Постанова

від 02.06.2021 по справі 915/1153/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1153/20 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

Діброви Г.І.,

секретар судового засідання - Бебик А.М.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Мургиліна О.Я., за ордером; Єрмаков А.М., за довіреністю;від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: Кравченко Ю.В., у порядку самопредставництва;

від третьої особи-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I»

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 24 лютого 2021 року (повний текст складено 05.03.2021р.)

по справі №915/1153/20

за позовом: Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Фонд державного майна України

2) Державна аудиторська служба України,

про: визнання недійсним договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020,-

суддя суду першої інстанції: Семенчук Н.О.

час та місце винесення рішення: 24.02.2021р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 02.06.2021р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 р. Державне підприємство (ДП) «Племрепродуктор «Степове» (позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Неомаркет-I» (відповідач, Товариство) про визнання недійсним договору від 10.03.2020р. №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції, укладений між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадова особа, що підписала відповідний договір з боку позивача не мала достатніх повноважень для укладання цього договору без погодження на таке укладання з уповноваженим органом управління - Міністерством розвитку економіки, оскільки сума договору не тільки більше 10%, а й перевищує 25% вартості активів підприємства за даними останньої річної звітності.

Крім того, ДП «Племрепродуктор «Степове» вказує, що директором останнього - ОСОБА_1 було укладено спірний договір з порушенням положень ч.1 ст. 73-2, ч.2 ст. 73-2 Господарського кодексу України та ч.4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» .

В процесі розгляду справи судом першої інстанції до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача були залучені Фонд державного майна України та Державна аудиторська служба України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021р. у справі №915/1153/20 (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» задоволені. Визнано недійсним Договір від 10.03.2020р. №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» .

У своєму рішенні місцевий господарський суд дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору, уповноваженим органом управління позивача був Фонд державного майна України. Враховуючи відсутність погодження договору з Фондом державного майна України, суд першої інстанції визнав недійсним договір від 10.03.2020р. №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції. Крім того, суд зазначив, що відповідний договір є значним господарським зобов`язанням в розумінні положень Статуту, ст. 73-2 Господарського кодексу України та ч. 4 ст. 12 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна , а відтак особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Встановивши, що договір від 10.03.2020р. №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції був укладений між сторонами із порушенням вимог ст. 73-2 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання спірного договору недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021р. у справі №915/1153/20 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ «Неомаркет-I» зазначає, зокрема, що спірний договір є не договором про спільну діяльність, а є договором підряду, оскільки останній не містить в собі об`єднання внесків сторін. Отже, погодження вказаного договору з уповноваженим органом управління не потрібно.

Крім того, відповідно до Статуту Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» майно позивача є державною власністю, що закріплене Державним фондом майна України за ДП «Племрепродуктор «Степове» та перебуває в оперативному управлінні позивача. Водночас, земельні ділянки до такого майна не відносяться. За таких обставин, апелянт вважає, що земельні ділянки, які належать позивачу на праві постійного користування, не відносяться до сфери управління Державного фонду майна України, а відтак, дія Закону України Про управління об`єктами державної власності не поширюється на спірні правовідносини. З огляду на наведене, посилаючись на існуючу раніше практику касаційного суду (постанови ВГСУ від 30.08.2017р. у справі №917/1841/16, від 20.07.2017р. у справі №918/948/16, від 11.05.2017р. у справі №915/898/16), скаржник вважає, що погодження на укладання договорів спільної діяльності та підряду з уповноваженим органом управління позивача не потрібне, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Разом з тим, апелянт вказує, що виконуючий обов`язки директора ДП Племрепродуктор «Степове» ОСОБА_1 , як виконавчий орган підприємства, в межах своєї компетенції, визначеної законом і статутом, уповноважений вчиняти відповідні дії від імені підприємства, представляти підприємство у стосунках з державними та іншими органами і організаціями, підписувати фінансові та бухгалтерські документи, розпоряджатися майном підприємства, включаючи грошові кошти, а також приймати рішення щодо інших питань поточної діяльності.

При цьому, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014р. у справі №3-59гс14, апелянт вважає, що місцевому господарському суду належало керуватися положеннями частини 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу), про що і зазначено у вищенаведеній постанові Верховного Суду України від 19.08.2014р. у справі №3-59гс14.

Тобто, сама по собі відсутність у виконуючого обов`язки директора повноважень на укладення від імені позивача спірного договору №10/03 від 10.03.2020р. не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і повністю виконано.

Водночас, відповідач зазначає, що договір №10/03 від 10.03.2020р. був повністю виконаний, жодних претензій щодо його виконання у сторін не виникло. Упродовж тривалого часу позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання спірного договору, зокрема, підписував додаткові угоди і акти приймання-передачі, приймав відвантажений товар, отримував оплату за послуги. Таким чином, скаржник вважає, що судом не було враховано вчинення позивачем подальших дій на виконання умов цього договору, що свідчить про схвалення правочину.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021р. у справі №915/1153/20; розгляд справи призначено на 12.05.2021р. об 11:00 год.

23.04.2021р. від Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи відзиву аналогічні доводам позовної заяви.

12.05.2021р. від ТОВ «Неомаркет-I» , до початку судового засідання до суду апеляційної інстанції надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що лише 11.05.2021р. апелянт уклав договір про надання правничої допомоги із адвокатом Гульчак О.В., якому потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи.

У зв`язку з цим, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021р. розгляд справи №915/1153/20 на 02.06.2021 року о 10:30 год.

17.05.2021р. від Фонду державного майна України до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа-1 підтримує позицію позивача та просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Неомаркет-I» .

26.05.2021р. від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких, ТОВ «Неомаркет-I» відносно посилань позивача на відсутність договору №10/03 у реєстрі договорів та бухгалтерської документації позивача та Фонду державного майна України, звертає увагу на те, що директор ДП Племрепродуктор «Степове» ОСОБА_1 був звільнений Наказом Фонду державного майна України від 30.07.2020р. №1275, а Наказом Фонду державного майна України від 03.08.2020р. №1298 виконувачем обов`язків директора ДП Племрепродуктор «Степове» було призначено ОСОБА_2 . Зазначаючи, що відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та ч. 12 ст. 75 Господарського кодексу України, у разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов`язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, ТОВ «Неомаркет-I» вказує, що Державна аудиторська служба України в суді першої інстанції зазначила, що остання як орган державного фінансового контролю не здійснювала у відношенні ані позивача, ані відповідача ніяких заходів державного фінансового контролю. Отже, твердження позивача про відсутність договору №10/03 у реєстрі договорів та бухгалтерської документації не підтверджено ніякими доказами, так як обов`язкова ревізія при зміні директора комерційного державного підприємства не проводилась.

Крім того, апелянт вказує, що на момент укладання спірного договору виконуючий обов`язки директора ДП Племрепродуктор «Степове» ОСОБА_1 керувався Статутом підприємства, затвердженим Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №882 від 28.12.2019р., відповідно до якого уповноваженим органом управління позивача було саме Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (п.1.1. Статуту). Однак, 24.12.2019р. (дата набрання законної сили документу) Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження за №1365-р Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна , яке опубліковане в газеті Урядовий кур`єр від 24.01.2020 р. №14. Таким чином, апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції, при зазначенні, що уповноваженим органом управління ДП Племрепродуктор «Степове» є Фонд державного майна України, не звернуто уваги на те, що Статут позивача у новій редакції затверджено Наказом Фонду державного майна України від 19.05.2020р. №828, тобто, вже після укладення оспорюваного договору. Отже, на думку відповідача, директор ОСОБА_1 , укладаючи спірний правочин від імені ДП Племрепродуктор «Степове» , не мав змоги погодити його з уповноваженим органом управління, тому що на момент укладання договору, сторони керувались Статутом, затвердженим Наказом Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства від 28.12.2019р. №882, але фактично ДП Племрепродуктор «Степове» вже не входило до сфери його управління.

01.06.2021р. від ДП Племрепродуктор «Степове» до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення щодо додаткових пояснень до апеляційної скарги ТОВ «Неомаркет-I» , відповідно до яких позивач вважає, що надаючи до суду вищевказані додаткові пояснення до апеляційної скарги, відповідач намагається одночасно змінити апеляційну скаргу, відмовившись від раніше визначених підстав, та доповнити скаргу наведенням нових підстав.

02.06.2021р. до початку судового засідання від ТОВ «Неомаркет-I» до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, аналогічна заяві відповідача від 12.05.2021р. ТОВ «Неомаркет-I» знов вказує, що 01.06.2021р. апелянт уклав договір про надання правничої допомоги із адвокатом Кащенко С.О., якому потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи для надання кваліфікованої правової допомоги відповідачу.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання, колегія суддів зазначає про відмову у задоволенні останнього, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 11, 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд зазначає, що у попередньому судовому засіданні, а саме 12.05.2021р., тобто, саме у день проведення засідання з розгляду справи №915/1153/20, представником ТОВ «Неомаркет-I» вже заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи на підставі того, що представнику відповідача потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи. Колегія суддів, врахувавши вказане, задовольнила відповідне клопотання, надала представнику апелянта строк для ознайомлення з матеріалами даної справи та відклала розгляд останньої на три тижні - до 02.06.2021р.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що позивач мав достатньо часу забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб.

Проте, апелянт, замість явки до суду, знов надав клопотання про відкладення розгляду справи саме в день призначеного судового засідання, з підстав необізнаності нового представника зі справою №915/1153/20.

Окремо, судова колегія зазначає, що жодного клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи №915/1153/20 у період з 12.05.2021р. по 02.06.2021р. до суду не надходило.

Будь-яких інших об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності представника відповідача, ТОВ «Неомаркет-I» не наведено.

Таким чином, судова колегія відзначає, що поведінка відповідача під час розгляду справи №915/1153/20 дає підстави дійти висновку про наявність ознак затягування відповідного судового процесу.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливість явки представника відповідача не позбавляє суд права вирішити спір, оскільки ним не заявлено про необхідність надання додаткових доказів, клопотань або інших заяв, які він не мав можливості своєчасно подати суду, які могли б вплинути на встановлені судом першої інстанції обставини.

При цьому, відповідно до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2021р., присутність сторони в судовому засіданні не визнавалась обов`язковою.

Крім того, відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи, зокрема, викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом; заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення.

Колегія суддів враховує, що свою позицію у справі відповідач виклав як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, а також додаткових поясненнях до апеляційної скарги.

При цьому, судом також врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

В судовому засіданні 02.06.2021р. представники Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Представник Фонду державного майна України повність підтримав позицію представників позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» та Державна аудиторська служба України наданим їм процесуальним правом не скористались та у судове засідання своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомлення їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи положення ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції за відсутністю представників відповідача та третьої особи-2.

У судовому засіданні 02.06.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників процесу, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачаються з матеріалів справи, 10.03.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомаркт-І» як Стороною-1 та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» , в особі в.о. директора Теника В.В. як Стороною-2, було укладено договір №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції (далі - Договір).

У цьому же Договорі визначено, що в.о. директора ДП „Племрепродуктор «Степове» - ОСОБА_1 діє на підставі Статуту господарства.

Відповідно до п.1.1. Договору сторони за Договором об`єднали зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні Сторони-2, про що сторони укладають Додаток №1 до цього Договору, який визначає характеристики відповідних земельних ділянок.

Введення спільних справ за Договором здійснюється сторонами за їх згодою. Обсяг зобов`язань кожної зі сторін Договору щодо вирощування сільськогосподарської продукції визначається в Додатку №2 («Кошторис» ) до Договору, де вказується перелік робіт, які будуть надані сторонами (п.1.2. Договору).

Згідно із п. 1.4. Договору сторони можуть надавати один одному будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомогу. При цьому, майно сторін та грошові кошти не об`єднуються та спільній власності не перебувають. Даний Договір не позбавляє Сторону-2 права користування належними йому земельними ділянками та не надає прав користувача чи орендаря Стороні-1.

Умовами п. 1.5. Договору передбачено, що з метою розрахунку вартості та кількості майбутнього врожаю сторони погоджують відповідний План врожайності (Додаток №3 «План врожайності» ).

За п. 1.6. Договору результат спільного вирощування сільськогосподарських культур, а саме - вирощений урожай (готова продукція / товар) - є власністю Сторони-1 і не переходить у власність Сторони-2.

Пунктами 2.1, 2.2. Договору встановлено, що передбачені в цьому Договорі роботи виконуються Стороною-2 з власних або наданих Стороною-1 сировини, матеріалів та засобів (посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів тощо). Використання сировини, матеріалів, засобів виконання робіт узгоджується в Додатку №2 до Договору, де вказується їх вартість та понесені витрати на їх придбання Сторонами. Надання сировини, матеріалів та інших засобів Стороною-1 Стороні-2 та навпаки здійснюється на підставі акту приймання передачі.

Збирання врожаю проводиться Стороною 1. З метою фіксації кількості та якості зібраного урожаю сторони забезпечують присутність своїх представників при його збиранні (п.п.2.3, 2.4. Договору).

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору результати спільного обробітку земельної ділянки по Договору є вирощена сільськогосподарська продукція. Доходи, що отримуються в результаті спільного вирощування продукції, використовуються, в першу чергу, на відшкодування матеріальних витрат, понесених сторонами. Прибуток (винагорода), котрий отримують сторони від спільного обробітку землі, після відшкодування матеріальних витрат, підлягає розподілу пропорційно часткам їх участі у спільній діяльності. Розміри прибутку (винагороди) кожній із Сторін, а також форма її виплати (у натуральній та у грошовій формах) обумовлюються сторонами в Плані врожайності.

Винагорода в натуральній формі передається Сторонам одноразово після завершення повного сільськогосподарського циклу вирощування та збору врожаю (готової продукції). Винагорода в грошовій формі виплачується Стороні-2 в гарантованому розмірі, що не може бути меншим 2654000,00 грн. (п.3.3 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.07.2020р.) (а.с.41).

Винагорода в натуральній формі, яка виплачується Стороні-2 складається з врожаю соняшника, який розташований на полях: кадастровий номер 4824284000:09:000:0002, Мехзагін №2 (VІІІа) площею 10,64 га, Мехзагін № 2 (VІІа) площею 24,03 га, Мехзагін №2 (VII) площею 99,75 га, Мехзагін №2 (X) площею 98,0 га, Мехзагін №2 (XI) площею 94,0 га, Мехзагін №2 (IX) площею 107,90 га; врожаю просо, який розташований на полях: кадастрові номера 4824284000:10:000:0002 Мехзагін №2 (ІІІа) площею 31,02 га та 4824284000:06:000:0001 Мехзагін №2 (II), площею 106,64 га; врожаю кукурудзи, який розташований на полі: кадастровий номер 4824284000:10:000:0002 Мехзагін №2 (III) площею 120,00 га, яким Сторона-2 розпоряджається на власний розсуд (п.3.4 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.07.2020р.).

Пунктами 4.1.12. Договору встановлено обов`язок Сторони-2 оплатити Стороні-1 вартість наданих для виконання робіт Стороною-2 коштів, матеріалів, добрів, засобів захисту рослин тощо. При цьому, Сторона-2 має право надавати додаткові послуги та виконувати роботу за окрему плату, про що складається додаткова угода до Договору (п.4.1.14); отримувати оплату за надання передбачених Договором послуг та винагороду за виконання робіт (п.4.1.15); вимагати від Сторони-1 авансування витрат на придбання сировини, матеріалів та засобів (п.4.1.16).

В свою чергу, згідно з п. 5.2.5. Договору Сторона-1 зобов`язана приймати виконані роботи та оплатити їх у строки та розмірах, передбачених цим Договором.

Пунктом 8.1. Договору визначено строк дії цього Договору: з 10.03.2020р. до 31.12.2020р., а у випадку порушення зобов`язань, - до повного виконання зобов`язань за цим Договором.

До вказаного Договору Сторонами було укладено наступні додатки:

- №1 Характеристики земельних ділянок, які використовуються Виконавцем в рамках Договору ;

- №2 План врожайності ;

- №3 Кошторис на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції .

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, відповідно до актів №№1-17 приймання-передачі посівного матеріалу, добрива та засобів захисту рослин (а.с.42-58), в період з 14.03.2020р. по 08.07.2020р. відповідачем передано позивачу посівного матеріалу, добрив та засобів захисту рослин на загальну суму 13257742,06 грн.

Крім того, в період з 07.04.2020р. по 05.05.2020р. за Договором №10/03 від 10.03.2020р. відповідачем було перераховано позивачу коштів на загальну суму 2654289,08 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №№34, 39, 50, 58 (а.с. 59-62).

Судом першої інстанції встановлено, що усі документи з боку ДП «Племрепродуктор «Степове» підписані виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1 , який з 18.11.2019р. був призначений на вказану посаду Наказом з особового складу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №76-п від 14.11.2019р. (а.с. 24), та скріплені гербовою печаткою державного підприємства.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 діє на підставі Статуту підприємства.

У матеріалах справи наявний Статут Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (ідент.код 00854995), затверджений наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №882 від 28.12.2019р. (далі - Статут) (а.с.6-22).

Відповідно до п.п. 1.1. Статуту Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» (далі - Підприємство) засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Уповноважений орган управління) та є державним комерційним підприємством.

Положеннями п. п. 4.1, 4.2, 4.3. Статуту передбачено, що Підприємство є юридичною особою. Права та обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку; Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до законодавства та цього Статуту, який затверджується Уповноваженим органом управління; Підприємство має, зокрема, відокремлене майно, самостійний баланс, поточний та інші рахунки, печатку, штампи та бланки.

Підприємство має право в порядку, установленому законодавством та Уповноваженим органом управління, учиняти правочини, набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов`язки, здійснювати претензійну роботу, бути відповідачем або позивачем у судах України та інших держав (п.4.4 Статуту).

Відповідно до п.4.5. Статуту Підприємство діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов`язань перед бюджетами, державними цільовими фондами і контрагентами.

Пунктом 5.1. Статуту встановлено, зокрема, що Підприємство має право укладати договори та вчиняти інші правочини згідно із законодавством.

Водночас, пунктом 5.2. Статуту передбачено, що Підприємство зобов`язане погоджувати з Уповноваженим органом управління питання щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельною ділянкою, передачі в оренду та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок або частин, які закріплені за Підприємством на праві постійного користування.

Статутний капітал Підприємства становить 49 963 219,00 грн. (п.6.1 Статуту).

Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.6.6 Статуту);

Згідно з п. п. 7.1, 7.2, 7.3 Статуту управління Підприємством здійснюється відповідно до законодавства та цього Статуту. Управління Підприємством відповідно до повноважень , визначених законодавством та цим Статутом, здійснюється його директором, який підзвітний Уповноваженому органу управління.

Директор, зокрема, здійснює керівництво Підприємством; несе персональну відповідальність за стан та діяльність Підприємства; розпоряджається відповідно до законодавства та цього Статуту майном Підприємства, у тому числі його коштами; погоджує з Уповноваженим органом управління у випадках, визначених законами України, учинення господарського зобов`язання, щодо якого є заінтересованість, та значного господарського зобов`язання; укладає від імені Підприємства договори (укладання договорів щодо проведення незалежної аудиторської перевірки річної фінансової звітності, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, а також унесення змін до них здійснюються за погодженням Уповноваженим органом управління), звітує перед Уповноваженим органом управління про результат діяльності Підприємства (п.7.4 Статуту).

В свою чергу, Уповноважений орган управління, зокрема, призначає на посаду та звільняє директора Підприємства (п. 10.2.3 Статуту); погоджує укладення Підприємством договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (п.10.2.10); приймає рішення у випадках, визначених законами України про надання згоди на вчинення Підприємством господарського зобов`язання, щодо якого є заінтересованість, та значного господарського зобов`язання, про відмову в наданні такої згоди та несе встановлену законами України відповідальність за прийняття таких рішень (п.10.2.12); у разі зміни директора Підприємства забезпечує проведення обов`язкової позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності Підприємства у порядку, передбаченому законом (п.7.5, п. 10.2.18 Статуту).

За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2019р. №1365-р «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна» , єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна у зв`язку з прийняттям рішення про їх приватизацію (а.с.27-28).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2018р. №389 «Про затвердження Порядку передачі (повернення) функцій з управління майном державних підприємств, функцій з управління пакетами акцій (частками) у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію або про припинення приватизації об`єкта приватизації» , функції з управління майном Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» передано до Фонду державного майна України.

Статут підприємства у новій редакції було затверджено наказом Фонду державного майна України від 19.05.2020р. №828 та зареєстровано в ЄДР.

Місцевим господарським судом встановлено, що загальна сума спірного Договору від 10.03.2020р. становить 15 912 031,14 грн., яка складається з вартості переданих позивачу відповідачем посівного матеріалу, добрива та засобів захисту рослин та суми перерахованих грошових коштів.

За балансом (Звітом про фінансовий стан) на 31.12.2019р. активи ДП «Племрепродуктор «Степове» складають 44 961,00 грн. (а.с.63-64).

Як свідчать матеріали справи, доказів погодження укладання спірного Договору від 10.03.2020р. №10/03 ані з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, ані з Фондом державного майна України (Уповноваженими органами управління) у справі №915/1153/20 не міститься.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази погодження укладання спірного Договору від 10.03.2020р. №10/03 із Кабінетом Міністрів України, необхідність якого встановлена Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012р.

Наказом Фонду державного майна України від 30.07.2020р. №1275 ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Племрепродуктор «Степове» з дати підписання цього наказу, а відповідно до Наказу Фонду державного майна України від 03.08.2020р. №1298 ОСОБА_2 призначено виконуючим обов`язки директора ДП «Племрепродуктор «Степове» (а.с. 25-26).

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Щодо наявності необхідного обсягу повноважень у ДП «Племрепродуктор «Степове» (правової дієздатності) на укладення спірного Договору.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною першою статті 215 цього Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Спірний Договір від 10.03.2020р. №10/03 підписаний від імені ДП «Племрепродуктор «Степове» Теником В.В. як в.о. директора підприємства.

Обсяг повноважень ДП «Племрепродуктор «Степове» та ТОВ «Неомаркт-І» , а також їх уповноважених представників під час укладення Договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими спеціальними нормативно-правовими актами, а також Статутами підприємств.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Приписами частин 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Правочини юридична особа ж вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Таким чином, для вчинення правочину орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, і зобов`язана не перевищувати своїх повноважень.

За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (ст.ст. 99, 145, 147), Господарського кодексу України (ст.89) та Закону України Про господарські товариства (ст.ст. 58, 59, 62, 63) виконавчий орган підприємства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю підприємства, крім питань, що є компетенцією іншого органу або на здійснення яких, необхідно мати дозвіл уповноваженого органу управління такого підприємства.

Разом з тим, засновником позивача є Фонд державного майна України, що вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ДП «Племрепродуктор «Степове» засноване на основі державної власності, перебуває у сфері управління Фонду державного майна України, як органу управління державним майном.

Також, апеляційною колегією встановлено, що відповідно до Статуту позивача, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 19.05.2020р. №828, ДП «Племрепродуктор «Степове» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління Фонду державного майна України.

Згідно з приписами статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Частиною 1 ст. 73-2 Господарського кодексу України встановлено, що значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 73-2 Господарського кодексу України рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (ч.3 ст. 73-2 Господарського кодексу України).

Отже, з огляду на специфіку правового регулювання процедури укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, останні не мають права без спеціального погодження (дозволу) Уповноваженого органу управління здійснювати укладення відповідних договорів.

За умовами ч.5 ст. 73-5 Господарського кодексу України значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

Як вбачається з матеріалів справи, балансова вартість активів позивача за даними останньої річної звітності перед укладенням оскаржуваного договору становила 44 961,00 грн., що підтверджується звітом про фінансовий стан на 31.12.2019р. (а.с.63-64).

Разом з цим, вартість майнових прав за спірним Договором становила 15 912 031,14 грн., що перевищує 25% вартості активів ДП «Племрепродуктор «Степове» , за даними останньої річної фінансової звітності за 2019р.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, Фондом державного майна України відповідного погодження на укладання спірного Договору не надано.

Таким чином, в.о. директора ДП «Племрепродуктор «Степове» було вчинено значне господарське зобов`язання, без погодження з Уповноваженим органом управління, а тому, при укладанні оспорюваного договору в.о. директора позивача Теником В.В. було перевищено свої повноваження.

Враховуючи вищевказане та те, що в.о. директора не отримував згоди Уповноваженого органу управління на укладення Договору, судова колегія дійшла висновку, що останній був укладений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, що відповідно, дає підстави для визнання спірного правочину недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Стосовно твердження апелянта, що на момент укладання спірного Договору позивач керувався Статутом, затвердженим Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28.12.2019р. №882, але фактично Уповноваженим органом управління вже був Фонд держмайна України, що позбавило можливості в.о. директора ДП Племрепродуктор Степове погодити спірний правочин з останнім, судовою колегією не береться до уваги, оскільки відповідно до Статуту, затвердженого Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, позивач також повинен був узгодити спірний Договір із відповідним органом управління.

Однак, матеріали справи не містять доказів звернення з боку позивача ані до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, ані до Фонду державного майна України. Тобто, позивач не здійснив жодного кроку щодо відповідного погодження правочину із будь-яким із вищезгаданих органів управління.

Зворотного відповідачем не доведено ані у суді першої інстанції, ані при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Щодо наступного схвалення спірного правочину подальшим виконанням останнього.

Дійсно, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Водночас, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі №910/8794/16).

Таким чином, відносно доводів відповідача про виконання Договору від 10.03.2020р. №10/03, що є підтвердженням дій, які направлені на наступне схвалення спірного Договору, колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними, так як вчинення будь-яких дій з боку позивача направлених на виконання спірного правочину не може свідчити про його наступне схвалення, з огляду на те, що договори, які укладаються державними підприємствами можуть бути укладеними виключно після отримання згоди органу управління у відповідності до положень статті 73-2 Господарського кодексу України.

Судова колегія звертає увагу на те, що факт виконання договору не може впливати на можливість визнання договору недійсним, за умови наявності відповідних правових підстав (наведене унормовується із роз`ясненнями постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р.).

Так, згідно з п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч.1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України.

Пунктом 2.5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом, є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому, для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Окремо апеляційний суд зауважує, що у разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №910/15484/17).

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею тих чи інших дій.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 як в.о. директора позивача під час підписання спірного Договору перевищив обсяг права на здійснення повноважень, судова колегія зауважує, що подальші дії, що були направлені на виконання цього Договору не є доказами відповідного схвалення правочину.

Щодо правової природи спірного правочину.

Як стверджує апелянт, оспорюваний Договір містить в собі основні елементи договору підряду, а не договору про спільну діяльність.

Однак, вказане твердження відповідача спростовується наступним.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно з ст. 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Колегією суддів встановлено, що метою Договору про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020р. є організація спільного обробітку земельних ділянок для отримання прибутку у результаті господарських і комерційних заходів. Для реалізації цієї мети умовами правочину було передбачено внесення обома сторонами відповідних вкладів, зокрема, від Сторони-2 - земельних ділянок, а від Сторони-1 - посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали тощо (п.п. 1.1, 2.1. Договору).

При цьому, умовами вказаного Договору про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020р. визначено, що вклади сторін не є спільною власністю.

Розділ 3 Договору передбачає розподіл результатів спільної діяльності.

Так, у відповідності до 3.1. Договору, результатом спільного обробітку земельної ділянки по Договору є вирощена сільськогосподарська продукція. Доходи, що отримуються в результаті спільного вирощуванняпродукції, використовуються, в першу чергу, на відшкодування матеріальних витрат, понесених сторонами. Прибуток (винагорода), котрий отримують сторони від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно частками їх участі у спільній діяльності. Розміри прибутку (винагороди) кожній із сторін, а також форма її виплати (у натуральній та у грошовій формах) обумовлюються сторонами в Плані врожайності

Отже, спірним Договором визначено, що прибуток залежить від результатів робіт та розподіляється пропорційно частками участі сторін у спільній діяльності.

Також, умовами Договору визначено, що збирання врожаю проводиться відповідачем, а з метою фіксації кількості та якості зібраного урожаю, сторони забезпечують присутність своїх представників при його збиранні, тобто умовами Договору передбачено виконання робіт з обробітку ґрунту, вирощування та збирання сільськогосподарських культур як позивачем, так і відповідачем, що за своєю суттю є спільною діяльністю.

Таким чином, вказані умови є притаманними договору про спільну діяльність, а не підряду.

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Умовами Договору від 10.03.2020р. позивач жодним чином не зобов`язувався на свій ризик виконати певну роботу за завданням відповідача, а відповідач не зобов`язувався прийняти та оплатити виконану роботу, або назворот. Навпаки, сторони за Договором об`єднали зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні позивача.

Таким чином, ураховуючи, що умови спірного Договору є взаємопов`язаними та орієнтованими на досягнення спільного обробітку землі та отримання прибутку - мети, яка визначена Договором, а також укладений Договір містить усі істотні ознаки, притаманні договору про спільну діяльність, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що спірний правочин за своїм змістом та правовою природою є саме договором про спільну діяльність.

Водночас, спірний правочин не містить всіх необхідних умов, які є обов`язковими (істотними) для договорів підряду, а саме: ціну роботи,що включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу, яка може бути визначена у кошторисі (документ, в якому зазначається постатейний перелік витрат на виконання робіт) (стаття 844 Цивільного кодексу України); строку виконання роботи (її окремих етапів) (стаття 846 Цивільного кодексу України) та предмету Договору, про що зазначалось вище.

За таких обставин, судова колегія вважає хибними відповідні твердження апелянта щодо визнання спірного Договору договором підряду, а висновок Господарського суду Миколаївської області про те, що останній за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність - цілком правильним та законним.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору по суті, а тому, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що суперечать фактичним обставинам справи і вимогам закону.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомаркет-I» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021р. по справі №915/1153/20 - без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складено 03.06.2021р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Діброва Г.І.