Постанова

від 29.04.2021 по справі 400/1680/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1680/20 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання дії протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( далі - Позивач) звернулася з позовом до Миколаївської міської ради ( далі - Відповідач) про визнання протиправними дії з надання вимог щодо звільнення земельних ділянок; зобов`язання утриматися від вчинення дій щодо демонтажу тимчасових споруд, розміщених на земельних ділянках, до прийняття відповідного рішення щодо поновлення/відмови в поновленні договорів оренди земельних ділянок.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що орендує у відповідача дві земельні ділянки. По закінченню терміну дії договорів оренди позивач звернулася до відповідача з клопотанням про поновлення терміну їх дії. 30.03.2020 р. позивач отримала Повідомлення про необхідність звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок протягом 10 робочих днів. Вказану вимогу позивач вважає протиправною, оскільки своєчасно подала до Центру з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради заяву з усіма документами для поновлення договорів оренди земельних ділянок. Відповідач не приймав жодного рішення щодо відмови в поновленні договорів оренди та взагалі не розглядав це питання на пленарних засіданнях ради. Порушено як порядок, так і строки розгляду заяви. Відтак, вимоги відповідача щодо необхідності звільнення земельних ділянок є протиправними. Умови договорів оренди виконуються позивачем, ділянки використовуються за цільовим призначенням, орендна плата сплачується.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі, Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 02 листопада 2020 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти торгівлі позивача, перебувають у комунальній власності. В даному випадку, від імені власника землі діє орган місцевого самоврядування - Миколаївська міська рада. Разом з цим за відсутності будь-якого рішення (про що свідчать матеріали справи), Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування, на виконання доручень ради - її виконавчі органи (представники власника ділянки) ставлять вимоги, щодо знесення кіосків, всупереч визначеній законодавством процедурі. Також, в даному випадку є хибним висновок суду, щодо відсутності порушеного права позивача, оскільки самі по собі вимоги, щодо знесення кіосків у добровільному порядку та посилання на примусове знесення конструкцій у визначені вимогою строки, є порушенням прав позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу, Відповідач послався на доводи, які узгоджуються з висновками суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач користується земельними ділянками кадастровий номер 4810137200:09:038:0010 та кадастровий номер 4810137200:09:038:0006 на підставі договорів оренди від 10.08.2006 р. № 4315 і від 07.11.2007 р. № 5324 (а. с. 12-17, 26-34).

До закінчення строку дії договорів оренди позивач звернулася до Центру з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з клопотанням про поновлення терміну їх дії (а. с. 6), однак на пленарному засіданні ради клопотання позивача не розглянуто. На орендованих земельних ділянках розміщено тимчасові споруди - кіоски.

За інформацією Управління земельних ресурсів від 29.07.2020 р. за результатом розгляду заяви позивача про поновлення договору оренди № 5324 Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради підготовлено листа про неможливість рекомендувати поновлення терміну дії договору. Договір оренди № 4315 діяв до 28.08.2019 р. Заяви щодо його поновлення до Управління не надходило (а. с. 140).

17.02.2020 р. комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва складено акт № 1 обстеження земельних ділянок, на яких розміщені тимчасові споруди позивача (а. с. 136-138). Комісією вирішено: 1) надати доручення Центральному відділу поліції ГУНП в Миколаївській області вжити заходів, направлених на ліквідацію та недопущення незаконного розміщення об`єкту; 2) надати доручення Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та Департаменту вжити відповідні заходи щодо демонтажу споруди та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а також, у подальшому здійснювати контроль з метою недопущення безпідставного зайняття звільненої земельної ділянки.

30.03.2020 р. Позивач отримала Повідомлення про необхідність самостійно звільнити зайняту земельну ділянку протягом 10 робочих днів. У разі невиконання вимог, об`єкт (кіоск по АДРЕСА_1 ) буде демонтовано у примусовому порядку (а. с. 4).

Тобто, фактично предметом спору є правомірність Повідомлення від 30.03.2020р. виконавчого органу Миколаївської міської ради

Не погодившись з такими вимогами, Позивач звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дії з надання вимог щодо звільнення земельних ділянок, виходив з того, що Відповідач права Позивача жодними діями не порушував. Саме по собі Повідомлення від 30.03.2020 р. про необхідність звільнення земельної ділянки не порушує прав Позивача, а демонтаж тимчасових споруд у разі невиконання вимоги здійснюватиме не Відповідач. Будь-яких дій щодо демонтажу тимчасових споруд станом на дату розгляду справи Відповідач не вчиняв.

Суд взагалі не мотивував та не розглядав позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача утриматися від вчинення дій щодо демонтажу тимчасових споруд, розміщених на земельних ділянках, до прийняття відповідного рішення щодо поновлення/відмови в поновленні договорів оренди земельних ділянок. Однак, в апеляційній скарзі Позивача доводів стосовно цього не міститься, тому колегія суддів не входить в їх обговорення та оцінку.

Суд першої інстанції розглянув цей спір як публічно-правовий, проте цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм права при вирішенні спору стосовно правомірності Повідомлення Відповідача від 30.03.2020 року,

колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно приписів частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

У цьому випадку, оскаржуване Повідомлення, в якому відображено пропозицію щодо звільнення земельних ділянок, що в свою чергу відповідає Порядку демонтажу, затвердженому рішенням Миколаївської міської ради № 7/13 від 07.07.2011р., не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 КАС.

Дії службової особи щодо включення до Повідомлення певних пропозицій не можуть бути предметом розгляду у суді.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Пропозиції, викладені у Повідомленні від 30.03.2020р., не породжують обов`язкових юридичних наслідків.

З огляду на правове регулювання, Повідомлення від 30.03.2020 р., не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС і саме по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для учасників цих правовідносин та інших осіб, тому його оскарження не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

З огляду на наведене, слушними є доводи Відповідача, що якщо Позивач вважає свої права порушеними саме як землекористувача, то це юрисдикція господарського суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).

Поняття спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 22 березня 2018 року по справі № П/9901/135/18.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року не ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, судом допущено порушення процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому наявні підстави для скасування ухваленого судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що провадження у справі щодо оскарження Повідомлення Відповідача від 30.03.2020 року - підлягає закриттю.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України , є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 238 , 308, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання дії протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі - закрити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року шляхом заборони Миколаївській міській раді вчиняти дії щодо демонтажу тимчасових споруд, розміщених на земельних ділянках кадастровий номер 4810137200:09:038:0010 та кадастровий номер 4810137200:09:038:0006.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 29.04.2021р.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.