Рішення

від 18.05.2021 по справі 916/442/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/442/21

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

від позивача - Новицька О.В., довіреність № 2, дата видачі : 10.08.20;

від позивача - (Голова кооперативу) Коломійцев А.Б, паспорт серія № НОМЕР_1 , дата видачі : 08.08.96;

від відповідача - Чумаченко Д.О., ордер № 419983, дата видачі : 19.11.20;

розглянувши справу за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" до відповідача - Фізичної особи-підприємця Кіктенко Олега Михайловича про скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

19.02.2021 року позивач - Обслуговуючий кооператив "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 461/21) до відповідача - Фізичної особи-підприємця Кіктенко Олега Михайловича про скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2021р. було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 23.03.2021р. о 10:20 год.

22.03.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності за вх.№7875/21 та клопотання про закриття провадження у справі №916/442/21 за вх.№7878/21.

У судовому засіданні 23.03.2021р. представник позивача звернувся до суду із клопотання про ознайомлення із матеріалами справи за вх.№7953/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.03.2021р. було відкладено підготовче засідання по справі №916/442/21 на 15.04.2021р. о 11:00 год.

09.04.2021р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява із запереченнями на клопотання про закриття провадження у справі за вх.№9888/21.

13.04.2021р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява із запереченнями на заяву про застосування строку позовної давності за вх.№9914/21.

Також, 13.04.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення із матеріалами справи за вх.№10202/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.04.2021р. було закрито підготовче провадження із призначення розгляду справи №916/442/21 по суті на 26.04.2021р. о 11:30 год.

26.04.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові пояснення на заперечення позивача на клопотання про закриття провадження у справі за вх.№11461/21.

У судовому засіданні 26.04.2021р. було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 18.05.2021р. о 11:00 год.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

18.05.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

В обґрунтування вимог позивач посилається на такі обставини, що 25 жовтня 2018 року Господарським судом Одеської області у складі колегії суддів - Погребна К.Ф Малярчук І.А., Д`яченко Т.Г.), за результатами нового розгляду після повернення справи Вищим господарським судом України на новий розгляд Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 р., постановлено рішення по справі за позовом Обслуговуючого кооперативу Гаражний Кооператив Глушко 11 Е до відповідачів: Одеської міської ради, фізичної особи - підприємця Кіктенка Олега Михайловича, за участі третьої особи на стороні Відповідачів - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калганової Марії Володимирівни про визнання незаконним та скасування Рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 року за № 3368VІ Про передачу фізичній особі - підприємцю Кіктенко Олегу Михайловичу в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га., за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-е , для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 року площею 721 кв.м., що знаходиться у м. Одесі, просп. Ак. Глушка, 11-Е , укладеного між Одеською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Олегом Михайловичем, яким повністю задоволено позовні вимоги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 квітня 2019 року по справі № 916/675/15 рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року у справі № 916/675/15 залишено в силі.

З метою реалізації свого охоронювального інтересу Обслуговуючий кооператив Гаражний Кооператив Глушко 11 Е (надалі - Кооператив або Позивач) звернувся до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо оформлення договору оренди землі чи можливості викупу земельної ділянки на земельних торгах, площею 0,0721 га. за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е для обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць, але 26.02.2020 року Кооперативом отримано відповідь Департаменту комунальної власності №01- 18/144 про відмову в наданні бажаної земельної ділянки та аналогічну відповідь Департаменту комунальної власності з відмовою від 02.04.2020 року за вих. №01- 18/349-09-02.

Відмова в наданні в оренду чи у викупі бажаної земельної ділянки, за адресою зазначеної вище, мотивована Департаментом комунальної власності тим, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.01.2011 р., за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е знаходиться автостоянка на 50 машиноміст, яка належить на праві приватної власності гр. Кіктенко Олегу Михайловичу . Отже, Департамент комунальної власності під час відмови Кооперативу в отриманні земельної ділянки послався на ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України щодо неможливості продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельної ділянки державної чи комунальної власності або права на них разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Також позивач вказує, що зазначеною відповіддю Департаментом комунальної власності підтверджено факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:32:010:0023, площею 0,0721 га. за адресою: просп. Ак. Глушка. 11-Е у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.

Позивач зазначає, що відповідно Інформаційної довідки № 206858411 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого на замовлення Коломійцева А.Б. станом на 15 квітня 2020 року за параметрами права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження у Розділі Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно наявні відомості про зареєстроване право власності на автостоянку на 50 машиномісць без зазначення складових частин автостоянки, за адресою: м. Одеса, проспект Глушка академіка, будинок 11-Е .

Реєстраційний номер зареєстрованого майна (автостоянки): 32558715. Автостоянка була зареєстрована за Кіктенко Олегом Михайловичем на праві приватної власності на підставі рішення про державну реєстрацію від 05.01.2011, внесення запису про реєстрацію права власності відбулось 05.01.2011 р. за номером запису: 2581 в книзі: 103неж-6.

Реєстрація права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відбулась 05.01.2011 року на підставі рішення суду по справі №2-5896/08 р.; 24.11.2008, Київського районного суду м. Одеси; ухвала суду по справі №22ц-730- 2009, 27.02.2009 Апеляційного суду Одеської області.

Відомості про право власності на автостоянку на 50 машиномісць не було перенесено до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про що свідчить Інформаційна довідка № 206858411 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.04.2020 року і до цього часу залишається зареєстрованим у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Вказує, що рішення суду які стали підставою для реєстрації права власності за Кіктенко Олегом Михайловичем на автостоянку на 50 машиномісць по просп. Ак. Глушка. 11-Е в м. Одесі були скасовані ухвалою Верховного Суду України від 02.02.2011 року у справі № 6-12131 св09.

Також, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 17.04.2019р. по справі №916/675/15-г, якою було встановлено наступні обставини, що на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 р. №2875А/І та від 16.04.2013 № 3368-\/І, а також укладення договору оренди землі від 12.05.2013 р., рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 року у справі №2-5896/08р та ухвала апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 р. у справі №22ц-730-2009 були скасовані ухвалою Верховного суду України від 02.02.2011 р.. у зв`язку з чим витяг про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 року N928588487, за відсутності правовстановлюючих документів, не міг підтверджувати наявність у Відповідача- 1 - Кіктенка О.М. будь-якого майнового права в силу положень пункту 3.11 та Додатку № 2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно та те, що станом на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 р. №2875-VI та від 16.04.2013 №9 3368-VІ, а також укладення договору оренди землі від 12.05.2013 р., на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е , знаходилась тимчасова відкрита автостоянка, на якій не було будівель або інших капітальних споруд, які б мали конструктивні елементи (зокрема, фундамент, стіни, покрівлю тощо.), а отже відповідна автостоянка не підлягала державній реєстрації, оскільки машиномісця в ній носили некапітальний характер та вона не знаходилась в будівлі або в іншій капітальній споруді, тобто в споруді, яка має основні конструктивні елементи. Тобто ця автостоянка не є нерухомим майном в розумінні частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України .

Позивач звертає увагу суду на те, що господарським судом Одеської області у рішенні від 25 жовтня 2018 року у справі №916/675/15-г, яке набуло законної сили 17 квітня 2019 року після перегляду Верховним судом, встановлені наступні обставини: Судом за наслідком дослідження письмових доказів по справі не були прийняті доводи Одеської міської ради та ФОП Кіктенка Олега Михайловича про відсутність необхідності проведення земельних торгів через наявність зареєстрованого за Кіктенко Олегом Михайловичем на земельній ділянці права приватної власності на нерухоме майно - автостоянку на 50 машино-місць за адресою: м. Одеса, проспект Ак. Глушка, 11Е , номер запису 2581 в книзі: 103неж-6, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 № 28588487, виданого КП ОМБТІ та РОН .

Крім того зазначає, що у матеріалах справи №916/675/15-г наявні докази, на яких ґрунтується рішення суду і які підтверджують, що, станом на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2875-УІ та від 16.04.2013 № 3368-УІ, а також укладення Договору оренди землі від 12.06.2013, на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е , знаходилась тимчасова відкрита автостоянка, на якій не було будівель або інших капітальних споруд, які б мали конструктивні елементи (зокрема, фундамент, стіни, покрівлю тощо), а саме: Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.09.1999 № 707 про виділення земельних ділянок (справа №916/675/15-г); Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди (Додаток № 2 до рішення від 30.09.1999 № 707) від 03.12.1999 (справа №916/675/15-г); Розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради Про затвердження проектів облаштування та реконструкції відкритих автостоянок від 07.10.1999 № 161 (справа №916/675/15-г); Дозвіл Інспекції ДБК м. Одеси від 14.01.2000 № 1 на виконання будівельних робіт зі спорудження тимчасових відкритих автостоянок за зазначеною адресою (справа №916/675/15-г); Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 23.11.2000, у якому зафіксовано рішення державної технічної комісії про готовність до експлуатації об`єкта замовника ПП ОСОБА 10, а саме, Автостоянки по проспекту Ак. Глушка, 11-Е на 50 машино-місць, побудованого відповідно до дозволу Інспекції ДАБК м. Одеси від 23.11.2000 № 1 (справа №916/675/15-г); розпорядження Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради Про затвердження акту прийняття в експлуатацію автостоянки за адресою: пр.-т Ак. Глушка, 11-Є , ПП Кіктенко Є.П. від 25.11.2000 № 1940, яким затверджено акт прийняття в експлуатацію. Відкриту автостоянку на 50 машино- місць на земельній ділянці по проспекту Ак. Глушко, 11-Є , яка надана ПП Кіктенко Євгенії Петрівні на підставі рішення Одеської міської ради № 442-ХХІІІ від 09.12.1999 прийнято в експлуатацію, (справа №916/675/15-г).

Позивач вважає, що Господарський суд в Одеської області в мотивувальній частині рішення від 25.10.2018 р. у справі №916/675/15-г зробив однозначний висновок, що в даному випадку, автостоянка не підлягала державній реєстрації, оскільки машиномісце в ній носить некапітальний характер та вона не знаходиться в будівлі або в іншій капітальній СПОРУДІ, тобто в споруді, яка має основні конструктивні елементи. Тобто ця автостоянка не є нерухомим майном та з таким висновком погодився Верховний Суд за наслідками перегляду в касаційному порядку цієї справи і зробив аналогічний висновок у Постанові від 17.04.2019 року по справі №916/675/15-г.

Записи з Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі яких відповідно до пункту 4.6 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 12.10.2010 № 2480/5) було видано Витяг про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 № 28588487, автоматично не переносились до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 1, 3, 6 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 № 1844/5, відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно лише використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв /запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

При цьому, відповідно до пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, з доповненнями згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 № 50, у редакції яка діяла до 22.06.2018 дати набрання чинності Порядку у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 № 484, у разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, позивач зазначає, що записи з Реєстру прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію, проведену до 01.01.2013, переносились до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише у випадку внесення одночасного запису про скасування такої державної реєстрації прав.

Позивач посилається на Інформаційну довідку № 206858411 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформовану на замовлення Коломійцева А.Б. станом на 15 квітня 2020 року за параметрами права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження містить інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Тобто стверджує, що документ з відомостями з іншого реєстру ніж Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Саме у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишився нескасованим запис про право власності на автостоянку на 50 машиномісць за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е , як на об`єкт нерухомого майна, зареєстрований за Кіктенко Олегом Михайловичем 05.01.2011р. комунальним підприємством Одеське міське бюро технічної інвентаризації та Реєстрації об`єктів нерухомості із номером запису нерухомого майна № 2581 в книзі 103неж-6, та видачею Витягу від 05.01.2011 р. № 28588487.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, з доповненнями згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 № 50, у редакції яка діяла до 22.06.2018 дати набрання чинності Порядку у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 № 484, у разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Також вказує, що з метою одержання судового рішення щодо скасування державної реєстрації права власності на автостоянку за Кіктенко О.М. , проведену 05.01.2011 року, позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом, так як наявність не скасованого запису про реєстрацію речового права (права власності) на автостоянку на 50 машино-місць за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е , на праві приватної власності за Кіктенко Олегом Михайловичем у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером запису № 2581 в книзі: 103неж-6, який був внесений КП ОМБТІ та РОН 05.01.2011 р. про реєстрацію об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер майна: 32558715), порушує права позивача та його охоронюваний інтерес щодо отримання земельної ділянки під вказаною автостоянкою в оренду.

Крім того, на думку позивача з огляду на відмову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, враховуючи скасування права власності на автостоянку на 50 машиномісць по просп. Ак. Глушка, 11-Е в м. Одесі за ФОП Кіктенко Олегом Михайловичем, що має наслідком необхідність скасування проведеної державної реєстрації права власності на автостоянку за вказаною вище адресою (реєстраційний номер майна: 32558715), та водночас наявність наразі запису в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про зареєстроване право власності на автостоянку (реєстраційний номер майна: 32558715) за Відповідачем - Кіктенко О.М. , має наслідком порушення права Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко, 11-Е" на розгляд його заяви органами місцевого самоврядування щодо отримання в оренду земельної ділянки по проспекту Академіка Глушка, 11-Е, в м. Одесі , та позбавлення права та охоронюваного інтересу Позивача на отримання в оренду на загальних підставах вказаної земельної ділянки, тому позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

Обслуговуючий кооператив Гаражний Кооператив Глушко 11 Е вказує, що предметом позову є матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Свої вимоги Кооператив обґрунтовує наявністю у Кооперативу права власності на об`єкти рухомого майна, які розташовані за цією адресою та одночасно і охоронюваного інтересу на отримання земельної ділянки в оренду на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів та відсутністю на час звернення до суду із позовом права оренди у ФОП Кіктенко О.М. та права власності на автостоянку на 50 машиномісць, зареєстрованого 05.01.2011 року, і як наслідок відсутністю у Відповідача - Кіктенка О.М. правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності на автостоянку на 50 машиномісць по просп. Ак. Глушка. 11-Е в м. Одесі у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, проведеного 05.01.2011 року з видачею Витягу від 05.01.2011 року № 28588487.

Позивач зазначає, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на автостоянку за ФОП Кіктенко О М. є по суті похідною вимогою від вимог, заявлених в рамках справи №916/675/15, та направлена на захист законного інтересу Кооперативу на отримання спірної земельної ділянки в оренду, що, зокрема, було встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2018р. у справі №916/675/15-г та підтверджується листуванням між Кооперативом та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (лист від 26.02.2020 року вих. №01-18/144).

Позивач вважає, що фактично Кооператив зможе реалізувати свій законний інтерес щодо отримання спірної земельної ділянки в оренду лише після скасування державної реєстрації права власності на автостоянку за ФОП Кіктенко О.М. внесеного 05.01.2011 року у Державний реєстр прав власності на нерухоме майно, враховуючи також той факт, що якщо на земельній ділянці зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна (який в дійсності не є об`єктом нерухомого майна та віднесено до тимчасової споруди та об`єкту благоустрою) то у відповідності до ч. 2 ст. 134 ЗК України такі земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, що фактично унеможливлює реалізацію Кооперативом свого права та законного охоронюваного інтересу щодо участі на загальних підставах у земельних торгах.

З урахуванням викладеного, Кооператив стверджує, що наявність не скасованого зареєстрованого права власності на автостоянку здійснену 05.01.2011 року у Державному реєстрі права власності на нерухоме майно за ФОП Кіктенко О .М. , за умови скасування рішень судів, які були підставою визнання права власності на автостоянку за Відповідачем, тобто відсутність у ФОП Кіктенко О.М. правомірного інтересу щодо фіксації Свого права власності на автостоянку у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, зареєстрованого 05.01.2011 року, протирічить загальним засадам цивільного права, у зв`язку з чим Кооператив вважає, що його позовні вимоги є обґрунтованими, законними, підтвердженими письмовими доказами, доданими до цієї заяви і є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач вказує, що позивачем визначено, що підставою для звернення з позовною заявою про скасування запису № 2581 в книзі; І03неж-6, внесеного КП ОМБТІ та РОН 05.01.2011р. про реєстрацію об`єкта нерухомого майна за Кіктенко Олегом Михайловичем порушує право позивача на отримання в оренду земельної ділянки.

Зазначена земельна ділянка, за адресою: м. Одеса, проспект Ак. Глушка 11-Е (кадастровий номер: 5110136900:32:010:0023) була передана в оренду ФОП Кіктенко Олегу Михайлович 12.06.2013 року.

Однак, рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2019 року по справі № 916/675/15-г, за позовом кооперативу до ФОП Кіктенко О.М., зазначений договір оренди земельної ділянки від було визнано недійсним.

Тому, фактично спір щодо земельної ділянки, який виник між Кіктенко Олегом Михайловичем та ОК Гаражний кооператив Академіка Глушко 11-Е було вирішено господарським судом, та спірна земельна ділянка вибула з користування та володіння відповідача.

З огляду на зміст позовної заяви та доказів, якими позивач обґрунтовує останню, вбачається, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради відмовляє кооперативу в оформлені документів оренди земельної ділянки, з огляду на існування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за зазначеною адресою за Кіктенко Олегом Михайловичем .

Також відповідач зазначає, що фактично спір в даному провадженні стосується земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста Одеси, за адресою: м. Одеса, проспект Ак. Глушка, 11-Е, щодо якої у кооперативу є інтерес, а саме інтерес щодо отримання останньої в оренду.

Крім того відповідач звертає увагу суду, що кооператив оскаржує зазначену державну реєстрацію права власності, виходячи з владно-управлінських функцій державних реєстраторів, які повинні на думку позивача закріпити факт, який вже має місце та встановлений рішенням суду, а саме провести державну реєстрацію припинення права власності Кіктенка О.М. на автостоянку. Відповідно не вбачається в даному проваджені, жодного спору про право власності на нерухоме майно.

Також було звернено увагу на те, що відповідачем в даній справі зазначена Фізична особа-підприємець Кіктенко Олег Михайлович, однак відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, власником автостоянки зазначений Кіктенко Олег Михайлович , як фізична особа та те, що на зазначеній автостоянці, Кіктенко Олег Михайлович не здійснює жодної господарської діяльності у зв`язку з визнанням недійсним договору оренди земельної ділянки.

З 03.01.19 року діяльність на зазначеній автостоянці здійснює інший суб`єкт господарювання, що підтверджується Договором про балансоутримання місць для паркування № 4/К-КР-2019/03-01 укладений між КП Одестраспарксервіс та ФОП Кіктенко С.П., тому з наведених вище підстав просив суд закрити провадження у даній справі, оскільки на думку відповідача спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Перш за все господарський суд вважає за необхідне зазначити, за змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 цього Кодексу).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

При поєднанні інтересу та суб`єктивного права, останнє виступає правовим інструментарієм реалізації цього інтересу. Значно складніша ситуація виникає, коли інтерес є, але конкретного інструментарію у вигляді суб`єктивного права під нього немає. Тут слід звернути увагу, що, на думку Конституційного суду України, у цивільному законодавстві, а саме у Цивільному кодексі України (ст. 16), начебто прописані способи захисту інтересів.

Однак, аналіз перерахованих способів каже, що це не так - якщо не всі, то, принаймні, більшість з перерахованих судом способів захисту можна віднести до способів, коли інтерес захищається лише через відповідний захист суб`єктивного права, а не окремо інтересу як самостійного об`єкта захисту. Так, цілком зрозуміло, що в таких способах, як припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди - інтерес захищається через захист відповідного суб`єктивного права: будь то право на відшкодування збитків або примусове виконання обов`язку в натурі - обов`язку, який, як відомо, завжди корелюється з відповідним суб`єктивним правом іншої особи тощо.

Враховуючи те, що серед перелічених способів захисту інтересу суд не зазначив такий спосіб, як визнання права, можна припустити існування такого способу захисту охоронюваного законом інтересу як визнання інтересу законним, що прямо не заборонено законом. Власне кажучи, безпосереднє згадування в нормах права інтересів як об`єкта правового захисту фактично прирівнює їх до суб`єктивних прав. Законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами - це доправова категорія, так як інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому .

Таким чином, Конституційний суд у своєму рішенні чітко не розмежував способи захисту суб`єктивного права від способів захисту інтересу, який існує поза конкретним суб`єктивним правом. Як зазначає Конституційний суд України, прагнення особи користуватися благом на підставі законного інтересу, але поза суб`єктивним правом відрізняється від того ж самого прагнення, але в рамках наявного у особи суб`єктивного права. Тобто, в першому випадку законний інтерес не передбачає вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки, в іншому випадку - при суб`єктивному праві - інтерес задовольняється шляхом покладення на певних осіб відповідного суб`єктивному праву обов`язку. Тому способів захисту інтересу поза суб`єктивного права об`єктивно буде значно менше, адже менше буде реальних життєвих випадків, коли цей інтерес дійсно буде підлягати захисту з боку закону та права. Серед прикладів останніх, тобто способів, які можна використати для захисту законного інтересу поза суб`єктивним правом, можна навести спосіб - визнання правочину недійсним. Цей спосіб є комплексним, тобто він може захищати інтереси як у рамках суб`єктивного права, так і поза нього. Відповідно до ст. 11 ЦК України договір та закон є одними з можливих підстав виникнення цивільних прав, а не інтересу, тобто навіть якщо певний інтерес і буде закріплений на рівні договору чи закону, то він обов`язково в цьому випадку буде поєднаний з відповідним суб`єктивним правом.

У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було би задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами у судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2020р. по справі №923/364/19.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законний інтерес має бути передбачений законом, те що позивач зацікавлений в отриманні земельної ділянки не є законним інтересом, а являє собою просту забаганку сторони, якої він прагне.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Вказана позиція викладена у Постанові КГС ВС від 23.06.2020р. у справі № 922/2589/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Водночас ч. ч 1, 2 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 27 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначену позицію викладено у Постанові ОП КГС ВС від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові КГС ВС від 21.01.2021р. у справі № 910/27779/14.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту в частині скасування державної реєстрації права власності, оскільки він не ґрунтується на приписах Закону та не призведе до ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Тобто, відповідно до ГПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Як вже було зазначено судом, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Щодо відмови у застосуванні строку позовної давності суд зазначає, що розглянувши вказану заяву, підстави на які посилається відповідач не підтвердились, належних та допустимих доказів пропуску вказаного строку не надано, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної заяви.

Щодо відмови у закритті провадження у справі, господарський суд зазначає про безпідставність вимог відповідача, які наведені у клопотанні про закриття провадження у справі, суд вважає, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства, і підлягає розгляду господарським судом як за предметною та і за суб`єктною юрисдикцією господарських судів.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги в даній справі є необґрунтованими та безпідставними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити, та з урахуванням відмови у позові строк позовної давності не застосовується.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" до відповідача - Фізичної особи-підприємця Кіктенко Олега Михайловича про скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст складено 28 травня 2021 р.

Суддя С.Ф. Гут