Рішення

від 03.06.2021 по справі 120/2755/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 р. Справа № 120/2755/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 24.03.2021 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 24.03.2021 включно.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 27.06.2019 № 24 (по особовому складу) позивача звільнено у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту), а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.06.2019 № 153 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2019.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, оскільки відповідач не виплатив йому заборгованість по грошовому забезпеченню, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Лише згодом відповідач здійснив виплату позивачу вказаної заборгованості, а саме: 15.07.2019 заборгованість по грошовому забезпеченню в розмірі 4091,66 грн; 25.05.2020 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 13880,67 грн; 24.03.2021 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8599,90 грн.

Водночас непроведення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 24.03.2021 позивач вважає протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 05.04.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Крім того, зазначеною ухвалою вирішено витребувати з військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (травень та червень 2019 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100107017650 копію ухвали суду від 05.04.2021 разом з копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами вручено відповідачу 09.04.2021.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" встановлено нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів, в тому числі рекомендованої письмової кореспонденції.

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаних Нормативів нормативний строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становить: пп. 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) Д+3, де Д день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначений нормативний строк пересилання збільшуються на один день (пункт 2 Розділу ІІ Нормативів).

Отже, граничним днем отримання судом відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів слід вважати 30.04.2021 (у випадку якщо б відповідач направив його до суду поштовими засобами зв`язку за адресою свого місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

Разом з тим, як у зазначений строк, так і станом на дату постановлення цього рішення, до суду не надходили ані відзив на позовну заяву, ані витребувані судом документи.

Відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

Наказом командира військової частини Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 27.06.2019 № 24 (по особовому складу) позивача звільнено у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.06.2019 № 153 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2019.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення, однак відповідач не виплатив йому заборгованість по грошовому забезпеченню, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

В подальшому, а саме 15.07.2019 відповідач здійснив виплату позивачу заборгованості по грошовому забезпеченню в розмірі 4091,66 грн;

25.05.2020 відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 13880,67 грн;

І лише 24.03.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти за компенсацію неотриманого речового майна в сумі 8599,90 грн.

Всього відповідач виплатив позивачу із затримкою 26571,63 грн.

30.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив провести нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 27.06.2019 до 24.03.2021 включно. Однак відповіді не отримав.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 24.03.2021, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та від 21.04.2021 у справі № 120/3857/19-а.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 01.07.2019.

Між тим, судом встановлено, що лише 24.03.2021 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку з його звільненням, здійснив виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 8599,90 грн.

Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби становить часу період з 01.07.2019 по 24.03.2021.

Позивач помилково вважає, що його звільнено з військової служби з 27.06.2019, адже як видно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.06.2019 № 153 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2019.

Відтак суд доходить висновку, що вірним періодом затримки остаточного розрахунку з позивачем при звільненні є період з 01.07.2019 по 24.03.2021 включно.

Крім того, суд зауважує, що оскільки відповідач не подав відзиву на позовну заяву та не надав витребувані довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (травень та червень 2019 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби, суд позбавлений можливості визначити конкретну суму середнього заробітку, яку належать виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем повинна розраховуватися з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд зазначає, що під час визначення суми середнього заробітку необхідно враховувати і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Крім того, суд враховує, що згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відтак, у відповідності до положень статті 117 КЗпП України, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 03.06.2021 при вирішенні справи № 120/3870/20-а.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд зауважує, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав та належними і допустимими доказами доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи встановлені обставини справи, в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачами заявленого позову.

Перевіривши основні доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та беручи до уваги неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 24.03.2021 включно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 24.03.2021 включно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, тоді як інших витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 липня 2019 року до 24 березня 2021 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2019 року до 24 березня 2021 року включно.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 008803655, місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, 46, м. Калинівка, Вінницька область, 22400).

Повне судове рішення складено 04.06.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович