Ухвала

від 25.03.2021 по справі 615/1169/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 615/1169/19 Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/683/21 Суддя-доповідач ОСОБА_2

Категорія: ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

за участю прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

законного представника

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргами захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кобзарівка Валківського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

-14 травня 2019 року вироком Люботинського міського суду Харківської області за ч.1 ст.162, ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850 гривень),

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, та призначити покарання:

- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, визначено ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 КК України, призначено ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Люботинського міського суду Харківської області від 14 травня 2019 року за ч.3 ст.185, ч.1 ст. 162 КК України, більш тяжким покаранням призначеним даним вироком, та остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Вказаним вирокомвстановлено, що неповнолітній ОСОБА_7 27 квітня 2019 року близько 23-00 години, маючи умисел, спрямований на здійснення нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_10 та протиправне заподіяння смерті останній, поєднаний з проникненням у її житло, діючи навмисно із корисливих мотивів, прибув за місцем проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 .

Прибувши до місця мешкання ОСОБА_10 , ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння майном потерпілої та умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині - ОСОБА_10 , шляхом демонтажу віконної рами, використовуючи драбину, незаконно проник до будинку останньої.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 зайшов в спальню кімнату вказаного домоволодіння, де побачив ОСОБА_10 , яка спала на ліжку та переслідуючи бажання незаконного збагачення, шляхом протиправного заподіяння смерті ОСОБА_10 , передбачаючи і свідомо припускаючи настання наслідків у виді смерті потерпілої, не розраховуючи при цьому на конкретні обставини, які могли б відвернути такі наслідки, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на здійснення нападу з метою незаконного заволодіння майном ОСОБА_10 та протиправного заподіяння смерті останній, знайшов в коридорі будинку сокиру.

Після чого ОСОБА_7 , діючи навмисно, із корисливих мотивів, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на заволодіння майном потерпілої та протиправного заподіяння їй смерті, підійшов до ОСОБА_10 , яка знаходилась на ліжку, у положенні лежачи на лівому боці, розуміючи протиправність своїх дій, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої, з корисливих мотивів під час здійснення нападу, для безперешкодного заволодіння майном, наніс потерпілій обухом сокири, не менше трьох ударів в життєво важливий орган, а саме в праву частину голови, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді гострої відкритої проникаючої важкої черепно-мозкової травми у вигляді трьох забійних ран в правій скроневій ділянці, забою головного мозку важкого ступеня з вогнищем розтрощення правої скроневої долі, вдавленого багатофрагментарного перелому правої скроневої кістки, які є небезпечнними для життя потерпілої.

Відповідно до висновку експерта № 12-14/39-Важ/19 від 22.07.2019 вказані тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя (п.п. 2.1.1 «а», 2.1.3. «а», «б», «в» Правил судово-медичного визначення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6).

ОСОБА_7 вважаючи, що ОСОБА_10 померла, та він виконав всі необхідні дії направлені на реалізацію свого умислу на заподіяння смерті потерпілої, та остання більше не перешкоджає його наміру на заволодіння майном, взяв вказану сокиру, вийшов з будинку, та сховав її у господарській будівлі на території домоволодіння потерпілої ОСОБА_10 .

В подальшому реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_7 знову повернувся до будинку та почав безперешкодно обшукувати кімнати домоволодіння, де у кухні в шухляді столу знайшов гаманець потерпілої, вартістю (відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи №16507 від 31.07.2019) 25 грн. з грошовими коштами потерпілої у сумі 30 грн., якими незаконно заволодів.

Після чого ОСОБА_7 вважаючи, що ОСОБА_10 померла, та він виконав всі необхідні дії направлені на реалізацію свого умислу з заподіяння смерті потерпілої та заволодіння майном останньої, місце злочину покинув, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Не погодившисьз рішеннямрайонного суду прокурор у кримінальному ОСОБА_12 , обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 подали на нього апеляційні скарги.

До початку апеляційного розгляду прокурор від свої апеляційної скарги в порядку ч.1 ст.403 КПК України.

В своїх апеляційних скаргах:

- обвинувачений ОСОБА_7 просить застосувати до нього положення ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015 року), зарахувавши в строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, з моменту взяття її під варту і до набрання вироком законної сили;

- захисник ОСОБА_8 скасувати вирок Харківського районного суду Харківської області від 14.07.2017 стосовно ОСОБА_7 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

В своїх апеляційних доводах захисник посилається на те, що з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вбачає в діях обвинуваченого склад злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.

Окрім цього, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховані всі обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме щире каяття.

Заслухавши доповідьголовуючогосудді;доводи захисника, обвинуваченого та його законного представника, які підтримали апеляційні скарги сторони захисту;думку прокурора щодо обґрунтованості вироку, колегія суддів вважає, що усі подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зіст. 2 КПК України,завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно дост. 22 КПК України,кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зіст. 370 КПК України,судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК Українипередбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги захисника, встановила, що суд першої інстанціїз достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 злочинів згідно пред`явленого обвинувачення та обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 15 - п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінченого замаху на вбивство, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, та за ч. 4 ст. 187 КК України нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (розбій).

За встановлених судами у даному кримінальному провадженні обставин, доводи захисника про те, що протиправні дії ОСОБА_7 були спрямовані лише на вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, а тому не потребують додаткової кваліфікації за ч.4ст. 187 КК України, є суб`єктивними та безпідставними.

Колегія суддів бередо увагироз`яснення,що містятьсяв п.10Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від7лютого 2003р.№ 2«Про судовупрактику всправах прозлочини протижиття таздоров`я особи»,де зазначено,що за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи

обов`язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2ст.115 КК Україниі статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, тобто ч. 4ст.187 КК України.

Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Зокрема, суд першої інстанції послався у вироку в обґрунтування винуватості обвинуваченого за пред`явленим обвинуваченням за ч. 2 ст. 15 - п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України на низку доказів, які походять з різних джерел, що безпосередньо стосуються події злочину та його наслідків, тому є належними та допустимими доказами.

Як вбачаєтьсяз матеріалівпровадження,суд першоїінстанції шляхом допитуобвинуваченого,потерпілої ОСОБА_10 ,свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ;вивченням письмовихдоказів,які містятьсяв матеріалахсправи,у томучислі: витягуз Єдиногореєстру досудовихрозслідувань прокримінальне провадження№12019220240000143від 28.04.2019року;в рапортіпро реєстраціюзаяви вінформаційно-телекомунікаційнійсистемі «Інформаційнийпортал Національноїполіції України»(журналєдиного обліку)ЖЄО №1243від 28.04.2019року; протоколу оглядумісця подіївід 28.04.2019(здодатками донього),проведеного 28квітня 2019року; протоколупроведення слідчогоексперименту від14.06.2019(здодатками донього),проведеного заучастю потерпілої ОСОБА_10 ; протоколуобшуку від18.07.2019(здодатками донього),в будинкуза адресою: АДРЕСА_2 ,де фактичномешкає ОСОБА_7 ; протоколуогляду речейта документіввід 18.07.2019з фототаблицеюдо нього; протоколупред`явлення речейдля впізнаннявід 18.07.2019(зфототаблицею донього);висновків численнихсудових експертиз;постанова слідчихпро визнанняречовими доказамиїх оглядута передачіна зберігання ; інформаціїКомунального закладуохорони здоров`я«Валківська центральнарайонна лікарня»від 30.04.2019за вих.№208-ю,№209-ю; протоколу затриманняособи,підозрюваної увчиненні кримінальногоправопорушення від28.04.2019; висновкусудово-психіатричної експертизи18-говідділення судово-психіатричноїекспертизи,а такождослідженням речових доказів,належним чиномі здостатньою повнотою встановив вину ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 - п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

В мотивувальній частині вироку суд навів переконливі докази вини ОСОБА_7 в пред`явленому обвинуваченні, розкрив їх зміст та дав їм належну оцінку, з якою колегія суддів погоджується і наводити їх вдруге вважає недоцільним (арк.3-14 т.2).

Захисник в своїй апеляційній скарзі не ставить під сумнів показання потерпілої та вищенаведених свідків, а також належність та допустимість доказів за цим кримінальним провадження, а тому колегія суддів не перевіряє оскаржуване судове рішення в цій частині.

Окрім цього, захисник в своїй апеляційній скарзі фактично зазначає, що він не погоджується з правовою кваліфікацію дій його підзахисного ОСОБА_7 , а саме зайвою правовою кваліфікацію дій за ч. 4 ст. 187 КК України разом з ч. 2 ст. 15 - п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Так, місцевим судом встановлено, зокрема з показань обвинуваченого ОСОБА_7 , що останній здійснив напад на потерпілу ОСОБА_10 з метою заволодіння його майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я останнього і заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. При цьому, завдаючи потерпілій, яка спала та була позбавлена можливості захищатися, декілька ударів обухом сокири у життєво важливий орган - голову, ОСОБА_7 свідомо допускав настання смерті ОСОБА_10 .

Таким чином, питання про умисел на позбавлення життя ОСОБА_10 з корисливих мотивів місцевим судом встановлено з огляду на всі обставини вчиненого діяння, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, поведінку винного, що передувала події.

Але обвинувачений, який мав намір на позбавлення життя потерпілої, одночасно бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе. Впевнившись, що потерпіла не подає ознак життя, обвинувачений продовжив свої дії на заволодіння майном потерпілої і заволодів ним , тобто вчинив майновий злочин.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 лише як замах на вбивство з корисливих мотивів не охоплює факт заволодіння майном потерпілої , а саме гаманцем та грошима. Тому дії обвинуваченого в частині протиправного шляхом розбійного нападу заволодіння майном потерпілої потребують окремої кваліфікації, а саме за ч.4 ст. 187 КК України.

Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115та ч. 4 ст.187 КК Україниє правильними та базуються на всебічно, повно і об`єктивно досліджених у судовому засіданні доказах, сукупності яких у вироку дана належна оцінка.

Посилання захисника на те, що досліджені докази по справі не підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні злочину за ч. 4 ст. 187 КК України, з урахуванням наведених в оскаржуваному вироку доказів, на думку колегії суддів, є безпідставним та необґрунтованими.

Показання допитаних в судовому засіданні в суді першої інстанції свідків, обвинуваченого, потерпілої та дослідженні докази за цим кримінальним провадженням чітко, логічно та послідовно доводять винуватість ОСОБА_7 за пред`явленим обвинуваченням та в повному обсязі спростовує версію сторони захисту щодо зайвої правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст.187 КК України.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, що обтяжують покарання.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_7 , суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.

Суд врахував ступень тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до статті 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, характер та суспільну небезпеку вчиненого, конкретні обставини у справі, спосіб, обстановку скоєних злочинів, обставину, що пом`якшує покарання, відсутність обставин що обтяжують покарання, особу винного, який вчинив злочину неповнолітнім, рівень розвитку, умови його життя та виховання, раніше судимого, офіційно не працючого, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, перебував на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ № 3» у період з 25.08.2018 по 11.09.2018, діагноз: легка розумова відсталість, за місцем мешкання та навчання характеризується негативно.

Відповідно до ст.66 КК України, судом враховано наявність обставини, що пом`якшує покарання, у виді вчинення злочину неповнолітнім.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно статті 67 КК України, судом не встановлено.

Твердження захисника про необхідність визнання обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , у виді щирого каяття, на думку колегії суддів, є суб`єктивними, оскільки поведінка винного як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду не свідчила про наявність такого каяття, а саме того, що він дійсно жалкує про вчинене, вибачився перед потерпілою чи має намір в подальшому будь-якими чином усунути негативні наслідки від своїх дій.

Апеляційна скарга захисника не містить будь-яких нових обставин, які не були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_7 , що об`єктивно вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та свідчить про необґрунтованість його вимоги щодо зміни оскаржуваного вироку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що призначення винній особі певного виду та розміру покарання є виключно дискреційним повноваженням суду.

За таких обставин, апеляційні доводи захисника про необґрунтовану суворість призначеного ОСОБА_7 покарання як за кожен злочин окремо, так і остаточного покарання за правилами ч.1 ст.70 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років, та пов`язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку та пом`якшення призначеного покарання, на думку колегії суддів, - є безпідставними.

З огляду на викладене, суд призначив обвинуваченому покарання яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання скоєння ним нових злочинів.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить зарахувати йому у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 28.04.2019 року до дня набрання оскаржуваного вироку законної сили із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі, тобто на підставі ч.5 ст.72ККУкраїни (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року).

Як вбачається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочини, передбачені ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115, ч. 4 ст.187 КК України, 27.04.2019 року.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що міститься в постанові від 29 серпня 2018 року по справі №663/537/17, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21червня2017року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №2046-VIII (пряма дія Закону №2046-VIII).

З оглядуна викладене,апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 , в якій він просить про зарахувати йому строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі, на підставі ч.5 ст.72ККУкраїни (в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 року), належить залишити без задоволення.

Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку, не вбачається.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України.

Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2020 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді