Ухвала

від 06.05.2021 по справі 369/5695/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5695/21

Провадження № 2/369/3992/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., розглянувши заяву позивача ТОВ "Український лізинговий фонд" про забезпечення позову у справі за позовом ТОВ "Український лізинговий фонд" до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ "АВТОПРЕСТИЖ ЦЕНТР", ОСОБА_2 , ТОВ "АВТОКОНСУЛ" про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ "Український лізинговий фонд" звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у якій просить суд накласти арешт на транспортний засіб автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440 , vin-code (номер шасі/кузова/рами): НОМЕР_1 , 2007 року випуску, та заборони його відчужувати як власнику майна, який зазначений в реєстраційних документах на транспортний засіб, так і будь-якими третіми особами до моменту набрання рішення у справі законної сили.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ "АВТОПРЕСТИЖ ЦЕНТР", ОСОБА_2 , ТОВ "АВТОКОНСУЛ" про витребування майна з чужого незаконного володіння у якій просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440 , vin-code (номер шасі/кузова/рами): НОМЕР_1 , 2007 року випуску, та передати останній у власність ТОВ "Український лізинговий фонд".

Заявник зазначає, що транспортний засіб було викрадено та він вибув із володіння позивача проти його волі, про що свідчить кримінальне провадження № 12018100010001638 від 23.02.2018. Невідомі особи уклади ряд договорів (договір комісії №5706/19/005786 від 11.05.2019; договір купівлі-продажу транспортного засобу №5706/19/005786 від 11.05.20019; договір комісії №7502/19/002515 про організацію продажу Транспортного засобу від 09.08.2019; договір купівлі-продажу транспортного засобу №7502/19/002515 від 09.08.2019), діючи нібито в інтересах ТОВ Український лізинговий фон , однак не мали при цьому ні уявних, ні реальних повноважень. Окрім того, транспортний засіб відчужено, незважаючи на чинну і не скасовану ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14.03.2018 про арешт майна. Невідомі особи на дати укладення вищевказаних договорів виключили інформацію про арешт та розшук транспортного засобу з відповідних систем, про що свідчать відповідь РСЦ МВС у Київській області від 28.11.2019 за вих. №31/10-5314. Транспортний засіб з метою ускладнення його пошуку та вилучення було декілька разів перепродано, останній раз за ціною, що в 30 разів нижча за початкову, що свідчить про неправомірні дії;

Останній покупець ОСОБА_1 декілька разів звертався до суду про скасування арешту, приховуючи факт його арешту в 2018 році. ТОВ Український лізинговий фонд має обґрунтовані підозри, що подібні дії будуть продовжуватись і транспортний засіб намагатимуться відібрати, перепродати чи сховати, незважаючи на арешти, розшуки і т.д.

Враховуючи викладене не вжиття заходів забезпечення позову надасть можливість відповідачу відчужити майно і, як наслідок, призведе до порушення прав позивача та значно утруднить виконання судового рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом, яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 -1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення суду.

При розгляді заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права власності (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмету позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, виходячи з матеріалів справи, беручи до уваги, що на теперішній час між сторонами існує спір і позивач ставить перед судом питання про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440 , vin-code (номер шасі/кузова/рами): НОМЕР_1 , 2007 року випуску, та передати останній у власність ТОВ "Український лізинговий фонд" , суд приходить до висновку, що забезпечення позову, шляхом арешту спірного транспортного засобу, має підстави, а відтак заява підлягає задоволенню.

Враховуючи, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачу, а також відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд вважає недоцільним у даному випадку застосовувати зустрічне забезпечення.

Порядок скасування заходів забезпечення позову визначено ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 154, 353-354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву позивача ТОВ "Український лізинговий фонд" про забезпечення позову - задовольнити.

В порядку забезпечення позову накласти арешт на транспортний засіб автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440 , vin-code (номер шасі/кузова/рами): НОМЕР_1 , 2007 року випуску, та заборони його відчужувати як власнику майна, який зазначений в реєстраційних документах на транспортний засіб, так і будь-якими третіми особами.

Дана ухвала відповідно до Закону України Про виконавче провадження є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Інформація про стягувача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", код ЄДРПОУ 37859096, юридична адреса: м. Київ, пр-т Оболонський, 35-а, оф. 301.

Інформація про боржника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали про забезпечення позову направити учасникам справи, а також державному (приватному) виконавцю - для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.

Суд роз`яснює, що у відповідності до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня винесення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її винесення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Л.М. Ковальчук