Постанова

від 20.05.2021 по справі 420/11931/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11931/20

Головуючий в І інстанції: Стефанов С.О.

Дата та місце ухвалення рішення: 15.03.2021 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Коваля М.П.

за участю секретаря - Коваль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу MARINO SHIPPING CO PTE LTD. на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року по справі за позовом MARINO SHIPPING CO PTE LTD. до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація), про визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов MARINO SHIPPING CO PTE LTD. до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу (правонаступник - Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація), в якому позивач просить:

- визнати дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна STAVANGER 30.04.2020 року - неправомірними;

- визнати дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США - неправомірними;

- визнати рішення № 1 Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року - незаконним;

24 лютого 2021 року та 03 березня 2021 року від Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) надійшли клопотання про закриття провадження у даній справі. В обґрунтування поданих клопотань відповідач зазначив, що у даному спорі розрахунок розміру шкоди не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, а такі дані розрахунку можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про стягнення сум збитків, в основу яких покладені згадувані дані розрахунку. При цьому, відповідач вважає, що виставлена претензія № 100005 від 05.05.2020 року, як форма реалізації досудового врегулювання господарсько-правового спору, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України, оскільки з огляду на правову природу претензії, остання не наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) і як такий акт, не може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із даним позовом. Таким чином, на переконання відповідача, питання правового алгоритму щодо порядку обчислення розмірів відшкодування збитків та щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, та не можуть бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства. Крім того, відповідач звертає увагу, що наразі на розгляді Господарського суду Одеської області знаходиться справа за позовом виконувача обов`язки керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області до MARINO SHIPPING CO PTE LTD про стягнення на користь держави збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення внутрішніх морських вод України, у сумі 65174542,29 грн., заявлених у зв`язку із несплатою MARINO SHIPPING CO PTE LTD вимог претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США. Щодо закриття провадження в частині позовних вимог про визнання рішення № 1 Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року незаконним, відповідач посилається на те, що 05.06.2020 року капітаном морського порту Южний Шигоцьким В.В. прийнято розпорядження № 15-3-18/15 про скасування розпорядження № 15-3-18/07 від 06.05.2020 року про заборону виходу судна STAVANGER з акваторії порту Южний (Південний). Отже, відповідач вважає, що станом на момент звернення із даним позовом, рішення № 1 про відмову у видачі дозволу на вихід судна STAVANGER з морського порту Південний є скасованим остаточно. При цьому, на переконання відповідача, підставою зупинення дії та скасування рішення № 1 слугували дії позивача у рамках розгляду господарської справи № 916/1287/20 шляхом внесення гарантійного платежу як достатнього забезпечення сплати завданих позивачем збитків. Також, відповідач звертає увагу, що судно STAVANGER ІМО9278507 станом на момент звернення до суду з даним позовом, покинуло морський порт Південний .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року клопотання Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про закриття провадження (реєстраційний № 780/1.1 від 17.02.2021 року) по справі № 420/11931/20 в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речових із судна STAVANGER 30.04.2020 року та дій щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2 416 557 доларів США (вхід. № 9297/21 від 24.02.2021 року) - задоволено. Закрито провадження у справі № 420/11931/20 в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речових із судна STAVANGER 30.04.2020 року та дій щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США. В задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про закриття провадження (реєстраційний № 1053/1.1 від 02.03.2021 року) по справі № 420/11931/20 в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення № 1 Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року (вхід. № 10803/21 від 03.03.2021 року) - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року щодо закриття провадження у справі, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Так, зокрема, апелянт вказує на те, що при зверненні із заявленим позовом в частині вимог про визнання неправомірними дій екологічної інспекції щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна, визнання неправомірними дій екологічної інспекції щодо виставлення претензії щодо відшкодування наведених збитків позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також, апелянт зазначає, що його доводи відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 19.10.2020 року у справі № 420/4129/19, яка помилково не була врахована судом першої інстанції.

Відповідачами подані відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи предмет та суть спірних правовідносин, їх суб`єкту складову, а також зміст та юридичну природу обставин у справі, юрисдикція адміністративних судів в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речових із судна STAVANGER 30.04.2020 року та дій щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США не поширюється.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі у наведеній частині вимог позивача, з огляду на викладене.

Згідно ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 6 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України, в рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення саме суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, проте обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання та реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які при цьому виникли.

При цьому, обґрунтованість вимог позивача має ґрунтуватися на наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право. Факт порушення права позивача та, як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони , за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень ; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

При цьому, згідно п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У заявленому позові позивач, зокрема, просить: визнати неправомірними дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна STAVANGER 30.04.2020 року; визнати неправомірними дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США.

Згідно п.п. ґ , л ч. 1 ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища № 1264-XII від 25.06.1991 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснення інших повноважень, визначених законами України та покладених на нього Президентом України.

Також, згідно пп. 8 п. 4, п. 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно матеріалів даної справи, Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу здійснено розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення з суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, та пред`явлено позивачу претензію № 100005 від 05.05.2020 року щодо відшкодування збитків державі на суму 2416557 доларів США з огляду на те, що 30.04.2020 року встановлено факт забруднення внутрішніх морських вод України внаслідок скиду з судна STAVANGER пальмової олії.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно наголошено, що такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, претензія, розрахунок не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків, самі по собі не створюють жодних правових наслідків та відповідно не порушують прав чи інтерес осіб щодо яких складені.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання неправомірними дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна STAVANGER 30.04.2020 року, визнання неправомірними дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права позивача.

Колегія суддів зазначає, що такі вимоги позивача не мають самостійного правового значення, оскільки оцінку оскаржуваних дій має надати суд під час вирішення спору про стягнення збитків, який вже перебуває на розгляді Господарського суду Одеської області (справа № 916/1287/20 за позовом Виконуючого обов`язки керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до MARINO SHIPPING CO PTE LTD., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Південної філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Єврохем Шиппінг Одеса, ЛТД , про стягнення з відповідача на користь держави збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення внутрішніх морських вод України, у сумі 65174542,29 грн.).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів наголошує, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

Поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 800/559/17, від 12.12.2018 року у справі № 501/463/15, від 12.12.2018 року у справі № 802/2474/17-а.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги про визнання неправомірними дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна STAVANGER 30.04.2020 року, визнання неправомірними дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а оцінку цих дій суд надає під час вирішення спору про стягнення збитків, який вже перебуває на розгляді Господарського суду Одеської області (справа № 916/1287/20), а тому, провадження у справі у наведеній частині позовних вимог підлягає закриттю.

Висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 19 грудня 2018 року у справі № 820/8023/15, від 23 липня 2019 року у справі № 816/2185/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 813/3096/14.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача у частині заявлених вимог про визнання неправомірними дій екологічної інспекції щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна, визнання неправомірними дій екологічної інспекції щодо виставлення претензії щодо відшкодування наведених збитків, належності розгляду вказаних вимог в порядку адміністративного судочинства, як публічно-правового спору, спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, які згідно ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню при вирішенні даної справи.

Що стосується посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19 колегія суддів зазначає, що цим судовим рішенням суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення, тому це судове рішення не може слугувати прикладом застосування норм права у подібних правовідносинах.

Більш того, у наведеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення суб`єкта владних повноважень, яке не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у значенні ст. 19 КАС України, а тому воно не може бути предметом спору.

Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19, на яку посилається апелянт, вказує, що подібний підхід характерний до оскарження дій та рішень, які фіксують певні юридичні факти (акти перевірок, довідки, вимоги, претензії), проте не створюють правових наслідків безпосередньо, а тому й не порушують прав. Вони мають проміжний характер і, зазвичай, фіксують певну стадію (етап) адміністративної процедури, що закінчується остаточним рішенням, зокрема - зверненням до суду з позовом. Отже, критерієм розмежування актів, які оскаржуються до суду, а які ні, є правові наслідки, зумовлені такими актами. Якщо вони є, акт може бути оскаржено до суду.

У постанові ВС від 19.10.2020 року у справі № 420/4129/19 зазначено, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про те, що відповідач мав повноваження на пред`явлення претензії відповідно до п. ґ ч. 1 ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , а позивач, натомість, оплатив добровільно збитки, які були визначені в претензії. Суди попередніх інстанцій вважали, що дії відповідача щодо пред`явлення претензії від 31.07.2018 № 100044 на суму 17305,68 доларів США безпосередньо не породжують правових наслідків для позивача.

Колегія суддів Верховного Суду у справі № 420/4129/19 в цілому погодилась з такими висновками.

Поряд з цим, ВС у справі № 420/4129/19 відзначив особливості застосування таких висновків щодо спірних відносин.

Так, Верховний Суд звернув увагу на те, що сама собою претензія безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи, однак, такі наслідки (у вигляді обмеження господарської діяльності) породжує рішення про заборону судна на вихід з порту, яке ґрунтується на претензії.

Отже, Верховний Суд у справі № 420/4129/19 дійшов висновку, що саме рішення Інспекції про заборону на вихід судна з порту накладає обтяження на суб`єкта господарювання та є основним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку.

Колегія суддів наголошує, що у даній справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання незаконним рішення № 1 Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року.

Тобто, рішення Держекоінспекції про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту, яке накладає обтяження на позивача та є основним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку, є предметом судового розгляду у даній справі, що повністю спростовує доводи апелянта щодо порушення його прав на судовий захист.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не суперечить постанові Верховного Суду у справі № 420/4129/19.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу MARINO SHIPPING CO PTE LTD. - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 21.05.2021 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: М.П. Коваль