Ухвала

від 28.04.2021 по справі 470/39/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.04.21

22-ц/812/691/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 470/39/20

Провадження № 22-ц/812/691/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участі - представника ФГ Південь Терлецької Т.О.,

представника позивача Проніної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства Південь на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Орлової С.Ф., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, територіальної громади в особі Липівської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області Нікурадзе Тамарі Василівна, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Березнегуватської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, територіальної громади в особі Липівської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Березнегуватської державної нотаріальної контори Нікурадзе Т.В. про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 10,3га, яка розташована в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821184800:05:000:0070, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984, виданим Березнегуватською райдержадмінісграцією від 18.07.2005р.

Позивач доводиться рідним братом ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Останнє місце реєстрації ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 - с. Озерівка, Березнегуватського району Миколаївської області.

ОСОБА_2 ніде не був зареєстрований, але фактично проживав із своїм батьком - ОСОБА_4 з липня 1996 року до 29 травня 2010 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

У документах, що підтверджують родинні зв`язки братів та у правовстановлюючому документі на земельну ділянку містяться розбіжності у написанні прізвища, проте згідно експертного висновку № 056/114-М-2 від 24.01.2018 р., проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз, зазначено, що попри розбіжності в документах, наданих для експертизи, а також в інших документам зазначених осіб зазначення прізвищ є ідентичними. Нормативний запис прізвища українською мовою - Свистунов / ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме на земельну ділянку площею 10,3 га, яка розташована в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821184800:05:000:0070. Місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна.

За своє життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшєвським В.С. за р.№ 743 від 26.05.2010 р., у якому зробив розпорядження про те, що все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі усе те, що буде належати йому на день смерті, і на що за законом буде мати право, заповідає своєму молодшому братові - позивачу.

Потенційним спадкоємцем ОСОБА_3 в порядку ст. 1241 ЦК України за законом був також його батько - ОСОБА_4 , який проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, проте через хворобу та похилий вік не встиг оформити свої спадкові права за життя та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до спливу 6-місячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, що підтверджується свідоцтвом про смерть на ім`я ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р., виданим Виконавчим комітетом Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3553263 від 17.05.2013 р. та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 25.01.2018 р. позивач є спадкоємцем свого батька за законом ( ОСОБА_4 ), прийняв спадщину після смерті свого батька земельну ділянку площею 2,0725 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, Липівська сільська рада, на підставі свідоцтва про спадщину за законом № 3-220 від 17.05.2013 р., виданого П`ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою.

Спадкодавець ОСОБА_3 не був одружений, дітей у нього не має. Інших спадкоємців, крім молодшого рідного брата, у ОСОБА_3 не має. Спадкодавець ОСОБА_6 є вдівцем, оскільки його дружина ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим Липівською сільською радою 24.07.1996р.

Позивач поховав свого старшого брата, а потім й батька, витрати на їх поховання поніс особисто, про відмову від спадщини не заявляв та утримує успадковане нерухоме майно, що вказує на факт прийняття спадщини в порядку ст.1276 ЦК України (спадкова трансмісія).

14 грудня 2019 року позивач звернувся до державного нотаріуса Березнегуватської ДНК Нікурадзе Т.В. з метою прийняття спадщини за законом, але йому рекомендовано звернутися до суду з метою встановлення юридичних фактів - місце відкриття спадщини та спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2

26 грудня 2019 р. позивач знову звернувся до державного нотаріуса Березнегуватської ДНК Нікурадзе Т.В. з метою прийняття спадщини за заповітом та оформлення правовстановлюючих документів, але постановами Березнегуватської державної нотаріальної контори від 26.12.2019 р. № 759/02-31, 760/02-31 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , так як у встановлений законом б-ти місячний строк не подано заяву про прийняття спадщини і не має документів, що підтверджують місце відкриття спадщини та осіб, які фактично прийняли спадщину та рекомендовано звернутися до суду, хоча фактично позивач є таким, що прийняв спадщину, оскільки після смерті батька він прийняв спадщину за законом, а батько є особою, що має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті старшого сина та постійно проживав з ним на час відкриття спадщини.

Оскільки державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та законом, вбачається спір про право власності на нерухоме майно. Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини підтверджується документами, що додаються до цієї позовної заяви та обумовлено необхідністю подальшого здійснення позивачем майнових прав та охоронюваних законом інтересів щодо нерухомого майна, оскільки на цей час він обмежений у здійсненні права спадкування за заповітом та оформлення документів на спадщину. Фактично в порядку спадкування за законом позивач по спадковій трансмісії успадкував спірну земельну ділянку після смерті брата за законом від батька, як спадкоємця 1 черги, оскільки своєчасно не подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті брата, але своєчасно подав заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька.

Оригіналу державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984, виданого Березнегуватською райдержадміністрацією від 18.07.2005 р. у позивача не має, а отримання дублікату державного акту не вбачається за можливе, що підтверджується листом ГУ Держгеокадасгру у Миколаївській області від 17.01.2020 р.; адвокатським запитом № 16 від 14.01.2020р.

У зв`язку із тим, що через 1 рік після смерті власника земельної ділянки конкурує із правом на приватну власність в порядку спадкування за заповітом та законом, або може бути визнано безхазяйним чи відумерлою спадщиною за територіальною громадою органу місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду із позовною вимогою про встановлення юридичних фактів та похідних від них вимог про визнання права власності на цю земельну ділянку.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року первісного відповідача Березнегуватську селищну об`єднану територіальну громаду в особі Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, було замінено належним відповідачем Озерівською сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_4 постійно проживав зі ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,30 га, розташовану в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, кадастровий номер 4821184800:05:000:0070, що належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984, виданого 18 липня 2005 року на підставі розпорядження Березнегуватської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 941, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ФГ Південь , яке не було учасником справи, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з грубим порушенням матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Посилається на те, що оскільки із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , який проживав у будинку АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України місце відкриття спадщини, у даному випадку є село Липівка Макарівського району Київської області.

Таким чином відповідно до положень ст. 41, 66 Закону України Про нотаріат позивач повинен був звертатися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а саме до державного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу, а не до державного нотаріуса Березнегуватської районної нотаріальної контори Миколаївської області Нікурадзе Т.В.

Так само, безпідставно, державний нотаріус Нікурадзе Т.В. була залучена до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тому що нотаріуси по таким справам, виходячи з предмету спору, не залучаються.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦПК України) за місцем відкриття спадщини особисто, що не було зроблено позивачем у даному випадку та є також грубим порушенням закону.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території АДРЕСА_1 .

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкодавця відсутня реєстрація місця проживання. У даному випадку ця вимога закону також порушена, так як у паспорті спадкодавця - власника земельної ділянки ОСОБА_2 зазначена наявність реєстрації місця проживання з 05 березня 2004 року за адресою: АДРЕСА_2 . Дані обставини справи залишилися поза увагою Березнегуватського районного суду Миколаївської області.

Тому, на думку апелянта, суд безпідставно без наявності доказів, належних документів, опитування свідків, встановив факт спільного проживання спадкодавця ОСОБА_2 разом з його батьком ОСОБА_4 , на час смерті ОСОБА_2 - на 29.10.2010 року, тим більше, що такі заяви розглядаються, як зазначено вище, за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, зазначає, що не можна вважати ОСОБА_4 таким, що прийняв спадщину після свого сина ОСОБА_2 на підставі ст. 1268 ЦК України, як помилково у своєму рішенні зазначив Березнегуватський районний суд Миколаївської області.

Крім того, вказує, що без належних на те правових підстав суд визнав за позивачем право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10, 30 гектарів, розташовану у межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, кадастровий номер 4821184800:05:000:0070, що належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 - у порядку спадкування за законом.

При цьому, відсутність правовстановлюючого документа - Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №089984, виданого 18 липня 2005 року на підставі розпорядження Березнегуватської РДА від 20.12.2004 року № 941 на ім`я ОСОБА_2 - не є підставою для звернення позивача до суду з відповідною вимогою та задоволення судом його позову, оскільки відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також п. 4.11. Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 червня 2009 року №325, зареєстрованим у МЮУ 06 серпня 2009 року за №735/16751 на запит нотаріуса спадкоємцю видається новий Державний акт (або його дублікат) або витяг про право власності на нерухоме майно, який є підставою для оформлення спадкових прав.

Окрім того, у порушення вимог закону у судовому рішенні навіть не визначена нормативна грошова оцінка вищезазначеної земельної ділянки, тобто вартість спадкового майна, яке є предметом спору, відсутня.

Також вважає, що судом першої інстанції повністю проігноровано строк позовної давності для звернення позивача до суду з визначеною позовною вимогою, що також є неприпустимим.

Крім того, вказує, що у даному випадку Фермерське господарство Південь , яке тривалий час - з 2008 року по 2018 рік орендувало зазначену земельну ділянку, безпідставно не було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, у зв`язку з чим відповідним судовим рішенням порушені права ФГ Південь , виходячи з того, що зараз позивач ОСОБА_1 пред`являє до ФГ вимоги матеріального характеру.

Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що зазначення в скарзі ФГ Південь місця відкриття спадщини - с. Липівка Макарівського району Київської області не ґрунтується на нормах матеріального права та не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна - спірної земельної ділянки.

Апелянт на підтвердження цього факту надає копію паспорта, де зазначено, що з 05.03.2004 р. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Але останнє місце реєстрації ОСОБА_3 - с. Озерівка, Березнегуватський район, Миколаївська область(до 10 квітня 1998 року).

ОСОБА_2 ніде не був зареєстрований, але фактично проживав із своїм батьком - ОСОБА_4 з липня 1996 року до 29 травня 2010 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується наступними письмовими доказами: довідкою № 814 від 13.12.2019 р., виданою Липівською сільською радою Макарівського району Київської області; актом обстеження від 26.11.2019 р., посвідченого головою Липівської сільської ради Ремень О. В.; заповітом ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В.С. за р.№ 743 від 26.05.2010 р.; свідоцтвом про смерть на ім`я ОСОБА_2 серіїІ- НОМЕР_3 від 11.10.2017 р., свідоцтвом про смерть на ім`я ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р., видане Виконавчим комітетом Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

У відповідності до ст. 1221 ЦК України (у редакції від 14.05.2010 р.) - Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Відповідно п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України N20/5 від 03.03.2004 р. - Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Так як ОСОБА_1 міг підтвердити документально тільки місце фактичного проживання спадкодавця, державний нотаріус Березнегуватської державної нотаріальної контори Нікурадзе Т.В. під час вирішення питання про заведення спадкової справи не мав права приймати цю інформацію до уваги під час встановлення місця відкриття спадщини, з адресного листка Виконавчого комітету Озерівської сільської ради від 10.04.1998 р. вбачалось, що спадкодавець вибув з останнього місця реєстрації, місце реєстрації його було не відомо тому за правилами ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є місцезнаходження земельної ділянки.

Крім того, зазначення в апеляційній скарзі, що справа повинна була розглядатись за місцем відкриття спадщини також не заслуговує на увагу, оскільки спір повинен розглядатися за правилами виключної підсудності за місцем знаходження нерухомого майна (ч. 1 ст. 30 ЦПК України).

Щодо встановлення факту прийняття спадщини, то представник зазначає, що не можна погодитись із доводами, викладеними в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції допустив неповноту з`ясування обставин, та без наявності доказів, свідків встановив факт спільного проживання спадкодавця.

Непрацездатний (інвалід 1 групи) батько спадкодавця - ОСОБА_4 вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті його сина ОСОБА_2 підтверджується такими доказами: посвідчення інваліда, видане Макарівським УПСЗН серії НОМЕР_4 від 27.07.2005 р.; довідка № 814 від 13.12.2019 р., видана Липівською сільською радою Макарівського району Київської області; акт обстеження від 26.11.209 р., посвідченого головою Липівської сільської ради Ремень О.В.; відповідь КНП Макарівська центральна районна лікарня від 12.05.2020 р. № 01-14/799 на адвокатський запит № 28 від 30.04.2020 р.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті його батька ОСОБА_4 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3553263 від 17.05.2013 р. та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 25.01.2018 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України - малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008року Про судову практику у справах про спадкування якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, зважаючи на те, що апеляційною скаргою не спростовується факт прийняття спадщини по даній справі, тому не може бути скасовано з формальних причин рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29.05.2020 р.

Також представник позивача, зазначає, що звернення із апеляційною скаргою вказує й на те, що апелянт не визнає прав власності позивача на спірну земельну ділянку, оскільки з 2010 року незаконно утримує, не повертає переданий позивачем для оформлення спадкових прав оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984, виданий Березнегуватською райдержадміністрацією від 18.07.2005 р.

Крім того вважає, що в апеляційній скарзі належним чином не наведено аргументів, яким же чином рішення, що оскаржується, порушує права та інтереси Фермерського господарства, яке не є потенційним спадкоємцем ОСОБА_2 , але більше 10 років безкоштовно обробляє та вирощує врожай на успадкованій позивачем земельній ділянці.

В судовому засіданні представник Фермерського господарства Південь підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник позивача на визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Південь слід закрити з наступних підстав.

Ст.14 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді учасників справи та осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У ст. 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У справі Беллет проти Франції Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підстави для не прийняття до розгляду і повернення апеляційної скарги, викладені в ст. 357 ЦПК України, а підстави для відмови у відкритті провадження передбачені ст. 358 ЦПК України і їх перелік є вичерпним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

При прийнятті рішення колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постановах Касаційного Цивільного Суду від 13 березня 2019 року у справі №2-681/2007, від 27 лютого 2019р. у справі № 360/1938/16, від 01 листопада 2018р. у справі №2-о-14/11.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ФГ Південь посилалося на те, що оскаржуваним рішенням порушуються його права.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 березня 2021 року ФГ Південь було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 березня 2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Південь .

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що позов у даній справі було заявлено ОСОБА_1 до Березнегуватської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, яку було замінено належним відповідачем Озерівською сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області, та територіальної громади в особі Липівської сільської ради Макарівського району Київської області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору було зазначено державного нотаріуса Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області Нікурадзе Т.В.

ФГ Південь до участі у справі у якості учасника справи залучено не було.

Отже, необхідною умовою для набуття ФГ Південь , яке не брало участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків цієї особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є апелянт, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таку правову позицію щодо застосування правил частини 1 статті 352 ЦПК містить постанова Верховного Суду (КЦС) від 29 жовтня 2020 року у справі №200/6831/18.

Це питання має вирішуватись апеляційним судом, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Так, з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що позивачем було заявлено позов про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також про

визнання за позивачем права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,30 га, розташовану в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, кадастровий номер 4821184800:05:000:0070, що належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984, виданого 18 липня 2005 року на підставі розпорядження Березнегуватської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 941, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Отже предметом спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності права позивача на спадкування після смерті його брата ОСОБА_2 та батька ОСОБА_4 .

Учасником цих правовідносин, тобто відносин спадкування за законом чи заповітом після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ФГ Південь не являється, оскільки не є потенційним спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходив з того, що 26 травня 2010 року ОСОБА_2 склав заповіт посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В.С. 26 травня 2010 року і зареєстрований у реєстрі за № 743, за яким все належне йому на день смерті рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося заповів ОСОБА_1 своєму братові - позивачу по справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у с.Липівка Макарівського району Київської області.

Після його смерті відкрилась спадщина зокрема на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,30 га розташовану в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, що належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 089984 виданого 18 липня 2005 року на підставі розпорядження Березнегуватської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 941.

За інформацією завідувача Березнегуватською державною нотаріальною конторою Миколаївської області від 05.02.2020 року № 58/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась. На момент смерті ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебував та неповнолітніх дітей не мав.

За відомостями наданими УДМС України в Херсонській області ОСОБА_2 був зареєстрований по АДРЕСА_3 , однак за вказаною адресою ОСОБА_2 не проживав та складу сім`ї не мав. За актом обстеження, складеним 26 листопада 2019 року комісією у складі голови та депутата Липівської сільської ради Макарівського району Київської області, з липня 1996 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 . За вказаною адресою разом з ним проживав лише його батько ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Липівської сільської ради Макарівського району Київської області № 814 від 13.12.2019 року.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що хоча спадкодавець ОСОБА_2 та спадкоємець ОСОБА_4 не були зареєстровані за однією адресою, однак проживали разом за адресою АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_4 зі ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинку АДРЕСА_1 , та вважав можливим встановити такий факт, який необхідний позивачу для реалізації спадкових прав.

Також суд виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер у с. Липівка Макарівського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 24.11.2010 року виконавчим комітетом Ліпівської сільської ради Макарівського району Київської області. З копії спадкової справи № 727/2012 року заведеної державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4 убачається, що спадщину після смерті батька прийняв лише його син - позивач по справі, який 17 травня та 06 серпня 2012 року отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку та 1/5 частину квартири АДРЕСА_4 .

26 грудня 2019 року державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Нікурадзе Т.В. позивачеві було відмовлено у прийнятті документів та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті брата ОСОБА_2 за законом через ненадання документів, що підтверджують місце відкриття спадщини та осіб, які фактично прийняли спадщину, та у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Однак, ОСОБА_4 , як непрацездатний батько спадкодавця мав право на обов`язкову частку у спадщині та прийняв спадщину після смерті сина ОСОБА_2 , оскільки постійно проживав з ним на час відкриття спадщини. Відповідно до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшла і земельна ділянка, що належала ОСОБА_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,3 розташована в межах території Озерівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, яка підлягає спадкуванню у загальному порядку.

Проаналізувавши зазначені обставини, а також положення роз`яснень, викладених у п.п.10, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , розділі 9 узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню і в іншій частині позовних вимог.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування право власності на земельну ділянку відповідно до ст. 1225 ЦК України переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (ч.2 ст.1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємцями за заповітом і за законом відповідно до положень ст. 1222 ЦК України можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин ( ст.2 цього Кодексу).

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини ( ст.1266 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Така заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (ч.2). Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (ч.3).

У такому випадку територіальна громада за місцезнаходженням нерухомого майна може бути належним відповідачем у справі.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права відповідачами у справі за позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини чи про визнання права власності в порядку спадкування за законом перш за все є спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Сукупний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ФГ Південь не відноситься до тих осіб, які за законом мають право на спадкування після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а заповіт на його ім`я зазначеними особами не складався.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ФГ Південь посилалося на те, що земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі, тривалий час, а саме з 2008 року по 2018 рік перебувала в оренді у ФГ Південь , а тому суд безпідставно не залучив до участі у справі ФГ Південь в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, у зв`язку з чим на його думку судовим рішенням порушені права ФГ Південь , виходячи з того, що зараз позивач ОСОБА_1 пред`являє до ФГ вимоги матеріального характеру щодо сплати орендної плати, тощо.

Проте питання щодо права користування земельною ділянкою, яка перебувала в оренді у ФГ Південь , суд не вирішував.

Звернення позивача після рішення у даній справі до ФГ Південь з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди землі та збитків, завданих внаслідок недоодержання доходів за фактичне використання земельної ділянки, у разі його підтвердження належними доказами, може свідчити про наявність спору між позивачем та ФГ Південь щодо порядку землекористування та сплати за таке користування, який у даній справі в межах заявлених позовних вимог судом не вирішувався.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що оскаржуване рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ФГ Південь ; судом не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом був апелянт; а рішення не містить судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах (у праві користування земельною ділянкою).

Наявність судового рішення щодо визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, яка перебувала в оренді у ФГ Південь , не перешкоджає апелянту захищати своє право у спорі щодо наявності чи відсутності обов`язку сплатити орендну плату за період з 01 січня 2010р. по 20 березня 2018р. спадкоємцю померлого ОСОБА_2 , який передав спірну земельну ділянку за життя ФГ Південь , у спорі у іншій справі, яка згідно ухвали суду від 02 лютого 2021р. знаходиться в провадження Березнегуватського районного суду Миколаївської області.

Аналогічний підхід до вирішення питання щодо порушення судовим рішенням прав осіб, які не були залучені до справи, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі №504/2457/15ц.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФГ Південь не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами, статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ФГ Південь не позбавлене права на судовий захист шляхом заперечення проти заявленого до нього позову у іншій справі.

Скасування судового рішення, на чому наполягає апелянт, яким права та обов`язки апелянта не вирішувались, не є ефективним способом захисту його прав. Фактично ФГ Південь , звернувшись до суду з апеляційною скаргою, намагається через скасування рішення у даній справі позбавити позивача права вимоги до нього у іншій справі, що розглядається в суді і предметом розгляду якої є інші правовідносини.

Проаналізувавши зазначені вище обставини у справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ФГ Південь слід закрити, так як оскаржуваним рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Фермерського господарства Південь на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст ухвали складено 29 квітня 2021 року