Ухвала

від 12.08.2021 по справі 489/7566/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

12 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 489/7566/18

провадження № 61-13244ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович про примусове проникнення до житла боржника

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н. О. ,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 зазначену квартиру. Здійснено розподіл судових витрат.

Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. (далі - приватний виконавець) 16 квітня 2021 року звернувся до суду із поданням про надання дозволу на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1 , для витребування цього нерухомого майна із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Подання приватного виконавця обґрунтовано тим, що у нього на виконанні перебуває виконавчий лист Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2020 року № 489/7566/18 щодо витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

18 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63962392.

Виходом за місцем знаходження об`єкта (квартири) приватним виконавцем складено акти, якими зафіксовано: двері зачиненні, у житловому приміщенні більше трьох років ніхто не проживає, світло у квартирі відсутнє, лічильник демонтовано Акціонерним товариством Миколаївобленерго (далі - АТ Миколаївобленерго ).

Оскільки рішення не виконано, боржник не вживає заходів його виконання приватний виконавець просив подання задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року подання приватного виконавця задоволено .

Надано дозвіл на примусове проникнення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2020 року № 489/7566/18.

Суд першої інстанції встановив, що приватним виконавцем вживалися всі необхідні дії, визначені Законом України Про виконавче провадження , з метою примусового виконання виконавчого листа, також враховано, що боржник попереджений приватним виконавцем у визначений законом спосіб про відкриття виконавчого провадження та щодо вчинення виконавчих дій, шляхом направлення рекомендованих листів, однак боржник до приватного виконавця не з`являвся, дії щодо добровільного виконання судового рішення не вчинено, неодноразові спроби приватного виконавця потрапити до квартири, яка є предметом виконавчого провадження не мали успіху, оскільки житло зачинено, що свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року залишено без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , який не брав участі у справі, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що між третьою особою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 01 жовтня 2018 року укладено договір оренди спірної квартири, зробив висновок, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції (ухвалою) відповідно до положень статті 362 ЦПК України не вирішувалося питання про його права та інтереси.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4 05 серпня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки тим обставинам, що суд дав приватному виконавцю дозвіл на примусове входження до спірної квартирі, у якій проживає заявник на підставі чинного договору оренди, відповідно до пункту 10.3 якого: У разі зміни особи власника квартири, до нового власника переходять всі права та обов`язки орендодавця за цим Договором. Зміна власника квартири не є підставою для розірвання даного Договору . Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновок, що судом першої інстанції не вирішувалося питання про права та інтереси заявника, відповідно, зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження.

На переконання заявника, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 761/37339/19 (провадження № 61-4115св20).

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки.

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2020 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 зазначену квартиру.

Відповідно до зазначеного рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 пред`явила позов з тих підстав, що спірна квартира належала їй на підставі договору купівлі-продажу, проте вибула із її володіння на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року, яка скасована постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року. ОСОБА_3 на підставі зазначеної скасованої ухвали зареєстрував право власності на зазначене житлове приміщення, яке передав за актом приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариству з обмеженою відповідальністю Вульф-2018 , яке, в свою чергу, на підставі протоколу загальних зборів засновників передало у власність ОСОБА_2 , яка зареєструвала право власності на це майно.

На підставі зазначеного рішення Ленінським районним судом м. Миколаєва 02 жовтня 2020 року видано виконавчий лист № 489/7566/18 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Приватним виконавцем постановою від 18 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63962392, копія якої 19 грудня 2020 року направлена на адресу боржника ОСОБА_2 .

Приватним виконавцем 21 січня 2021 року та 31 березня 2021 року повторно направлялися на адресу боржника вимоги щодо виконання судового рішення.

Приватний виконавець 18 грудня 2020 року та 09 квітня 2021 року здійснював вихід за місцем знаходження квартири АДРЕСА_1 , проте вхідні двері були зачинені, зі слів сусідів, у зазначеному житлі більше трьох років ніхто не проживає, світло у квартирі відсутнє, лічильники демонтовано АТ Миколаївобленерго , у зв`язку з чим приватним виконавцем складено відповідні акти.

Суд першої інстанції, встановивши, що боржником ОСОБА_2 не вчиняються дії з виконання судового рішення, визнав, що наведені обставини зумовлюють необхідність надання дозволу на примусове проникнення до житлового приміщення з метою проведення виконавчих дій.

Суд апеляційної інстанції констатував, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушувалися права, свободи та інтереси ОСОБА_4 як орендаря спірної квартири.

Оцінка доводів касаційної скарги

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя

статті 18 ЦПК України).

За правилом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ОСОБА_4 , звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року як особа, яка не брала участі у справі (розгляді подання приватного виконавця), посилався на те, що судом під час ухвалення зазначеного рішення вирішено питання про його права та інтереси, оскільки між ним та ОСОБА_3 01 жовтня 2018 року укладено договір оренди спірної квартири терміном 35 місяців.

Відповідно до пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведеної норм процесуального права свідчить, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження

№ 61-41547сво18).

Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин переглянути справу за його апеляційною скаргою, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в такому випадку особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Апеляційний суд, оцінивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 та обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх вимог, а саме, наявність укладеного 01 жовтня 2018 року між ним та третьою особою ОСОБА_3 договору оренди спірної квартири, зробив висновок, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_4 не вирішено.

Верховний Суд погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав (далі - ЄСПЛ).

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції, так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Відповідно до пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Отже, наведене свідчить, що під час розгляду подання приватного виконавця щодо примусового проникнення до житла боржника суд першої інстанції перевіряє підставність та обґрунтованість вимог приватного виконавця, а саме доведеність факту невиконання боржником судового рішення та перешкоджання ним у вчиненні виконавчих дій.

Під час розгляду зазначеної процесуальної вимоги, пред`явленої на стадії виконання судового рішення, суд першої інстанції не здійснює оцінку підставності права власності боржника на житлове (нежитлове) приміщення, дозвіл на примусове проникнення до якого просить надати приватний виконавець, а також права користування цим приміщенням іншими особами.

Зазначене не має правового значення під час вирішення питання про примусове проникнення до житлового приміщення, оскільки у наведеній ситуації здійснюється виконання судового рішення, яким питання про право власності на спірну квартиру вже вирішено, зокрема судом першої інстанції встановлено, що зазначене житлове приміщення вибуло з володіння ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, проте під час перегляду зазначеного рішення третьою особою ОСОБА_3 , крім дій, направлених на відчуження цього приміщення на користь іншої особи, укладено договір оренди із ОСОБА_4 на це саме житлове приміщення.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_4 не вирішено.

Доводи касаційної скарги, про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 761/37339/19 (провадження № 61-4115св20), суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки у наведеній справі приватний виконавець оскаржував рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто апеляційну скаргу, тобто у цій справі викладено висновки щодо права оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції за результатами вирішення питання про примусове проникнення до житла.

Також заявник посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19), втім у наведеній справі суд зробив висновок щодо застосування правил статті 352 ЦПК України у публічних відносинах та під час виконання обов`язків державного органу.

Верховний Суд констатує, що застосування судом апеляційної інстанції правил статті 352 ЦПК України у будь-якому випадку вимагає дослідження наведених особою, яка не була залучена до участі у справі, об`єктивних обставин та письмових доказів на підтвердження того, що судом першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

Наведені ОСОБА_4 у справі № 489/7566/18 доводи та докази не підтверджують те, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2021 року вирішено питання про його права, свободи, інтереси та/або обов`язки, отже суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що права ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено, тому підставно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Пономарьов проти України № 3236/03).

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції , рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії ).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2021 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича про примусове проникнення до житла боржника у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Вулф-2018 , про витребування майна із незаконного чужого володіння та визнання права власності, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко