Постанова

від 19.05.2021 по справі 715/2081/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 715/2081/18

провадження № 61-3144св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство Українська залізниця ,

представники позивача -Левчук Іван Михайлович, Загалюк Володимир Ярославович,

відповідачі: Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Українська залізниця на постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., від 27 січня 2021 року .

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2018 року публічне акціонерне товариство Українська

залізниця (далі - АТ Укрзалізниця ) звернулось до суду з позовом до Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що під час проведення інвентаризації земель, які перебувають у постійному користуванні державного територіального галузевого об`єднання Львівська залізниця (далі - ДТГО Львівська залізниця ) позивачем виявлено, що в адміністративних межах Глибоцької селищної ради об`єднаної територіальної громади Чернівецької області земельна ділянка, площею 0,079 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0125, накладається на смугу відведення залізниці. Позивач звертав увагу на те, що спірну земельну ділянку несільськогосподарського призначення на підставі рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 липня

2015 року № 424/50/15 відчужено ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 14 серпня 2015 року. АТ Укрзалізниця вважало, що оскаржуване рішення прийняте селищною радою з перевищенням повноважень, порушенням норм земельного законодавства, при цьому порушує його права на користування спірною земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 липня 2015 року № 424/50/15 про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,079 га; визнати недійсним договір-купівлі продажу вказаної вище земельної ділянки від 14 серпня 2015 року, укладений між Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_1 , а також скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7321055100:01:004:0125, скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 7321055100:01:004:0125 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області, у складі судді Маковійчук Ю. В., від 06 жовтня 2020 року позов АТ Українська залізниця задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 липня 2015 року

№ 424/50/15 про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,079 га.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 14 серпня 2015 року, укладений між Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_1 ,

і скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку

за кадастровим номером 7321055100:01:004:0125 у державному реєстрі речових прав.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту і не може передаватися у приватну власність, а тому Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області не мала повноважень розпоряджатися землями цієї категорії. При цьому, наявність чи відсутність у регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті - належності до земель залізничного транспорту. Судом першої інстанції відхилено клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки встановлено, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування позивач отримав лише у вересні 2018 року за результатами неодноразових звернень до селищної ради з проханням надати рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а з позовом АТ Українська залізниця звернулося 19 вересня 2018 року, тобто в межах позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову АТ Українська залізниця відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка входить до смуги відведення залізниці і відноситься до земель транспорту є помилковим, оскільки на час вчинення договору купівлі-продажу, укладеного між Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_1 від 14 серпня 2015 року спірна земельна ділянка належала на праві власності Глибоцькій селищній раді Глибоцького району Чернівецької області. Право власності селищної ради було зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 7673846. Правомірність набуття Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області права власності на спірну земельну ділянку та реєстрацію її прав на спірне нерухоме майно позивачем не спростована. Крім того, АТ Українська залізниця не доведено факт накладення земельних ділянок позивача та ОСОБА_1 . Судом апеляційної інстанції враховано, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , і втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не може бути визнано пропорційним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ Укрзалізниця просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16,

від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року

у справі № 466/1058/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 372/412/18 та (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що наявність або відсутність у землекористувача документів на право користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки він визначений законом. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що землі, які відносяться до захисних смуг залізничної колії, за будь-яких умов не можуть передаватися у власність громадян, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства та становить небезпеку як для людей, так і для експлуатації залізниці.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу АТ Укрзалізниця без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Заявник зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕМА та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу, споруди автозаправочної станції, загальною площею 46,80 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,079 га.

Рішенням Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 липня 2015 року № 424-50/15 вирішено продати ОСОБА_1 шляхом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0,0790 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного вище рішення між Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 14 серпня 2015 року, на підставі якого покупець набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером № 7321055100:01:004:0125 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Згідно пункту 1.4 вищевказаного договору купівлі-продажу право власності Глибоцької селищної ради на земельну ділянку, яка є предметом цього договору, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 7673846, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий 13 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області Берегечем І. А., індексний номер витягу 29427082, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 500398473210.

Планом смуги відведення перегону Адинката-Берегомет Львівської залізниці в адміністративних межах Глибоцького району Чернівецької області 1959 року встановлено, що ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 60 м від осі колії.

На замовлення АТ Укрзалізниця приватним підприємством Ріга проведено роботи з інвентаризації земель ДТГО Львівська залізниця в адміністративних межах Глибоцької селищної ради об`єднаної територіальної громади Чернівецької області, за наслідками яких виявлено, що земельна ділянка площею 0,079 га, яка входить до складу земельної ділянки, проданої ОСОБА_1 , розташована в смузі відведення залізниці від 299 км+823 м до 299 км+866 м і відноситься до земель транспорту.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України ).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно з частиною першою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ж частина третя статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти (частина третя у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України Про транспорт .

Частиною другою статті 6 Закону України Про залізничний транспорт встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України Про транспорт ). Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 ЗК України.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 715/2525/16-ц.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 80 ЗК України).

Відповідно до пункту г) частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

В той же час відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги АТ Укрзалізниця про визнання незаконним та скасування рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 липня 2015 року

№ 424-50/15, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,079 га від 14 серпня 2015 року не можуть підлягати до задоволення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору, зокрема, виходив із того, що право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7321055100:01:004:0125 було 13 листопада 2014 року зареєстровано за Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7673846, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 500398473210). Державна реєстрація права власності підтверджує факт набуття речового права.

АТ Укрзалізниця не оспорювало державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області, а також правоустановчих документів, на підставі яких це право було зареєстровано, отже не спростувало правомірність набуття Глибоцькою селищною радою Глибоцького району Чернівецької області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321055100:01:004:0125.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться автозаправна станція, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що була придбана нею на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2013 року. Цей договір купівлі-продажу АТ Укрзалізниця не оспорювала.

Вказана автозаправна станція була придбана ОСОБА_1 у ТОВ ВЕМА , якому належав вказаний об`єкт нерухомого майна з 2001 року (земельна ділянка під об`єктом нерухомого майна перебувала в користуванні товариства на підставі договору оренди землі).

Після набуття у власність автозаправної станції ОСОБА_1 придбала у Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької земельну ділянку з кадастровим номером № 7321055100:01:004:0125 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній сказі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович