Рішення

від 21.05.2021 по справі 915/239/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року Справа № 915/239/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Миколаївській обласний центр онкології» (54018, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ковальова Михайла Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про: відшкодування збитків за неповернення товару,

В С Т А Н О В И В:

24.02.2021 на адресу суду надійшов позов Комунального некомерційного підприємства «Миколаївській обласний центр онкології» до відповідача про стягнення збитків в розмірі 98515,19 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/239/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/239/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 23.03.2021 відповідачеві надіслано за адресою: 54000, Миколаїська область, м. Миколаїв, вул. 9-та лінія 120, кв. 6, яка зазначено у Єдиному державному реєстрі та повернуто суду без вручення з довідкою за закінченням терміну зберігання .

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не заперечив про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд встановив.

20.03.2020 між Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївській обласний центр онкології» (далі -позивач) та фізичною особою-підприємцем Ковальовим Михайлом Сергійовичем (далі -відповідач) укладено договори підряду № № 86, 87, 88, 89, 90, 91 відповідно до умов п. 1.1 яких сторони обумовили, що Постачальник передає у власність замовника продукти харчові для господарчих цілей, за цінами, які визначені в специфікації, що додаються до цих Договорів і є їх невід`ємною частиною. Специфікація повинна містити найменування товару, одиницю виміру, загальну кількість товару, ціну за одиницю та загальну вартість товару (п. 1.1 Договорів).

Відповідно до п .2.2 Договорів, встановлено загальні суми договорів.

В решті положень зміст умов договорів є ідентичним.

Відповідно до п. 3.1 Договорів, розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України з відтермінуванням платежу до 30 календарних днів.

Відповідно до п 4.1. Договорів датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність Покупця в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі).

Відповідно до п. 4.2 Договорів зобов`язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передачі товарів у власність Покупця в місці поставки та підписання відповідних документів (товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі тощо).

Відповідно до п. 4.5 Договорів Постачальник забезпечує поставку товару за адресою: 54018, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18, харчоблок - складське приміщення продуктів харчування.

Відповідно до п. 5.1 Договорів Приймання-передача товару по кількості проводиться відповідно до товаросупроводжувальних документів та по якості відповідно до документів, що засвідчують його якість.

Відповідно до п. 11.1 Договорів Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.03.2020р., але в будь якому випадку до повного виконання Сторонами свої зобов`язань.

30.03.2020 між Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївській обласний центр онкології» та ФОП Ковальов М.С. було укладено договір зберігання № 7 на суму 144483,50 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором - згідно відповідних документів, які є невід`ємною частиною цього Договору, - Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання: '

- Кефір - 900,00 л по ціні 23,54 грн. за 1,00 л на суму 21186,00 грн.

- Кури (тушки) - 190,00 кг по ціні 57,80 грн. за 1,00 кг на суму 10982,00 грн.

- Молоко 2,6 % - 1800,00 л по ціні 23,00 грн. за 1,0ѕ) л на суму 41400,00 грн.

- Сир твердий 50 % - 75,00 кг по ціні 150,00 грн. за 1 кг на суму 11250,00 грн.

- Сметана 15 % - 90,00 кг ло ціні 55,00 грн. за І кг на суму 4950,00 грн.

- Сир кисломолочний 9% - 360,00 кг по ціні 61,50 грн. за 1 кг на суму 22140 грн.

- Яйце - 12240 шт. по ціні 1,70 грн за 1 шт, на суму 20808,00 грн.

- Масло вершк. 72,5 % жиру 375,00 пачок по ціні 31,38 грн за 1 пачку на суму 11767,50 грн.

Всього на суму 144483,50 грн.

Відповідно до розділу 2 Договору зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в період дії цього Договору; зберігати майно окремо від інших речей, з виконанням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця; нести відповідальність за втрату або ушкодження майна Поклажодавця, що знаходиться у Зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від Поклажодавця до закінчення його зберігання; повернути майно Поклажодавцю за першою вимогою останнього. Зберігач не має права користуватись майном, крім випадків, узгоджених з Поклажодавцем, за умови, що таке узгодження оформляється письмово.

Відповідно до п. 4.1 Договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством, що в свою чергу наголошує наступні норми:

Відповідно до п. 4.2 Договору, сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов`язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 4.3 Договору, Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення Поклажодавцю. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, Зберігач повинен за свій рахунок повернути Поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна в належному стані.

Відповідно до п. 6.1 Договору, зберігання договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

На виконання умов Договору зберігання, відповідно до акту прийому-передачі від 30.03.2020 поклажодавець передав зберігачу наступне майно на зберігання:

- Кефір - 900,00 л по ціні 23,54 грн. за 1,00 л на суму 21186,00 грн.

- Кури (тушки) - 190,00 кг по ціні 57,80 грн. за 1,00 кг на суму 10982,00 грн.

- Молоко 2,6 % - 1800,00 л по ціні 23,00 грн. за 1,0ѕ) л на суму 41400,00 грн.

- Сир твердий 50 % - 75,00 кг по ціні 150,00 грн. за 1 кг на суму 11250,00 грн.

- Сметана 15 % - 90,00 кг ло ціні 55,00 грн. за І кг на суму 4950,00 грн.

- Сир кисломолочний 9% - 360,00 кг по ціні 61,50 грн. за 1 кг на суму 22140 грн.

- Яйце - 12240 шт. по ціні 1,70 грн за 1 шт, на суму 20808,00 грн.

- Масло вершк. 72,5 % жиру 375,00 пачок по ціні 31,38 грн за 1 пачку на суму 11767,50 грн.

Факт отримання вищенаведеного майна відповідачем не спростовується.

Загальна вартість переданого майна за актом прийому-передачі, складає 144483,50 грн.

Позивач зазначає, що залишок недоотриманого товару на загальну суму 98515,19 грн., що підтверджується бухгалтерською довідкою про залишок недоотриманого товару.

21.12.2020 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 09-1456001 про відшкодування збитків та вимога від 06.11.2020 про заборгованість за недоотриманий товар в сумі 98515,19 грн.

Претензія та вимога позивача були залишені відповідачем без задоволення.

Позивач зазначає, що станом на час розгляду справи, відповідачем передане на зберігання майно не повернуто.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Господарський суд надає доводам позивача таку оцінку.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів якими у відповідності до положень договорів має бути підтверджено факт поставки, суд констатує, що позивачем на підтвердження обставин поставки товарів на загальну суму 144483,50 грн не надано належних доказів.

Разом з тим, враховуючи, що сторони у встановленому законом порядку оформили відносини зберігання, а саме: між ними укладено договір зберігання № 1 від 30.03.2020 та складено акт від 30.03.2020 про передання позивачем відповідачеві на зберігання майна на загальну суму 144483,50 грн., суд виходячи з того, що цей договір не визнано судом недійсним, вважає доводи позивача у відповідній частині обґрунтованими.

Отже, вимоги позивача слід розглядати в контексті невиконання відповідачем умов договору зберігання в частині повернення майна на загальну суму 98515,19 грн.

До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Частиною 1 статті 946 ЦК України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За змістом п.п.2.1-2.3. Договору зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в період дії цього Договору, зберігати майно окремо від інших речей, з виконанням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця нести відповідальність за втрату або ушкодження майна Поклажодавця, що знаходиться у Зберігача, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від Поклажодавця до закінчення його зберігання повернути майно Поклажодавцю за першою вимогою останнього, зберігач не має права користуватись майном, крім випадків, узгоджених з Поклажодавцем, за умови, що таке узгодження оформляється письмово.

Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення Поклажодавцю. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, Зберігач повинен за свій рахунок повернути Поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна в належному стані (п. 4.3 Договору зберігання).

Таким чином, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві майно, яке було прийнято на зберігання, а відшкодувати збитки зобов`язаний у випадку знищення (втрати) або пошкодження майна.

Оскільки, відповідач власником товару, що був йому переданий позивачем, не був, то відповідно до умов договору і положень ст. 942 ЦК України він був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та умов договору.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідачем переданий йому на відповідальне зберігання товар відповідно до умов спірного договору від 30.03.2020 повернуто не було. Адже, доказів повернення позивачу товару відповідач до суду не надав. Відповідну обставину не спростовував.

Згідно з частинами першою та третьою статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

У статті 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Виходячи з наведених норм суд констатує, що відповідачем допущено нестачу речей переданих йому на зберігання в розумінні положень ст.ст. 950, 951 ЦК України

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (пункт 4 статті 611 Цивільного кодексу України).

Окрім того, згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: - протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; - наявність збитків; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; - вина боржника.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази що підтверджують дійсну вартість неповернутого позивачу товару (а.с. 69, 75, 76)

У свою чергу має місце і наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і завданою шкодою, який виявляється у неповерненні останнім товару і, як наслідок - позбавлення позивача права володіти ним.

Відповідно до частини 1 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд вважає, що вина відповідача полягає у неповерненні переданого на зберігання товару, оскільки в силу положень частини 2 вказаної статті, відповідачем не доведено, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за спірним договором.

Крім цього, не здійснюючи повернення товару позивачу відповідач своїми діями порушує одну із загальних засад цивільного законодавства - принцип добросовісності, який є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору, та в силу якого в договірних зобов`язаннях боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що на момент формування вимоги про відшкодування збитків та на протязі розгляду даної справи, відповідач не повернув позивачу спірне майно на загальну суму 98515,19 грн, взятого на зберігання, є правильним висновок про протиправність поведінки відповідача. При цьому відповідачем не надано доказів відшкодування вартості цього майна позивачу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку по відшкодуванню збитків, завданих нестачею майна, що передано позивачем за договором № 7 від 30.03.2020 на зберігання, у розмірі 98515,19 грн.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як витікає з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Отже, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 130, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковальова Михайла Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства «Миколаївській обласний центр онкології» (54018, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18, рахунок № НОМЕР_2 АТ КБ в ПриватБанку , код ЄДРПОУ 05483316) збитки в розмірі 98515,19 грн. та 2270,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення складено та підписано судом 21.05.2021.

Суддя В.О. Ржепецький