Постанова

від 27.05.2021 по справі 907/129/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2021 р. Справа №907/129/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кордюк Г.Т.,

Кравчук Н.М.,

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської районної ради Закарпатської області б/н від 30.12.2020

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 та на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.12.2020

у справі № 907/129/20 (суддя Л.В. Андрейчук)

за позовом: фізичної особи-підприємця Кавки Олександра Юрійовича, с. Горінчово, Хустський район

до відповідача Комунального некомерційного підприємства Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області, смт. Вишково Хустський район

про стягнення 54692,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 у справі №907/129/20 задоволено позов ФОП Кавки Олександра Юрійовича до КНП Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області про стягнення. Стягнуто з відповідача на користь позивача 54692,05 грн в т. ч. 52920,00 грн боргу за договором № б/н від 23.01.2019 підряду на виконання проектних робіт «Реконструкція І-го корпусу Хустської районної поліклініки в м. Хуст по вул. Пушкіна, 13» , 1772,05 грн трьох відсотків річних, а також 2102,00 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від від 22.12.2020 задоволено заяву ФОП Кавки Олександра Юрійовича про розподіл судових витрат у справі та стягнуто з відповідача на користь позивача 5000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської районної ради Закарпатської області оскаржило основне та додаткове рішення суду в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 05.01.2021.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт зазначає, що у строк для заявлення вимог кредиторів, - до 15 липня 2019 року, позивач до комісії з припинення Хустської районної поліклініки вимог про сплату заборгованості за виконані роботи не подав. 30 серпня 2019 року рішенням Хустської районної ради Закарпатської області №673 створено комунальне некомерційне підприємство Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області, затверджені передавальні акти балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Хустської районної лікарні та Хустської районної поліклініки для правонаступника і такі вимог позивача не містять.

В передавальних актах Хустської районної поліклініки відсутні відомості про кредиторську заборгованість, яка виникла у зв`язку з невиконанням зобов`язання за договором підряду б/н на виконання проектних робіт від 23 січня 2019 року.

Також апелянт заперечує стягнення з нього 5000 грн. на відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи між фізичною особою-підприємцем Кавкою Олександром Юрійовичем (позивач, підрядник) та Хустською районною поліклінікою (замовником) 23.01.2019 укладено договір № б/н підряду на виконання проектних робіт Реконструкція І-го корпусу Хустської районної поліклініки в м. Хуст по вул. Пушкіна, 13 , за умовами якого Позивач (підрядник) взяв на себе зобов`язання своїми силами і засобами, за рахунок та за завданням замовника розробити проектну кошторисну документацію на Реконструкція І-го корпусу Хустської районної поліклініки в м. Хуст, по вул. Пушкіна, 13 , а замовник - прийняти результат таких Проектних робіт і сплатити позивачу їх вартість.

Згідно з розділом 3 договору загальна вартість виконання проектних робіт складає 52920,00 грн, в тому числі єдиний податок 5 % - 2646,00 грн. Така вартість встановлена протоколом погодження договірної ціни та затверджена у кошторисі на виконання робіт.

На виконання договору Позивач виконав та передав замовнику Роботу загальною вартістю 52920,00 грн, що підтверджується Актом прийому-передачі виконаних робіт, складеним відповідно до п 4.1.Договору.

Сторони погодили, що кінцевий розрахунок за виконання проектних робіт проводиться Замовником, (або за вказівкою Замовника третьою особою) на розрахунковий рахунок Підрядника не пізніше 5 банківських днів після підписання Сторонами кінцевого Акту прийому-передачі робіт (п. 4.3 Договору).

Листом № 2-12-19 від 11.12.2019 позивач звернувся з вимогою до відповідача як правонаступника Хустської районної поліклініки провести оплату виконаних за договором від 23.01.2019 робіт.

Оскільки відповідно до листа відповідача від 20.12.2019 №04-10/177 вимоги позивача відповідачем визнано безпідставними, заявленими з пропуском строку звернення з кредиторськими вимогами до юридичної особи, що припиняється, це послужило підставою для звернення до суду з вимогою стягнути суму боргу в судовому порядку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 890 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник зобов`язаний виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором подано підписаний між сторонами у спорі акт прийому-передачі виконаних робіт, який містить опис переданої проектно-кошторисної документації. Вказаним актом також підтверджується, що виготовлена продукція відповідає умовам договору і технічному завданню, а також належним чином оформлена.

Доказів оплати виконаних робіт матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про оплату виконаних ним робіт є обґрунтованою.

Твердження відповідача про допущені сторонами договору порушення при його укладенні (через відсутність застосування процедури закупівлі послуг у визначеному Законом України Про публічні закупівлі ), до уваги судом не беруться, оскільки в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, частиною 1 статті 2 визначено, що цей Закон застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень. Ціна ж договору, заборгованість за яким є предметом спору, складає 52920,00грн.

Щодо заперечень апелянта з приводу правонаступництва.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України.

У ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України вказано, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 3 ст.105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

Частини друга та третя статті 107 ЦК України до внесення до них змін згідно із Законом України від 26 листопада 2015 року № 835-VIII Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , який набрав чинності 13 грудня 2015 року, мали таку редакцію: Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом . Тобто і для передавального акта, і для розподільчого балансу встановлювалися однакові вимоги.

Натомість у редакції, чинній з 13 грудня 2015 року, цими нормами установлено, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Відсутність у передавальному акті певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки Хустською центральною районною лікарнею імені ОСОБА_1 Хустської районної ради Закарпатської області як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов`язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.

Така позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного суду від 16.06.2020 року у справі № 910/5953/17.

З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що така форма реорганізації юридичної особи як злиття передбачає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав та зобов`язань) до іншого підприємства (правонаступника). Вказана форма реорганізації характеризується переходом усіх прав та обов`язків суб`єктів, що реорганізуються, в порядку універсального правонаступництва до іншої особи. Тобто, обов`язковою умовою реорганізації юридичної особи шляхом злиття є універсальне правонаступництво за її зобов`язаннями, при якому майно особи, як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.

Аналіз норм ст.ст. 106, 107 Цивільного кодексу України, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов`язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва.

Судом встановлено, що Хустською районною радою Закарпатської області 10 травня 2019 року прийнято рішення № 627 Про реорганізацію шляхом злиття Хустської районної лікарні та Хустської районної поліклініки в Комунальне некомерційне підприємство Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради .

В подальшому, Хустська районна рада своїм рішенням №673 від 30 серпня 2019 року Про створення Комунального некомерційного підприємства Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області , вирішила, зокрема, припинити діяльність Хустської районної поліклініки у зв`язку з реорганізацією шляхом злиття в комунальне некомерційне підприємство Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області; визначила Комунальне некомерційне підприємство Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича Хустської районної ради Закарпатської області правонаступником всього майна, прав, обов`язків, активів та пасивів Хустської районної лікарні (код ЄДРПОУ 01992771) та Хустської районної поліклініки (ЄДРПОУ 32788981).

За приписами ч. 5 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття..

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація припинення юридичної особи - Хустської районної поліклініки проведена 10 вересня 2019.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Таким чином, з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом злиття до новоствореної юридичної особи, яка є її титульним правонаступником перейшли всі права та обов`язки, в тому числі і зобов`язання за договором № б/н підряду на виконання проектних робіт Реконструкція І-го корпусу Хустської районної поліклініки в м. Хуст по вул. Пушкіна, 13 .

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача як правонаступника у зобов`язанні за договором підряду від 23.01.2019 є обґрунтованими та підставними.

Щодо трьох відсотків річних.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на це, суд перевірив здійснений позивачем розрахунок річних і такий є вірним, тому суд задовольняє вимогу про стягнення 1772,05 грн трьох відсотків річних в повному обсязі.

Положеннями статей 13-14 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції правомірно задоволив вимоги позивача.

Щодо заперечення апелянта з приводу судових витрат

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом Плешинцем Миколою Васильовичем 11 грудня 2019 року укладено договір про надання правової допомоги та представництва. Обґрунтовуючи вимоги на відшкодування понесених витрат, позивачем надано Акт виконаних робіт, Розрахунок щодо визначення розміру виплат за надану правову допомогу до договору про надання правової допомоги, докази оплати послуг на суму 5000,00 грн.

В свою чергу, від відповідача заперечень, клопотань про зменшення судових витрат тощо на адресу суду першої інстанції не надходило.

Відтак, судом першої інстанції правомірно стягнуто витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України» , «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської районної ради Закарпатської області б/н від 30.12.2020 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 та додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.12.2020 у справі №907/129/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.