Ухвала

від 27.05.2021 по справі 200/6931/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 200/6931/20-а

адміністративне провадження № К/9901/18288/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання неправомірними дій, скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В., Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську (далі - ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську), в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати протиправними дії ДБР щодо видання наказу від 14 липня 2020 року №336 Про попередження працівників ; визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора ДБР Соколова О.В. щодо вручення персонального попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року №10-13-01-15470; визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 13 серпня 2020 року №514-ос, підписаний виконуючим обов`язки директора ДБР Соколовим О.В. , відповідно до якого позивача звільнено з посади директора ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, 17 серпня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису та припиненням державної служби; поновити позивача на займаній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2020 року по день прийняття рішення судом по справі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, в позові відмовлено.

17 травня 2021 року ОСОБА_1 вдруге подав касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить переглянути і скасувати судові рішення на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та задовольнити позов.

Предметом спору у цій справі є правомірність попередження державного службовця, з подальшим звільненням його з посади у зв`язку зі зміною правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на правоохоронний орган.

Справу розглянуто судами за правилами загального позовного провадження.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу у подібних правовідносинах.

Перевіряючи такі аргументи позивача, Верховним Судом установлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби через зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на правоохоронний орган, через що замість посад державної служби введено інші категорії посад - рядового та начальницького складу. Підставою звільнення ОСОБА_1 у наказі зазначено пункти 8, 9 частини першої статті 12 Про Державне бюро розслідувань , пункт 1 частини першої та частина четверта статті 87, стаття 89 Закону України Про державну службу .

Вирішуючи спір та відмовляючи у позові суди не застосовували приписи частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу , оскільки положення цієї норми передбачають певні гарантії для державних службовців за умови збереження статусу посад державної служби в установі, де відбулися відповідні зміни у її штаті або структурі.

Натомість у цій справі позивача звільнено із займаної посади за інших обставин (через зміну статусу установи на правоохоронний орган), тому доводи позивача щодо неправильного застосування судом положень частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу відхиляються Верховним Судом, оскільки ця норма, за установлених обставин у цій справі, не застосовувалася судами при вирішенні цього спору.

Заявник також посилається на фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовної практики, її винятковість та суспільний інтерес, однак такі доводи є загальними, оскільки обґрунтованих мотивів щодо неправомірного звільнення його з посади державної служби, яка втратила такий статус, у зв`язку зі змінами у законодавстві, позивач не зазначив, обмежившись формальними посиланнями на практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, рішення Верховного Суду щодо принципу легітимних очікувань та на дослідження Європейської комісії За демократію через право .

Водночас, інші аргументи скарги зводяться до неповного з`ясування судами обставин справи, зокрема щодо свавільного втручання відповідного органу у право на працю, що не відповідає принципу верховенства права, незгоди зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни статусу ДБР та порушень його прав, як державного службовця, який очікував, що державно політика щодо захищеності працівників ДБР у сфері трудових відносин буде сталою. Такі доводи мають суб`єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Лише посилання заявника на відсутність висновків Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

За таких обставин, відсутні підстави для вирішення питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання неправомірними дій, скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала .

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С.А. Уханенко