Ухвала

від 18.05.2021 по справі 920/349/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 920/349/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

Офісу Генерального прокурора: Гребеника І.А.,

відповідача 1: Заїки І.В.,

відповідача 2: Мазнєва С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 та рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2020 у справі № 920/349/20

за позовом Першого заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави

до : 1. Сумської міської ради,

2. Фізичної особи-підприємця Мельник Маріанни Вікторівни

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник керівника Сумської місцевої прокуратури звернувся з позовом до суду в інтересах держави до Сумської міської ради та Фізичної особи-підприємця Мельник Маріанни Вікторівни, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 27.11.2019 № 6019-МР "Про надання в оренду земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Мельник Маріанні Вікторівні за адресою: АДРЕСА_1 "; 2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 28.12.2019, укладений між відповідачами; 3) застосувати наслідки недійсності правочину, а саме, зобов`язати другого відповідача повернути Сумській міській раді земельну ділянку комунальної власності.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилався на безпідставність надання відповідачу-2 в оренду земельної ділянки комунальної власності без проведення земельних торгів.

Під час розгляду заявлених вимог суди встановили, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136600:06:002:0146 площею 0,1970 га за адресою Сумська область, м. Суми, вул. Тополянська, буд. 9 літ. "Ж" розташовано об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 42,4 кв.м, належне на праві власності ФОП Мельник М.В., яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2004.

27.03.2019 рішенням Сумської міської ради № 4849-МР в порядку ст.ст. 12, 122, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України "Про землеустрій", п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ФОП Мельник Маріанні Вікторівні надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі у користування на умовах оренди за адресою: м. Суми, вул. Тополянська, 9, орієнтовною площею 0,1970 га, категорія та функціональне призначення земельної ділянки: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; під виробничими приміщеннями. 27.11.2019 рішенням Сумської міської ради № 6019-МР затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надано ФОП Мельник М.В. в оренду земельну ділянку під виробничими приміщеннями строком на 5 років з розміром орендної плати 3% до нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.

На вказаних умовах 28.12.2019 між Сумською міською радою (орендодавцем) та ФОП Мельник Маріанною Вікторівною (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки, в п. 2.1. якого зазначено, що земельні ділянки за функціональним призначенням надаються в оренду під виробничими приміщеннями, згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Досліджуючи доводи прокурора про відсутність у міської ради права передавати в оренду земельну ділянку значно більшої площі, ніж та, яка необхідна для обслуговування об`єкта орендаря, суди врахували приписи ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України та зазначили, що набувши право власності на нежитлове приміщення позивач набув право на отримання у користування земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, яка є необхідною для його обслуговування, без проведення земельних торгів.

Водночас судами з`ясовано, що право власності чи право користування на спірну земельну ділянку не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України, у другого відповідача.

Разом з цим, відхиляючи викладені в позові доводи прокурора, суд апеляційної інстанції зауважив, що положення ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставлять підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. При цьому, жодним нормативним актом, який регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не унормовано, що при розробленні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Також за висновком апеляційного суду нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна.

Крім того судами обох інстанцій враховано, що затверджений Сумською міською радою проект землеустрою був погоджений Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради, що підтверджується висновком від 11.06.2019 № 426/08.01-14, у якому зазначено, що розмір та конфігурацію земельної ділянки визначено з урахуванням існуючого стану забудови та розподілу території; вказано про наявність на земельній ділянці нежитлових приміщень.

Розроблений проект землеустрою також погоджений експертом державної експертизи, у висновку якого зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідного до нього нормативно-правовим актам.

Оцінюючи надані всіма учасниками справи докази, суди обох інстанцій дійшли висновків, що прокурором не спростовано вказаних висновків Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, а також експерта державної експертизи щодо обґрунтування розміру земельної ділянки та відповідності проекту землеустрою вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам - не спростовано; водночас прокурором не надано доказів та не підтверджено своїх доводів про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду, порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, не визначено та не обґрунтовано правильний на його думку розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі (споруди), а також не спростовано тверджень відповідача-1 про те, що територіальне розміщення спірної ділянки не дає можливості зменшити площу даної земельної ділянки, оскільки її частини, які можуть залишитись після зменшення площі, не дадуть можливості їх реалізувати та передати в оренду в силу непотрібності іншим, що вбачається зі Схеми суміжних землекористувачів з місцем земельної ділянки, що орендується ФОП Мельник М.В.

За таких обставин рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2020 (суддя Жерьобкіна Є.А.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О., Агрикова О.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, згідно з якими оскільки спірна земельна ділянка, яка значно перевищує площу нерухомого майна, відведена за рахунок земель комунальної власності територіальної громади не наданих у власність чи користування, то така земельна ділянка не відноситься до земель, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах та не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону. Просить судові рішення скасувати, ухвалити нове - про задоволення позову.

За доводами скаржника, у порушення ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судами обох інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г та від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 щодо застосування до подібних правовідносин ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України, якими встановлено приписи про неможливість передачі в оренду поза земельним аукціоном земельних ділянок, які не знаходяться під майном та відводяться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування (тобто не перебували в користуванні або власності попереднього власника майна).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.03.2021 вказана касаційна скарга передана для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Міщенко І.С., Волковицька Н.О.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на судові рішення у даній справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У зв`язку з відпусткою судді Міщенка І.С. 13.05.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду, вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

Відповідачем-2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів прокурора, вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Дослідивши викладені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також висновки щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для касаційного перегляду оскаржених судових рішень за наведеними скаржником доводами, з огляду на таке.

Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, право касаційного оскарження судових рішень обумовлено необхідністю підтвердження неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, на які посилається скаржник, відсутні.

Так, в якості підстави для касаційного оскарження позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г та від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 щодо застосування ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, згідно з якими, земельна ділянка, яка значно перевищує площу нерухомого майна, відведена за рахунок земель комунальної власності не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах та не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону.

Також скаржник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18560/16, викладений у постанові від 04.12.2018, згідно з яким оскільки перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, то розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних та санітарних норм і правил.

Колегія суддів зазначає, що хоча правовідносини у вказаних справах за змістом і стосуються питання виділення земельних ділянок без проведення земельних торгів, проте судові рішення у даній справі та у справах, на які посилається прокурор, ухвалено з урахуванням принципово інших фактичних обставин, тобто правовідносини у цих справах не є подібними до даних.

Зокрема, земельна ділянка, щодо якої вирішувався спір у справі № 910/18560/16, була передана для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом, тобто для нового будівництва, відтак її виділення без проведення земельних торгів визнано незаконним. Натомість у даній справі, міська рада надала земельну ділянку для експлуатації та обслуговування вже наявного майна, що є передбаченим ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України випадком, коли земельні торги на права оренди земельної ділянки не проводяться.

За обставинами ж справи № 910/4528/15-г земельну ділянку було передано для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку. У тій справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідачі незаконно об`єднали в одне ціле ділянку як для будівництва так і для експлуатації та обслуговування, оскільки отримання права оренди на них мало відбуватись в різному порядку.

У справі № 910/9028/19 земельну ділянку було надано в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а і для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу. Касаційний суд у тій справі звернув увагу на приписи абз. 13 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України і вказав про те, що позаконкурсна процедура не розповсюджується на об`єкти саме дорожнього сервісу. У справі №910/9028/19 також встановлено незаконне об`єднання в одне ціле земельної ділянки для нового будівництва та земельної ділянки для обслуговування та експлуатації житлового будинку, оскільки отримання права оренди на них, відповідно до вищевказаних норм, мало відбуватися в абсолютно різному порядку, що і стало підставою для скасування спірного рішення. У даній справі судами встановлено, що відведення земельної ділянки відбувалось з дотриманням встановленого Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій" порядку.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, які зумовили прийняття відповідних рішень, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження у даній справі.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 та рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2020 у справі № 920/349/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.