Постанова

від 25.05.2021 по справі 489/7566/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.05.21

22-ц/812/1077/21

Головуючий суду першої інстанції Коваленко І.В.

Провадження № 22-ц/812/1077/21 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 489/7566/18

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: приватного виконавця - Куліченка Д.О.,

стягувача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_3 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року, повний текст якої складений 20 квітня 2021 року, постановлену під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за поданням приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича (діла - приватний виконавець) про примусове проникнення до житла боржника,

В С Т А Н О В И В:

16 квітня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. через систему Електронний суд звернувся до суду із заявою про надання дозволу на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_2 для витребування цього нерухомого майна із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Доводи заяви обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 63962392 з примусового виконання виконавчого листа № 489/7566/18, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 02 жовтня 2020 року, про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 03 вересня 2020 року.

Кореспонденція на ім`я боржниці ОСОБА_2 направлялась виконавцем за адресою, зазначеною у виконавчому документі - АДРЕСА_3 та за адресою нерухомого майна - АДРЕСА_4 .

Так, виконавче провадження, відкрито 18 грудня 2020 року та того ж дня копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам виконавчого провадження.

18 грудня 2020 року приватним виконавцем направлено вимогу боржниці щодо виконання рішення суду, проте рішення в добровільному порядку не виконано.

В той же день приватним виконавцем здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_4 , за результатами якого приватним виконавцем за участю понятих та стягувача складений акт, відповідно до якого встановлено: двері в тамбур зачинені, на стукіт приватного виконавця відчинила сусідка з кватири ОСОБА_1 ; двері квартири АДРЕСА_4 зачинені; двері приватному виконавцю ніхто не відчинив. Зі слів сусідки з АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , за вказаною адресою ніхто не проживає понад 3-х років. Світло в квартирі відсутнє, лічильник демонтовано представниками АТ Миколаївобленерго . Опитувані інші сусіди повідомили, що ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою та ніколи не проживала.

21 січня 2021 року приватним виконавцем направлено повторно вимогу боржниці щодо виконання рішення суду. Однак рішення боржницею в добровільному порядку не виконано.

31 березня 2021 року приватним виконавцем втретє направлено вимогу боржниці щодо виконання рішення суду.

09 квітня 2021 року приватним виконавцем здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_4 , за результатами якого приватним виконавцем за участю понятих і стягувача складений акт, відповідно до якого встановлено, що квартира зачинена; зі слів сусідів за вказаною адресою ніхто не проживає більше трьох років; ОСОБА_2 не проживала за цією адресою.

Боржницею отримано поштову кореспонденцію, проте жодних дій спрямованих на виконання рішення не здійснено.

Станом на теперішній час жодних дій стосовно фактичного виконання рішення боржницею не вживається. Крім того, боржниця жодного разу не звернулася до приватного виконавця стосовно відкладення чи перенесення виконавчих дій - це свідчить про пряме ухилення боржника від виконання рішення.

Приватним виконавцем неодноразово направлялись листи поштою рекомендованою кореспонденцією на адреси боржника. В постанові касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року по справі № 911/3142/19 зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Здійснити передачу майна (квартири) стягувачу не представилось можливим через відсутність доступу в квартиру.

Враховуючи викладене, рішення до теперішнього часу не виконано, без примусового входження виконати рішення не можливо.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. про примусове проникнення до квартири АДРЕСА_2 задоволено. Надано дозвіл на примусове проникнення до квартири за адресою: АДРЕСА_4 , для проведення виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа № 489/7566/18, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 02 жовтня 2020 року, про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Задовольняючи подання приватного виконавця, місцевий суд виходив із того, що державним виконавцем надано достатньо доказів, які свідчать про необхідність надання дозволу на примусове проникнення до житла боржниці як можливого способу виконання судового рішення, та свідчать про ухилення боржниці від проведення виконавчих дій.

Не погодившись з таким судовим рішенням, боржник ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржену ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні подання приватного виконавця відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що відповідно до приписів частини 1 статті 60 Закону України Про виконавче провадження під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі.

Особливістю виконання такого провадження є те, що державному виконавцю потрібно вчинити лише одну виконавчу дію - вилучити предмет у боржника і передати стягувачу, а також те, що предметом витребування є житлова квартира.

У матеріалах справи наявна вимога приватного виконавця, згідно з якою боржникові потрібно прийняти участь у виконавчих діях щодо примусового виконання рішення суду та забезпечити безперешкодний доступ до квартири. Однак, із тексту вказаної вимоги і подання до суду не вбачається, які саме дії відмовляється вчинити добровільно ОСОБА_2 , та які саме виконавчі дії, і з якою метою має здійснити приватний виконавець.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, судом вирішено питання щодо зміни власника і виконання такого рішення відбувається шляхом зміни відомостей у реєстрі прав власності.

Оскільки, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2020 року було задоволено вимогу про витребування квартири у ОСОБА_2 фактично як похідну від вимоги про визнання права власності на дану квартиру, для виконання цього рішення суду щодо визнання права власності на кватиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , достатньо надати рішення суду, яке набрало законної сили, суб`єкту державної реєстрації прав.

Таким чином, звернувшись із вказаним клопотанням про примусове проникнення до житла приватний виконавець має на меті провести дії, які виходять за межі вирішених судом, а саме провести дії пов`язані з фактичним виселенням ОСОБА_2 та вселенням ОСОБА_1 .

При цьому, приватний виконавець не тільки підміняє юридичні поняття та діє у порушення пункту 4 частини 3 статті 18 закону України Про виконавче провадження , а й з фактичним перевищенням власних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 5 закону України Про виконавче провадження приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього закону, крім рішень при виселення та вселення фізичних осіб.

Також посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 757/41727/19-ц від 12 березня 2020 року, скаржник зазначав, що проникнення у житло чи до іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення виконання судового рішення та бути виправданим.

Верховний Суд також зауважив, що юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи на час розгляду справи у суді не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. перебуває виконавче провадження № 63962392 з виконання виконавчого листа № 489/7566/18, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва 02 жовтня 2020 року про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Виконавче провадження приватним виконавцем відкрито 18 грудня 2020 року. Цього ж дня приватним виконавцем направлено боржнику разом із копією постанови про відкриття виконавчого провадження вимогу щодо виконання рішення суду, а також здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_4 , де розташована квартира, що підлягає витребуванню. В результаті виходу складно акт приватного виконавця за участю понятих та стягувача, яким встановлено, що двері зачинені, у вказаній квартирі більше трьох років ніхто не проживає, світло в квартирі відсутнє, лічильник демонтовано представниками АТ Миколаїввобленерго .

Із наданих суду першої інстанції матеріалів виконавчого провадження вбачається, що на адресу боржника по АДРЕСА_3 приватним виконавцем 19 грудня 2020 року надсилалися постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення основної винагороди, а також вимоги приватного виконавця від 18 грудня 2020 року. Крім того, 21 січня 2021 року приватним виконавцем повторно направлено вимогу виконати рішення разом із постановою про накладення штрафу на дві адреси боржника. Також, втретє, 31 березня 2021 року, приватним виконавцем на адресу боржника направлено вимогу приватного виконавця від 31 березня 2021 року, яку згідно пошукового витягу з сайту Укрпошта , вручено адресату 09 квітня 2021.

18 грудня 2020 року приватним виконавцем здійснено вихід до квартири за адресою: АДРЕСА_4 , що підлягає витребуванню. В результаті виходу складно акт приватного виконавця за участю понятих та стягувача, яким встановлено, що двері зачинені, у вказаній квартирі більше трьох років ніхто не проживає, світло в квартирі відсутнє, лічильник демонтовано представниками АТ Миколаїввобленерго .

09 квітня 2021 року приватним виконавцем повторно здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_4 , за результатом якого складено акт за участю понятих та стягувача, відповідно до якого встановлено, що квартира зачинена, зі слів сусідів за вказаною адресою ніхто не проживає більше трьох років.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На продовження і розвиток цієї конституційної норми ЦПК України містить положення про обов`язковість судових рішень. Так, відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як зазначено вище, рішенням Ленінського районного суду м, Миколаєва від 04 лютого 2020 року визнано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно.

На виконання цього судового рішення від 04 лютого 2020 року видано виконавчий лист 02 жовтня 2020 року про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , а 18 грудня 2020 року приватним виконавцем винесено Постанову по відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом ВП № 63962392.

Судова колегія відзначає, що судове рішення може бути виконане боржником добровільно чи у примусовому порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012).

Водночас, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу.

А відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа "Гвоздецький проти України", заява № 28070/04, рішення від 15 жовтня 2009 року; справа "Ясіунен проти Литви", заява № 41510/98, рішення від 06 березня 2003 року; справа "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, рішення від 07 травня 2002 року).

У справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства" (заява № 14038/88, рішення від 07 липня 1989 року) Суд зазначив, що Конвенція, як правовий акт, покликаний забезпечувати захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними.

Беручи до уваги викладене вище, виходячи з принципу обов`язковості виконання судових рішень, приватний виконавець при здійсненні виконавчого провадження за виконавчим листом Ленінського районного суду м. Миколаєва у цій справі мав вжити заходи, передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", які надали б можливість у примусовому порядку виконати судове рішення.

Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень (стаття Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Проаналізувавши надані державним виконавцем докази, на підтвердження проведення виконавчих дій щодо виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поведінки боржника, що свідчить про умисне ухилення, останньої від виконання судового рішення, зокрема: неявка за викликом до державного виконавця без поважних причин, утримання від надання доступу до квартири для складання акту передачі квартири стягувачу. Така поведінка боржника ускладнює виконання рішення та свідчить про свідоме небажання боржника виконувати судове рішення.

Водночас, пунктом 13 частини 3 статті 18 Закону № 1404 визначено право державного виконавця звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Статтею 376 ЦПК України врегульовано, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Так, судом попередньої інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно, яке підлягає поверненню стягувачу - квартира АДРЕСА_2 , продовжує перебувати у боржника, яка немає наміру виконати судове рішення щодо повернення цього нерухомого майна, у зв`язку з чим не надає дозволу приватному виконавцю на складання акту передачі вищевказаної квартири, а отже перешкоджає виконавцю у вчиненні таких дій.

Як встановлено, після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, то виконавець вживає інші заходи примусового виконання рішення спрямовані на його виконання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції стосовно того, що дії приватного виконавця щодо звернення до Ленінського районного суду м. Миколаєва з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до квартири, що перебуває у боржника, для проведення виконавчих дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що з тексту вимоги і подання до суду приватного виконавця не вбачається, які саме дії відмовляється вчинити добровільно ОСОБА_2 , та які саме виконавчі дії, із якою метою має здійснити приватний виконавець, не заслуговує на уваги, оскільки з цих документів зрозуміло, що державний виконавець має на меті складання акту передачі об`єкта нерухомості стягувачу та вимагає від боржника забезпечити йому доступ до квартири.

Аргументи апеляційної скарги про достатність виконання рішення суду шляхом зміни суб`єктом державної реєстрації прав на нерухоме майно відомостей у реєстрі прав власності є безпідставними, оскільки спірна квартира фактично продовжує перебувати у боржника ОСОБА_2 , яка як встановлено не має наміру повертати стягувачу нерухоме майно, тому судове рішення в частині витребування цього майна у боржника підлягає примусовому виконанню, а звернення приватного виконавця із клопотанням про примусове проникнення до житла має на меті провести дії щодо виконання судового рішення по витребуванню нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги, що проникнення у житло чи до іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення виконання судового рішення та бути виправданим, з посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 757/41727/19-ц від 12 березня 2020 року, не заслуговують на увагу з огляду на те, що конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав та законних інтересів інших членів суспільства.

В даному випадку судовим рішення встановлено, що ОСОБА_2 незаконно володіє спірною квартирою, а право власності на цю квартиру було визнано за ОСОБА_1 , проте ОСОБА_2 як встановлено судом, не має наміру повертати нерухоме майно власнику, а саме перешкоджає виконавцю у вчиненні таких дій.

На переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом першої інстанції та не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з дотримання норм процесуального та матеріального права, підстав, визначених статтею 376 ЦПК України, для зміни або скасування судового рішення за результатами перегляду справи не встановлено, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 375, 382, 439 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року.