Рішення

від 06.05.2021 по справі 755/19667/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/19667/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Виниченко Л.М.,

при секретарі Ганжа Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу № 755/19667/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,-

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом за зміненими позовними вимогами якого просить стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 134 731,60 дол. США, 99 440,96 Євро та судові витрати (а.с. 1-9, 134, 135).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.12.2018 року та 27.02.2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено три договори позики, за якими останній отримав від позивача та не повернув йому грошові кошти на загальну суму 84 400,00 Євро та 115 400,00 доларів США. На підтвердження укладення договорів позики та отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 були власноручно написані розписки, наявні у розпорядженні позивача.

Позивач зазначає, що грошові кошти ОСОБА_2 отримувалися у період його перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 і, за твердженням ОСОБА_2 , кошти позичалися ним для розвитку сімейного бізнесу, а отже отримувалися в інтересах сім`ї. Відповідач ОСОБА_4 не заперечувала проти укладення договорів позики.

Також позивач вказує на те, що 25.03.2019 року між ним, як кредитором, та відповідачем ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився перед позивачем за належне виконання відповідачем ОСОБА_2 його зобов`язань за укладеними договорами позики.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 мав повернути грошові кошти відповідно до 01.04.2019 року та 01.05.2019 року, однак своїх зобов`язань не виконав.

У зв`язку з цим, з посиланням на норми ч.3 ст.368, ч.3 ст.545, ч. ч. 1, 2 ст. 554, ч. ч.1, 3 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050, ст. ст. 525, 530, 625, 629, 1046 - 1048 ЦК України, ст. ст. 60, 65 ч.2 СК України, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно суму позики з урахуванням процентів за користування грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період, 3% річних від суми боргу за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також інфляційних втрат від знецінення коштів, що загалом становить суму 134 731,60 доларів США та 99 440,96 Євро.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2021 року відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 24.02.2021 року, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання (а.с. 23, 24).

Відповідачам був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали з доданими процесуальними документами для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 03.02.2021 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову. Накладено арешт в межах ціни позову 7 212 527 грн. 89 коп. на належні відповідачу ОСОБА_2 частки: у статутному капіталі ТОВ Елістор Київ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37973044, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Хорива, 55-А), що становить 144 000 грн.; у статутному капіталі ТОВ Лєгардін (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41472372, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 55-А), що становить 5 000 грн.; у статутному капіталі ТОВ Макс-Мет (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37024521, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 83), що становить 20 000 грн.; у статутному капіталі ТОВ Укрбізнесінвестмент (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43562965, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 83), що становить 100 000 грн.; у статутному капіталі ТОВ Укркартон (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37986755, місцезнаходження: 49021, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Лісопильна, 10), що становить 9 000 грн. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу серії ВЕІ № 682919 від 17.11.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 3099, та на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду від 26.02.2010 року (а.с. 78-81).

17.02.2021 року від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на позов з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 солідарно з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суми заборгованості з посиланням на те, що 04.02.2021 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено додатковий договір до договору поруки від 25.03.2019 року, відповідно до якого виконання відповідачем ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем забезпечувалося порукою відповідача ОСОБА_3 лише частково - на суму 50 000,00 грн.(а.с. 104-116).

18.03.2021 року на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_5 про зміну предмету позову з доданими доказами відправки копій заяви всім учасникам справи (а.с. 134-144). За змістом заяви про зміну предмету позову позивач в особі його представника просить суд стягнути з відповідачів солідарно суму боргу за договорами позики в іноземній валюті - доларах США та Євро, як це визначено змістом виданих відповідачем ОСОБА_2 боргових розписок, без визначення еквіваленту у національній валюті України - гривні. В обґрунтування поданої заяви представник позивача посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Ухвалою суду від 18.03.2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про прийняття заяви про зміну предмету позову задоволено, прийнято судом до розгляду заяву про зміну предмету позову за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів (а.с. 147, 148).

Ухвалою суду від 18.03.2021 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с. 149).

12.04.2021 року електронними засобами зв`язку та 16.04.2021 року поштовим пересиланням до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_5 з повідомленням про те, що відповідач ОСОБА_3 повністю погасив заборгованість за договором поруки у розмірі 50 000 грн., у зв`язку з чим просив суд врахувати дану обставину під час дослідження доказів та винесення рішення у справі (а.с. 164-167).

Ухвалою суду від 22.04.2021 року заяву представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на автомобіль марки Volvo V40 , рік випуску 2015, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с. 188-189).

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача ОСОБА_5 суду подав заяву з проханням розглянути справу без його участі.

У поданому відзиві на позов відповідач ОСОБА_3 просить розгляд справи здійснювати у його відсутності за наявними матеріалами.

Згідно норми ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відзив на позов відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у визначений судом термін не надано.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та відповідачів на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно частини 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Як убачається зі змісту наданих позивачем двох розписок від 29.12.2018 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача 63 600,00 Євро та 53 000,00 доларів США, які зобов`язувався повернути до 01.04.2019 року (а.с. 10, 11).

Відповідно розписки від 27.02.2019 року, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача 20 800,00 Євро та 62 400,00 доларів США, які зобов`язувався повернути до 01.05.2019 року (а.с. 12).

Згідно положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

За викладених обставин суд приймає до уваги розписки відповідача ОСОБА_2 від 29.12.2018 року та від 27.02.2019 року, як укладені між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договори позики, за умовами яких останній отримав та зобов`язався повернути позивачу грошові кошти на загальну суму 84 400,00 Євро та 115 400,00 доларів США.

У спростування факту укладення вищевказаних правочинів будь яких доказів відповідачами суду не надано. Договори позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , зміст яких зафіксовано у розписках відповідача ОСОБА_2 від 29.12.2018 року та 27.02.2019 року, у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, про вказані обставини учасники справи суду не повідомляли.

Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525, 526 ЦК України).

Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень частини 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження повернення позивачу грошових коштів за договорами позики, зміст яких зафіксовано у наявних у матеріалах справи боргових розписках.

За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказуванню підлягають обставини щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до норми частини 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

У разі заявлення позивачем відповідних вимог, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно положень частини 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, у зв`язку з невиконанням умов укладених договорів позики на користь позивача підлягає стягненню неповернута сума позики у розмірі 84 400,00 Євро та 115 400,00 доларів США з відрахуванням з вказаної суми коштів у розмірі 50 000 грн. сплачених відповідачем ОСОБА_3 , як поручителем позикодавця ОСОБА_2 .

За заявленими вимогами позивач також просить стягнути з відповідачів проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ за період з дати укладення договорів позики до моменту настання обов`язку з повернення позичених коштів, обумовленого в кожному із зазначених договорів, у загальному розмірі 4 390,29 доларів США та 3 592,48 Євро.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як зазначено вище, відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позивачу отримані кошти:

- до 01.04.2019 року (за двома розписками від 29.12.2018 року, відповідно на суму 63 600,00 Євро та 53 000,00 доларів США);

- до 01.05.2019 року (за розпискою від 27.02.2019 року на суму 62 400,00 доларів США та 20 800,00 Євро).

Враховуючи вищезазначені положення закону та умови укладених між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 правочинів, якими окремо не визначено розміру відсотків за користування грошима, суд вважає, що заявлені вимоги в частині стягнення процентів за правомірне користування відповідачем ОСОБА_2 грошовими коштами слід задовольнити, а саме підлягають стягненню проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 30.12.2018 року по 01.04.2019 року (за двома розписками від 29.12.2018 року на суму 63 600,00 Євро та 53 000,00 доларів США, відповідно) та з 28.02.2019 року по 01.05.2019 року (за розпискою від 27.02.2019 року на суму 62 400,00 доларів США та 20 800,00 Євро), що становить загальну суму 4 390,29 доларів США та 3 592,48 Євро.

Зокрема, виходячи із розміру боргу 63 600,00 Євро за однією з розписок від 29.12.2018 року вказаний період включає: з 30.12.2018 року по 01.04.2019 року (94 дні) за обліковою ставкою НБУ 18% - проценти у розмірі 2 947,84 Євро.

Виходячи із розміру боргу 53 000,00 доларів США за іншою з розписок від 29.12.2018 року вказаний період включає: з 30.12.2018 року по 01.04.2019 року (94 дні) за обліковою ставкою НБУ 18% - проценти у розмірі 2 456,88 доларів США.

Виходячи з розміру боргу 62 400,00 доларів США за розпискою від 27.02.2019 року вказаний період включає: з 28.02.2019 року по 25.04.2019 року (57 днів) за обліковою ставкою НБУ 18% - проценти у розмірі 1 753,89 доларів США, з 26.04.2019 року по 01.05.2019 року (6 днів) за обліковою ставкою НБУ 17,5% - проценти у розмірі 179,52 доларів США, що складає загальну суму - 1 933,41 долари США.

Виходячи з розміру боргу 20 800,00 Євро за розпискою від 27.02.2019 року вказаний період включає: з 28.02.2019 року по 25.04.2019 року (57 днів) за обліковою ставкою НБУ 18% - проценти у розмірі 584,82 Євро, з 26.04.2019 року по 01.05.2019 року (6 днів) за обліковою ставкою НБУ 17,5% - проценти у розмірі 59,82 Євро, що складає загальну суму - 644,64 Євро.

При вирішенні питання про стягнення на користь позивача процентів за користування відповідачем ОСОБА_2 коштами позивача суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, від 06.02.2019 р. у справі № 175/4753/15-ц, відповідно яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він на вимогу позикодавця повинен сплатити останньому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов`язання, а також три відсотки річних за весь час прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 розмежувала поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами", та "проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами". Аналіз змісту означеної постанови свідчить про те, що: проценти за користування кредитом (позикою) - проценти які нараховуються в межах строку кредиту (позики) визначеного в договорі, і такі проценти розуміються як "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами", розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульовано ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України. Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати яких урегульовано ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Також з висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц слідує, що проценти за неправомірне користування чужими коштами передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань, а є гарантією належного виконання зобов`язання.

Тобто такі проценти мають іншу самостійну правову природу ніж проценти за правомірне користування кредитом чи позикою (за статтями 1048 та 1054 ЦК України), які за правовою природою є винагородою за користування грошовими коштами.

Тож вимоги позивача щодо стягнення на його користь трьох процентів річних за неправомірне користування відповідачем ОСОБА_2 грошовими коштами позивача є обґрунтованими.

Три проценти річних слід нараховувати на суму заборгованості відповідача ОСОБА_2 за кожною з написаних ним розписок з дати прострочення виконання зобов`язання у межах заявлених позовних вимог - до 30.11.2020 року.

Строк, на який відповідач ОСОБА_2 прострочив повернення грошових коштів у розмірі 63 600,00 Євро за розпискою від 29.12.2018 року становить 609 днів - з 02.04.2019 року до 30.11. 2020 року включно, вказаного позивачем у тексті позову як кінцеву дату для розрахунку.

Проценти за неправомірне користування сумою позики (3% річних від простроченої суми) становлять 3 183,48 Євро (63 600,00 Євро х 3% / 100%) / 365 днів х 609 днів прострочення). При цьому у межах заявлених позовних вимог, відповідно норми ч. 1 ст. 13 ЦПК України, підлягає стягненню 3 178,98 Євро.

Строк, на який відповідач ОСОБА_2 прострочив повернення грошових коштів у розмірі 53 000,00 доларів США за розпискою від 29.12.2018 року становить 609 днів - з 02.04.2019 року до 30.11.2020 року включно.

3% річних від простроченої суми 53 000,00 доларів США становить у розмірі 2 652,90 дол. США (53 000,00 х 3% / 100%) / 365 днів х 609 днів прострочення). При цьому позивач просить стягнути 2 655,24 доларів США, що перевищує фактичний їх розмір, тому у цій частині позов слід задовольнити частково на суму 2 652,90 дол. США .

Строк, на який відповідач ОСОБА_2 прострочив повернення грошових коштів у розмірі 62 400,00 доларів США та 20 800 Євро за розпискою від 27.02.2019 року, становить 579 днів - з 02.05.2019 року до 30.11.2020 року включно.

3 % річних від простроченої суми 62 400,00 доларів США становить у розмірі 2 969,56 дол. США (62 400,00 х 3% / 100%) / 365 днів х 579 днів прострочення). Позивачем до стягнення заявлено 2 970,27 доларів США, тому у цій частині позов слід задовольнити частково на суму 2 969,56 доларів США.

3 % річних від простроченої суми 20 800,00 Євро становить у розмірі 989,85 Євро (20800 х 3% / 100%) / 365 днів х 579). За вимогами позивача слід стягнути 3 % річних у розмірі 984,30 Євро.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних за прострочення виконання відповідачем ОСОБА_2 грошового зобов`язання підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 4 163,28 Євро та 5 622,46 доларів США.

В частині позовних вимог про стягнення на користь позивача інфляційних втрат від знецінення коштів за відповідний період слід відмовити, оскільки положення ст. 625 ЦК України щодо стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються, так як за договором позики кошти надавались в іноземній валюті, а саме в доларах США та Євро, тому індекс інфляції, що існує в Україні щодо національної грошової одиниці гривні не може поширюватися на будь-яку іншу іноземну валюту, в тому числі і на долар США та Євро.

За змістом ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року № 6-284цс17.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом ч.2 ст.554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається зі змісту наданого відповідачем ОСОБА_3 додаткового договору від 04.02.2021 року до договору поруки від 25.03.2019 року, укладеного між останнім та позивачем, виконання відповідачем ОСОБА_3 грошового зобов`язання перед позивачем забезпечувалося порукою відповідача ОСОБА_3 лише частково - на суму 50 000,00 грн. (а.с. 114).

При цьому за повідомленням позивача, сума у розмірі 50 000,00 грн. була повністю погашена відповідачем ОСОБА_3 09.04.2021 року, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед позивачем за договором поруки від 25.03.2019 року з урахуванням змін і доповнень до нього повністю відсутня.

Вказана обставина у повному обсязі визнана позивачем, у зв`язку з чим не підлягає додатковому доказуванню в силу приписів ч.1 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи солідарний характер відповідальності поручителя ОСОБА_3 та боржника ОСОБА_2 , заборгованість за договорами позики підлягає стягненню на користь позивача за виключенням суми 50 000 грн., сплаченої відповідачем ОСОБА_3 , як солідарним боржником.

Отже, враховуючи погашення відповідачем ОСОБА_3 заборгованості за договором поруки від 25.03.2019 року у повному обсязі, позовні вимоги позивача у цій частині до відповідача ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню.

За офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на дату сплати поручителем коштів - на 09.04.2021 року (1 дол. США еквівалентно 27,9768 грн.) сума 50 000,00 грн. становить еквівалент у доларах США - 1 787 дол. США 20 центів.

З урахуванням викладеного, на користь позивача слід стягнути загальну суму коштів за договорами позики, укладення та зміст яких підтверджується розписками відповідача ОСОБА_2 від 29.12.2018 р. та 27.02.2019 року, у розмірі 92 155,76 Євро та 123 625,55 дол. США, що включають: основну суму заборгованості у розмірі 84 400,00 Євро та 113 612,80 дол. США, проценти за користування позикою у розмірі 3 592,48 Євро та 4 390,29 дол. США, а також 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 4 163,28 Євро та 5 622,46 дол. США. У іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.2 ст. 60 ЦК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договори позики, на підтвердження укладення яких відповідачем ОСОБА_2 були представлені розписки, не містять застережень про те, що позичені кошти використовуватимуться останнім не в інтересах його сім`ї.

Тож суд приймає до уваги доводи позивача, що кошти, отримані відповідачем ОСОБА_2 від позивача, набули статусу спільної сумісної власності відповідача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 .

Частиною 2 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Отже положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №638/18231/15-ц).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Як убачається за змісту повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 20.04.2021 року, відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21.03.2003 року.

У позовній заяві позивач вказує на те, що відповідач ОСОБА_2 не вчиняв з позиченими коштами дій, які суперечили б інтересам його сім`ї або були б спрямованими на задоволення його особистих потреб чи потреб третіх осіб, не пов`язаних з потребами сім`ї відповідача ОСОБА_2 .

У спростування наведених обставин жодних доказів відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суду не надано.

Отже, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як подружжя, несуть солідарний обов`язок з повернення позивачу суми позики з урахуванням процентів за користування позикою та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_7 виконав своє зобов`язання за укладеним договором поруки після подачі позову, при цьому його частка від боргового зобов`язання позичальника ОСОБА_2 за договорами позики в еквіваленті до іноземної валюти становила 1,66%.

Позивачем сплачено судовий збір у максимальному розмірі в сумі 10 510 грн. (а.с. 9).

У зв`язку з цим, в порядку розподілу судових витрат між сторонами суд присуджує до стягнення на користь позивача сплачений останнім судовий збір в дохід держави з відповідача ОСОБА_3 у розмірі 174 грн. 46 коп. (1,66% від 10 510 грн.) та з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у розмірі по 5 167 грн. 77 коп. з кожного.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 192, 368,524, 525, 526, 530, 533, 536, 554,610, 612, 625, 626, 627, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.60, 65 СК України,ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 76, 81, 82, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 123 625 (сто двадцять три тисячі шістсот двадцять п`ять) доларів США 55 центів та 92 155 (дев`яносто дві тисячі сто п`ятдесят п`ять) Євро 76 євроцентів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 5 167 (п`ять тисяч сто шістдесят сім) грн. 77 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 174 (сто сімдесят чотири) грн. 46 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Повний текст судового рішення складено 14.05.2021 року.

Суддя