Постанова

від 17.05.2021 по справі 915/866/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/866/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" - Сіхарулідзе Д.Г.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2021, прийняте суддею Олейняш Е.М., м. Миколаїв, повний текст складено 15.02.2021,

у справі №915/866/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс"

про стягнення 638 284,20 грн

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс", в якому просило стягнути з відповідача борг у загальному розмірі 638284,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №20 від 12.09.2016.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.07.2020 відкрито провадження у справі №915/866/20.

21.09.2020 до місцевого господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" про визнання укладеного між сторонами договору поставки №20 від 12.09.2016 недійсним.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що договір поставки №20 від 12.09.2016 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" Амбарцумяном А.С. не підписувався, у зв`язку з чим особа, яка уклала даний правочин від імені вказаного товариства, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2020 вказану зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №915/866/20 та об`єднано їх в одне провадження.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2021 у справі №915/866/20 (суддя Олейняш Е.М.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" 327844,16 грн основного боргу, 21301,55 грн 3% річних, 34198,30 грн інфляційних втрат та 5750,16 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні решти первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване відсутністю правових підстав для визнання договору поставки №20 від 12.09.2016 недійсним, оскільки, з огляду на не зазначення в оспорюваному правочині особи підписанта зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" та відсутність згоди сторін на використання факсимільного відтворення підпису, даний договір є неукладеним у зв`язку з відсутністю волевиявлення до вчинення правочину. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позивачем за первісним позовом факту наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" заборгованості за товар, поставлений останньому Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за низкою видаткових накладних, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом основної заборгованості за поставлений товар, інфляційних втрат та 3% річних, при цьому Господарський суд Миколаївської області врахував неправильність проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, а також необґрунтованість заявлення позивачем за первісним позовом вимог про стягнення пені та штрафу за порушення строків оплати товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2021 у справі №915/866/20 в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про неукладеність договору поставки №20 від 12.09.2016, за відсутності правових підстав застосував аналогію договірних правовідносин до разових правочинів, укладених між сторонами щодо придбання в інший період часу зовсім іншого товару. Крім того, апелянт зазначає про те, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні та акти звірки взаєморозрахунків не дозволяють встановити за яким договором вони складені та хто конкретно отримав товар за цими накладними, при цьому у вказаних документах зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" проставлено факсимільний підпис, використання якого сторони не погоджували, та підроблену печатку зазначеного товариства, між тим за наявності аргументованих тверджень про відсутність підписів уповноважених осіб відповідача за первісним позовом останній не вважав доцільним затягувати розгляд даної справи, у зв`язку з чим не порушував питання про призначення судової експертизи печатки, проставленої на спірних видаткових накладних, тим більше, що Господарський суд Миколаївської області мав право призначити відповідну експертизу з власної ініціативи. Водночас скаржник зауважує на тому, що місцевий господарський суд не з`ясував обставини поставки товарів, яку начебто було здійснено у серпні місяці 2017 року (зокрема, обставини перевезення і зберігання товару, використання останнього у господарській діяльності покупця), та не врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" визнало лише факт придбання у позивача за первісним позовом товару в квітні місяці 2017 року на суму 33500,34 грн, а не видаткову накладну №РН-00432 від 13.04.2017. Скаржник також стверджує про те, що відображення Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" податкового кредиту у податковій звітності за 2017 рік, у тому числі за рахунок спірних поставок, є помилкою бухгалтера вказаного товариства, який працював у 2017 році, проте на початку 2020 року звільнився, при цьому керівництво відповідача за первісним позовом до розгляду цієї справи в суді навіть не знало про наявність такого відображення податкового кредиту, що унеможливило проведення останнім відповідної службової перевірки діяльності бухгалтера та застосування до нього дисциплінарного стягнення.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 31.03.2021 (вх.№1304/21/Д5 від 05.04.2021) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, позивач за первісним позовом посилається на те, що наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, податковою звітністю, підтверджується реальність проведених сторонами господарських операцій з поставки товару за спірними видатковими накладними, на яких проставлено печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс", при цьому останнє не довело ані факту використання цієї печатки проти його волі, ані факту її підробки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 19.03.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 06.04.2021 справу №915/866/20 призначено до розгляду на 17.05.2021 о 12:00.

У судовому засіданні 17.05.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи, при цьому 17.05.2021 до суду апеляційної інстанції від апелянта надійшло клопотання б/н від 17.05.2021 (вх.№1304/21/Д7 від 17.05.2021) про відкладення розгляду справи №915/866/20, мотивоване перебуванням повноважного представника останнього на самоізоляції.

Колегією суддів при розгляді вищезазначеного клопотання було враховано наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" самоізоляція - перебування особи, стосовно якої є обґрунтовані підстави щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов`язання особи.

За умовами частини четвертої статті 31 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" обсервації та самоізоляції підлягають особи, які підпадають під критерії, визначені в рішенні про встановлення карантину.

Усі особи, які підлягають самоізоляції, визначені у пункті 3 Порядку проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 з подальшими змінами.

Згідно з пунктом 18 постанови Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 самоізоляція здійснюється з метою запобігання поширенню COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19.

Пунктом 19 постанови Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 передбачено, що з метою протидії поширенню COVID-19 та моніторингу самоізоляції використовується електронний сервіс "Вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - система).

У разі здійснення особою самоізоляції до системи вноситься інформація про: 1) прізвище, ім`я, по батькові особи; 2) стать; 3) дату народження; 4) визначене особою місце самоізоляції (у разі ненадання особою відомостей про місце самоізоляції місцем самоізоляції вважається зареєстроване місце проживання особи); 5) зареєстроване місце проживання особи; 6) засоби зв`язку (номер телефону); 7) місце роботи, заклад освіти із зазначенням їх адрес; 8) наявність можливості забезпечення піклування про особу іншими особами; 9) стан здоров`я (зокрема про перебіг хвороби COVID-19, результати досліджень за методом полімеразної ланцюгової реакції, про госпіталізацію особи); 10) контактних осіб (за наявності); 11) строк самоізоляції (пункт 24 постанови Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020).

Жодного доказу (зокрема, листка непрацездатності, відомостей щодо реєстрації ОСОБА_1 в системі моніторингу самоізоляції за допомогою вищезазначеного електронного сервісу тощо) на підтвердження дотримання представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" режиму самоізоляції до апеляційного господарського суду не подано, що свідчить про недоведеність заявником поважності причин неявки.

З огляду на викладене, враховуючи те, що 18.05.2021 спливає визначений частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, що свідчить про відсутність об`єктивної можливості відкласти розгляд апеляційної скарги, беручи до уваги те, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні 17.05.2021 обов`язковою не визнавалась, а правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" викладена в його апеляційній скарзі, у той час як клопотання б/н від 17.05.2021 (вх.№1304/21/Д7 від 17.05.2021) про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого скаржника, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання, про що у судовому засіданні 17.05.2021 було постановлено протокольну ухвалу.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

12.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" ("Покупець") підписано договір поставки №20 (далі - договір №20 від 12.09.2016), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується протягом дії договору поставляти Покупцеві товари окремими партіями за цінами, в асортименті (по номенклатурі) і кількості, узгодженими сторонами в накладних, які є специфікаціями у розумінні статті 266 Господарського кодексу України та невід`ємною частиною даного договору, а Покупець зобов`язаний приймати товар для цілей його використання у своїй господарської діяльності, в тому числі і для його подальшого продажу, і оплачувати його на встановлених договором умовах.

Згідно з пунктом 1.3 договору №20 від 12.09.2016 загальна сума договору становить (орієнтовно) 1000000 грн протягом кожного календарного року терміну дії договору, в тому числі ПДВ на кожний календарний рік. Остаточно загальна сума даного договору визначається, виходячи із цін на товар, асортиментів і загальної кількості товару, поставленого відповідно до умов договору.

В силу пунктів 2.1-2.3 договору №20 від 12.09.2016 договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і скріплення його печатками. Договір діє до 31 грудня поточного року (року, протягом якого був укладений договір) включно. У випадку відсутності до дати закінчення чергового терміну дії договору офіційного письмового повідомлення від однієї зі сторін до іншої сторони про небажання продовжувати договірні відносини, термін дії даного договору вважається щоразу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно.

Ціна одиниці виміру товару, що вказана Постачальником, є ринковою. Ціни товарів, що поставляються в межах договору, вказуються в рахунках на оплату або видатковій накладній на партію товару та є звичайними цінами (пункт 4.1 договору №20 від 12.09.2016).

З розділу 13 договору №20 від 12.09.2016 "Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін" вбачається, що зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" даний договір підписано директором Стручковим І.І. та скріплено печаткою товариства, у той час як зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта проставлено факсимільний підпис та відтиск печатки вказаного товариства.

На підтвердження факту поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" товару в період з вересня місяця 2016 року по січень місяць 2018 року позивачем за первісним позовом подано низку видаткових накладних на загальну суму 951961,30 грн, а саме: №РН-001626 від 16.09.2016 на суму 38054,82 грн; №РН-001628 від 16.09.2016 на суму 42543,05 грн; №РН-001802 від 17.10.2016 на суму 26155,80 грн; №РН-001848 від 24.10.2016 на суму 41306,23 грн; №РН-002065 від 23.11.2016 на суму 4190 грн; №РН-002084 від 25.11.2016 на суму 6260,05 грн; №РН-002085 від 25.11.2016 на суму 1940,11 грн; №РН-002089 від 25.11.2016 на суму 11997,50 грн; №РН-002112 від 01.12.2016 на суму 4485,67 грн; №РН-002027 від 05.12.2016 на суму 92729,28 грн; №РН-002233 від 09.12.2016 на суму 14363,52 грн; №РН-002239 від 12.12.2016 на суму 4802,40 грн; №РН-002306 від 12.12.2016 на суму 1290 грн; №РН-002263 від 13.12.2016 на суму 15840 грн; №РН-002300 від 15.12.2016 на суму 27659 грн; №РН-002301 від 15.12.2016 на суму 66094,03 грн; №РН-002304 від 15.12.2016 на суму 22010,02 грн; №РН-002312 від 19.12.2016 на суму 5272,20 грн; №РН-002333 від 20.12.2016 на суму 4596,12 грн; №РН-002375 від 26.12.2016 на суму 13948,15 грн; №РН-002396 від 29.12.2016 на суму 17250,13 грн; №РН-0000039 від 04.01.2017 на суму 43693,34 грн; №РН-0000040 від 04.01.2017 на суму 14056,20 грн; №РН-0000015 від 11.01.2017 на суму 23453,28 грн; №РН-0000064 від 17.01.2017 на суму 1180,01 грн; №РН-0000065 від 17.01.2017 на суму 379,20 грн; №РН-00432 від 13.04.2017 на суму 33500,34 грн; №РН-00965 від 03.08.2017 на суму 23478 грн; №РН-00966 від 03.08.2017 на суму 8977,20 грн; №РН-00967 від 03.08.2017 на суму 14934 грн; №РН-00968 від 03.08.2017 на суму 22890 грн; №РН-00969 від 03.08.2017 на суму 6054,54 грн; №РН-00970 від 03.08.2017 на суму 2809,20 грн; №РН-00971 від 03.08.2017 на суму 8500,80 грн; №РН-00972 від 03.08.2017 на суму 7632 грн; №РН-00974 від 03.08.2017 на суму 2930,40 грн; №РН-00975 від 03.08.2017 на суму 6865,20 грн; №РН-00978 від 03.08.2017 на суму 2165,40 грн; №РН-00980 від 03.08.2017 на суму 49113,29 грн; №РН-00976 від 03.08.2017 на суму 15102 грн; №РН-00983 від 03.08.2017 на суму 5036,40 грн; №РН-00984 від 04.08.2017 на суму 15231,61 грн; №РН-00985 від 04.08.2017 на суму 10441,20 грн; №РН-00991 від 04.08.2017 на суму 6386,03 грн; №РН-00992 від 04.08.2017 на суму 6515,35 грн; №РН-01002 від 07.08.2017 на суму 47970 грн; №РН-01012 від 08.08.2017 на суму 30898,20 грн; №РН-01013 від 08.08.2017 на суму 12074,40 грн; №РН-01014 від 08.08.2017 на суму 5070 грн; №РН-0000054 від 17.01.2018 на суму 43131,23 грн та №РН-0000225 від 31.01.2018 на суму 18704,40 грн.

В графі "Відвантажив(ла)" вищенаведених видаткових накладних міститься підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" - Стручкова І.І. та відтиск печатки даного товариства, а в графі "Отримав(ла)" - факсимільний підпис без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта та відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс". В якості підстави поставки (замовлення) у даних видаткових накладних зазначено рахунки-фактури, у той час як посилання на будь-які договори, в тому числі і на договір №20 від 12.09.2016, відсутні.

Відповідно до актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2016, станом на 31.12.2017 та станом на 24.04.2018 вартість поставленого товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" сплачувалась частково, а саме: на суму 624117,14 грн, у зв`язку з чим у останнього перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за поставками товару, здійсненими в період з 13.04.2017 по 08.08.2017, значиться заборгованість у загальній сумі 327844,16 грн.

Зі сторони відповідача за первісним позовом у вказаних актах звірки взаєморозрахунків проставлено факсимільний підпис без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта та відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс".

Факт проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" оплат за поставку товару, а також відомості щодо дат і сум платежів, відображених в актах звірки взаєморозрахунків, сторонами не заперечуються.

За господарськими операціями з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" відповідачу за первісним позовом товару у період з квітня місяця 2017 року по серпень місяць 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних було зареєстровано низку податкових накладних, зокрема, №46 від 03.08.2017, №47 від 03.08.2017, №48 від 03.08.2017, №49 від 03.08.2017, №50 від 03.08.2017, №51 від 03.08.2017, №52 від 03.08.2017, №53 від 03.08.2017, №56 від 03.08.2017, №57 від 03.08.2017, №55 від 03.08.2017, №58 від 03.08.2017, №60 від 03.08.2017, №61 від 03.08.2017, №66 від 04.08.2017, №67 від 04.08.2017, №72 від 04.08.2017, №73 від 04.08.2017, №83 від 07.08.2017, №93 від 08.08.2017, №92 від 08.08.2017 та №91 від 08.08.2017.

Згідно з листом Головного управління ДПС у Миколаївській області №456/5/14-29-18-07-11 від 27.01.2021, наданим на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020, Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень місяць 2017 року, надісланій до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв`язку 19.09.2017 за №9191410643, до складу податкового кредиту включено операції з придбання товарів/послуг з податком на додану вартість за серпень місяць 2017 року по взаємовідносинам з постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" на загальну суму (без ПДВ) - 259229,35 грн (ПДВ - 51845,87 грн), відповідно до наступних податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних: №46 від 03.08.2017; №47 від 03.08.2017; №48 від 03.08.2017; №49 від 03.08.2017; №50 від 03.08.2017; №51 від 03.08.2017; №52 від 03.08.2017; №53 від 03.08.2017; №56 від 03.08.2017; №57 від 03.08.2017; №55 від 03.08.2017; №58 від 03.08.2017; №60 від 03.08.2017; №61 від 03.08.2017; №66 від 04.08.2017; №67 від 04.08.2017; №72 від 04.08.2017; №73 від 04.08.2017; №83 від 07.08.2017; №93 від 08.08.2017; №92 від 08.08.2017 та №91 від 08.08.2017.

У матеріалах справи також наявна довідка Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" №203 від 17.12.2020, відповідно до якої головним бухгалтером на підприємстві з 02.03.2015 (наказ №3-К від 27.02.2015) по 17.04.2020 (наказ №К-15 від 17.04.2020) працювала Чабаненко Т.П. До зазначеної довідки додано копії вказаних наказів.

Предметом спору у даній справі за первісним позовом є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" боргу за поставлений товар у загальному розмірі 638284,20 грн, з яких: 327844,16 грн основної заборгованості, 222153,20 грн пені, 32784,40 грн штрафу, 34198,30 грн інфляційних втрат та 21304,14 грн 3% річних, а за зустрічним позовом - про визнання договору №20 від 12.09.2016 недійсним.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, місцевий господарський суд виходив з відсутності правових підстав для визнання договору №20 від 12.09.2016 недійсним, оскільки, з огляду на не зазначення в оспорюваному правочині особи підписанта зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" та відсутність згоди сторін на використання факсимільного відтворення підпису, даний договір є неукладеним у зв`язку з відсутністю волевиявлення до вчинення правочину. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позивачем за первісним позовом факту наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" заборгованості за товар, поставлений останньому Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за низкою видаткових накладних, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом основної заборгованості за поставлений товар, інфляційних втрат та 3% річних, при цьому Господарський суд Миколаївської області врахував неправильність проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, а також необґрунтованість заявлення позивачем за первісним позовом вимог про стягнення пені та штрафу за порушення строків оплати товару.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення первісного позову, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2021 у справі №915/866/20 в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).

Якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. При цьому, як у частині першій статті 215 Цивільного кодексу України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчиненого ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За приписами частини другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри і волевиявлення учасників правочину та забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено в постанові від 21.12.2020 у справі №916/401/17.

Як зазначалося вище, зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" договір №20 від 12.09.2016 підписано директором Стручковим І.І. та скріплено печаткою товариства, у той час як зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта проставлено факсимільний підпис та відтиск печатки вказаного товариства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 Цивільного кодексу України).

"Факсиміле" позначають печатку (кліше), за допомогою якої відтворюють підпис особи.

Для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документа. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису, і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.04.2020 у справі №902/452/19 та від 19.04.2018 у справі №910/4050/17.

Дослідивши зміст договору №20 від 12.09.2016, колегія суддів зауважує на тому, що останній не містить жодних положень щодо погодження сторонами використання при оформленні цього договору факсимільного відтворення підпису.

Крім того, у матеріалах справи відсутні та сторонами до суду першої інстанції не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу (зокрема, матеріалів листування, додаткових угод тощо) на підтвердження погодження останніми можливості використання факсимільного підпису під час укладення вищенаведеного договору поставки.

За таких обставин, з огляду на не зазначення у договорі №20 від 12.09.2016 особи-підписанта цього договору зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс", а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження згоди сторін на використання факсимільного відтворення підпису під час укладення даного правочину, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищенаведений договір поставки є неукладеним.

Вищенаведений висновок стосовного того, що наявність підпису свідчить про волевиявлення сторін договору і саме волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, а підписання договору невстановленою особою не підтверджує його укладення, повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регламентовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За умовами частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції , за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За твердженням позивача, останній у період з вересня місяця 2016 року по січень місяць 2018 року поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" товар загальною вартістю 951961,30 грн, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" надано низку первинних документів - видаткових накладних, а саме: №РН-001626 від 16.09.2016 на суму 38054,82 грн; №РН-001628 від 16.09.2016 на суму 42543,05 грн; №РН-001802 від 17.10.2016 на суму 26155,80 грн; №РН-001848 від 24.10.2016 на суму 41306,23 грн; №РН-002065 від 23.11.2016 на суму 4190 грн; №РН-002084 від 25.11.2016 на суму 6260,05 грн; №РН-002085 від 25.11.2016 на суму 1940,11 грн; №РН-002089 від 25.11.2016 на суму 11997,50 грн; №РН-002112 від 01.12.2016 на суму 4485,67 грн; №РН-002027 від 05.12.2016 на суму 92729,28 грн; №РН-002233 від 09.12.2016 на суму 14363,52 грн; №РН-002239 від 12.12.2016 на суму 4802,40 грн; №РН-002306 від 12.12.2016 на суму 1290 грн; №РН-002263 від 13.12.2016 на суму 15840 грн; №РН-002300 від 15.12.2016 на суму 27659 грн; №РН-002301 від 15.12.2016 на суму 66094,03 грн; №РН-002304 від 15.12.2016 на суму 22010,02 грн; №РН-002312 від 19.12.2016 на суму 5272,20 грн; №РН-002333 від 20.12.2016 на суму 4596,12 грн; №РН-002375 від 26.12.2016 на суму 13948,15 грн; №РН-002396 від 29.12.2016 на суму 17250,13 грн; №РН-0000039 від 04.01.2017 на суму 43693,34 грн; №РН-0000040 від 04.01.2017 на суму 14056,20 грн; №РН-0000015 від 11.01.2017 на суму 23453,28 грн; №РН-0000064 від 17.01.2017 на суму 1180,01 грн; №РН-0000065 від 17.01.2017 на суму 379,20 грн; №РН-00432 від 13.04.2017 на суму 33500,34 грн; №РН-00965 від 03.08.2017 на суму 23478 грн; №РН-00966 від 03.08.2017 на суму 8977,20 грн; №РН-00967 від 03.08.2017 на суму 14934 грн; №РН-00968 від 03.08.2017 на суму 22890 грн; №РН-00969 від 03.08.2017 на суму 6054,54 грн; №РН-00970 від 03.08.2017 на суму 2809,20 грн; №РН-00971 від 03.08.2017 на суму 8500,80 грн; №РН-00972 від 03.08.2017 на суму 7632 грн; №РН-00974 від 03.08.2017 на суму 2930,40 грн; №РН-00975 від 03.08.2017 на суму 6865,20 грн; №РН-00978 від 03.08.2017 на суму 2165,40 грн; №РН-00980 від 03.08.2017 на суму 49113,29 грн; №РН-00976 від 03.08.2017 на суму 15102 грн; №РН-00983 від 03.08.2017 на суму 5036,40 грн; №РН-00984 від 04.08.2017 на суму 15231,61 грн; №РН-00985 від 04.08.2017 на суму 10441,20 грн; №РН-00991 від 04.08.2017 на суму 6386,03 грн; №РН-00992 від 04.08.2017 на суму 6515,35 грн; №РН-01002 від 07.08.2017 на суму 47970 грн; №РН-01012 від 08.08.2017 на суму 30898,20 грн; №РН-01013 від 08.08.2017 на суму 12074,40 грн; №РН-01014 від 08.08.2017 на суму 5070 грн; №РН-0000054 від 17.01.2018 на суму 43131,23 грн та №РН-0000225 від 31.01.2018 на суму 18704,40 грн.

Колегія суддів вбачає, шо у графі "Відвантажив(ла)" вищенаведених видаткових накладних міститься підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" - Стручкова І.І. та відтиск печатки даного товариства, а в графі "Отримав(ла)" - факсимільний підпис без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта та відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс".

За умовами частини першої статті 58 1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення видаткових накладних) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними .

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, господарський суд повинен дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто, чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.08.2020 у справі №927/833/18.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем за первісним позовом жодного доказу на підтвердження того, що його печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Посилання скаржника на те, що проставлена на видаткових накладних печатка є підробленою, апеляційним господарським судом оцінюються критично, адже вказані твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" ґрунтуються виключно на припущеннях самого апелянта, які не підтверджуються будь-якими належними та допустимим доказами (зокрема, висновком експерта, складеним останнім за результатами проведення відповідної судової експертизи).

Доводи апелянта про те, що останній не вважав доцільним затягувати розгляд даної справи, у зв`язку з чим не порушував питання про призначення судової експертизи печатки, проставленої на спірних видаткових накладних, тим більше, що Господарський суд Миколаївської області мав право призначити відповідну експертизу з власної ініціативи, колегією суддів до уваги не приймаються, адже в силу вищенаведених норм процесуального закону збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, у зв`язку з чим кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому за умовами частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, беручи до уваги те, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, та з огляду на той факт, що відповідач за первісним позовом не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" використовувалась проти його волі.

Саме таку правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту поставки спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити цей факт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За господарськими операціями з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" відповідачу за первісним позовом товару у період з квітня місяця 2017 року по серпень місяць 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних було зареєстровано низку податкових накладних, зокрема, №46 від 03.08.2017, №47 від 03.08.2017, №48 від 03.08.2017, №49 від 03.08.2017, №50 від 03.08.2017, №51 від 03.08.2017, №52 від 03.08.2017, №53 від 03.08.2017, №56 від 03.08.2017, №57 від 03.08.2017, №55 від 03.08.2017, №58 від 03.08.2017, №60 від 03.08.2017, №61 від 03.08.2017, №66 від 04.08.2017, №67 від 04.08.2017, №72 від 04.08.2017, №73 від 04.08.2017, №83 від 07.08.2017, №93 від 08.08.2017, №92 від 08.08.2017 та №91 від 08.08.2017.

Водночас колегією суддів враховується, що згідно з листом Головного управління ДПС у Миколаївській області №456/5/14-29-18-07-11 від 27.01.2021, наданим на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020, Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень місяць 2017 року, надісланій до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв`язку 19.09.2017 за №9191410643, до складу податкового кредиту включено операції з придбання товарів/послуг з податком на додану вартість за серпень місяць 2017 року по взаємовідносинам з постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" на загальну суму (без ПДВ) - 259229,35 грн (ПДВ - 51845,87 грн), відповідно до наступних податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних: №46 від 03.08.2017; №47 від 03.08.2017; №48 від 03.08.2017; №49 від 03.08.2017; №50 від 03.08.2017; №51 від 03.08.2017; №52 від 03.08.2017; №53 від 03.08.2017; №56 від 03.08.2017; №57 від 03.08.2017; №55 від 03.08.2017; №58 від 03.08.2017; №60 від 03.08.2017; №61 від 03.08.2017; №66 від 04.08.2017; №67 від 04.08.2017; №72 від 04.08.2017; №73 від 04.08.2017; №83 від 07.08.2017; №93 від 08.08.2017; №92 від 08.08.2017 та №91 від 08.08.2017.

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, беручи до уваги дії сторін, спрямовані на дотримання вимог податкового законодавства, а також враховуючи недоведеність апелянтом обставин того, що проставлена на видаткових накладних печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" використовувалась проти його волі або є підробленою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" факту поставки відповідачу за первісним позовом у період з вересня місяця 2016 року по січень місяць 2018 року товару на загальну суму 951961,30 грн.

Твердження скаржника про звільнення у 2020 році бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс", який працював на підприємстві у 2017 році, тобто станом на час здійснення спірних поставок, жодним чином не спростовують факт проведення цих поставок, адже, не зважаючи на доводи апелянта про те, що відображення податкового кредиту у податковій звітності за 2017 рік, у тому числі за рахунок спірних поставок, є помилковим, жодного доказу на підтвердження повернення вказаного податкового кредиту до суду першої інстанції відповідачем за первісним позовом не подано.

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції враховується, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, слід виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу (пункт 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

Отже, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, строк виконання відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов`язань за отриманий товар є таким, що настав, оскільки останній повинен був оплатити вартість товару негайно після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як зазначалося вище, відповідно до актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2016, станом на 31.12.2017 та станом на 24.04.2018 вартість поставленого товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" сплачувалась частково, а саме: на суму 624117,14 грн, у зв`язку з чим у останнього перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за поставками товару, здійсненими в період з 13.04.2017 по 08.08.2017, значиться заборгованість у загальній сумі 327844,16 грн.

При цьому зі сторони відповідача за первісним позовом у вказаних актах звірки взаєморозрахунків проставлено факсимільний підпис без зазначення прізвища, ім`я та по-батькові особи-підписанта та відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс".

За умовами частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Південно-західним апеляційний господарським судом враховується, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" під час розгляду даної справи судом першої інстанції не наводилось жодних заперечень стосовно факту проведення останнім оплат за поставку товару, а також стосовно відомостей щодо дат і сум платежів, відображених в актах звірки взаєморозрахунків, що підтверджується відсутністю відповідних тверджень у поданих відповідачем за первісним позовом процесуальних документах (зокрема, відзиві на позовну заяву), а також неподанням скаржником до місцевого господарського суду контр-розрахунків.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права, а також відсутність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем за первісним позовом оплати вартості товару, поставленого йому Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за наявними у матеріалах справи видатковими накладними, що зумовлює наявність у останнього заборгованості за поставками товару, здійсненими в період з 13.04.2017 по 08.08.2017, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з що Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" 327844,16 грн основної заборгованості.

Колегія суддів також вбачає, що під час розгляду даної справи Господарським судом Миколаївської області відповідачем за первісним позовом було подано заяву б/н від 17.09.2020 (вх.№11754/21 від 21.09.2020) про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" про стягнення заборгованості за продаж 13.04.2017 запчастин на суму 33500,34 грн.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини першої статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

В силу статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Отже, з огляду на те, що згідно з приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" повинно було сплатити 33500,34 грн вартості товару, поставленого позивачем за первісним позовом 13.04.2017, негайно після його отримання, трирічний строк позовної давності до відповідної позовної вимоги про стягнення зазначеної суми становить період часу з 14.04.2017 до 14.04.2020, у той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" звернулося з позовом у даній справі у червні місяці 2020 року.

Водночас апеляційним господарським судом враховується, що 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 були внесені зміни до вищезазначеної постанови від 11.03.2020 №211 та продовжено карантин до 24.04.2020, а постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 - до 11.05.2020.

04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20.05.2020 №392 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500) дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була продовжена до 31.07.2020, постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 - до 31.08.2020, постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №760 - до 31.10.2020, постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 №956 - до 31.12.2020, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 - до 28.02.2021, постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №104 - до 30.04.2021, а постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 №405 - до 30.06.2021.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), як на час ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, так і на час апеляційного перегляду вказаного рішення, правові підстави для застосування до позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" про стягнення заборгованості за продаж 13.04.2017 запчастин на суму 33500,34 грн наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також зазначає, що невиконання вищезазначеного зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а відповідача визнано таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Ретельно вивчивши проведений позивачем за первісним позовом розрахунок інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зауважує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" останній було виконано арифметично неправильно, що зумовило необхідність здійснення судом першої інстанції власного розрахунку, відповідно до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" підлягають стягненню інфляційні втрати у загальній сумі 36365,87 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат є обґрунтованим, при цьому останній, встановивши, що визначена ним сума інфляційних втрат перевищує розмір інфляційних втрат, заявлених позивачем за первісним позовом до стягнення, правомірно при ухваленні оскаржуваного рішення не вийшов за межі позовних вимог.

Дослідивши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок 3% річних, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправильність останнього, що зумовлено допущеними Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" арифметичними помилками.

Разом з тим колегія суддів погоджується з розрахунком, проведеним місцевим господарським судом, у зв`язку з чим останнім обґрунтовано стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" на користь за первісним позовом 3% річних у загальній сумі 21301,55 грн.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Отже, беручи до уваги те, що договір №20 від 12.09.2016 є неукладеним, у зв`язку з чим наведені в ньому умови (зокрема, положення щодо штрафних санкцій) не регулюють правовідносини сторін щодо поставок Товариству з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" товару, проведених Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК ОРИГІНАЛ" за наявними у матеріалах справи видатковими накладними, а також враховуючи те, що чинним законодавством України не визначено розмір штрафних санкцій, які нараховуються за порушення строків оплати товару, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні первісного позову в частині вимог про стягнення 222153,20 грн пені та 32784,40 грн штрафу.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 02.02.2021 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2021 у справі №915/866/20 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікспецтранс".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук