Ухвала

від 29.04.2021 по справі 463/2377/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 463/2377/16

провадження № 61-6682св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Смерековий-1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Огородник Іванни Ігорівни про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Смерековий-1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про заміну сторони за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Медвідя Василя Осиповича на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 22 вересня 2015 року між нею, Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Затишок 4 (далі - ОК ЖБК Затишок 4 ), яке змінило назву на Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Смерековий-1 (далі - ОК ЖБК Смерековий-1 ), та ОСОБА_2 було укладено договір про заміну сторони в договорі про сплату пайових внесків у ОК ЖБК Затишок 4 № 11.04.1.001.

01 грудня 2014 року між нею, ОСОБА_3 , як власниками земельної ділянки, та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегатек було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), згідно з яким метою надання в користування земельної ділянки є здійснення землекористувачем будівництва та подальшої експлуатації багатоквартирних житлових будинків, інших господарських будівель і споруд, необхідних для їх обслуговування.

Згідно з пунктом 4.2 вказаного договору в якості плати за земельну ділянку землекористувач передає власникам у власність квартири в новозбудованих будинках, загальна площа яких становить 7,4 % від загальної площі збудованого об`єкту.

На виконання вказаного договору (реалізацію отримати квартири), тобто плати ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою, укладено з ОК ЖБК Затишок 4 договір про сплату внесків у ОК ЖБК Затишок 4 від 22 вересня 2015 року № 11.04.1.001.

Фактично від сплати таких внесків вона була звільнена через право отримати квартири в межах пункту 4.2 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).

Пунктом 1 оспорюваного договору визначено, що первісний учасник ОСОБА_1 уступає, а новий учасник ОСОБА_2 набуває всіх прав та приймає на себе виконання всіх зобов`язань учасника за договором про сплату пайових внесків у ОК ЖБК Затишок 4 від 22 вересня 2015 року № 11.04.1.001, з моменту набрання чинності договором.

Згідно з пунктом 2 зазначеного договору до ОСОБА_2 переходять всі права та обов`язки первісного учасника за пайовим договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а отже права кредитора щодо отримання квартири в майбутньому.

Вважає, що права, які випливають з договору суперфіцію, відповідно до положень статті 515 ЦК України нерозривно пов`язані з її особою.

Будь-яких коштів від ОСОБА_2 не отримувала, її волі на безоплатну передачу прав на отримання квартири теж не існувало на момент укладення договору.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про заміну сторони в договорі про сплату пайових внесків у ОК ЖБК Затишок 4 від 22 вересня 2015 року № 11.04.1.001, застосувати наслідки недійсності правочину.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Медвідя В. О. залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Медвідя В. О. залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог заяви

У грудні 2020 року доВерховного Суду надійшла представника ОСОБА_2 - адвоката Огородник І. І. про ухвалення додаткового судового рішення, яка мотивована тим, що до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 надано докази понесення нею судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, які також були надіслані іншим учасникам справи, у зв`язку з чим представник ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000 грн.

Рух матеріалів справи

26 жовтня 2020 року на офіційну адресу електронної пошти Личаківського районного суду міста Львова було надіслано лист про необхідність направлення на адресу Верховного Суду цивільної справи № 463/2377/16 за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Смерековий-1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про заміну сторони.

29 січня 2021 року справа № 463/2377/16 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вивчивши заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Огородник І. І. про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат у справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у прийнятті додаткового рішення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону

№ 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом суду касаційної інстанції не надано.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу було надано договір про надання юридичних послуг від 03 січня 2018 року № 03/01/18, копію рахунку-фактури від 09 листопада 2020 року № 09/06/20/1, копію виписки за рахунком АО ЮК Домінанта за період з 08 червня 2020 року до 14 червня 2020 року, копію дубліката квитанції від 10 червня 2020 року № 0.0.1730990596.1, копію акта про надання юридичних послуг від 16 червня 2020 року.

За правилами пункту 3 частини першої, частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Враховуючи положення частини третьої статті 141 ЦПК України, а також те, що акт про надання юридичних послуг від 16 червня 2020 року не містить детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а лише містить відомості про найменування послуги, яка надавалася, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 260, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Огородник Іванни Ігорівни про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Смерековий-1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про заміну сторони.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Судді: І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький