Постанова

від 24.05.2021 по справі 754/807/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/807/19 Головуючий 1 інстанція- Саламон О.Б.

Провадження № 22-ц/824/1978/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 травня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Плато Плюс на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Плато Плюс до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Права Справа , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ТОВ Плато Плюс звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало тим, що товариство є потерпілим в рамках кримінальних проваджень № 42015100010000016 від 06 лютого 2015 року та № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року, підозрюваним та обвинуваченим в яких є відповідач ОСОБА_1 . В рамках кримінального провадження № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року позивачем було подано цивільний позов на суму 349068,77 грн. В рамках кримінального провадження № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року позивачу завдано шкоди у сумі 48074389,74 грн., на яку також подано цивільний позов.

Зазначав, що 05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч.5 ст.191, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України у кримінальному провадженні № 12017110030001017, після чого 22 січня 2018 року позивачем у рамках кримінального провадження подано цивільний позов на загальну суму 349068,77 грн., а 12 листопада 2018 року дане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 передане до Білоцерківського районного суду Київської області (справа № 357/13455/18). Кримінальне провадження № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року, де ОСОБА_1 має статус підозрюваного за ч.5 ст.191, ч.1 ст.365 КК України, на даний час розслідується Білоцерківським ВП ГУНП в Київській області.

Вказував, що під час перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 27 листопада 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 і ТОВ Права Справа укладено нотаріально посвідчений договір дарування 1/2 частини комплексу споруд (літ. А,Б) загальною площею 1564,80 кв.м., що розташовані на АДРЕСА_1 . Вважає, що з боку ОСОБА_1 цей договір укладено з метою

- 2 -

приховання належного йому об`єкта нерухомого майна та уникнення стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди потерпілому, оскільки відповідач обізнаний про наявність щодо нього кримінальних проваджень, а отже він міг передбачати негативні наслідки для себе у випадку притягнення його до кримінальної відповідальності та можливості виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому нерухоме майно. Зазначає, що укладення договору дарування це не перша спроба відчуження майна відповідачем. Так у провадженні суду знаходяться ще дві справи № 757/12245/18-ц щодо дарування ОСОБА_1 квартири на ім`я своєї доньки та № 754/9834/18 щодо дарування п`яти земельних длянок на ім`я своєї доньки. Посилаючись на фіктивність оскаржуваного правочину як укладеного без мети настання реальних наслідків для уникнення від майнової відповідальності, на підставі ст.ст.203, 215, 234 ЦК України просив суд визнати недійсним договір дарування комплексу споруд (літ. А,Б) загальною площею 1 564, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між відповідачами 27 листопада 2018 року та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченко В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №415.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивач ТОВ Плато Плюс подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів та доводів, їх оцінки, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що судом помилково зроблено висновок про відсутність доказів щодо існування кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 , оскільки станом на день ухвалення Деснянським районним судом м.Києва оскаржуваного рішення, Печерським районним судом м.Києва по справі № 757/12245/18 було винесено рішення, залишене без змін Київським апеляційним судом, яким задоволено позов ОСОБА_2 - учасника ТОВ Плато Плюс та визнано укладені ОСОБА_1 договори дарування майна після повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень недійсними. В цих справах суди також встановили наявність кримінальних проваджень № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року та № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року. Деснянським районним судом м.Києва не було належним чином досліджено та перевірено докази, наявні в матеріалах справи, не надано їм належної правової оцінки, суд в межах своїх повноважень не скористався своїми правами, передбаченими ЦПК України, що стало причиною для ухвалення неправомірного рішення. Окрім того, судом першої інстанції не наведено мотивів відхилення усіх доводів позивача, не взято до уваги та не досліджено факт фіктивності правочину.

Відповідач ТОВ Права Справа подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ТОВ Плато Плюс є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ТОВ Плато Плюс адвокат Щелков П.С. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва як незаконне.

Представник відповідача ТОВ Права Справа адвокат Боримська І.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на

- 3 -

законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, причин неявки не повідомив, направлена на його адресу повістка не вручена за відсутністю адресата (терміном зберігання). Електронна адреса відповідача, за якою його було б можливо повідомити про розгляд справи, в матеріалах справи відсутня. Неодноразові спроби суду повідомити відповідача про розгляд справи за вказаним ним номером телефону НОМЕР_1 не дали результату, абонент за вказаним номером телефону знаходиться поза межами досяжності, про що помічником судді складено довідки.

Згідно наявних у справі відомостей, в тому числі повідомлення Білоцерківського відділу поліції, ОСОБА_1 за місцем проживання відсутній (зник 26 березня 2019 року), обліковується як особа, яка переховується від органів досудового розслідування оголошена в розшук та міжнародний розшук (т.2 а.с.86), а тому відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України виклик відповідача до суду здійснено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Третя особа приватний нотаріус КМНО Іванченко В.Ю. належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення згідно ч.6 ст.128 ЦПК України судової повістки на його офіційну електронну адресу, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає .

Судом першої інстанції встановлено, що 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ТОВ Права Справа укладено нотаріально посвідчений договір дарування частини комплексу споруд, за яким ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ТОВ Права Справа в дар 1/2 частку комплексу споруд, розташованих на АДРЕСА_1 , що складаються з нежилої будівлі літера А , загальною площею 710, 9 кв.м., та нежитлової будівлі літера Б загальною площею 853, 9 кв.м., загальна площа комплексу споруд 1564,8 кв.м. Відчужувана 1/2 частка комплексу споруд належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу комплексу споруд, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Омельчук О.І. 12 червня 2006 року за реєстровим № 4063.

Дар оцінено сторонами в сумі 3500000 грн.

На підтвердження дійсності вказаного правочину ТОВ Права Справа надав суду наступні документи: на підтвердження прийняття дарунку - копію акту приймання-передачі нерухомого майна від 27 листопада 2018 року; на підтвердження дійсності наміру ТОВ Права Справа отримати у власність дарунок та на підтвердження сплати податку у

- 4 -

відповідності до положень закону - копію податкової накладної ТОВ Права Справа від 09 січня 2019 року, копію квитанції про прийняття податкової декларації, довідку про первісну вартість отриманого в дар нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що надані позивачем документи (докази) не можуть бути покладені в основу судового рішення з огляду на те, що не дають підстав суду встановити обставини, на які посилається позивач, а саме - наявність у відповідача ОСОБА_1 зобов`язань по відшкодуванню шкоди позивачу, наявність кримінальних проваджень, потерпілим в яких визнано ТОВ Плато Плюс , передання обвинувального акту відносно ОСОБА_1 до суду.

Також, суд виходив з того, що стороною відповідача надано до суду докази, які не спростовані позивачем, щодо виконання укладеного договору дарування та передання майна, що є його предметом обдарованому.

Судом при вирішенні спору застосовано правові висновки у постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, поскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права.

Прийшовши до висновку про неможливість встановлення обставин, на які посилається позивач, а саме - наявність кримінальних проваджень у відношенні ОСОБА_1 , потерпілим в яких визнано ТОВ Плато Плюс , та наявність зобов`язань відповідача по відшкодуванню шкоди позивачу, суд не взяв до уваги та не дав оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження його доводів.

Зокрема, в матеріалах справи містяться:

- копія позовноїзаяви цивільного позивача (потерпілої особи) ТОВ Плато Плюс до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у розмірі 249068,77 грн., подана 22 січня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року (т.1 а.с.26-32);

- уточнена копія позовної заяви цивільного позивача (потерпілої особи) ТОВ Плато Плюс до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у розмірі 44258418,54 грн., подана 03 січня 2019 року у кримінальному провадженні № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року (т.1 а.с.33-39).

Обидві позовні заяви адресовані слідчому Білоцерківського відділу поліції ГУНП в Київській області і в них міститься вичерпна інформація як щодо кримінальних проваджень у яких вони подані, так і щодо змісту вручених відповідачу ОСОБА_1 підозр у скоєнні правопорушення.

Також, в матеріалах справи міститься ухвала слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2019 року у справі № 357/5590/18 про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави (т.2 а.с.1-2).

Наявний і висновок експерта за результатами судово-економічної експертизи № 637/17-23 від 19 липня 2017 року, виконаний у кримінальному провадженні № 12017110030001017 щодо ОСОБА_1 , на підставі постанови слідчого Білоцерківського відділу поліції ГУПН в Київській області від 22 червня 2017 року (т.2 а.с.3-14).

Наведені докази переконливо доводять як наявність кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 , так і наявність матеріальних претензій позивача у кримінальних провадженнях як цивільного позивача (потерпілої особи) до ОСОБА_1 як особи, якій вручна підозра.

Окрім того, виснуючи про неможливість встановлення наявності кримінальних

- 5 -

проваджень у відношенні відповідача та майнових вимог до нього, суд не звернув уваги на подані відповідачем ОСОБА_1 до суду письмові заяви від 22 січня 2019 року та від 31 січня 2019 року (т.1 а.с.66-68, 107-109), в яких відповідач підтверджує факт наявності у відношенні нього кримінальних проваджень та майнових претензій до нього у цих кримінальних провадженнях на суму 44258418,54 грн. При цьому відповідач посилається на незаконність порушення щодо нього кримінальних проваджень і висунутих до нього потерпілими майнових претензій.

Також, в матеріалах справи міститься наданий відповідачем до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, де ОСОБА_1 виклав заперечення проти позову, в тому числі вказав, що обізнаний про наявність у відношенні нього кримінальних проваджень і майнових вимог до нього та їх суми.

Отже, відповідач у поданих ним заявах та відзиві фактично визнав обставини щодо наявності у відношенні нього кримінальних проваджень і майнових претензій, які суд вважав недоведеними.

Також, в матерілах справи міститься повідомлення Білоцерківського відділу поліції у кримінальному провадженні № 42015100010000016 про те, що ОСОБА_1 за місцем проживання відсутній (зник 26 березня 2019 року), обліковується як особа, яка переховується від органів досудового розслідування оголошена в розшук та міжнародний розшук (т.2 а.с.86).

Вказаним вище доказам, поданим позивачем, суд не дав належної оцінки, прийшовши до помилкових висновків про недоведеність вимог.

Окрім того, встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 21 листопада 2019 року у справі № 754/9834/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, визнано недійсними п`ять договорів дарування земельних ділянок, укладних між ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_3 як вчинених з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

У вказаному рішенні судом встановлені обставини про наявність у відношенні ОСОБА_1 кримінального провадження № 12017110080001017, в якому старшим слідчим СВ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України.

Згідно приписів ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Про наявність даної цивільної справи № 754/9834/18 щодо дарування ОСОБА_1 п`яти земельних длянок на ім`я своєї доньки, як і ще однієї справи № 757/12245/18-ц щодо дарування відповідачем квартири на ім`я доньки, позивач повідомляв суд у позові, а відтак суд мав можливість перевірити набрання рішеннями у цих справах законої сили та встановлені рішеннями обставини.

Суд наведеного не врахував і прийшов до помилкового висновку про недоведеність обставин щодо наявності кримінальних проваджень у відношенні ОСОБА_1 .

Посилання в суді апеляційної інстанції представника ТОВ Права Справа адвоката Боримської І.О. на те, що суд не має обов`язку самостійно збирати докази, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. В даному випадку не йдеться про збирання судом доказів, як помилково вважає представник відповідача, а йдеться про обов`язок суду дотримання положень ч.4 ст.82 ЦПК України щодо обов`язковості врахування обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі, у відношенні осіб, які беруть участь у справі.

При цьому відхиляючи такі доводи представника ТОВ Права Справа , колегія суддів

- 6 -

враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі усправі, в якій такі обставини були встановлені.

Проте, всупереч приписам вказаної норми відповідач ТОВ Права Справа , який не брав участі у розгляді справи № 754/9834/18, не спростував наведених обставин і не надав суду доказів щодо відсутності у відношенні ОСОБА_1 кримінальних проваджнь № 12017110030001017 та № 42015100010000016, як і відсутності у цих провадженням цивільних позовів позивача до ОСОБА_1 , або фальшування позивачем цих доказів.

Окрім того, вирішуючи спір, суд допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Зосередившись виключно на наявності чи відсутності ознак фіктивності оспорюваного правочину, та прийшовши до вірних висновків про відсутність ознак фіктивності оспорюваного договору дарування, суд в достатній мірі не врахував підстави позову, не врахував правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах та невірно застосував норми матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору дарування як, укладеного з метою приховання належного відповідачу ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна та уникнення стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди позивачу ТОВ Плато Плюс , який є потерпілим у кримінальній справі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Судуу постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст.20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом ); при неплатоспроможності банків (ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; у виконавчому провадженні (ч.4 ст.9 Закону України Про виконавче провадження ). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст..3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

Отже, закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення

- 7 -

звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Суд першої інстанції при вирішенні спору наведеного не врахував. Як і не врахував те, що зазначення позивачем певної правової норми, а саме ст.234 ЦК України, наведеної в обгрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки під підставами позову згідно ст.175 ЦПК України слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, у даній справі - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини, і застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосування судом першої інстанції при ухваленні рішення правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, не є релевантним, оскільки не відображає його сутність, зокрема, окрім аналізу змісту ознак фіктивного правочину, дана постанова містить висновок щодо можливостівизнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, що залишено поза увагою суду.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов ТОВ Плато Плюс про визнання правочину недійсним підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.15, ч.ч.1-2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому

- 8 -

Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК України).

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення ст.234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду справи не доведено наявність підстав, передбачених ст.234 ЦК України для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.

В той же час саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. Зокрема у п.7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15

- 9 -

Велика Палата зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок Верховного Суду у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні свої прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити парва інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безоплатного договору після пред`явлення до нього цивільного позову у кримінальному провадженні потерпілоим про відшкодування шкоди,діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (потерпілого), оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

Такі правові висновки містяться у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, а також ряді інших постанов Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції

- 10 -

фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло ; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 757/33392/16, де Верховний Суд вказав, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції фраудаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Судом встановлено, що Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області порушено і розслідується кримінальне провадження№ 42015100010000016 від 06 лютого 2015 року, в якому відповідачу ОСОБА_1 пред`явлено підозру за ч.2 ст.367 КК України щодо перерахування з рахунку ТОВ Плато Плюс на рахунок ТОВ Бриджстоун Україна грошових коштів у розмірі 4515000 грн. У вказаній справі цивільним позивачем (потерпілою особою) ТОВ Плато Плюс заявлено позов на суму 4515000 грн.

Також, Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області розслідувано кримінальне провадження№ 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року, в якому 09 листопада 2018 року у відношенні ОСОБА_1 складено обвинувальний акт за ч.5 ст.191, ч.3 ст.191, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України. У вказаній справі потерпілою особою в тому числі є позивач ТОВ Плато Плюс , яким заявлено позов на суму 349068,77 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд враховує, що:

- відповідач ОСОБА_1 відчужив майно після складання 09 листопада 2018 року у відношенні нього обвинувального акту за ч.5 ст.191, ч.3 ст.191, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2

- 11 -

ст.28, ч.2 ст.366 КК України та пред`явлення до нього ТОВ Плато Плюс цивільного позову про відшкодування збитків;

- майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

- майно відчужене на користь юридичної особи;

- після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;

- вчинення відповідачем ОСОБА_1 послідовних дій, спрямованих на відчуження іншого належного йому майна, зокрема п`яти земельних ділянок та квартири, правомірність вчинення яких була та є предметом судового розгляду (цивільні справи: № 754/9834/18 та № 757/12245/18-ц).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Відповідно, договір дарування, вчинений відповідачем після пред`явлення до нього позивачем цивільного позову про відшкодування збитків у кримінальному провадженні, внаслідок якого відповідач перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правові висновки Верховного Суду у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17).

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Колегією суддів враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна у відношенні відповідача порушено два кримінальних провадження, за одним з яких складено обвинувальний акт і передано до суду, та у яких позивачем заявлено цивільні позови, а отже у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування шкоди.

Встановлено, що на момент вчинення оспорюваного правочину відповідач ОСОБА_1 був обізнаний як про наявність кримінальних проваджень, так і про наявність вимог до нього з боку позивача ТОВ Плато Плюс про відшкодування шкоди, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог. Отже, оспорюваний правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_1 , під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування комплексу споруд (літ. А,Б), укладеного 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ТОВ Права Справа .

Аналогічні висновки щодо обгрунтованості визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.

- 12 -

Так у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дарування квартири недійсним та ухвалюючи нове про задоволення вимог, зазначив, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову ПАТ Піреус Банк про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дарування будинку недійсним та ухвалюючи нове про задоволення вимог, зазначив, щооспорюваний правочин був укладений з метою уникнення відповідача звернення стягнення на належне йому майно, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності відповідача під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду, що у свою чергу є підставою для визнання договору дарування недійсним як фраудаторного на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

У постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови судуапеляційної інстанції про визнання недійсним договору дарування частки квартири, зазначив, що апеляційний суд вірно встановив, що оспорюваний договорів дарування укладений між відповідачами з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів, а тому підлягає визнанню недійсним. Разом з тим апеляційний суд помилково вказав, що цей договір є фіктивним, оскільки обдарована зареєструвала за собою право власності на 1/3 частку квартири та відчужила це майно за договором купівлі-продажу. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору дарування слід змінити в мотивувальній частині, а саме, що договір визнаний недійсним як вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).

У постанові від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови судуапеляційної інстанції про визнання недійсними договорів дарування будинку і присадибної ділянки, вказав, що апеляційний суд, встановивши, що боржник відчужив майно на підставі договорів дарування на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із поверненням позики, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договори дарування, які порушують права кредитора та які направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договорів недійсними. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що ці договори є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору дарування слід змінити в мотивувальній частині, встановивши, що договір дарування визнається недійсним як вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосування норми

- 13 -

права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Доводи відзиву ТОВ Права Справа щодо обгрунтованості висновків суду про недоведеність існування кримінальних проваджень та майнових претензій позивача до ТОВ Плато Плюс колегія суддів відхиляє як безпідставні з викладених вище підстав.

Доводи відзиву ТОВ Права Справа про правомірність нездійснення судом аналізу вказаних позивачем справ № 757/12245/18-ц щодо дарування ОСОБА_1 квартири на ім`я своєї доньки та № 754/9834/18 та дарування п`яти земельних длянок на ім`я своєї доньки, необгрунтовані, оскільки як вище вказувалося у відношенні ОСОБА_1 у справі № 754/9834/18 встановлені обставини, щодо наявності кримінальних проваджень, які суд мав врахувати, згідно ч.4 ст.82 ЦПК України.

Доводи відзиву про те, що ТОВ Праав Справ не є учасником цих справ необгрунтовані, оскільки дані обставини встановлені у відношенні ОСОБА_4 , а тому згідно ч.5 ст.82 ЦПК України товариство могло їх спростувати, проте не зробило цього.

Доводи відзиву ТОВ Права Справа про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину, який виконано сторонами в повному обсязі не мають правоовго значення, оскільки як вище вказувалося, правочин визнається судом недійсний як направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

Доводи відзиву ТОВ Права Справа про неможливість застосування в даній справі судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц з огляду на те, що правовідносини у справі не є подібними (в дані справі обдаровиним є юридична особа, а у справі № № 369/11268/16-ц - близький родич дарувальника), колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц про можливість визнання недійсним правочину направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) не пов`язаний із конкретнии обставиниами справи, а носить фундаментальний (узагальнюючий) характер і підлягає застосуванню при розгляді інших справ.

Доводи відзиву ТОВ Права Справа про те, що незважаючи на наявність кримінальних проваджень вину ОСОБА_1 не доведено, бо відсутній вирок суду про визнання його винним, що є обов`язковим згідно ст.62 Конституції України, не мають правового значення, оскільки правочин визнається недійсним не у зв`язку із доведеністю чи недоведеністю вини, а у зв`язку із забороною учаснику спірних правовідносин зловживати правом та необхідністю дтримання принципів добросовісності у відносинах.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17ц відчуження відповідачем майна після пред`явлення до нього позову банком про стягнення заборгованості, свідчить про недобросовісність його дій та зловживання правами стосовно кредитора.

Решта доводів відзиву не спростовують висновків апеляційного суду про задоволення позову, викладених у цій постанові.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційних скаргах і відзивах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра,

- 14 -

до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах Серявін та інші проти України , Трофимчук проти України , Проніна проти України ). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на відповідачів витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Плато Плюс задоволити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.

Визнати недійсним договір дарування комплексу споруд (літ. А, Б) загальною площею 1564,8 кв.м., розташований на АДРЕСА_1 , укладений 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Права Справа , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуІванченком В.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 415.

Сягнути із ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Права Справа на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Плато Плюс 2401 гривню 25 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: