Постанова

від 13.05.2021 по справі 826/6020/13-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6020/13-а Суддя першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Губської Л.В. та Лічевецького І.О.,

за участю секретаря - Король Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНКХАУС УКРАЇНА до Київської митниці Держмитслужби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської регіональної митниці ДМС України (процесуальним правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби) про коригування митної вартості товарів від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312795/2, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312796/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312813/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312814/2, від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/312972/2, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313009/2, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313010/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313048/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313049/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313050/2, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313100/2, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313101/2, від 13 листопада 2012 року № 100190000/2012/313112/2, від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/313163/2, від 28 листопада 2012 року № 100190000/2012/313218/2, від 19 грудня 2012 року № 100270000/2012/313321/2, від 22 січня 2013 року № 100270000/2013/300038/2, від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/300087/2, від 18 лютого 2013 року № 100270000/2013/300154/2, від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/300198/2, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300236/2, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300237/2, від 13 березня 2013 року № 100270000/2013/300281/2, від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/300306/2, від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/300319/2, від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/300353/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300371/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300372/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300373/2, від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/300404/2, від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/300413/2, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300435/2, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300434/2;

- визнати протиправними та скасувати картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за номерами № 100190000/2012/02478, № 100190000/2012/02514, № 100190000/2012/02883, № 100190000/2012/02940, № 100190000/2012/02998, № 100190000/2012/03069, № 100190000/2012/02479, № 100190000/2012/02815, № 100190000/2012/02881, № 100190000/2012/02941, № 100190000/2012/02999, № 100190000/2012/03137, № 100190000/2012/02513, № 100190000/2012/02834, № 100190000/2012/02882, № 100190000/2012/02942, № 100190000/2012/03012; № 100270000/2013/00033, № 100270000/2013/00057, № 100270000/2013/00313, № 100270000/2013/00444, № 100270000/2013/00562, № 100270000/2013/00601, № 100270000/2013/00718, № 100270000/2013/00150, № 100270000/2013/00368, № 100270000/2013/00480, № 100270000/2013/00480, № 100270000/2013/00599, № 100270000/2013/00655, № 100270000/2013/00253, № 100270000/2013/00367, № 100270000/2013/00498, № 100270000/2013/00600, № 100270000/2013/00672;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві надмірно сплачених 158855 грн 72 коп. ввізного мита та 1482508 грн 66 коп. податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року зазначені судові рішення було скасовано, а матеріали справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року адміністративний позов ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА було задоволено в частині вимог про визнання протиправними і скасування рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Київська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що позовні вимоги про визнання протиправними і скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312795/2, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312796/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312813/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312814/2 були заявлені після закінчення шестимісячного строку звернення до суду, у зв`язку з чим підлягають залишенню без розгляду. Київська митниця Держмитслужби просить суд врахувати, що ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА та компанія Aug. Winkhaus GmbH & Co. KG (резидент Німеччини) є пов`язаними особами, а обов`язок доказування того, що такий зв`язок не вплинув на ціну товару покладається на декларанта. Також скаржник зазначає, що у платіжних дорученнях в іноземній валюті відсутні посилання на номери інвойсів, а зазначені в них суми коштів не відповідають ціні товару, вказаній в інвойсі. У зв`язку з цим митний орган не може перевірити за якими поставками товарів здійснено перерахування коштів. Також в апеляційній скарзі зазначені підстави неприйняття як належних доказів листа від 08 листопада 2012 року щодо рівня цін, експертних висновків ДП Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків , видаткових накладних, пояснень компанії-виробника щодо порядку формування ціни.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції правильно визначив строк звернення до суду з цим позовом, дійшов до обґрунтованого висновку щодо обов`язку саме митного органу доводити вплив існуючого взаємозв`язку між продавцем та покупцем на ціну товару, а також вірно зазначив, що митний орган не навів переконливих аргументів щодо наявності перешкод для визначення митної вартості товару за ціною договору.

Під час судового засідання представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте явку свого представника у судове засідання не забезпечив та про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року скасувати в частині з прийняттям нового рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Положеннями ч. 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що між ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА та компанією Aug. Winkhaus GmbH & Co. KG (резидент Німеччини), укладено контракт від 19 жовтня 2010 року № 01/UA/2010. У подальшому сторони уклали додаткові угоди від 13 січня 2011 року № 1, від 01 березня 2011 року № 2, від 11 квітня 2011 року № 3, від 19 серпня 2011 року № 4, від 30 січня 2012 року № 5, від 01 вересня 2012 року № 6, від 01 жовтня 2012 року № 7, від 04 жовтня 2012 року № 8.

За умовами вказаного контракту компанія Aug. Winkhaus GmbH & Co. KG зобов`язувалося поставити та передати у власність покупця - ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА фурнітуру виробництва фірми Winkhaus та допоміжні матеріали для виробництва вікон і дверей, а також столи та обладнання для монтажу фурнітури.

Сторони погодили, що покупець оплачує поставку партії товару за цінами, які узгоджені сторонами у специфікаціях. Ціни на товари, що вказані у специфікаціях до контракту, визначаються у валюті євро та розуміється як FCA (Ридзина, Польща) згідно положень Інкотермс 2000. Згідно з додатковою угодою від 21 квітня 2020 року № 1 поставка товару здійснюється на умовах FCA (Ридзина, Республіка Польща), СІР, СРТ. Базис поставки: м. Ридзина, Республіка Польща, PL 64-130, ul. Przemyslova1. Вантажовідправник в рамках цього контракту виступає компанія Aug. Winkhaus GmbH & Co. KG або за її дорученням - Компанія Winkhaus Polska Beteiliguns . Поставка здійснюється на умовах попереднього замовлення покупця, що виставляється завчасно, за 10 днів.

Відповідно до ст. 3 контракту від 19 жовтня 2010 року № 01/UA/2010 покупець зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок продавця 100% суми кожного отриманого рахунку упродовж 90 робочих днів після отримання товару покупцем.

На підстав вказаного контракту протягом 2012-2013 років були здійснені поставки товарів на адресу ТОВ Вінкхаус України . У період з вересня 2012 року по квітень 2013 року позивач з метою митного оформлення імпортних товарів подав до митних постів Київської регіональної митниці 35 вантажних митних декларацій (далі - ВМД), а саме: від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/332518, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/332522, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/333149, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/333152, від 22 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338077, від 22 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338137, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339145, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339151, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339157, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339794, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339795, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339832, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340604, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340616, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340754, від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/341607, від 27 листопада 2012 року № 100190000/2012/342563, від 19 грудня 2012 року № 100270000/2012/345142, від 22 січня 2013 року № 100270000/2013/149428, від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/150641, від 13 лютого 2013 року № 100270000/2013/152057, від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/152924, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/153776, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/153779, від 12 березня 2013 року № 100270000/2013/154711, від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/155229, від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/155487, від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/156589, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156936, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156954, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156963, від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/157754, від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/158009, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/158924, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/158928.

Митна вартість товарів була визначена позивачем в усіх випадках із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Для підтвердження заявленої митної вартості товарів ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА надало митному органу разом з відповідними ВМД такі документи: попередня митна декларація; зовнішньоекономічний контракт від 19 квітня 2010 року № 01/UA/2010, доповнення 1 до цього договору (гарантійне зобов`язання), додаткові угоди до контракту від 19 квітня 2010 року № 01/UA/2010, картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами, міжнародна автомобільна накладна (CMR), рахунок-фактуру (інвойс), договір про перевезення (договір доручення від 10 січня 2012 року № 1 щодо транспортно-експедиційного обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученнях, укладений з ТОВ ТІР-ГРУПП як експедитором-повіреним, договір транспортного експедирування від 24 лютого 2011 року № UAC182, укладений з ТОВ ТЕЛЛС Україна як експедитором), довідка про транспортні витрати на території України, митна декларація країни-відправлення (експортна декларація, інвойс на перевезення).

Розглянувши подані декларантом до митного оформлення документи, Київська регіональна митниця відмовила в митному оформленні товарів та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів.

Так, відповідач рішеннями від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312795/2, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312796/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312813/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312814/2, від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/312972/2, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313009/2, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313010/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313048/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313049/2, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313050/2, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313100/2, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313101/2, від 13 листопада 2012 року № 100190000/2012/313112/2, від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/313163/2, від 28 листопада 2012 року № 100190000/2012/313218/2, від 19 грудня 2012 року № 100270000/2012/313321/2, від 22 січня 2013 року № 100270000/2013/300038/2, від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/300087/2, від 18 лютого 2013 року № 100270000/2013/300154/2, від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/300198/2, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300236/2, від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300237/2, від 13 березня 2013 року № 100270000/2013/300281/2, від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/300306/2, від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/300319/2, від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/300353/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300371/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300372/2, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300373/2, від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/300404/2, від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/300413/2, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300435/2, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300434/2 самостійно визначив вартість задекларованих партій імпортних товарів із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів.

За наслідками прийняття вказаних рішень Київська регіональна митниця також оформила картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № 100190000/2012/02478, № 100190000/2012/02514, № 100190000/2012/02883, № 100190000/2012/02940, № 100190000/2012/02998, № 100190000/2012/03069, № 100190000/2012/02479, № 100190000/2012/02815, № 100190000/2012/02881, № 100190000/2012/02941, № 100190000/2012/02999, № 100190000/2012/03137, № 100190000/2012/02513, № 100190000/2012/02834, № 100190000/2012/02882, № 100190000/2012/02942, № 100190000/2012/03012, № 100270000/2013/00033, № 100270000/2013/00057, № 100270000/2013/00313, № 100270000/2013/00444, № 100270000/2013/00562, № 100270000/2013/00601, № 100270000/2013/00718, № 100270000/2013/00150, № 100270000/2013/00368, № 100270000/2013/00480, № 100270000/2013/00480, № 100270000/2013/00599, № 100270000/2013/00655, № 100270000/2013/00253, № 100270000/2013/00367, № 100270000/2013/00498, № 100270000/2013/00600, № 100270000/2013/00672.

Після прийняття митним органом вказаних вище рішень про коригування митної вартості товарів, з метою випуску товару у вільний обіг, позивач відповідно до ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України подав нові митні декларації від 10 вересня 2012 року № 100190000/2012/332907, від 10 вересня 2012 року № 100190000/2012/332900, від 13 вересня 2012 року № 100190000/2012/333394, від 13 вересня 2012 року № 100190000/2012/333404, від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338259, від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338324, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339278, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339279, від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339282, від 05 листопада 2012 року №100190000/2012/339954, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339956, від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339958, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340762, від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340763, від 13 листопада 2012 року № 100190000/2012/340865, від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/341717, від 28 листопада 2012 року № 100190000/2012/342692, від 19 грудня 2012 року № 100270000/2012/345208, від 22 січня 2013 року № 100270000/2013/149478, від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/150764, від 18 лютого 2013 року № 100270000/2013/152199, від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/153009, від 05 березня 2013 року № 100270000/2013/153937, від 05 березня 2013 року № 100270000/2013/153940, від 13 березня 2013 року № 100270000/2013/154843, від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/155365, від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/155551, від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/156625, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/157102, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/157103, від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/157106, від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/157889, від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/158064, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/158995, від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/158993 із застосуванням фінансових гарантій на суму переплати митних платежів.

Також позивач в порядку ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України для підтвердження первісно заявленої декларантом митної вартості за основним методом подав додаткові документи разом із супровідними листами від 23 листопада 2012 року № 178 і № 179, від 30 листопада 2012 року № 185 і № 186, від 10 квітня 2013 року № 57, від 23 квітня 2013 року № 73, від 23 квітня 2013 року № 71, від 23 квітня 2013 року № 72, від 23 травня 2013 року № 68, від 23 травня 2013 року № 69, від 24 травня 2013 року № 70, від 24 травня 2013 року № 71, від 24 травня 2013 року № 72, від 24 травня 2013 року № 73.

Однак Київська регіональна митниця за наслідками розгляду додаткових документів прийняла рішення про відмову у перегляді прийнятих рішень про коригування митної вартості товарів.

Не погоджуючись із рішеннями Київської регіональної митниці про коригування митної вартості та про відмову в митному оформленні товарів, ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА звернулося до суду із адміністративним позовом про визнання їх протиправними і скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА , суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов поданий з дотриманням строку звернення до суду, визначеним ст. 102 Податкового кодексу України, а заявлені позивачем вимоги є законними і обґрунтованими.

Суд першої інстанції встановив, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів мотивовані тим, що декларант на вимогу митного органу не подав документи для підтвердження митної вартості відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України, тобто додаткові документи. В якості підстав для витребування від декларанта таких додаткових документів визначено наявність сумніву, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість та лише у випадку однієї ВМД - про наявну розбіжність між зовнішньоекономічним контрактом та інвойсом в частині проведення розрахунку. Разом з тим митний орган не зазначив у рішеннях про коригування митної вартості товарів, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, в чому полягає невідповідність даних або, які конкретні розбіжності, наявні в поданих декларантом документах.

Також суд, врахувавши правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 825/877/16 та від 19 лютого 2019 року у справі № 826/5566/16, прийшов до висновку, що обов`язок доведення того, що пов`язаність між продавцем та покупцем вплинула на митну вартість задекларованого товару, лежить на митному органі. Натомість із текстів оскаржуваних рішень вбачається, що зазначаючи про неможливість визначення митної вартості імпортованих товарів за ціною контракту та необхідність витребування від декларанта додаткових документів, митний орган обмежився лише загальним висновком про наявність сумніву, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Що стосується посилання митного органу в тексті рішення № 100190000/2012/312813/2 на наявну розбіжність щодо проведення розрахунку за даними контракту та інвойсу, суд першої інстанції зазначив, що таке зауваження є неконкретизованим (тобто, відсутнє роз`яснення, в чому така розбіжність полягає, та який її вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без її усунення заявлена митна вартість не може бути визнана), а також спростовується змістом зазначених документів, які містять однакову умову оплати - протягом 90 робочих днів, після отримання товару.

Дії Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів за шостим (резервним) методом суд першої інстанції визнав необґрунтованими з тих підстав, що прийняті нею рішення не містять будь-яких вказівок щодо того, які саме числові значення складових митної вартості товарів дають підстави для сумніву у визначеній декларантом митній вартості за ціною договору.

Колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА строку звернення до суду в частині вимог, які заявлені поза межами шестимісячного строку. Натомість висновки суду про задоволення позовних вимог, які заявлені в шестимісячний строк, колегія суддів вважає законними і обґрунтованими.

Під час розгляду і вирішення цього спору суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів складає 1095 днів із дня, коли ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА дізналося про їх прийняття.

Такий висновок обґрунтований тим, що оскаржуваними рішеннями Київська міська митниця здійснила адміністрування митних платежів, а саме - збільшила базу оподаткування імпортованих товарів (митну вартість товарів), що призвело до збільшення сплачених позивачем податків. Відносини позивача як платника податків та зборів з Київською регіональною митницею, що виникають у сфері адміністрування митних платежів, а також права позивача, зокрема, на оскарження до суду прийнятих рішень, в тому числі про визначення (коригування) митної вартості, урегульовано Податковим кодексом України. Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. У свою чергу ст. 102 Податкового кодексу України встановлено строк давності тривалістю у 1095 днів.

Суд першої інстанції при визначені строку звернення до суду врахував правову позицію Верховного Суду з питання процесуального строку, встановленого для оскарження до суду рішень про коригування митної вартості товарів, наведену в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 815/2541/17 та від 28 листопада 2019 року у справі № 820/12061/15. Висновки суду касаційної інстанції полягають у тому, що рішення про коригування митної вартості товару є рішенням контролюючого органу про визначення грошового зобов`язання платника податків, оскільки митна вартість, скоригована таким рішенням, є базою оподаткування в розумінні ст. 23 Податкового кодексу України в її системному тлумаченні зі ст.ст. 49-50 Митного кодексу України, похідним для числового виразу податкового зобов`язання з мита та податку на додану вартість, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету. Тобто, строк звернення із вказаним позовом до суду обраховується із врахуванням положень податкового законодавства, а саме - ст. 102 Податкового кодексу України, який є спеціальним по відношенню до строку, передбаченого в ст. 99 КАС України та становить 1095 днів.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом застосовується й інший підхід до визначення строку звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 18 червня 2020 року у справі № 805/1536/17-а, від 18 лютого 2021 року у справі № 826/14826/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 826/11843/16, рішення про коригування митної вартості товарів не є тотожним податковому повідомленню-рішенню, оскільки рішення про коригування митної вартості товарів лише встановлює результати здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів відповідно до вимог ст.ст. 54, 55 Митного кодексу України, а податкове повідомлення-рішення приймається на інших підставах, створює інші правові наслідки та містить податкове зобов`язання для платника податків. У випадку звернення до суду із позовом про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів застосуванню підлягають положення ст. 99 КАС України.

Вирішуючи питання про дотримання ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА строку звернення до суду, колегія суддів враховує, що на час виникнення спірних правовідносин такий визначався ст. 99 КАС України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, пов`язані зі здійсненням митного оформлення товарів, у тому числі з визначенням їх митної вартості, та може встановлювати інші строки звернення до суду з цим позовом, є Митний кодекс України.

Особливості оскарження рішень, дій або бездіяльності митних органів, організацій, їх посадових осіб та інших працівників визначені у главі 4 розділу І Митного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 24 Митного кодексу України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, організацій, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Предметом оскарження є, зокрема, рішення - окремі акти, якими митні органи, організації або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні.

За правилами ч. 5 ст. 24 Митного кодексу України оскарження податкових повідомлень-рішень митних органів здійснюється у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У ч. 1 ст. 29 Митного кодексу України закріплене загальне правило, згідно з яким рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Зазначені норми Митного кодексу України вказують на те, що саме податкові повідомлення-рішення митних органів оскаржуються виключно в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Натомість порядок оскарження інших рішень, дій або бездіяльності митних органів може визначатися іншими законами, не обов`язково саме нормами Податкового кодексу України.

Досліджуючи питання про те, які саме рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів можуть бути оскаржені за правилами, що визначені Податковим кодексом України(включаючи строки звернення до суду), колегія суддів враховує, що контролюючим органом у розумінні ст. 41 вказаного Кодексу є, зокрема, митні органи.

Особливості оскарження рішень контролюючих органів визначені у ст. 56 Податкового кодексу України, а строки їх оскарження - у п. 56.18 вказаної статті.

Згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України у редакції, що діяла час прийняття оскаржуваних рішень (вересень 2012 року - квітень 2013 року), з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції при вирішенні цієї справи застосував п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України в іншій редакції, яка розпочала діяти лише з 01 січня 2014 року та передбачає, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

На відміну від редакції п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, що діяла в період виникнення спірних правовідносин, застосована судом редакція вказаної норми не містить словосполучення про нарахування грошового зобов`язання .

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлений п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла у період з вересня 2012 року по квітень 2013 року) строк поширюється на випадки оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу саме про нарахування грошового зобов`язання.

Таким чином, для правильного вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень п. 56.18 ст. 56, ст. 102 Податкового кодексу України належить з`ясувати чи є рішення Київської міської митниці про коригування митної вартості та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення рішеннями про нарахування грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

За правилами ч. 12 ст. 264 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Зазначені норми права вказують на те, що оформлення рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації мають іншу мету, ніж нарахування декларанту грошового зобов`язання.

Дослідивши рішення митного органу, які є предметом оскарження в цій справі, колегія суддів встановила, що вони не містять приписів чи розрахунків, які б вказували на суму митних чи інших платежів, які належить сплатити у зв`язку з їх прийняттям.

Колегія суддів враховує, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України одним із напрямів використання відомостей про митну вартість товарів є нарахування митних платежів, однак наголошує на тому, що рішення про коригування митної вартості за своїм змістом не є рішенням про нарахування таких платежів.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що строки оскарження рішень контролюючих органів, визначені п. 56.18 ст. 56, ст. 102 Податкового кодексу України, не поширюються на рішення Київської міської митниці, які ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА оскаржує в межах цієї справи.

У зв`язку з цим колегія суддів виходить з того, що такі рішення митного органу можуть бути оскаржені саме в шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України.

Адміністративний позов ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА був поданий до суду 23 квітня 2013 року, проте містить вимоги про визнання протиправними і скасування, зокрема, рішень Київської регіональної митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів з номерами № 100190000/2012/312795/2, № 100190000/2012/312796/2, № 100190000/2012/312813/2, № 100190000/2012/312814/2 та карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за номерами № 100190000/2012/02478, № 100190000/2012/02514, № 100190000/2012/02883, № 100190000/2012/02940, які були складені 06 та 12 вересня 2012 року.

Зазначені рішення і картки були вручені представнику ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА у день їх прийняття, що не заперечується позивачем і додатково підтверджується розписками ОСОБА_1 , що містяться безпосередньо на таких документах.

Отже, строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправними і скасування вказаних рішень митного органу сплинув 06 та 12 березня 2013 року відповідно.

Про обставини, які перешкоджали подати адміністративний позов у межах зазначеного строку, позивач не повідомив.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА пропустило строк звернення до суду з відповідними вимогами без поважних причин.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

У свою чергу ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України встановлює наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду.

За таких обставин рішення суду від 14 грудня 2020 року в частині визнання протиправними і скасування рішень Київської регіональної митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312795/2, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312796/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312813/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312814/2 та карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за номерами № 100190000/2012/02478, № 100190000/2012/02514, № 100190000/2012/02883, № 100190000/2012/02940 належить скасувати і прийняти нове рішення про залишення позовних вимог ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА без розгляду в цій частині.

Перевіряючи правильність висновків суду про наявність підстав для задоволення іншої частини позовних вимог ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА , колегія суддів вважає необхідним першочергово визначити межі предмету доказування у цій справі.

Доводи і заперечення сторін стосуються оцінки як підстав для прийняття рішень про коригування митної вартості і карток відмови в митному оформленні товару, так і підстав для прийняття рішень про відмову у перегляді рішень про коригування митної вартості товарів, прийнятих за наслідками розгляду додаткових документів, що були подані позивач у порядку ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України для підтвердження первісно заявленої декларантом митної вартості за основним методом.

Враховуючи предмет позову, колегія суддів перевіряє обґрунтованість лише тих доводів, які були покладені в основу оскаржуваних рішень і не досліджує причин, з яких митний орган відхилив додаткові документи, що були подані з метою перегляду рішень про коригування митної вартості товарів.

Суд першої інстанції правильно встановив, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів містять такі обґрунтування підстав для їх прийняття (зазначаються підстави для прийняття лише тих рішень, які оскаржені до суду з дотриманням установленого строку, а саме - рішення про коригування митної вартості товарів від 22 жовтня 2012 року № 100190000/2012/312972/2 (прийняте по ВМД від 22 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338077), від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/312981/2 (прийняте по ВМД від 23 жовтня 2012 року № 100190000/2012/338137), від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313008/2 (прийняте по ВМД від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339145), від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313010/2 (прийняте по ВМД від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339157), від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/313009/2 (прийняте по ВМД від 30 жовтня 2012 року № 100190000/2012/339151), від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313049/2 (прийняте по ВМД від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339795), від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313048/2 (прийняте по ВМД від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339794), від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/313050/2 (прийняте по ВМД від 05 листопада 2012 року № 100190000/2012/339832), від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313100/2 (прийняте по ВМД від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340604), від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/313101/2 (прийняте по ВМД від 12 листопада 2012 року № 100190000/2012/340616), від 13 листопада 2012 року № 100190000/2012/313112/2 (прийняте по ВМД від 13 листопада 2012 року № 100190000/2012/340754), від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/313163/2 (прийняте по ВМД від 20 листопада 2012 року № 100190000/2012/341607), від 28 листопада 2012 року № 100190000/2012/313218/2 (прийняте по ВМД від 27 листопада 2012 року № 100190000/2012/342563), від 19 грудня 2012 року № 100190000/2012/313321/2 (прийняте по ВМД від 19 грудня 2012 року № 100270000/2012/345142), від 22 січня 2013 року № 100190000/2012/300038/2 (прийняте по ВМД від 22 січня 2013 року № 100270000/2013/149428), від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/300087/2 (прийняте по ВМД від 04 лютого 2013 року № 100270000/2013/150641), від 18 лютого 2013 року № 100270000/2013/300154/2 (прийняте по ВМД від 18 лютого 2013 року № 100270000/2013/152057), від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/300198/2 (прийняте по ВМД від 25 лютого 2013 року № 100270000/2013/152924), від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300236/2 (прийняте по ВМД від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/153776), від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/300237/2 (прийняте по ВМД від 04 березня 2013 року № 100270000/2013/153779), від 13 березня 2013 року № 100270000/2013/300281/2 (прийняте по ВМД від 13 березня 2013 року № 100270000/2013/154711), від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/300306/2 (прийняте по ВМД від 18 березня 2013 року № 100270000/2013/155229), від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/300319/2 (прийняте по ВМД від 19 березня 2013 року № 100270000/2013/155487), від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/300353/2 (прийняте по ВМД від 28 березня 2013 року № 100270000/2013/156589), від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300371/2 (прийняте по ВМД від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156936), від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300372/2 (прийняте по ВМД від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156954), від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300373/2 (прийняте по ВМД від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156963), від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/300373/2 (прийняте по ВМД від 01 квітня 2013 року № 100270000/2013/156963), від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/300404/2 (прийняте по ВМД від 08 квітня 2013 року № 100270000/2013/157754), від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/300413/2 (прийняте по ВМД від 09 квітня 2013 року № 100270000/2013/158009), від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300434/2 (прийняте по ВМД від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/158928), від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/300435/2 (прийняте по ВМД від 16 квітня 2013 року № 100270000/2013/1589240: митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у зв`язку з не наданням декларантом документів для підтвердження митної вартості відповідно до п. 3 і 4 ст. 53 Митного кодексу України (наявні сумніви, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість) . Декларанту було запропоновано надати такі додаткові документи: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Однак декларант відмовився від надання додаткових документів.

В п. 33 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів також зазначено, що визначені митним органом митні вартості за резервним методом ґрунтуються на раніше визнаних митними органами митних вартостях за митними деклараціями № 100190000/2012/327246, № 100190000/2012/322559, № 100190000/2012/322528; № 100190000/2012/340865, № 100190000/2012/341607, № 100190000/2012/338324, № 100190000/2012/340762, № 1001900002012/342692, № 100270000/2013/150764, № 100270000/2013/149478, № 100270000/2013/152199, № 100270000/2013/157102, № 305080000/2013/4946, № 100250000/2013/50996, № 100270000/2013/156625, № 100270000/2013/154843, № 10027000/2013/155551, № 807100000/2012/441093 та рішеннями про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 54 Митного кодексу України (тут та надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу п. 4 ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України передбачає, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що митний орган зобов`язаний першочергово перевірити відсутність застережень щодо застосування першого методу визначення митної вартості товарів, визначених у ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України і лише потім - перейти до перевірки розрахунку митної вартості товарів, здійсненого декларантом.

Основні документами, які підтверджують митну вартість товарів, визначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Натомість ч.ч. 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України містять перелік додаткових документів, надання яких митний орган може вимагати у разі виявлення для цього відповідних підстав:

- якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари - митний орган може направити вимогу про надання додаткових документів, зазначених у ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України;

- якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість - митний орган може направити вимогу про надання додаткових документів, зазначених у ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України.

Дослідивши п. 33 оскаржуваних рішень, колегія суддів встановила, що Київська міська митниця направила ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА вимогу про надання додаткових документів, що перелічені як в ч. 3, так і в ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України.

Водночас підстави для витребування таких документів обґрунтовані виключно наявністю сумнівів, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, що відповідає ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України.

Посилання на виявлення митним органом обставин, зазначених у ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у п. 33 оскаржуваних рішень - відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА та компанія Aug. Winkhaus GmbH & Co. KG (резидент Німеччини) є пов`язаними особами. Зазначена обставина не заперечується позивачем.

Доводи ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА щодо протиправності рішень Київської міської митниці полягають у тому, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем не вплинув на заявлену митну вартість товарів.

Особливості перевірки заявленої митної вартості товару у випадку, коли продавець і покупець є пов`язаними особами, визначені у ч.ч. 12-20 ст. 58 Митного кодексу України.

Згідно з вказаними нормами права той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов`язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб`ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов`язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

При продажу товарів між пов`язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами:

1) вартості операції при продажу непов`язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну;

2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу;

3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 цього Кодексу.

У разі здійснення вищезазначених порівнянь враховується наявна у митного органу або подана декларантом чи уповноваженою ним особою інформація щодо різниці в комерційних рівнях продажу, кількісних показниках, елементах і витратах, зазначених у частині десятій цієї статті, та витратах, які понесені продавцем при продажу, коли продавець і покупець не пов`язані між собою, і не понесені продавцем при продажу, коли продавець і покупець пов`язані між собою.

Порівняння з вартістю операцій, зазначених у пунктах 1-3 частини вісімнадцятої цієї статті, здійснюється за ініціативою декларанта або уповноваженої ним особи. Вартість цих операцій не може використовуватися замість вартості операцій з оцінюваними товарами.

Верховним Судом були сформовані різні правові позиції щодо застосування вказаних норм права.

Суд першої інстанції при вирішенні справи врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 825/877/16 та від 19 лютого 2019 року у справі № 826/5566/16, згідно з якою обов`язок доведення того, що пов`язаність між продавцем та покупцем вплинула на митну вартість задекларованого товару, лежить на органі доходів і зборів. У разі якщо орган доходів і зборів не справляється з цим обов`язком, то необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у ч. 12 ст. 58 Митного кодексу України, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Натомість Київська митниця Держмитслужби в апеляційній скарзі наполягає на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 826/1857/16, згідно з якою позивач, заявляючи митну вартість товару, що був придбаний у пов`язаної особи за основним методом - за ціною договору (контракту), мав би при декларуванні такого товару з власної ініціативи надати митному органу докази того, що така вартість є близькою до вартості операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами з непов`язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів чи ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями ст.ст. 62, 63 Митного кодексу України. Саме позивач на стадії декларування товару (подання декларації та інших документів) зобов`язаний довести та надати докази (відповідні документи) того, що має право декларувати товари придбані у пов`язаної особи за основним методом - за ціною договору (контракту), і лише у разі надання таких документів, контролюючий орган, у разі наявності у нього сумнівів щодо впливу взаємозв`язку на ціну товарів, має надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце та витребувати додаткові документи, що передбачені ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України.

Під час розгляду і вирішення справи колегія суддів виходить з того, що положення ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не можуть розглядатися як норма права, що зобов`язує декларанта на стадії декларування товару шляхом подання декларації одразу доводити, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем не вплинув на заявлену ним митну вартість товарів.

У ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України чітко зазначено, що вона визначає перелік документів, які декларант зобов`язаний надати саме на письмову вимогу митного органу, а не з власної ініціативи.

Вирішуючи питання про те, з якого моменту в декларанта настає обов`язок надати документи на підтвердження обставин, зазначених у ч. 18 ст. 58 Митного кодексу України, колегія суддів виходить із такого.

За правилами ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України визначено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Переліку документів, які підтверджують обраний метод визначення митної вартості товарів та мають бути подані декларантом разом із митною декларацією ст. 53 Митного кодексу України не визначає. За змістом ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України такі документи можуть бути витребувані саме митним органом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 54 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, застосовуючи інший метод визначення митної вартості товару ніж за ціною договору, орган, що приймає рішення про коригування митної вартості, зобов`язаний довести неможливість її визначення за першим методом.

Зазначений висновок кореспондується із положеннями ч.ч. 12-14 ст. 58 Митного кодексу України.

Як раніше зазначалося, відповідно до ч. 12 ст. 58 Митного кодексу України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Саме з метою розгляду обставин продажу товару між пов`язаними особами митному органу надано право, що закріплене у ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, на витребування додаткових документів.

Лише за наявності достатніх підстав, виявлених в ході розгляду обставин продажу товару, для висновку, що відносини, зазначені у ч. 12 ст. 58 Митного кодексу України, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

У разі відсутності таких обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини між продавцем та покупцем не вплинули на ціну оцінюваних товарів, що прямо передбачено ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України.

Також колегія суддів враховує, що згідно з ч. 15 ст. 58 Митного кодексу України декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

У свою чергу ч. 18 ст. 58 Митного кодексу України визначає спосіб, у який декларант, реалізуючи надане йому право відповіді, може доказати відсутність впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну товару.

Матеріали справи не містять доказів того, що Київська міська митниця надала позивачу свої письмові обґрунтування, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем мав вплив на ціну товару, визначену контрактом від 19 квітня 2010 року № 01/UA/2010.

За таких обставин посилання Київської митниці Держмитслужби на те, що ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА не довело свого права на визначення митної вартості за ціною договору в спосіб, передбачений ч. 18 ст. 58 Митного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.

Умови, за яких метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються не застосовується, визначені у ч.ч. 1, 2 ст. 58 Митного кодексу України.

Натомість митний орган у якості матеріально-правової підстави для прийняття рішень про коригування митної вартості товарів зазначив п. 22 ст. 58 Митного кодексу України.

Разом з тим, ст. 58 Митного кодексу України не містить пункту 22. У свою чергу ч. 22 ст. 58 Митного кодексу України визначає коло осіб, які мають право на автоматичне застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) - уповноважені економічні оператори, а також перелік документів, які мають бути подані такими особами.

Згідно з ч. 23 ст. 58 Митного кодексу України у випадках, передбачених частиною двадцять другою цієї статті, контроль правильності визначення митної вартості здійснюється виключно після завершення митного оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.

Натомість контроль правильності визначення митної вартості товару позивачем був здійснений до завершення митного оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.

Правомірність застосування до спірних правовідносин ч. 22 ст. 58 Митного кодексу України митний орган не довів.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення тієї частини позовних вимог ТОВ ВІНКХАУС УКРАЇНА , які були заявлені з дотримання строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги Київської митниці Держмитслужби спростовують лише ті висновки суду першої інстанції, які стосуються визначення норми права, що встановлює строк звернення до суду.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року скасувати в частині з прийняттям нового рішення про залишення адміністративного позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 123, 240, 242, 238, 308, 310, 316, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року в частині визнання протиправними і скасування рішень Київської регіональної митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312795/2, від 06 вересня 2012 року № 100190000/2012/312796/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312813/2, від 12 вересня 2012 року № 100190000/2012/312814/2 та карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за номерами № 100190000/2012/02478, № 100190000/2012/02514, № 100190000/2012/02883, № 100190000/2012/02940 - скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ВІНКХАУС УКРАЇНА у цій частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Л.В. Губська

І.О. Лічевецький

Постанова складена у повному обсязі 24 травня 2021 року.