Постанова від 21.04.2021 по справі 520/21140/18

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021року

м. Київ

справа № 520/21140/18

провадження № 61-7092св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство Адміністрація морських портів України ,

третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги державного підприємства Адміністрація морських портів України та ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року в складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства Адміністрація морських портів України (далі - ДП АМПУ ) та просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов`язки голови ДП АМПУ № 478-к від 30листопада 2018 року Про звільнення ;

- поновити його на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ ;

- стягнути з ДП АМПУ на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення (30листопада 2018 року) до дня поновлення на роботі, виходячи з суми середньоденної заробітної плати в розмірі 4 037, 48 грн;

- зобов`язати ДП АМПУ надати йому невикористану щорічну відпустку тривалістю 64 дні та 6 днів щорічної відпустки, що додатково нараховуються під час перебування у ній, та оплатити ці дні у встановленому законом порядку;

- стягнути з ДП АМПУ на його користь заробітну плату у виді матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою у розмірі його посадового окладу - 52 000, 00 грн;

- стягнути з ДП АМПУ на його користь неправомірно утриману суму з заробітної плати в розмірі 116 905, 07 грн;

- та стягнути з ДП АМПУ суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, виходячи з суми середньоденної заробітної плати в розмірі 4 037, 48 грн .

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що він перебував у трудових відносинах з ДП АМПУ та з 27 листопада 2015 року по 30 листопада 2018 року працював на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ .

Наказом виконуючого обов`язки голови ДП АМПУ № 478-к Про звільнення від 30 листопада 2018 року його звільнено з займаної посади 30 листопада 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату.

Вважав, що таке звільнення є незаконним, порушує гарантії законодавства про протидію корупції України, оскільки відповідно до статті 53 Закону України Про запобігання корупції він є викривачем і його звільнення безпосередньо пов`язане з повідомленням ним про корупцію посадових осіб ДП АМПУ .

До того ж відповідач порушив порядок його звільнення, так як ДП АМПУ двічі отримало обґрунтовану відмову профспілкового органу в наданні згоди на його звільнення, а також порушив розумні строки для попередження про звільнення.

Окрім цього, у порушення вимог трудового законодавства, ДП АМПУ не запропонувало йому всіх вакантних посад, які з`явилися на підприємстві в період з 11 травня 2018 року по 30 листопада 2018 року, не врахувало його переважного права на залишення на роботі в порівнянні з особами, які раніше не працювали в ДП АМПУ , але були прийняті на роботу.

Також посилався на те, що 13 листопада 2018 року він звернувся до відповідача з заявою про надання відпустки, проте відповідач заяву не розглянув, чим порушив його право на зарахування часу відпустки в трудовий стаж та позбавив його передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Разом з тим зазначав, що в період з вересня по листопад 2017 року відповідач, без винесення відповідних наказів, у односторонньому порядку здійснював незаконні відрахування з його заробітної плати на загальну суму 116 905, 07 грн, чим порушив вимоги статей 127, 128 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року (з урахуванням ухвали місцевого суду від 17 липня 2019 року й додаткового рішення від 17 липня 2019 року), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки голови ДП АМПУ № 478-к від 30листопада 2018 року Про звільнення , яким начальника служби підводних гідротехнічних споруд ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 30 листопада 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ .

Стягнуто з ДП АМПУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, а саме з 01 грудня 2018 року по 21 червня 2019 року, у сумі 553 134, 76 грн.

Стягнуто з ДП АМПУ на користь ОСОБА_1 неправомірно утримані із заробітної плати 116 905, 07 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 84 787, 08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в період дії строку попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, а саме 27 липня, 17 та 18 серпня 2017 року до штатного розпису ДП АМПУ були внесені посади, які відповідали кваліфікації позивача, проте не були запропоновані йому, натомість на вказані посади призначені працівники з більш низькою кваліфікацією та продуктивністю праці, що свідчить про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40 та статті 42 КЗпП України. До того ж суди встановили, що позивач був звільнений за наявності обґрунтованого рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на його звільнення, що також підтверджує незаконність такого звільнення, як і та обставина, що перед звільненням позивач подав заяву про надання йому відпустки, яка в порушення вимог трудового законодавства не була врахувала відповідачем під час винесення спірного наказу.

У зв`язку з викладеним суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання незаконним наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суди вважали доведеним факт незаконних відрахувань з заробітної плати позивача в період з вересня по листопад 2017 року на загальну суму 116 905, 07 грн, у зв`язку з чим дійшли висновку про задоволення позову і в цій частині вимог.

Разом з тим, суди встановили, що при звільненні відповідач здійснив з позивачем розрахунок, виплатив йому грошову компенсацію за 64 календарні дні невикористаної щорічної відпустки, вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та в 2018 році позивач уже скористався своїм правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому не вбачали підстав для задоволення цих вимог, як і підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Окрім цього, суди вважали необґрунтованим твердження позивача про те, що він має всі ознаки викривача й підпадає під дію Закону України Про запобігання корупції , оскільки перше повідомлення про можливе звільнення позивача вручено йому 11 травня 2017 року, а з відповідними заявами про ознаки кримінального правопорушення з боку посадових осіб ДП АМРУ він звернувся у жовтні 2018 року, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між цими заявами та звільненням позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

17 квітня 2020 року ДП АМПУ через свого представника ОСОБА_2 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині задоволених позовних вимог й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Підставами касаційного оскарження рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року ДП АМПУ зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме:

- застосування апеляційним судом норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 11 липня 2019 року в справі № 405/4918/16-ц , від 03 квітня 2019 року в справі № 757/49347/17-ц, від 29 листопада 2018 року в справі № 292/50/18, від 13 грудня 2018 року в справі № 577/256/18 та від 01 квітня 2020 року в справі № 369/4678/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про порушення порядку вивільнення позивача, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, в частині незапропонування йому всіх наявних посад є безпідставним, оскільки 27 вересня 2018 року, після скасування ухвали Київського апеляційного суду міста Одеси від 06 червня 2017 року, якою було зупинено дію наказу № 309-к від 05 квітня 2017 року в частині скорочення посади позивача, підприємство розпочало нову процедуру вивільнення позивача й запропонувало йому 175 вакантних посад, від яких він відмовився.

До того ж після скасування цієї ухвали суду посада начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ була єдиною у службі підводних гідротехнічних споруд, а тому застосування положень статті 42 КЗпП України в даному випадку є помилковим, так як їх застосування можливе серед працівників, які обіймають ідентичні посади.

Також посилається на відсутність у діях ДП АМПУ будь-яких порушень в частині ненадання ОСОБА_1 перед звільненням відпустки, оскільки позивач просив надати йому відпустку після його звільнення, що суперечить статті 74 КЗпП України.

Окрім цього зазначає про помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо неправомірного утримання з позивача суми з заробітної плати в розмірі 116 905, 07 грн, з огляду на те, що в розумінні статті 127 КЗпП України підприємство не здійснювало утримання, а здійснило лише коригування та перерахунок виплачених позивачу сум у зв`язку з його перебуванням на лікарняному, перенесенням щорічної відпустки на інший період, зміною графіку роботи.

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким їх задовольнити, а саме: зобов`язати ДП АМПУ надати йому невикористану щорічну відпустку тривалістю 64 дні та 6 днів щорічної відпустки, що додатково нараховуються під час перебування у ній, та оплатити ці дні в установленому законом порядку та стягнути з ДП АМПУ на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, виходячи з суми середньоденної заробітної плати в розмірі 4 037, 48 грн, а також просить змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів поновлення на роботі, встановивши за ним право на захист від звільнення як викривача.

Підставами касаційного оскарження рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме:

- застосування апеляційним судом норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 15 серпня 2019 року в справі № 815/2074/18, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16 та від 18 січня 2017 року в справі № 6-2912цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що подання заяви про надання невикористаної відпустки перед звільненням зобов`язує роботодавця її надати та не потребує додаткового узгодження з ним, однак необґрунтовано відмовив у задоволенні його позовної вимоги щодо зобов`язання підприємства надати відпустку й оплатити її у встановленому законом порядку, що свідчить про неправильне застосування судами статей 2, 3, 21, 24 Закону України Про відпустки , статті 45 Конституції України.

Також вказує, що при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема, не виплатив йому неправомірно утримані з його заробітної плати 116 905, 07 грн, у зв`язку з чим відповідно до статті 117 КЗпП України повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, а тому висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність цих позовних вимог є помилковим.

Крім цього зазначає про свою незгоду з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції щодо підстав поновлення його на роботі, вважає необґрунтованим висновок суду про відсутність у нього права на захист від звільнення з роботи як викривача корупції, оскільки з наданих до суду документів убачається, що він неодноразово звертався з повідомленнями до ДП АМРУ про корупцію, при цьому бездіяльність посадових осіб відповідача щодо перевірки його повідомлень та одночасне застосування негативних заходів впливу, які завершилися остаточним звільненням, безпосередньо свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між ними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП АМПУ та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

02 червня 2020 року справа № 520/21140/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Національне агенство з питань запобігання корупції надіслало відзив на касаційну скаргу ДП АМПУ , у якому просить розглянути справу без участі їх представника за наявними в матеріалах справи доказами.

ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу ДП АМПУ , у якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній підприємством частині без змін.

ДП АМПУ надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що з 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП АМПУ .

13 лютого 2017 року ДП АМПУ видано наказ № 54 Про затвердження організаційної структури апарату управління ДП АМПУ , яким було вирішено затвердити та ввести в дію з 13 лютого 2017 року нову редакцію адміністративної структури апарату управління ДП АМПУ .

05 квітня 2017 року ДП АМПУ видано наказ № 309-к Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП АМПУ , яким наказано з 12 липня 2017 року виключити зі штатного розпису апарату управління ДП АМПУ службу підводних та гідротехнічних споруд, як самостійний підрозділ, та, зокрема, посаду, яку обіймав позивач.

11 травня 2017 року ДП АМПУ винесено попередження, яким ознайомлено ОСОБА_1 з вищевказаним наказом та запропоновано йому зайняти одну з вакантних посад відповідно до його професії/кваліфікації, від яких він відмовився.

31 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП АМПУ № 309-к Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП АМПУ від 05 квітня 2017 року в частині виключення посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд зі штатного розпису апарату управління ДП АМПУ (справа № 520/6343/17).

У якості забезпечення позову в справі № 520/6343/17 ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2017 року (з урахуванням внесених ухвалою суду від 22 серпня 2017 року виправлень) було зупинено дію вищевказаного наказу в частині виключення посади позивача зі штатного розпису ДП АМПУ .

15 червня 2017 року ДП АМПУ надіслало подання до первинної профспілкової організації ДП АМПУ , членом якої позивач був з 11 квітня 2017 року по 18 вересня 2018 року, про надання згоди на його звільнення з 12 липня 2017 року.

23 червня 2017 року первинна профспілкова організація ДП АМПУ надіслала листа до ДП АМПУ , яким повідомила, що на засіданні профспілкового комітету було прийнято рішення не надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 .

З 11 липня по 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебував у відпустці та частково на лікарняному.

27 липня 2017 року ДП АМПУ винесено наказ № 796-к, яким внесено зміни до штатного розпису АУ ДП АМПУ та введено посаду в інженерну службу АУ ДП АМПУ , зокрема провідного інженера.

17 серпня 2017 року ДП АМПУ винесено наказ № 891-к, яким внесено зміни до штатного розпису АУ ДП АМПУ та введено посаду в інженерну службу АУ ДП АМПУ , зокрема заступника начальника служби.

22 серпня 2017 року ДП АМПУ винесено наказ № 929-к По особовому складу , яким зупинено дію пункту 1 наказу ДП АМПУ від 05 квітня 2017 року № 309-к Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП АМПУ в частині виключення посади начальника служби підводних та гідротехнічних споруд до скасування заходів забезпечення позову.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2017 року в справі № 520/6343/17 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Зокрема, визнано незаконним та скасовано наказ ДП АМПУ № 309-к Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП АМПУ від 05 квітня 2017 року в частині виключення посади позивача.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року, рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2017 року в справі № 520/6343/17 скасовано й ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2018 року скасовано ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2017 року про вжиття заходів забезпечення позову.

На підставі вказаної постанови апеляційного суду 25 вересня 2018 року ДП АМПУ винесено наказ № 391-к Про внесення змін до наказу ДП АМПУ № 309-к від 05 квітня 2017 року Про скорочення чисельності та штату працівників апарату управління ДП АМПУ , яким визначено наказ ДП АМПУ № 929-к від 22 серпня 2017 року По особовому складу вважати таким, що втратив чинність, а пункт 1 наказу ДП АМПУ № 309-к від 05 квітня 2017 року викладено в новій редакції, згідно з якою з 30 листопада 2018 року вирішено скоротити зі штатного розпису апарату управління ДП АМПУ посаду позивача.

27 вересня 2018 року ДП АМПУ вручило ОСОБА_1 попередження про припинення з ним трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30 листопада 2018 року в разі його відмови від переведення на одну із вакантних посад згідно переліку.

27 вересня 2018 року, 10, 17, 24, 30 жовтня 2018 року, 06, 13, 16, 19 та 27 листопада 2018 року позивачу пропонувались з боку ДП АМПУ вакантні посади.

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції, у якій повідомив про можливі порушення Закону України Про запобігання корупції посадовими особами ДП АМПУ .

08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського територіального управління Національного антикорупційного бюро України з повідомленням про можливу розтрату окремими посадовими особами ДП АМПУ бюджетних коштів за обставин, викладених у заяві, та про перебування його під захистом держави відповідно до норм ЗУ Про запобігання корупції у зв`язку з її поданням.

13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ДП АМПУ , у якій просив у разі прийняття рішення про припинення з ним трудового договору та/або видання наказу про звільнення додатково надати йому невикористану відпустку з дня, визначеного підприємством як день його звільнення, тривалістю календарних днів у кількості всіх невикористаних днів щорічних основних та додаткових відпусток із подальшим звільненням в останній день відпустки.

13 листопада 2018 року ДП АМПУ надіслало до первинної профспілки працівників ДП АМПУ , членом якої позивач був з 18 вересня 2018 року, подання про надання згоди на його звільнення з 31 листопада 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Листом від 26 листопада 2018 року первинна профспілка працівників ДП АМПУ повідомила ДП АМПУ про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1

30 листопада 2018 року ДП АМПУ винесено наказ № 478-к Про звільнення , яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади 30 листопада 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату. Наказано централізованій бухгалтерії виплатити позивачу грошову компенсацію за 64 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ДП АМПУ

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 212/9737/15-ц (провадження № 61-20878св19), при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У цій справі встановлено, що наказом відповідача від 05 квітня 2017 року було наказано з 12 липня 2017 року виключити зі штатного розпису посаду, яку обіймав позивач.

Позивач був своєчасно та належним чином повідомлений про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату. Перше попередження про наступне вивільнення отримав 11 травня 2017 року.

Разом з тим, 27 липня 2017 року ДП АМПУ було введено до штатного розпису АУ ДП АМПУ посаду провідного інженера інженерної служби апарату управління ДП АМПУ , а 17 серпня 2017 року введено посаду заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП АМПУ .

ОСОБА_1 , який з серпня 2013 року працював у ДП АМПУ , мав необхідну кваліфікацію та досвід роботи для зайняття цих посад, проте вказані посади, після їх введення, не були йому запропоновані, про що відповідач не заперечував.

18 серпня 2017 року на ці посади були призначені інші особи, а саме на посаду провідного інженера інженерної служби апарату управління ДП АМПУ ОСОБА_3 , а на посаду заступника начальника інженерної служби апарату управління ДП АМПУ ОСОБА_4 , які раніше в ДП АМПУ не працювали, досвіду роботи в галузі технічної експлуатації гідротехнічних споруд не мали.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суди встановили, що ДП АМПУ двічі отримало обґрунтовану відмову виборного органу первинної профспілкової організації у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Установивши, що в період вивільнення на підприємстві відповідача з`явилися вакантні посади, які відповідали кваліфікації ОСОБА_1 , однак не були йому запропоновані , а також врахувавши відсутність згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що таке звільнення відбулося із порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого відповідачем не спростований.

При цьому, оскільки чинне законодавство не передбачає виключення зі строку попередження працівника про наступне вивільнення часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання представника відповідача на те, що вищевказані вакантні посади не пропонувались позивачу в зв`язку із його перебуванням у відпустці та на лікарняних.

Доводи ДП АМПУ про те, що посади провідного інженера інженерної служби та заступника начальника інженерної служби не були запропоновані позивачу в зв`язку з тим, що в період їх введення в штатний розпис мало місце зупинення ухвалою суду процедури скорочення його посади, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки, ввівши до штатного розпису нові посади, які відповідають кваліфікації позивача, відповідач, який перед цим прийняв рішення щодо скорочення його посади, в силу статті 49-2 КЗпП України зобов`язаний був їх йому запропонувати.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частинами першою, другою статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, серед іншого, виключно для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок.

До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Отже, законною підставою для здійснення відрахувань із заробітної плати є утворення заборгованості виключно внаслідок лічильної помилки на підставі відповідного наказу товариства. Іншого трудовим законодавством не передбачено.

Статтею 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У цій справі встановлено, що в період з вересня 2017 року по листопад 2017 року з заробітної плати ОСОБА_1 були здійснені відрахування на загальну суму 116 905, 07 грн, про що свідчать розрахункові листи по його заробітній платі за вересень, жовтень та листопад 2017 року.

Відповідного наказу про наявність підстав для цих відрахувань, як і доказів на підтвердження рахункової (лічильної) помилки, відповідач суду не надав.

Таким чином, установивши, що правових підстав для здійснення відповідачем відрахувань із заробітної плати позивача не було, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача неправомірно утриманої суми із заробітної плати в розмірі 116 905, 07 грн і доводи касаційної скарги ДП АМПУ цього не спростовують.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Право на відпустки у разі звільнення врегульоване статтею 3 Закону України Про відпустки , відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У справі, яка переглядається, установлено, що 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, у якій просив у разі прийняття рішення про припинення з ним трудового договору надати йому всю невикористану відпустку з дня, визначеного підприємством як день його звільнення, та оплатити її в установленому законом порядку.

Вказану заяву відповідач не розглянув і 30 листопада 2018 року звільнив ОСОБА_1 з роботи. У день звільнення позивачу було виплачено грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки.

Зважаючи на викладене й враховуючи те, що звільнення позивача визнано незаконним та поновлено його на займаній посаді, підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання підприємства надати позивачу відпустку відповідно до його заяви від 13 листопада 2018 року й оплатити її у встановленому законом порядку немає, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні цих вимог є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що відповідач здійснив з позивачем розрахунок під час звільнення, що позивач не оспорював, а стягнуті судами 116 905, 07 грн не є сумою, належною позивачу при звільненні, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Окрім цього, звернувшись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 стверджував, що він є викривачем у розумінні статті 53 Закону України Про запобігання корупції (далі - Закону № 1700-VII), а тому при його звільненні були порушені гарантії державного захисту викривачів.

Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції встановлено статтею 53 Закону № 1700-VII.

Особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою (частина перша статті 53 Закону № 1700-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою (частина третя статті 53 Закону № 1700-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною сьомої зазначеної статті посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів зобов`язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб`єкт у сфері протидії корупції.

У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 826/3388/18 (провадження № К/9901/11406/19) зроблено висновок, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Суди встановили, що процедура звільнення позивача розпочалася у травні 2017 року, а з першим повідомленням про можливі порушення посадовими особами ДП АМПУ Закону № 1700-VII позивач звернувся до спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції у жовтні 2018 року.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача не перебуває у причинному зв`язку із його повідомленнями про можливі вчинення посадовими особами відповідача корупційних правопорушень, а тому посилання ОСОБА_1 на передбачені статтею 53 Закону № 1700-VII гарантії щодо заборони звільнення є у даному випадку необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 212/9737/15-ц (провадження № 61-20878св19) та від 29 жовтня 2020 року в справі № 826/3388/18 (провадження № К/9901/11406/19), не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційні скарги ДП АМПУ та ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 рокубез змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги державного підприємства Адміністрація морських портів України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов