Постанова

від 24.05.2021 по справі 755/11741/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 202 1 року

м. Київ

справа № 755/11741/18

провадження № 61-5890св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю Рубін Інвест , Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Атекс ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування приміщення з чужого незаконного володіння та визнання права власності, посилаючись на те, що 01 лютого 2017 року між ними та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу приміщення громадського призначення № 616, вбудованого в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000. До них перейшло право власності на вказане приміщення, про що нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. було здійснено відповідний запис № 18805233 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В липні 2018 року їм стало відомо, що вказане приміщення вибуло з їх володіння поза їх волею, оскільки з 23 березня 2018 року право власності на приміщення перереєстроване на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2018 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Атекс (далі - ТОВ БК Атекс ). Вибуття спірного нерухомого майна з їх власності стало можливим в результаті існування підробленої довіреності від 15 серпня 2016 року на представництво інтересів одного з попередніх власників спірного приміщення ОСОБА_4 , яку насправді він ніколи не підписував та видання якої заперечував. Реєстрація права власності на спірне приміщення за ОСОБА_3 порушує їх права як законних власників на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи наведене, позивачі просили: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 приміщення громадського призначення № 616, вбудоване в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000), шляхом визнання права власності на це приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на вказане приміщення за ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 приміщення громадського призначення, вбудоване в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000), шляхом визнання права власності на це приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на вищевказане приміщення за ОСОБА_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння позивачів поза волею власників, а тому їх права підлягають захисту в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачі не є власниками спірного майна, так як наказом Міністерства юстиції України від 06 червня 2017 року № 1809/5 була скасована державна реєстрація їхнього права власності на спірне нежитлове приміщення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Спірне приміщення громадського призначення № 616, вбудоване в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте вибуло з їх володіння поза їх волею.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї.

30 березня 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 654/4220/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 726/927/14-ц, а також - встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.

10 червня 2020 року справа № 755/11741/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 15 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліко Компані та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу приміщення громадського призначення № 616, вбудованого в житловий будинок в літері А у будинку АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на спірне приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 12553242.

Згідно з протоколом загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Рубін Інвест (далі - ТОВ Рубін Інвест ) від 18 серпня 2016 року прийнято рішення про створення ТОВ Рубін Інвест ; утворення статутного капіталу товариства за рахунок майна, що складає 100 % статутного капіталу товариства на момент його державної реєстрації, а саме майна учасника ОСОБА_4 - приміщення № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 особисто не брав участі у загальних зборах засновників ТОВ Рубін Інвест 18 серпня 2016 року, від його імені на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 15 серпня 2016 року діяв громадянин Республіки Молдова ОСОБА_7 .

31 серпня 2016 року між ТОВ Рубін Інвест (боржник) та ТОВ БК Атекс (кредитор) був укладений договір про припинення зобов`язання переданням відступного, за пунктом 1.1 якого ТОВ БК Атекс як кредитор надав згоду на передачу йому боржником ТОВ Рубін Інвест нерухомого майна - приміщення громадського призначення № 616, вбудованого в житловий будинок літера А , загальною площею 35,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000. Майно передано взамін сплати боргу в сумі 180 000 000 грн за договором про переведення боргу від 21 серпня 2016 року № 1, укладеного між ТОВ БК Атекс , Приватним підприємством Меридіан (далі - ПП Меридіан ), ТОВ Рубін Інвест за грошовими зобов`язаннями за договором позики від 01 грудня 2015 року № 1/16, укладеним між ТОВ БК Атекс та ПП Меридіан .

В пункті 1.1.2 договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 31 серпня 2016 року зазначено, що спірне приміщення належало ТОВ Рубін Інвест на підставі протоколу загальних зборів засновників цього товариства від 18 серпня 2016 року та акта прийому-передачі нерухомого майна б/н від 18 серпня 2016 року.

27 грудня 2016 року між представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8 , діючи від імені ОСОБА_4 , продав, а ОСОБА_5 купив приміщення громадського призначення № НОМЕР_1 , вбудовані в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000).

В цей же день право власності ОСОБА_5 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 18351388.

01 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 91, придбали приміщення громадського призначення № 616, вбудовані в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176196980000).

01 лютого 2017 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. було здійснено відповідний запис № 18805233 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 05 квітня 2018 року.

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 02 червня 2017 року за результатами розгляду скарги ліквідатора ТОВ БК Атекс Венської О. О. від 11 травня 2017 року Міністерством юстиції України був виданий наказ від 06 червня 2017 року № 1809/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень . Цим наказом скасовано прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 лютого 2017 року № 33659233 про реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасування державної реєстрації прав було обґрунтовано тим, що в порушення вимог законодавства державний реєстратор не встановив набуття, зміну та припинення речових прав на нерухоме майно на підставі поданих постанови та рішення суду, не запитав копії рішень судів, засвідчених в установленому порядку, не зупинив розгляд заяв, оскільки відсутня інформація про ухвалення судами рішень.

На підставі вказаного наказу Міністерства юстиції України з Реєстру були видалені записи про право власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2

21 березня 2018 року між ТОВ БК Атекс та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу приміщення № 616, вбудованого у житловий будинок в літері А , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В.

Згідно з висновком експерта від 29 січня 2018 року № 8-4/2472 підпис від імені ОСОБА_4 в довіреності від 15 серпня 2016 року, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т. М., якою уповноважено громадянина Республіки Молдова ОСОБА_7 на вчинення юридичних правочинів, у графі підпис поруч із рукописним текстом синього кольору ОСОБА_4 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року у справі № 904/7274/17 задоволено позов ОСОБА_4 , визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Рубін Інвест , на підставі яких 18 серпня 2016 року була здійснена державна реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи (запис № 12241020000078102 від 18 серпня 2016 року), визнано недійсним Статут ТОВ Рубін Інвест , державну реєстрацію якого проведено 18 серпня 2016 року, запис № 12241020000078102, визнані недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ Рубін Інвест , на підставі яких 19 серпня 2016 року було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документа юридичної особи (запис № 12241050001078102 від 19 серпня 2016 року), визнані недійсними зміни до установчих документів ТОВ Рубін Інвест , державну реєстрацію яких проведено 19 серпня 2016 року, запис № 12241050001078102.

Цим же рішенням визнано недійсним правочин щодо передачі приміщень № № 604, 605, 616, 617, 635, 636, 637, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , до статутного капіталу ТОВ Рубін Інвест , оформлений актом прийому-передачі нерухомого майна від 18 серпня 2016 року, на підставі якого в Державному peєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Рубін Інвест було зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна з реєстраційними номерами: 176060880000 (запис про право власності № 15998900), 176110480000 (запис про право власності № 16000269), 176196980000 (запис про право власності № 16003423), 176479380000 (запис про право власності № 16003803), 176597080000 (запис про право власності № 16004089), 175973780000 (запис про право власності № 16004314), 176651680000 (запис про право власності № 16004548).

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року набрало законної сили 31 січня 2019 року.

Під час розгляду справи № 904/7274/17 в порядку господарського судочинства судом встановлено, що ОСОБА_4 не приймав участі в загальних зборах ТОВ Рубін Інвест 18 та 19 серпня 2016 року, не підписував жодних правочинів, у тому числі й довіреності на ім`я ОСОБА_7 від 15 серпня 2016 року, не наділяв ОСОБА_7 повноваженнями на прийняття рішень від його імені щодо створення товариства, повноваженнями на представництво своїх інтересів з правом розпорядження належним йому майном (внесення нежитлових приміщень до статутного капіталу, підписання актів приймання-передачі майна), протоколів загальних зборів учасників товариства, Статутних документів та змін до них. Крім того, в рішенні зазначено, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Т. М. за заявою ОСОБА_4 скасував довіреність від 15 серпня 2016 року за реєстровим номером 743 та в архіві приватного нотаріуса Солонець Т. М. була зроблена відмітка про скасування довіреності за реєстровим номером 743 від 15 серпня 2016 року, вчиненої від імені ОСОБА_4 .

Відтак, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 31 січня 2019 року, встановлений факт вибуття спірного майна у ОСОБА_4 внаслідок підроблення його підпису в довіреності від 15 серпня 2016 року, яка стала підставою для прийняття від його імені рішення про внесення спірних приміщень до статутного капіталу новоствореного ТОВ Рубін Інвест , яке в подальшому відчужило ці приміщення.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що спірне приміщення вибуло з їх власності незаконно та поза їх волею, на підставі підробленої довіреності від 15 серпня 2016 року, виданої від імені ОСОБА_4 , а тому воно підлягає витребуванню у ОСОБА_3 на їх користь, оскільки на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 01 лютого 2017 року вони набули право власності на спірне приміщення.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що спірне приміщення громадського призначення № 616, вбудоване в житловий будинок в літері А , загальною площею 35,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності позивачам у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте вказане майно вибуло з їх володіння поза їх волею, внаслідок підроблення підпису ОСОБА_4 в довіреності від 15 серпня 2016 року, яка стала підставою для прийняття від його імені рішення про внесення спірних приміщень до статутного капіталу новоствореного ТОВ Рубін Інвест , яке в подальшому їх відчужило, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та витребування спірного майна у відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 726/927/14-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначено, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 726/927/14-ц (провадження № 61-29174св18) судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди не з`ясували, чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача, чи вибуло воно поза його волею, а також не з`ясували правовий статус спірного приміщення на час надання його відповідачам у користування, а отже, чи порушені права позивача.

З урахуванням викладеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) вказано, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Отже, задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у відповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Однак у справі № 645/4220/16-ц судами встановлено, що позивач набув право власності на квартиру в порядку спадкування за рішенням суду, причому вже після того, як відповідач придбав квартиру, тоді як у цій справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали власниками нежитлового приміщення до придбання його відповідачем, при цьому на підставі договору купівлі-продажу, тобто за відплатним правочином. За таких обставин протиправне позбавлення позивачів у цій справі права власності та відмова в захисті їх порушеного права також становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаній постанові Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Посилання заявника на те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є неспроможними, оскільки, враховуючи преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову та витребування від відповідача на користь позивачів спірного нерухомого майна, яке вибуло з їх володіння проти їх волі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне приміщення було скасовано до набуття ним права власності на це приміщення, а тому позивачі не мали права звертатися до нього з вимогами щодо спірного нерухомого майна, не заслуговують на увагу, так як незаконне позбавлення власника права володіння нерухомим майном, у тому числі шляхом безпідставного виключення відповідного запису про державну реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з подальшим його неодноразовим відчуженням, передбачає наявність у такого власника права на захист порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 , 388 ЦК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив вказані доводи апеляційної скарги та вмотивовано їх спростував, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Апеляційний суд повністю виконав вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко