Ухвала

від 27.05.2021 по справі 357/424/20

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/424/20

2-др/357/86/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Чайка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника відповідача, адвоката Василенко Наталії Станіславівни, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Матюші до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю Шамраївський цукровий завод , державного реєстратора Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг Євко Володимира Володимировича, про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

20.12.2019 року ТОВ Агрофірма Матюші звернулося до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 15.01.2020 року, в якому просили у судовому порядку: 1) визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №б/н від 05.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю Шамраївський цукровий завод , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:01:009:0002 площею 2,1302 га, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району, 2) скасувати запис про інше речове право - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за №30585262, внесений щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:01:009:0002 площею 2,1302 га, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1457311132204), дата та час державної реєстрації: 04.03.2019 року 14:11:38, 3) стягнути з відповідачів солідарно понесені судові витрати.

30.01.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, 01.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

14.01.2021 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву ТОВ Агрофірма Матюші , задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №б/н від 05.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ Шамраївський цукровий завод , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:01:009:0002 площею 2,1302 га, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ Шамраївський цукровий завод щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:01:009:0002 площею 2,1302 га, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1457311132204), дата та час державної реєстрації: 04.03.2019 року 14:11:38, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТДВ Шамраївський цукровий завод щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:01:009:0002 площею 2,1302 га, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району, стягнуто з ОСОБА_1 та ТДВ Шамраївський цукровий завод на користь ТОВ Агрофірма Матюші судові витрати в розмірі по 10238,49 грн., в частині вимог заявлених до державного реєстратора Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг Євко Володимира Володимировича, відмовлено.

14.04.2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ТзДВ Шамраївський цукровий завод повернуто апелянту, 29.04.2021 року справа була повернута до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та передана судді 20.05.2021 року.

06.04.2021 року представник відповідача Державного реєстратора Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг Євко В.В., адвокат Василенко Н.С., шляхом направлення засобами поштового зв`язку 30.03.2021 року, подала до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу та, посилаючись на положення ст. 133, 134, 137, 141 ЦПК України, зазначила, що в зв`язку з розглядом даної справи відповідач ОСОБА_2 поніс судові витрати на правову допомогу на загальну суму 33000,00 грн. Заяву обґрунтовує тим, що 10.09.2020 року між Адвокатським бюро Наталії Василенко та відповідачем - державним реєстратором Євко В.В. було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020. Додатковою угодою №34 до договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року передбачено, зокрема, що бюро надає клієнту правову допомогу у цивільній справі №357/424/20 та розмір винагороди бюро за надання правової допомоги, обсяг якої визначено у пункті 1.1 цієї Додаткової угоди до основного договору, становить грошову суму в у розмірі 20 000,00 грн. 30.03.2021 року сторонами було складено акт №34.30/03 про надання правової допомоги до Договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року та додаткової угоди №34 від 15.09.2020 року, відповідно до п. 1.5 якого сторони погодили, що обсяг професійної правничої допомоги наданий бюро та отриманий клієнтом, згідно п. 1.2. даного Акту у грошовому виразі становить 33 000,00 грн. Під час узгодження між клієнтом та бюро розміру погодинної ставки адвокатів за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги сторони виходили, в тому числі із кваліфікації адвоката. Вважає, що дії вчинені бюро в межах договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року та додаткової угоди №34 до даного договору відповідають умовам узгодженим сторонами договору, а час, витрачений на складання та подання документів, є обґрунтованим. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. На сьогодні клієнтом здійснено часткову оплату Адвокатському бюро Наталії Василенко за надані послуги правової допомоги в розмірі 1000,00 грн.. Також, зазначає, що рішення у справі №357/424/20 ухвалено 14.01.2021 року, під час проголошення рішення сторона відповідача, державний реєстратор Євко В.В., не була присутньою. Копію рішення суду від 14.01.2021 року сторона не отримувала. 30.03.2021 року представник відповідача ознайомилась з електронним варіантом вказаного рішення, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, вважає, що строк на подачу до суду заяви про стягнення витрат на правову допомогу пропущено з поважних причин, у зв`язку із чим просить поновити строк на звернення до суду із заявою про стягнення витрат на правову допомогу, з моменту отримання повного тексту судового рішення. Із заявою про стягнення витрат на правову допомогу звертається протягом 5 днів з моменту, як стороні відповідача стало відомо про наявність вказаного рішення, а саме з 30.03.2021 року. Тому, просила стягнути з ТОВ Агрофірма Матюші на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 33 000,00 грн.

08.04.2021 року представник позивача, адвокат Тетеря С.І., надала заперечення проти заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які обгрунтовує тим, що представником Державного реєстратора пропущено строк для подачі доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи. Представник відповідача, звертаючись 18.11.2020 року до суду із відзивом на позовну заяву товариства у цій справі, зазначила, що під час її розгляду в суді першої інстанції державний реєстратор планує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, на підтвердження чого було додано копії договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року та Додаткової угоди №34 від 15.09.2020 року до цього Договору. Жодних інших доказів на підтвердження понесення державним реєстратором цих витрат на професійну правничу допомогу суду не було надано, а такі докази були надані лише разом з заявою представника відповідача від 30.03.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого у ч. 8 ст. 141 ЦПК України. І доводи представника державного реєстратора, що строк обраховується з моменту отримання учасником справи копії судового рішення, а не з моменту його ухвалення, є необґрунтованими, оскільки такий строк обраховується з моменту ухвалення рішення у справі. Ані відповідач державний реєстратор Євко В.В., ані його представник не подавали суду таку заяву (про надання доказів згідно вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України) і до закінчення судових дебатів у цій справі, що взагалі виключало можливість подання відповідачем таких доказів після ухвалення рішення. З наданих, представником Державного реєстратора на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, документів вбачається, що заявлена відповідачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу оплачена лише частково, а саме у розмірі 1000 грн. Тобто, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000 грн., що свідчить про відсутність підстав для їх стягнення з позивача. Також, у порушення приписів ч. 3 ст. 137 ЦПК України представник Державного реєстратора не надав суду детальний опис робіт (наданих послуг) Бюро в ході надання професійної правничої допомоги як окремий документ, що є ще однією підставою для відмови у задоволенні його заяви. Окрім цього, як вбачається зі змісту Акта 1 год. уповноваженого представника Державного реєстратора адвоката Василенко Н.С. було витрачено на зустріч із Відповідачем державним реєстратором Євко В.В. для , узгодження запропонованої правової позиції та роз`яснення правових наслідків. При цьому, Верховний Суд, ухвалюючи 11.03.2021 року постанову у справі № 911/2681/19, зазначив про те, що такий вид правової допомоги як зустріч адвоката з представниками клієнта та обговорення з клієнтом напрямів підсилення правової позиції клієнта не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру. У зв`язку з вищевикладеним просила відмовити у задоволенні заяви.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, представник відповідача державного реєстратора Євко В.В., адвокат Василенко Н.С. в заяві просила розгляд справи здійснювати у відсутності державного реєстратора та його представника та 08.04.2021 року представник позивача, адвокат Тетеря С.І. подала до суду заперечення на заяву, в яких просила провести розгляд заяви у відсутності товариства та його уповноваженого представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, матеріали додані до заяви, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Встановлено, що представник відповідача державного реєстратора Євко В.В., адвокат Василенко Н.С., відповідно до положень ст. 134 ЦПК України надала попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., який міститься у відзиві на позовну заяву, при цьому надала до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року та копію додаткової угоди №34 від 15.09.2020 року до Договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року (Т. 2 а.с. 16-31).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що рішенням суду від 14.01.2021 року у задоволені позовних вимог позивача до Державного реєстратора Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг Євко Володимира Володимировича - відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником відповідача надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року, копію додаткової угоди №34 від 15.09.2020 року до Договору про надання професійної правничої допомоги №01-1009/2020 від 10.09.2020 року, копію акта №34.30/03від 29.03.2021 року про надання правової допомоги до договору про надання професійної правничої допомоги№01-1009/2020 від 10.09.2020 року та додаткової угоди №34 від 15.09.2020 року з детальним описом наданої професійної правничої допомоги із зазначенням часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, що підтверджується матеріалами справи (Т.2 а.с. 18, 28-30, 133-134).

Однак, заявником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати відповідачем ОСОБА_2 коштів в розмірі 33 000,00 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що оформлені у встановленому законом порядку.

Також, суд враховує вимоги ч. 4 ст. 141 ЦПК України, що сума судових витрат, заявлена до відшкодування 33000,00 грн., істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку 20000,00 грн., тому, суд критично оцінює вимогу відповідача у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ухвалено 14.01.2021 року, при цьому строк для подачі таких доказів закінчився 19.01.2021 року включно.

З матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подана представником відповідача 30.03.2021 року засобами поштового зв`язку, а зареєстрована судом 06.04.2021 року, тобто зі спливом строків, передбачених положенням ст. 141 ЦПК України, оскільки, визначений у ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк обраховується не з моменту отримання учасником справи копії повного судового рішення, а саме з моменту його ухвалення.

Аналогічна правова позиція щодо строків подачі доказів понесення судових витрат на правову допомогу викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі №559/1605/18.

Разом з тим, представник відповідача, адвокат Василенко Н.С., просила поновити їй процесуальні строки для подання заяви про стягнення судових витрат, оскільки з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 14.01.2021 року., повний текст якого складено 21.01.2021 року по справі №357/424/20 вона ознайомилась лише 30.03.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Однак, суд критично оцінює зазначені доводи заявника про необізнаність нею про наявність рішення суду, з яким вона онайомилася лише 30.03.2021 року.

За приписами ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини Нешев проти Болгарії від 28 жовтня 2004 року, Перетяка та Шереметьев проти України від 21 грудня 2010 року).

У справі Юніон Аліментаріа Сандерс ОСОБА_5 .А. проти Іспанії від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (справа Олександр Шевченко проти України 26 квітня 2007 року, справа Трух проти України від 14 жовтня 2003 року, справа Пономарьов проти України від 03.04.2008 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року).

У п. 47 рішення у справі Устименко проти України суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Згідно ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому суд звертає увагу на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Також, необхідно зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник була обізнана про судове засідання 14.01.2021 року, 20.11.2020 року подала до суду відзив на позовну заяву, тому мала можливість своєчасно здійснити процесуальну дію, строк якої обмежений законом, та надати заяву про ухвалення додаткового рішення у строк, встановлений ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до загальних норм процесуального Кодексу права та обов`язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд, а й обов`язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів.

Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1 та 3статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Таким чином, заявником пропущено п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення 14.01.2021 року на подання заяви про розподіл судових витрат, а саме ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення судових витрат на правову допомогу. Поважних причин для поновлення пропущеного строку судом не встановлено.

Враховуючи зазначене, оскільки не надано доказів, які були об`єктивно непереборними на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд не вбачає поважних причин пропуску строку звернення до суду та відповідно підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, тому клопотання представника відповідача про поновлення строку для звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення, задоволенню не підлягає.

Крім того, надана представником відповідача адвокатом Василенко Н.С. на підтвердження факту оплати гонорару у розмірі 33000,00 грн., копія квитанції №0.0.1854022795.1 від 30.09.2020 року на суму 1 000 грн. (Т.2 а.с. 135), подана з порушення строків для подання відповідних доказів, тому, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих документів на підтвердження судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову відповідачу в стягненні з ТОВ Агрофірма Матюші витрат на професійну правову допомогу в розмірі 33 000,00 грн..

Керуючись ст. 133, 137, 141, 142, 246, 270, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви представника відповідача, адвоката Василенко Наталії Станіславівни, про поновлення процесуального строку та ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Матюші до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю Шамраївський цукровий завод , державного реєстратора Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг Євко Володимира Володимировича, про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 27.05.2021 року.

СуддяО. В. Бондаренко