Постанова

від 03.06.2021 по справі 404/7997/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 404/7997/18

провадження № 61-15993св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - ГУ ДКСУ у Кіровоградській області) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій установ досудового розслідування, прокуратури у зв`язку з виправдувальним вироком.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 липня 2012 року старший слідчий у особливо важливих справах 4-го відділу 1-го управління Головного слідчого управління СБ України виніс постанову про порушення кримінальної справи за ознаками складів злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною п`ятою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України, відносно неї та невстановлених слідством посадових осіб Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Сантрейд .

03 вересня 2012 року її було затримано в порядку статей 106, 115 КПК України (1960 року).

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 2610/21258/2018 задоволено подання старшого слідчого з ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції Яновського І. Є. від 04 вересня 2012 року про обрання стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В подальшому строк тримання під вартою неодноразово продовжувався до 16 травня 2013 року, з 17 травня 2013 року до 16 вересня 2013 року, запобіжний захід було змінено на цілодобовий домашній арешт і продовжувався він до 16 травня 2014 року.

21 листопада 2012 року кримінальна справа відносно неї була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22012120000000018.

25 грудня 2012 року її було повідомлено про підозру, а 02 січня 2013 року старшим прокурором відділу керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами СБ України Генеральної прокуратури України у вказаному провадженні було затверджено обвинувальний акт. Після цього справа була направлена для судового розгляду до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.

У вересні 2012 року за місцем її фактичного проживання було проведено обшук.

На момент затримання, вона працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ Домінікана та отримувала заробітну плату в розмірі 8 000,00 грн. Внаслідок затримання, 03 вересня 2012 року її було звільнено з займаної посади. Також вона була зареєстрована як ФОП та отримала дохід за 2012 рік в розмірі 1 743 109,64 грн.

Вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2014 року у справі № 390/548/13-к її було визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п`ятою статті 191 КК України, та виправдано за відсутністю складів злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2014 року вирок Кіровоградського районного суду було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокуратури Кіровоградської області залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року вказані судові рішення залишено без змін.

Позивачка вказує, що відповідно до статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , їй повинно бути відшкодовано втрачений заробіток на загальну суму 305 460,00 грн, сума втраченого доходу від підприємницької діяльності у розмірі 1 888 368,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2 087 500,00 грн.

Крім того, у зв`язку з її звільнення з посади головного бухгалтера, заробітна плата не нараховувалася, припинилися виплати до Пенсійного фонду України та не сплачувалися податки з доходу від підприємницької діяльності. Тому вважає, що для встановлення неперервності її трудового стажу и погашення заборгованості за період відсторонення її від посади, необхідно з розрахованих сум неотриманої нею заробітної плати з 03 вересня 2012 року по 16 вересня 2013 рік та ФОП провести перерахування в сумі 48 933,56 грн до Пенсійного фонду України та в органи ДФС - єдиний податок в сумі 4919, 68 грн.

Також вважає, що підлягають відшкодуванню, згідно статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду такі матеріальні витрати як: послуги адвокатів - 587 500,00 грн, транспортні витрати, проживання та харчування адвокатів - 63 150,00 грн, витрати пов`язані з хворобою - 26 800,00 грн; витрати, пов`язані з похованням рідної сестри ОСОБА_2 , у розмірі 72 000,00 грн; інші витрати в розмірі 4 500 000,00 грн.

Разом з тим, на думку позивача, внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у підірвані її ділової репутації, приниженні честі і гідності, у почутті сорому, що призвело до психічних страждань та погіршення стану здоров`я. Моральну шкоду оцінює у 10 000 000,00 грн.

З урахуванням поданих уточнень просила суд стягнути з ГУ ДКСУ у Кіровоградській області на її користь 4 281 328,00 грн заборгованість з заробітної плати, дохід від підприємницької діяльності та судові витрати; стягнути з ГУ ДКСУ у Кіровоградській області на її корись моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн; зобов`язати ГУ ПФУ в Кіровоградській області провести обчислення обов`язкових внесків до ПФУ з розрахованих нею сум середньої заробітної плати за період з 03 вересня 2012 року по 05 вересня 2013 рік в сумі 48 933,56 грн; зобов`язати ГУ ДКС у Кіровоградській області з розрахованих нею 48 933,56 грн, перерахувати на розрахунковий рахунок ГУ ПФУ в Кіровоградській області грошові кошти у сумі 48 933,56 грн для погашення заборгованості до ПФУ борг за період з 03 вересня 2012 року до 15 вересня 2013 року; зобов`язати ГУ ПФУ в Кіровоградській області перерахувати на розрахунковий рахунок ПФУ отримані грошові кошти у сумі 48 933,56 грн, від ГУ ДКСУ у Кіровоградській області грошові кошти 48 933,56 грн, в рахунок заборгованості за період з 03 вересня 2012 року по 15 вересня 2013 року для встановленого пенсійного їй стажу.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ПФУ в Кіровоградській області щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області провести обчислення обов`язкових внесків до ПФУ з розрахованих ОСОБА_3 сум середньої заробітної плати за період з 03 вересня 2012 року до 05 вересня 2013 року в сумі 48 933,56 грн; зобов`язання ГУ ДКСУ у Кіровоградській області, з розрахованих ОСОБА_3 48 933,56 грн, перерахувати на розрахунковий рахунок ГУ ПФУ в Кіровоградській області грошові кошти у сумі 48 933,56 грн, для погашення заборгованості до ПФУ борг за період з 03 вересня 2012 року до 15 вересня 2013 року; зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області перерахувати на розрахунковий рахунок ПФУ отримані грошові кошти у сумі 48 933,56 грн, від ГУ ДКСУ у Кіровоградській області грошові кошти 48 933,56 грн, в рахунок заборгованості за період з 03 вересня 2012 року до 15 вересня 2013 року для встановленого пенсійного стажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ДКСУ у Кіровоградській області матеріальної шкоди: заборгованість з заробітної плати 305 460,00 грн, втрачений дохід від підприємницької діяльності 1 888 368,00 грн, послуги адвоката 587 500,00 грн, транспорті витрати, проживання та харчування адвоката 63 150,00 грн, витрати пов`язані з хворобою 268 000,00 грн, втрати пов`язані з похованням рідної сестри 72 000,00 грн, інші витрати 4 500 000,00 грн - відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 250 000,00 грн, ураховуючи, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 22 місяці 18 днів.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 та ГУ ДКСУ у Кіровоградській області подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ГУ ДКСУ у Кіровоградській області задоволено частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, що склала 250 000,00 грн, проте залишив поза увагою, що відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода у випадках, до яких, зокрема, відноситься і даний спір, відшкодовується державою.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ГУ ДКСУ у Кіровоградській області подало до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення коштів з Державного бюджету України.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги ГУ ДКСУ у Кіровоградській області , відзиву на вказану касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

09 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Поваляєва О. Б. подана касаційна скарга на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Поваляєвим О. Б., відмовлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що старшим слідчим у особливо важливих справах 4-го відділу 1-го управління Головного слідчого управління СБ України капітаном юстиції Черняк І. P. 10 липня 2012 року було винесено постанову про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження за ознаками складів злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною п`ятою статті 27, та частиною п`ятою статті 191 КК України відносно ОСОБА_1 та невстановлених слідством посадових осіб дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Сантрейд .

03 вересня 2012 року ОСОБА_1 було затримано в порядку статей 106, 115 КПК України (1960 року).

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 2610/21258/2012, провадження № 4/2610/3880/2012, задоволено подання старшого слідчого з ОВС 4-го відділу 1-го управління Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції Яновського І. Є. від 04 вересня 2012 року про обрання стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В подальшому строк тримання під вартою неодноразово продовжувався до 16 травня 2013 року, з 17 травня 2013 року до 16 вересня 2013 року запобіжний захід було змінено на цілодобовий домашній арешт і продовжувався до 16 травня 2014 року.

21 листопада 2012 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22012120000000018.

25 грудня 2012 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру, а 02 січня 2013 року старшим прокурором відділу керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами СБ України Генеральної прокуратури України старшим радником юстиції Василенком С. у вказаному провадженні було затверджено обвинувальний акт. В подальшому, справа була направлена для судового розгляду до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.

У вересні 2012 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 було проведено обшук.

Вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2014 року у справі № 390/548/13-к обвинувачену ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п`ятою статті 191 КК України, та виправдано за відсутністю складів злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2014 року вирок Кіровоградського районного суду було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокуратури Кіровоградської області без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року у справі № 5-2129км15, за результатами розгляду касаційної скарги прокурора (який затвердив обвинувальний висновок), ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2014 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому у вказаній частині не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції (в незмінній частині) та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Так, відповідно до статті 2 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку постановлення виправдувального вироку суду .

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 22 місяці 18 днів незаконно, оскільки вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2014 року у справі № 390/548/13-к обвинувачену ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п`ятою статті 191 КК України, та виправдано за відсутністю складів злочинів.

Відповідно до статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду ).

Згідно зі статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

При цьому, законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості .

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не передбачено.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17.

Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн, та, відповідно, не обмежився законодавчо гарантованим мінімумом відшкодування, оскільки зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, перевищення визначеного судом розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом розміру є виправданим у цій ситуації.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з`ясували доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка в особі відповідних органів, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом, може брати участь у судових процесах, бути стороною у справі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження факту спричинення їй моральної шкоди, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2019 року у незмінній частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокув оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев