Постанова

від 12.05.2021 по справі 10/243/б

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р. Справа №10/243/б

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий-суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Гунька О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Суперквін б/н від 05.03.2021 (вх. №01-05/902/21 від 15.03.2021)

на додаткову ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 (суддя Т.І.Ковальчук)

у справі №10/234/б

за заявою : Відкритого акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Чернівецької обласної дирекції ВАТ Райффайзен Банк Аваль , м. Чернівці,

до Приватного підприємства Суперквін , м. Кіцмань Чернівецької області,

про визнання банкрутом

за участю представників:

від заявника: арбітражний керуючий Попович Д.М.

від апелянта та інших учасників у справі: не з`явились

Учаснику процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Додатковою ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 у справі №10/234/б задоволено заяву арбітражного керуючого Поповича Дмитра Миколайовича № 3 від 15.02.2021 про видачу наказу у справі №10/243/б та № 5 від 16.02.2021 про ухвалення додаткового рішення у справі №10/243/б, стягнуто з Приватного підприємства Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Дмитра Миколайовича основну грошову винагороду арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора Приватного підприємства Суперквін у сумі 99687,08 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 у справі №10/234/б скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог. Скаргу апелянт просить розглянути в порядку письмового провадження.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021 справу №10/234/б розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства Суперквін б/н від 05.03.2021 (вх. №01-05/902/21 від 15.03.2021) на додаткову ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 у справі №10/243/б - залишено без руху.

05.04.2021 на поштову адресу суду від ПП Суперквін надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а також заява в порядку п.3 ч.1 ст.35 ГПК України про відвід судді Желіку М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 справу №10/243/б передано для вирішення питання про відвід головуючого судді Желіка М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Плотніцький Б.Д., члени колегії судді - Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М., відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства Суперквін б/н від 01.04.2021 (вх. №01-05/1179/21 від 06.04.2021) про відвід головуючого судді Желіка М.Б. від розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства Суперквін б/н від 05.03.2021 (вх. №01-05/902/21 від 15.03.2021) на додаткову ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 у справі №10/234/б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2021 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 12.05.2021.

06.05.2021 на електронну адресу суду надійшов відзив арбітражного керуючого Поповича Д.М. на апеляційну скаргу. 11.05.2021 оригінал вказаного відзиву надійшов на поштову адресу суду. У відзиві арбітражний керуючий просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін.

В судове засідання 12.05.2021 з`явився арбітражний керуючий Попович Д.М. Апелянт та інші учасники справи явки повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

Врахувавши те, що явка учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, апелянт у скарзі просив розглядати справу в порядку письмового провадження, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників, що не з`явились.

Арбітражний керуючий Попович Д.М. в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив оскаржену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржувану ухвалу слід залишити скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на наступне.

В провадженні Господарського суду Чернівецької області перебувала справа за заявою Відкритого акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль в особі Чернівецької обласної дирекції ВАТ Райффайзен Банк Аваль до Приватного підприємства Суперквін про визнання банкрутом.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 18.05.2007 Приватне підприємство Суперквін визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.05.2017 ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Поповича Д.М.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2018 ліквідатору Поповичу Д.М. затверджено оплату послуг в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним своїх повноважень з дня призначення за рахунок коштів боржника.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 затверджено звіт арбітражного керуючого Поповича Д.М. про оплату послуг ліквідатора Приватного підприємства Суперквін за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2019 затверджено мирову угоду від 01.11.2018 у справі №10/243/б між боржником (в особі ліквідатора арбітражного керуючого Поповича Д.М.) та кредиторами - ПАТ Вектор Банк , ПП Волмарі , ФОП ОСОБА_1, та припинено провадження у справі.

15.02.2021 арбітражний керуючий Попович Д.М. звернувся до Господарського суду Чернівецької області із заявою №3 від 15.02.2021 про видачу наказу на виконання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 у справі №10/243/б про стягнення з ПП Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. 99 687,08 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що у відповідності до п. г ч.1 ст.38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013 боржник зобов`язався провести виплату усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі ст.31 Закону, зокрема, в частині оплати послуг ліквідатора Поповича Д.М. в розмірі 99 687,08 грн.

У випадку невиплати протягом одного року після припинення провадження належних арбітражному керуючому коштів в сумі 99 687,08 грн. останній отримує право вжити заходів щодо стягнення заборгованості, а станом на 01.12.2020 оплата послуг ліквідатора в розмірі 99 687,08 грн. арбітражному керуючому невиплачена.

18.02.2021 арбітражний керуючий Попович Д.М. звернувся до Господарського суду Чернівецької області із заявою №5 від 16.02.2021, у якій просить ухвалити додаткове рішення у справі №10/243/б про стягнення з ПП Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. заборгованість по оплаті послуг ліквідатора у справі №10/243/б за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. та видати наказ на стягнення заборгованості.

Вказана заява обґрунтована тим, що в ухвалі Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2019 у справі №10/243/б про затвердження мирової угоди не було вирішено питання відшкодування оплати послуг арбітражного керуючого за період виконання ним повноважень ліквідатора ПП Суперквін .

Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржену ухвалу, дійшов висновків про те, що заяви арбітражного керуючого Поповича Д.М. №3 від 15.02.2021 про видачу наказу у справі №10/243/б та №5 від 16.02.2021 про ухвалення додаткового рішення у справі №10/243/б слід задовольнити та видати наказ. При цьому, суд вказав, що оплата послуг ліквідатора є винагородою арбітражного керуючого та має характер судових витрат, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

Вимоги апеляційної скарги ПП Суперквін обґрунтовано тим, що оскаржену ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, внаслідок нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Так, скаржник вказує на недотримання вимог ч.4 ст.120 ГПК України щодо завчасного повідомлення учасників справи про дату та місце судового засідання, оскільки ухвалу суду про призначення судового засідання на 26.02.2021 скаржник отримав 22.02.2021, що зумовило порушення принципу пропорційності та змагальності у судовому процесі. Скаржник вважає, що вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, оскільки заяву арбітражного керуючого було розглянуто за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Скаржник звертає увагу на те, що арбітражний керуючий звернувся до суду із двома заявами - про видачу наказу на виконання ухвали від 18.12.2018 у справі №10/243/б та про ухвалення додаткового рішення про стягнення заборгованості по оплаті послуг ліквідатора, у якій також просить видати наказ. Жодна із заяв не оплачена судовим збором. Разом з цим, в резолютивній частині оскарженої ухвали зазначено, що суд задовольнив обидві заяви, тож мав би видати два накази.

Також скаржник вважає, що оскільки для вирішення заяв ліквідатора суд принаймні формально відновив розгляд справи про банкрутство, суд повинен був застосувати до спірних правовідносин Кодекс України з процедур банкрутства, однак, суд застосував норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992 №2343-ХІІ у редакції до 19.01.2013, а в абзаці 41 посилається на Господарський процесуальний кодекс України в редакції до 03.10.2017.

Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції при постановленні оскарженої додаткової ухвали не з`ясував обставин, що мають значення для справи, а саме неналежного здійснення арбітражним керуючим Поповичем Д.М. обов`язків ліквідатора у справі.

Скаржник вважає, що під розподілом судових витрат фактично було завуальовано вирішення спірних питань між учасником справи - ліквідатором Поповичем Д.М. та колишнім банкрутом, окрім того, ліквідатор не має статусу сторони у справі.

На переконання апелянта, статтею 116 ГПК України у редакції до 07.12.2017 та статтею 327 ГПК України у чинній редакції не передбачено видачу наказу на виконання ухвали суду, до того ж в ухвалі Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 йдеться лише про затвердження звіту арбітражного керуючого про оплату послуг, а не про джерела оплати та не про стягнення сум з ПП Суперквін , як того вимагав заявник. Вказану ухвалу не було оскаржено банкрутом через відсутність коштів на сплату судового збору, однак, така не є обґрунтованою, загальні збори кредиторів звіт ліквідатора про оплату послуг не погодили.

Апелянт стверджує, що ліквідатор зобов`язався від імені банкрута здійснити виплату коштів арбітражному керуючому в сумі 99 687,08 грн., всупереч приписам чинного на той час Закону про банкрутство, відповідно до якого витрати на оплату ліквідатора відшкодовувались ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, а також, вважаючи вимогу ліквідатора Поповича Д.М. стягнути кошти без законної підстави порушенням вимог Закону України Про запобігання корупції , просить винести окрему ухвалу.

Апелянт також звертає увагу, що закон відмежовує оплату послуг ліквідатора та витрати, понесені ліквідатором в ліквідаційній процедурі, тому в цьому випадку безпідставним є ухвалення додаткового рішення на підставі ст.123 ГПК України.

До апеляційної скарги додано копії листа ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернівецькій області №3663/04-19 від 28.10.2019, постанови ВП №59341938 від 28.10.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу, рішення Європейського суду з прав людини у справі Суперквін і Панчук проти України. Вказані копії незасвідчено жодним чином та, в силу вимог ст.91 ГПК України, не може бути взято судом до уваги. Окрім того, апеляційна скарга не містить обґрунтування в частині необхідності подання перелічених доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу, арбітражний керуючий Попович Д.М. наводить аргументи на спростування доводів апелянта, а саме вказує, що твердження апелянта про бездіяльність його як ліквідатора не відповідає дійсності, спростовується детальними звітами про проведену роботу з відповідними доказами, які знаходяться в матеріалах справи. Арбітражний керуючий пояснює, що оскільки первинний та повторний цикл продажу активів банкрута не приніс результатів, було досягнуто згоди з комітетом кредиторів про укладення мирової угоди на умовах списання заборгованості боржника перед кредиторами в розмірі 75 відсотків вимог кредиторів в сумі 423038,89 грн. та відстрочення строком до 01.01.2023 з подальшим розстроченням на 10 років 25 відсотків вимог кредиторів в сумі 141012,96 грн., а відповідно до ст.38 Закону до мирової угоди додається зобов`язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою. Умови мирової угоди погоджувалися в тому числі і засновником ПП Суперквін ОСОБА_1 , отже, засновник банкрута та кредитори володіли інформацією про те, що ПП Суперквін зобов`язався протягом року погасити заборгованість по оплаті послуг ліквідатора. Під час розгляду справи про банкрутство в роботі комітету кредиторів постійно приймав участь представник засновника банкрута ОСОБА_1, яка одночасно виступала кредитором у справі, водночас, питання щодо заміни ліквідатора жодного разу не виносилось на розгляд комітету кредиторів.

Арбітражний керуючий наголошує, що оплата послуг є обов`язковою та є платою за працю арбітражного керуючого, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних актів та суперечить ст.43 Конституції України. Звіт про оплату послуг ліквідатора був не погоджений кредиторами не у зв`язку з його необґрунтованістю чи недоліками, а через незгоду з ухвалою суду від 19.07.2018 в частині визначення джерела оплати послуг ліквідатора - за рахунок коштів банкрута.

Оскільки провадження у справі закрито у зв`язку із затвердженням мирової угоди, умов та порядку оплати послуг арбітражного керуючого мирова угода не містить, судові витрати складаються з витрат, які пов`язані з провадження у справі про банкрутство в господарському суді, покликаючись на ст.244 ГПК України, арбітражний керуючий вважає додаткову ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Щодо доводів апелянта про неналежне повідомлення його як учасника справи про дату та час розгляду заяви арбітражного керуючого Поповича Д.М. про ухвалення додаткового рішення колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Нормами Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, заява про ухвалення додаткового рішення до ухвали про затвердження мирової угоди підлягає розгляду в судовому засіданні з викликом сторін протягом десяти днів з дня її надходження.

Відповідну заяву арбітражного керуючого Поповича Д.М. №5 від 16.02.2021 зареєстровано в Господарському суді Чернівецької області 18.02.2021 за вх.№681.

Ухвалою від 18.02.2021 господарський суд призначив розгляд заяв арбітражного керуючого Поповича Д.М. №3 від 15.02.2021 та №5 від 16.02.2021 в судовому засіданні 26.02.2021 з повідомленням заявника та ПП Суперквін .

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення за №5800214469922 копію ухвали про призначення заяви до розгляду відправлено на адресу ПП Суперквін 18.02.2021 та отримано адресатом 22.02.2021. Відповідно до п.3 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Вказане повідомлення про вручення поштового відправлення зареєстроване у Господарському суді Чернівецької області 25.02.2021 за вх.№878, отже, станом на день розгляду заяв в судовому засіданні в матеріалах справи були докази належного повідомлення ПП Суперквін про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

У частині четвертій статті 120 ГПК України визначено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Як встановлено судом, скаржник отримав ухвалу про призначення заяви до розгляду за чотири дні до судового засідання.

Враховуючи те, що суд першої інстанції невідкладно здійснив повідомлення сторони про дату та час судового засідання шляхом надсилання копії ухвали про призначення заяви до розгляду на адресу скаржника, станом на день розгляду заяви в матеріалах справи були наявні докази належного повідомлення сторони про дату час та місце розгляду справи, зважаючи на встановлений законом десятиденний строк розгляду заяв про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на те, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності та пропорційності господарського процесу щодо ПП Суперквін , не надавши достатньо часу для підготовки заперечень та забезпечення явки в судове засідання.

Водночас, колегія суддів констатує, що первісне судове рішення - ухвала про затвердження мирової угоди було ухвалене в судовому засіданні з повідомленням усіх учасників справи про банкрутство, отже, для дотримання вимог ч.3 ст.244 ГПК України, ухвалення додаткового рішення мало б здійснюватись в судовому засіданні з повідомленням усіх сторін, а не лише боржника та заявника.

При цьому апеляційний суд також відхиляє за безпідставністю зауваження апелянта щодо відсутності доказів сплати судового збору за подання зазначених заяв, оскільки Законом України Про судовий збір не передбачено розміру ставки судового збору ні за подання заяви про видачу наказу на виконання судового рішення, ні за подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення, натомість, у п.5 ч.1 ст.2 вказаного Закону передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

На момент порушення справи про банкрутство ПП Суперквін - 19.12.2006, умови та порядок відновлення платоспроможності суб`єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів було встановлено Законом України Про відновлення платоспроможності боржника банкрутом або визнання його банкрутом №2343-ХІІ від 14.05.1992.

19.01.2013 набрав чинності Закон України №4212-VI від 22.12.2011 Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , яким Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , викладеного у новій редакції, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом; положення, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Ліквідаційну процедуру щодо ПП Суперквін було відкрито постановою Господарського суду Чернівецької області від 18.05.2007, відтак, під час розгляду справи про банкрутство ПП Суперквін застосуванню підлягали норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника банкрутом або визнання його банкрутом №2343-ХІІ від 14.05.1992 до викладення його в новій редакції 19.01.2013 (далі - Закон №2343-ХІІ).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2019 про затвердження мирової угоди від 01.11.2018 у справі №10/243/б було припинено провадження у справі.

Умови, порядок укладання та виконання мирової угоди як самостійної судової процедури щодо боржника у справі про банкрутство, а також наслідки її невиконання, були врегульовані нормами Закону №2343-ХІІ, які є спеціальними.

21 жовтня 2019 року, набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, Закон №2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника банкрутом або визнання його банкрутом з наступними змінами.

У Кодексі України з процедур банкрутства, на відміну Закону України Про відновлення платоспроможності боржника банкрутом або визнання його банкрутом такої судової процедури банкрутства як мирова угода не встановлено.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що станом на день подання та розгляду заяв арбітражного керуючого про видачу наказу та ухвалення додаткового рішення, Закон №2343-XII втратив чинність, і застосуванню підлягають норми Кодексу України з процедур банкрутства. Слід зазначити, що в оскарженій додатковій ухвалі суд першої інстанції керувався саме нормами Кодексу, водночас, навів норми Закону №2343-XII, якими було врегульовано судову процедуру мирової угоди у справі №10/243/б на момент ухвалення первісного судового рішення - ухвали про затвердження мирової угоди.

Так, відповідно до ч.1 ст.36 Закону №2343-ХІІ мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до вимог абз.6 ч.1 ст.38 Закону №2343-ХІІ до заяви про затвердження мирової годи господарському суду подається, серед іншого, зобов`язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.

Відповідно до п. г ч.1 ст.31 Закону №2343-ХІІ у першу чергу задовольняються витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв`язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов`язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону (Статтю 27 виключено на підставі Закону N3088-III ( 3088-14 ) від 07.03.2002). Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом.

Як зазначено в ухвалі про затвердження мирової угоди від 19.02.2019, (абз.12, а/с 95, том VII) 17.02.2019 ліквідатор Попович Д.М. подав суду заяву від 07.02.2019 із зобов`язаннями боржника ПП Суперквін про здійснення оплати послуг ліквідатора Поповича Д.М. у сумі 99687,08 грн., затверджених ухвалою суду від 18.12.2018, які відносяться до першої черги задоволення, таким чином, при укладенні мирової угоди дотримано вимоги абзацу 6 частини 1 статті 38 Закону.

У вказаній заяві від 07.02.2019 (а/с 67, том VII) зазначено, що боржник зобов`язується провести виплату витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі ст.31 Закону, зокрема, в частині оплати послуг ліквідатора Поповича Д.М. в розмірі 99 687,08 грн.; зазначені виплати будуть проведені першочергово після припинення провадження у справі про банкрутство ПП Суперквін за рахунок коштів, що будуть отримані боржником в результаті поновлення господарської діяльності або стягнення дебіторської заборгованості. У випадку невиплати протягом 1 (одного) року після припинення провадження належних арбітражному керуючому коштів в сумі 99 687,08 грн. останній отримує право вжити заходів щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відтак, відповідно до норм Закону №2343-ХІІ оплата послуг ліквідатора відносилась до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії. Такі витрати підлягали задоволенню в першу чергу та щодо них не могла бути укладена мирова угода. Водночас, для затвердження мирової угоди господарським судом боржник повинен був надати письмове зобов`язання відшкодувати усі витрати, що підлягають відшкодуванню в першу чергу, окрім вимог, забезпечених заставою.

Враховуючи, що суд першої інстанції при затвердженні мирової угоди від 19.02.2019 встановив дотримання вимог абзацу 6 частини 1 статті 38 Закону №2343-ХІІ, суперечливим є висновок, наведений в оскарженій ухвалі про те, що в первісному судовому рішенні не вирішувалось питання оплати послуг арбітражного керуючого за період виконання ним повноважень ліквідатора банкрута, тому таке питання може бути розглянуте за заявою арбітражного керуючого за правилами статті 244 ГПК України.

Також безпідставним є покликання суду першої інстанції на норми ч.3 ст.80 ГПК України в редакції до внесення змін згідно із Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, оскільки станом на день постановлення первісної судового рішення (ухвали про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі про банкрутство), діяла нова редакція Господарського процесуального кодексу України - №2147-VIII від 03.10.2017. При цьому термін припинення провадження був передбачений саме в Законі №2343-ХІІ, норми якого були спеціальними при застосовуванні у справі про банкрутство ПП Суперквін .

Відповідно до ч.1 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

В оскарженій ухвалі місцевий господарський суд зазначив, що вимоги щодо витрат на оплату праці (грошової винагороди арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) належать до витрат, які пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, тобто судових витрат та послався на норму ч.4 ст.231 ГПК України, відповідно до якої про закриття провадження суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком та зазначає, що відповідно до ст.123 ГПК України до судових витрат належать витрати на сплату судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Так, відповідно до ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.130 ГПК України якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

Натомість питання оплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовані у статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, норми якої є спеціальними щодо норм Господарського процесуального кодексу України, яким врегульовано питання розподілу судових витрат.

Зокрема, сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі. У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі (ч.2 ст.30 КУзПБ).

Витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності за заподіяння шкоди, а також витрат, пов`язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг (ч.4 ст.30 КУзПБ).

У справі про банкрутство ПП Суперквін вимоги щодо оплати послуг ліквідатора було вирішено на підставі норм Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013, відповідно до ч.12 ст.3 1 якого оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв`язку з виконанням ним своїх обов`язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів, чи коштів, одержаних в результаті виробничої діяльності боржника. Так, звіт арбітражного керуючого Поповича Д.М. про оплату послуг ліквідатора за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. було затверджено ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018.

Відтак, питання стягнення оплати послуг ліквідатора не є таким, що може бути вирішене в додатковому судовому рішенні до ухвали про затвердження мирової угоди в справі про банкрутство, в якості невирішеного питання розподілу судових витрат.

Враховуючи невиконання боржником свого зобов`язання щодо відшкодування витрат першої черги у справі про банкрутство - оплати послуг ліквідатора, арбітражний керуючий не позбавлений можливості звернутись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості.

Зокрема, і у зобов`язанні здійснити таке відшкодування боржник, від імені якого діяв ліквідатор Попович Д.М. вказав, що у випадку невиплати протягом 1 (одного) року після припинення провадження належних арбітражному керуючому коштів в сумі 99 687,08 грн. останній отримує право вжити заходів щодо стягнення заборгованості в судовому порядку (а/с 67, том VII).

Колегія суддів не надає оцінки доводам апелянта щодо неналежного здійснення повноважень ліквідатора та аргументам арбітражного керуючого на спростування цих доводів, оскільки, ухвала Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 про затвердження звіту арбітражного керуючого Поповича Д.М. про оплату послуг ліквідатора за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. не оскаржувалась та набула законної сили, а предметом апеляційного перегляду є ухвала про винесення додаткового судового рішення до ухвали про затвердження мирової угоди від 19.02.2019.

Окрім того, скаржник вірно звернув увагу на те, що в резолютивній частині оскарженої ухвали суд першої інстанції одночасно задоволив дві різні за змістом заяви арбітражного керуючого Поповича Д.М.

Як вбачається з матеріалів справи, арбітражний керуючий Попович Д.М. звернувся до суду із двома заявами - №3 від 15.02.2021 про видачу наказу на виконання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 у справі №10/243/б про стягнення з ПП Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. 99 687,08 грн. (а/с 107, том VII), та №5 від 16.02.2021 про ухвалення додаткового рішення у справі №10/243/б про стягнення з ПП Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. заборгованість по оплаті послуг ліквідатора у справі №10/243/б за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. та видачу наказу на стягнення заборгованості (а/с 109-110, том VII).

У заяві №3 від 15.02.2021 арбітражний керуючий Попович Д.М. зазначає, що оплата послуг ліквідатора у справі №10/243/б в розмірі 99 687,08 грн. Приватним підприємством Суперквін не виплачена, та відповідно до ст.116 ГПК України просить на виконання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 у справі №10/243/б видати наказ про стягнення з Приватного підприємства Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. 99 687,08 грн.

Як вже було зазначено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2018 було затверджено звіт арбітражного керуючого Поповича Д.М. про оплату послуг ліквідатора за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. У вказаній ухвалі не вирішувалось питання щодо стягнення цієї суми з ПП Суперквін , відтак, заява про видачу наказу на виконання ухвали від 18.12.2018 не підлягає задоволенню.

У заяві №5 від 16.02.2021 арбітражний керуючий просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з ПП Суперквін на користь арбітражного керуючого Поповича Д.М. заборгованості по оплаті послуг ліквідатора у справі №10/243/б за період з 15.05.2017 по 27.11.2018 на суму 99 687,08 грн. та видати наказ про стягнення заборгованості.

Однак, в описовій частині оскарженої ухвали суд зазначив, що за змістом обох заяв арбітражний керуючий просить винести додаткове рішення про стягнення на його користь з ПП Суперквін винагороди за виконання обов`язків ліквідатора у справі про банкрутство, і за результатами розгляду заяв №3 від 15.02.2021 та №5 від 16.02.2021 дійшов висновку про їх задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що сама по собі вимога арбітражного керуючого Поповича Д.М. стягнути кошти без законної підстави є порушенням вимог Закону України Про запобігання корупції та підставою для винесення окремої ухвали, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Закон України Про запобігання корупції визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Відповідно до пункту б ч.1 ст.3 України Про запобігання корупції суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом). Також у цьому Законі визначено, що корупційним правопорушенням є діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що законність підстав для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів встановлюється судом під час розгляду такого звернення, і така вимога в будь-якому разі не може розглядатись як вчинення арбітражним керуючим корупційного діяння в розумінні Закону України Про запобігання корупції , відтак, заявлене в тексті апеляційної скарги клопотання про винесення окремої ухвали є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Щодо доводів скаржник про те, що ліквідатор у справі не має статусу сторони, колегія суддів зауважує, що арбітражний керуючий (в тому числі ліквідатор) є учасником у справі про банкрутство відповідно до абз.24 ч.1 ст.1 КУзПБ та наділений обсягом повноважень, передбаченим КУзПБ та ГПК України, зокрема, має право на звернення до суду та право отримувати винагороду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі колегія суддів вважає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування додаткової ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №10/243/б та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заяв арбітражного керуючого Поповича Д.М. про видачу наказу та про ухвалення додаткового рішення.

В порядку положень ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений скаржником за подання апеляційної скарги, слід покласти на арбітражного керуючого Поповича Д.М.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства Суперквін б/н від 05.03.2021 (вх. №01-05/902/21 від 15.03.2021) - задоволити.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 26.02.2021 у справі №10/243/б - скасувати.

3. У задоволенні заяви арбітражного керуючого Поповича Дмитра Миколайовича №3 від 15.02.2021 про видачу наказу та №5 від 16.02.2021 про ухвалення додаткового рішення і видачу наказу - відмовити.

4. Судовий збір в розмірі 2270,00 грн., сплачений Приватним підприємством Суперквін за подання апеляційної скарги, - покласти на арбітражного керуючого Поповича Д.М.

5. Стягнути з арбітражного керуючого Поповича Дмитра Миколайовича (свідоцтво Міністерства юстиції України №1403 від 25.07.2013, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства Суперквін (вул.Незалежності, буд.38, м.Кіцмань Кіцманського району Чернівецької області, 59300, ідентифікаційний код 31895694) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).

5. Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 24.05.2021.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.