Постанова

від 12.05.2021 по справі 910/16777/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16777/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл»

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Ломака В.С.

від 23.12.2020

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Козир Т.П., Кравчука Г.А., Коробенка Г.П.

від 18.02.2021

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл»

про стягнення 53 792,98 грн

за участю представників:

від позивача: Нечипорук І.І.,

від відповідача: Опря С.І.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Ойл" про стягнення 53 792,98 грн., з яких: 53 656,45 грн. - пеня, 546,12 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 26.05.2020 між ним та відповідачем було укладено договір № 86/32 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити, а позивач - прийняти та оплатити погоджений між сторонами товар. Проте відповідач взяті на себе за цією угодою обов`язки належним чином не виконав, поставку дизельного палива позивачу в передбаченому договором обсязі не здійснив, внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені та інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що 03.07.2020 укладений між сторонами договір було розірвано позивачем в односторонньому порядку, а отже правові підстав для нарахування пені, починаючи з 03.07.2020, на думку відповідача, відсутні. Суми вказаної штрафної санкції, нарахована з 11.06.2020 по 03.07.2020, була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл» на користь позивача у добровільному порядку на підставі виставленої останнім претензії № 612 від 03.07.2020. Просив суд стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 42 600,00 грн.

Заявою № 1105 від 01.12.2020 позивач зменшив розмір позовних вимог, просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл» 1 433,79 грн 3 % річних та 10 155,22 грн інфляційних втрат, нарахованих у період з 03.07.2020 по 16.07.2020 на суму основного боргу в розмірі 1 249 253,19 грн. Також позивач заперечив проти заявленої відповідачем суми витрат на професійну правничу допомогу та просив суд зменшити розмір вказаних судових витрат до 1 000,00 грн, у зв`язку з їх необґрунтованістю та неспівмірністю.

Заявою № 1192 від 22.12.2020 Військова частина НОМЕР_1 відмовилася від позову та просила закрити провадження у справі.

Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.12.2020 у справі № 910/16777/20, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021, прийняв відмову Військової частини НОМЕР_1 від позову. Закрив провадження у справі № 910/16777/20 на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 390,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 910/16777/20. Просило змінити ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з позивача та встановити її розмір у сумі 42 600,00 грн. Повністю скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 910/16777/20 та прийняти нову якою задовільнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл». Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь відповідача 15 000,00 грн витрат на правову (професійну правничу) допомогу та 2 102 грн судового збору у суді апеляційної інстанції та 10 000,00 грн. витрат на правову (професійну правничу) допомогу та 4 204 грн судового збору у суді касаційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зокрема проігноровано критерій необґрунтованості дій позивача, а також висновки судів суперечать сформованій правозастосовчій практиці, викладеній в постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 27.01.2021 у справі № 755/23063/14-ц, від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 07.12.2018 у справі № 922/749/18, від 24.12.2019 у справі № 910/18954/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції без змін, зазначивши що визначення відповідачем розміру витрат на професійну допомогу у розмірі 42 600,00 грн у цій справі не відповідає критерію розумності, є необґрунтованим та неспівмірним з ціною позову.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до вимог статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

В силу приписів частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з аналізу наведених вище норм, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, у статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частини п?ятої та шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Отже, відповідно до приписів частини п?ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 -130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

У разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому з закриттям провадження у справі.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Відповідач у суді першої та апеляційної інстанції вказував на те, що дії позивача щодо подачі необґрунтованої позовної заяви є очевидним зловживанням, яке вплинуло на ділову репутацію відповідача, проте суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки тому, чи доведено Товариством необґрунтованість дій позивача, а тому дійшли передчасного висновку про стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу у сумі 6 390 грн, пов`язаних з розглядом справи № 910/16777/20.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20).

Проте, суди попередніх інстанцій, зосередившись на питанні завищення відповідачем розміру витрат на правничу допомогу та неспівмірності зі складністю справи, помилково розглянули заяву відповідача за правилами, встановленими для розподілу судових витрат між сторонами справи у разі вирішення спору по суті та не надали при цьому оцінку діям позивача, які призвели до закриття провадження у справі, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частинах п?ятій та шостій статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

У той же час колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги, що висновки судів суперечать сформованій правозастосовчій практиці, викладеній в постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 27.01.2021 у справі № 755/23063/14-ц, від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 07.12.2018 у справі № 922/749/18, від 24.12.2019 у справі № 910/18954/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Щодо наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, то нею скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.02.2019, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За висновками Верховного Суду сформованими у справі № 910/11310/18, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення заяви ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про компенсацію судових витрат саме на підставі частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки тому чи доведено відповідачем-1 необґрунтованість дій позивачів, а тому дійшли передчасного висновку за результатами розгляду вказаної заяви. Крім того, зазначено, що судами також не було враховано положення частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, які виключають можливість суду самостійно (без клопотання іншої сторони) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і під час розгляду цієї справи № 910/16777/20.

Щодо інших постанов Верховного Суду, наведених скаржником, у яких сформовано правові позиції, які на його думку не були враховані судами попередніх інстанцій, то вони наведеним вище критеріям подібності правовідносин не відповідають.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За приписами пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати належну і вичерпну оцінку діям позивача під час судового розгляду на предмет наявності ознак необґрунтованості в розумінні частини п?ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства прийняти рішення з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення.

Судові витрати

Оскільки у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ойл» задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 910/16777/20 в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу скасувати.

3. Справу № 910/16777/20 в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. Баранець

СуддіІ. Кондратова

О. Мамалуй