. Крім того, у даному випадку в силу норм статей 91, 141 Земельного кодексу України згода землекористувача на припинення його права користування, тобто, позивача, не є обов`язковою. Також відповідач зазначає, що майно позивача не знаходиться на території спірних земельних ділянок.

Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина 1565) також заперечує проти задоволення позовним вимог, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість доводів позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з преамбулою Закону України "Про місцеві державні адміністрації" відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (стаття 1 цього Закону).

За змістом статті 7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини 1 статті 21 Закону).

За змістом статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частини 1 статті 393 цього Кодексу).

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (1990 року, у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області рішення від 20.07.1993 № 98 про видачу державних актів на право користування землею, зокрема Санаторію Пролісок) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України (1990 року, у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області рішення від 20.07.1993 № 98 про видачу державних актів на право користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу (у редакції, чинній станом на 20.07.1993) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 Санаторію для дітей з батьками Пролісок видано державний акт серії Б № 040956 на право користування землею. Відповідно до цього акта санаторію надано 16,65 га землі, яка перебуває у державній власності, у постійне користування для оздоровчих цілей.

Відповідно до плану землекористування Санаторію для дітей з батьками Пролісок вказана земля поділена на 2 земельні ділянки Ділянка № 1 площею 11,45 га та Ділянка № 2 площею 5,20 га.

Надалі 20.02.2002 укладено установчий договір з метою створення ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок, відповідно до пункту 1.3 якого товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства Санаторій Пролісок.

Згідно з розпорядженням Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 № 768 перереєстровано Орендне підприємство Санаторію Пролісок у ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок, у пункті 3 статуту якого зазначено, що товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства Санаторію Пролісок.

За змістом статті 92 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року, яка діяла на час укладення установчого договору від 20.02.2002 та перереєстрації Орендного підприємства Санаторію Пролісок у ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок 27.12.2002) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Водночас, як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2017, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області; витребувано із незаконного володіння ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця зазначене нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

У вказаних рішеннях встановлено, що нерухоме майно: нежитлову будівлю санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області збудовано за загальносоюзні кошти відповідно до рішення центрального органу загальносоюзного значення (ВЦРПС). Право власності на вказаний санаторний корпус не зареєстровано за жодною юридичною чи фізичною особами, а тому відповідно до норм Закону України Про власність, постанови Верховної ради України від 04.02.1994р. Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР спірна нежитлова будівля є державною власністю, уповноваженим органом управління якою є Фонд державного майна України.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби від 07.06.2017 № 376-р нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлова будівлю - санаторний корпус (літера А-7), об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 405479646107) за адресою: Львівська область, м. Моршин, вулиця Проліскова, 8 зареєстровано за Адміністрацією Державної прикордонної служби, форма власності: державна, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі серія та номер: б/н, виданий 27.06.2017, видавник: Державна прикордонна служба України, розпорядження, серія та номер: 376-р, виданий 07.06.2017, видавник: Кабінет Міністрів України.

Суд також звертає увагу, що у листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Фонд державного майна України, в якому просило:

- визнати протиправним рішення КМУ щодо віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби;

- скасувати розпорядження КМУ від 07 червня 2017 року № 376-р «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби».

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05.04.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 та постановою Верховного Суду від 05.03.2020, у задоволенні позову відмовив.

Для забезпечення діяльності санаторію Моршин-Прикордонник (військова частина 1565) Державної прикордонної служби України керівництво санаторію звернулося на адресу Голови Львівської обласної державної адміністрації щодо розгляду питання про надання дозволу Адміністрації Державної прикордонної служби України на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідності до вимог чинного законодавства.

За результатами такого звернення розпорядженням Львівської ОДА від 14.05.2018 року за № 435/0/5-18 Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Адміністрації Державної прикордонної служби України надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 7,7653 га, що розташована за адресою: Львівська обл., м. Моршин, вул. Проліскова, 8 і орієнтовною площею 5,2 га, що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

В подальшому, було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 7,7653 га і 5,1030 га та отримано витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, відповідно до яких, земельній ділянці площею 7,7653 га, що розташована за адресою: Львівська обл., м. Моршин, вул. Проліскова, 8, присвоєний кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, а земельній ділянці площею 5,1030 га, що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, присвоєний кадастровий номер 4625384000:02:000:0100.

З метою отримання у користування земельних ділянок площею 7,7653 га і 5,1030 га із земель державної власності у відповідності до ч. 2 ст. 123 ЗК України керівництво санаторію Моршин-Прикордонник звернулося до Львівської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищезазначених земельних ділянок.

В свою чергу, Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 639/0/5/18 Про надання в постійне користування земельних ділянок:

1. Затверджено Адміністрації Державної прикордонної служби України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості):

1.1. площею 7,7653 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію Моршин-Прикордонник);

1.2 площею 5,1030 (кадастровий номер 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

2. Припинено ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок право користування земельними ділянками, зазначеними у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

3. Надано Адміністрації Державної прикордонної служби України у постійне користування земельні ділянки, зазначені у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження (пункт 3 розпорядження).

Саме скасування та визнання незаконним вказаного розпорядження і є предметом даного позову.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 18.08.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 914/2381/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначив, що питання доведення позивачем позбавлення його оскаржуваним розпорядженням права користування земельною ділянкою, набутого у 1993 році, на якій розміщено його нерухоме майно, суди попередніх інстанцій не з`ясували, а отже не встановили всіх обставин справи для правильного вирішення спору, зважаючи на предмет і підстави позову.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Враховуючи наведені вказівки Верховного Суду, встановлюючи правомірність припинення права користування ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок земельними ділянками, суд зазначає таке.

За змістом частини 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 1статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права на земельну ділянку, на якій розміщене це майно у зв`язку із припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього користувача земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

За змістом статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання оспорюваного розпорядження від 27.06.2018 № 639/0/5-18) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Як вже зазначалось, позивач стверджує про наявність належного йому нерухомого майна на спірних земельних ділянках, що і стало підставою для передачі справи на новий розгляд та являється ключовою обставиною для встановлення у даній справі.

Отже, як встановлено судом, відповідно до державного акта на право постійного користування землею Б № 040956 від 1993 року ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на території Стрийського району використовував земельні ділянки площею 16,65 га, з яких: Ділянка № 1 площею 11,45 га в м. Моршин та Ділянка № 2 площею 5,20 га на території Лисовицької сільської ради.

Відповідно до рішення виконкому Моршинської міської ради Стрийського району №95 від 16.06.1999 2,03 га земель із землекористування ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» передано до земель запасу Моршинської міської ради. Цим же рішенням зобов`язувалося «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» внести зміни у державний акт на право постійного користування землею Б № 040956 від 1993 року, однак зміни внесені не були, відповідна технічна землевпорядна документація не затверджувалася.

Станом на 01.01.2000 року позивач використовував земельні ділянки площею 14,62 га.

Відповідно до рішення Моршинської міської ради № 171 від 18.02.2002 із землекористування ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» вилучено земельну ділянку площею 0,2139 га.

Рішенням сесії Моршинської міської ради №954 від 12.02.2009 вилучено із землекористування ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» частину земельної ділянки площею 0,17 га.

Станом на 01.01.2013 ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок використовувало земельні ділянки площею 14,2361 га, з яких:

-на території м. Моршин: земельна ділянка площею 6,9561 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №040956, зареєстрований в Книзі записів державних актів за №4 від 1993 року; земельна ділянка площею 2,0800 га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №581560, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю від 04.08.2009 за №020944500002 (підставою для видачі державного акту є договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.05.2009, серія ВМВ № 199300, ВМЕ № 26401, реєстр № 219);

-на території Стрийського району (Лисовицька сільська рада): земельна ділянка площею 5,20 га відповідно до державного акта на право користування землею серія Б №040956, зареєстрований в Книзі записів державних актів за №4 від 1993 року.

Зазначені обставини підтверджені Відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у листі № 19-1305-0.7-2786/2-17 від 21.12017.

Інформацією про правовий статус земельної ділянки, наданою Відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, також підтверджується факт перебування станом на 2017 рік в користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування землею серія Б №040956 земельної ділянки площею 6,9561 га на території м. Моршин Львівської області та земельної ділянки площею 5,20 га на за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради.

Згідно з листом Моршинської міської ради Львівської області, земельна ділянка площею 6,9561 га за цільовим призначенням фактично не використовується та кошти від сплати податку за земельну ділянку в бюджет міста не надходять.

Відповідно до довідки Моршинського міського управління земельних ресурсів про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, земельній ділянці у м. Моршин по вул. Пролісковій площею 6,9561 га присвоєно кадастровий номер: 4625350100:01:006:0199. Проте, станом на даний час відомості про зазначену земельну ділянку у Публічній кадастровій карті України відсутні.

Відповідно до довідки Стрийського районного відділу земельних ресурсів № 22/1 від 17.01.2007, земельна ділянка ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» площею 5,2 га на території Лисовицької сільської ради одержала кадастровий номер 4625384000:02:000:0100.

Надалі спірним розпорядженням право користування позивача земельними ділянками площею 7,7653 га (місце розташування: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8) та площею 5,1030 (місце розташування: територія Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області) припинено та надано їх у постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Як свідчать матеріли справи, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2006 за ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок на праві приватної власності зареєстровано нерухоме майно - будівлю човнярської станції з кафе-баром за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, с. Баня Лисовицька, вул. Проліскова, 3.

Однак, суд зазначає, що у довідці виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 03.05.2019 № 138 вказаний орган підтвердив, що на території Лисовицької сільської ради за межами населеного пункту за адресою вул. Проліскова, 3, знаходиться нежитлова будівля реконструйована човнова станція з кафе-баром, яка згідно з рішенням № 51 від 30.11.2006 виконавчого комітету Лисовицької сільської ради оформлена за ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок; на території земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 будівлі відсутні.

Докази, які б спростовували вказану обставину, в матеріалах справи відсутні.

Отже, з наведеного вбачається, що вказане нерухоме майно позивача не знаходиться саме у межах земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.02.2013 за ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок на праві приватної власності зареєстровані котельня (Д-1, загальна площа 168,7 кв.м.), майстерня (Е-2, загальна площа 272,0 кв.м.), склад (Є-1, загальна площа 153,7 кв.м.) по вул. Пролісковій, 8а у м. Моршин.

Однак, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вказані будівлі ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок по вул. Пролісковій, 8а у м. Моршин, а також будівля, гараж зі службовими приміщеннями, В-2 (загальна площа 219,3 кв.м.), по вул. Проліскова, 10В у м. Моршин, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4610700000:01:006:0257, цільове призначення: оздоровчі потреби, площа 2,08 га.

При цьому, суд зазначає, що площа вказаної земельної ділянки збігається з площею земельною ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №581560, яка отримана позивачем на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.05.2009, серія ВМВ № 199300, ВМЕ № 26401, реєстр № 219, що очевидно вказує на те, що це одна і та сама земельна ділянка, належна позивачу на праві власності.

Так, з наведеного вбачається, що вказане нерухоме майно позивача також не знаходиться на жодній із земельних ділянок, право користування позивача за якими припинено спірним розпорядженням.

Отже, відповідно до викладеного, описані будівлі, про які частково йдеться в позові, а також у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/2381/18, на території земельних ділянок, право користування якими припинено за позивачем спірним розпорядженням, там не знаходяться.

Суд звертає увагу, що про існування будь-яких інших будівель в межах цього спору в ході первісного розгляду справи та її нового розгляду у встановленому процесуальним законом порядку позивач не заявляв, заяв про зміну підстав позову не надавав.

Поряд з викладеним, позивач стверджує про розміщення на земельній ділянці площею 7,7653 га, кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, свердловин № 1е, № 2е, № 3е, № 4е, право користування на які порушено спірним розпорядженням.

В обґрунтування зазначених обставин позивач надав паспорти вказаних свердловин, якими підтверджується їх реєстрація у 2007 році, а також дозвіл на спеціальне водокористування ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок від 14.12.2010 на термін до 14.12.2013.

Як визначено у ст. 1 Гірничого закону України свердловина - циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами.

Відповідно до Порядку державного обліку артезіанських свердловин, облаштування їх засобами вимірювання об`єму видобутих підземних вод, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2012 № 963 (надалі також - Порядок), державний облік артезіанських свердловин здійснюється Держгеонадрами шляхом ведення державного реєстру артезіанських свердловин.

До державного реєстру артезіанських свердловин включаються відомості про артезіанські свердловини, у тому числі недіючі, незалежно від місця розташування, на підставі даних, що містяться у паспортах артезіанських свердловин.

Зазначені паспорти складаються за формою, затвердженою спільним рішенням Міндовкілля та Мінрегіону, а їх копії щороку до 1 грудня подаються до Держгеонадр суб`єктами господарювання (юридичними особами та фізичними особами - підприємцями), які є власниками або користувачами земельних ділянок, у межах яких розташовані та експлуатуються артезіанські свердловини (далі - водокористувачі).

Дані державного обліку артезіанських свердловин включаються до державного водного кадастру.

Водокористувачі облаштовують артезіанські свердловини, що експлуатуються, засобами вимірювання об`єму видобутих підземних вод (далі - засоби вимірювання), які пройшли в установленому законодавством порядку державну метрологічну атестацію або повірку в повірочних лабораторіях підприємств і організацій, уповноважених на проведення державних випробувань або повірок.

У п. 3 Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження форми паспорта артезіанської свердловини» установлено, що виготовлені до набрання чинності цим наказом паспорти на артезіанські свердловини залишаються чинними.

Суд зазначає, що позивач не надав суду належних і достовірних доказів того, що вказані свердловини № 1е, № 2е, № 3е, № 4е на момент прийняття оспорюваного рішення знаходилися на балансі позивача, ним експлуатувалися, відомості про них включені до державного реєстру артезіанських свердловин на підставі вказаних паспортів, а також те, що місцезнаходженням вказаних свердловин дійсно являється земельна ділянка площею 7,7653 га, кадастровий номер 4610700000:01:006:0051.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Суд звертає увагу, що дозвіл на спеціальне водокористування ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок від 14.12.2010 виданий на термін до 14.12.2013. Доказів отримання позивачем у встановленому законом порядку дозволу на спеціальне водокористування після 14.12.2013 матеріали справи не містять.

Більше того, сам позивач, згідно з матеріалами справи, підтверджує, що не використовував підземні води із свердловини протягом 2013-2018 років.

Разом з тим, за переконанням суду, в будь-якому разі наявність недіючих артезіанських свердловин на земельній ділянці, не є перешкодою для передачі її в користування особі, яка отримала право власності саме на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.

Суд звертає увагу, що у випадку порушення відповідачем права позивача на користування вказаними об`єктами, останній не позбавлений права використовувати передбачені законом засоби способи захисту.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17).

Отже, звертаючись до суд з цим позовом та стверджуючи про наявність нерухомого майна на земельних ділянках, переданих відповідачу у постійне користування, саме позивач мав довести його розташування на цих земельних ділянках з ви користуванням усіх допустимих засобі доказування у господарському процесі, чого у даному випадку здійснено не було.

Суд зазначає, що серед наявних у справі доказів відсутні такі, які б повно та достовірно підтверджували наявність нерухомого майна позивача саме на спірних земельних ділянках, а не на будь-яких інших, в тому числі тих, що перебувають у його власності.

Суд також враховує, що земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Отже, відповідач має право користуватися земельною ділянкою, розташованою під санаторним корпусом А-7 та частиною ділянки, необхідною для його обслуговування.

Водночас, позивач не підтвердив жодним чином, а суд не встановив, що виділені відповідачу земельні ділянки, не призначені чи надмірні для обслуговування будівлі, на яку останній набув право власності, враховуючи, що ця будівля це санаторний корпус, який, згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 826/14557/17, представляє собою цілісний майновий комплекс у сфері надання санаторних послуг.

Передача Адміністрації Державної прикордонної служби України цілісного майнового комплексу також підтверджується актом приймання-передачі від 27.06.2017, затвердженого Головою Державної прикордонної служби 29.06.2017, відповідно до якого до складу нерухомого майна, що передається належать нежитлова будівля санаторний корпус цілорічного використання з ліжковим фондом 502 ліжка, А-7, загальною площею 14479,6 кв.м. (реєстраційний номер 405479646107), що знаходиться за адресою: Львівська область. М. Моршин, вул. Проліскова, 8.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено повноваження, зокрема, органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Так, частиною 5 вказаної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою дотриманий, враховуючи те, що позивач перестав користуватись нерухомим майном (спорудою) та таке право перейшло до нового власника, право постійного користування відповідно теж передано на підставі рішення уповноваженого органу державної влади.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що відмова позивача як користувача спірною земельною ділянкою на підставі державного акта 1993 року не є необхідною.

Позивач у позовній заяві також посилається на п.б) статті 141, ч.1 ст.149 та ч.2 ст.142 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Поряд з викладеним, як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві посилається на п.б) статті 141, ч.1 ст.149 та ч.2 ст.142 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Однак, зазначені посилання позивача в частині вилучення для суспільних потреб не стосується спірних правовідносин сторін, які склались у даному випадку, оскільки механізм і підстави вилучення земельних ділянок для суспільних потреб чітко регламентований Законом України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Натомість, в цьому спорі предметом є повноваження і підстави надання земельних ділянок в користування Адміністрації Держприкордонслужби України.

В свою чергу, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України Львівською обласною державною адміністрацією в межах своїх повноважень розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 27.06.2018 року №639/0/5-18 Про надання в постійне користування земельних ділянок для обслуговування санаторію Моршин-Прикордонник (санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, за адресою: Львівська область, м Моршин, вул. Проліскова, 8) припинено ТОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок право користування земельними ділянками площею 7,7653 га кадастровий номер 4610700000:01006:0051 та 5,1030 га кадастровий номер 4625384000:02:000:0100 та надано їх в постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської обласної державної адміністрації Про надання в постійне користування земельних ділянок №639/0/5/18 від 27.06.2018 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.04.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко