Постанова

від 26.05.2021 по справі 463/6454/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 463/6454/19-ц

провадження № 61-3413св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я на постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я (далі - КНП ЛОР ЛОЦГЗ ) про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання розглянути заяву.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є головою профспілкового комітету комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр (далі - КЗ ЛОР ЛОМІАЦ ). Також, працювала на посаді лікар-статистик в реорганізованому

КНП ЛОР ЛОЦГЗ .

ОСОБА_1 зазначала, що наказом відповідача від 24 липня 2019 року

№ 158-к на неї було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани

за відсутність її на робочому місці у період з 20 червня 2019 року

по 21 червня 2019 року без поважних причин. Крім того, їй стало відомо про те, що наказом відповідача від 12 липня 2019 року на неї також було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, проте належним чином завірених копій зазначених наказів відповідач їй не надав.

Посилалась на те, що з 10 червня 2019 року вона перебувала у відпустці, проте з 10 по 19 червня 2019 року була тимчасово непрацездатною,

що підтверджувалося відповідним листком непрацездатності.

ОСОБА_1 зазначала, що 20 червня 2019 року вона зверталась

до відповідача із заявою щодо продовження відпустки, проте ця заява

не була розглянута відповідачем у встановлений законом термін.

Вважала, що жодних порушень трудової дисципліни не вчиняла, а тому відповідач застосовуючи до неї дисциплінарне стягнення, порушив її трудові права, що призвело до моральних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними

та скасувати накази КНП ЛОР ЛОЦГЗ від 24 липня 2019 року № 158-к

та від 12 липня 2019 року № 149-к про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, майнову шкоду в розмірі 4 551,00 грн, моральну шкоду - 5 065,00 грн

та зобов`язати КНП ЛОР ЛОЦГЗ розглянути заяву про перенесення відпустки у зв`язку із її хворобою й надати відпустку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року

у складі судді Гирича С. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не узгоджувала

із роботодавцем питання про продовження відпустки, не повідомляла

(не попереджала) про свій невихід на роботу після закінчення лікарняного, наказ адміністрації про це не видавався, позивач була відсутня на роботі без поважних причин у період 20 та 21 червня 2019 року внаслідок самовільного продовження відпустки, тобто вчинила прогул.

Суд першої інстанції виходив із того, що положення чинного законодавства не передбачають можливості для працівника самостійно, без погодження

із роботодавцем, продовжувати період відпустки, навіть у разі тимчасової непрацездатності у період відпустки. У порушення пункту 3.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку позивач своєчасно не повідомила

(не попередила) роботодавця про те, що на час наданої згідно наказу відпустки (10-14 червня) припав період тимчасової непрацездатності

(10-19 червня), у тому числі про свій невихід на роботу у зв`язку

із хворобою 18 червня 2019 року, тобто у перший робочий день після закінчення відпустки.

05 червня 2010 року з 9.00 год. до 10.45 год. позивач була відсутня

на робочому місці без поважних причин, про свій невихід чи спізнення

не повідомляла ні свого безпосереднього керівника, ні адміністрацію відповідача, інформацією про причини відсутності позивача на роботі

не володіли також працівники підрозділу, у якому вона працювала. У зв`язку із чим, дисциплінарні стягнення до позивача застосовано підставно

та з дотриманням чинного законодавства. При обранні виду стягнення (догани) враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Вимоги позивача про відшкодування майнової та моральної шкоди

є необґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року у частині відмови

у визнанні незаконними та скасуванні наказів КНП ЛОР ЛОЦГЗ

від 24 липня 2019 року № 158-к та від 12 липня 2019 року № 149-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності скасовано

та у цій частині ухвалено нове судове рішення, яким задоволено зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано накази КНП ЛОР ЛОЦГЗ від 24 липня 2019 року № 158-к та від 12 липня 2019 року № 149-к про притягнення

ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивачем вживались заходи щодо повідомлення роботодавця про причини відсутності на роботі, зокрема: позивач попереджала свого безпосереднього керівника у телефонному режимі про перебування нею на лікарняному

та зверталась із заявою про продовження їй відпустки на два дні, тому накладення на неї дисциплінарних стягнень розцінюється як упереджене ставлення до неї адміністрації відповідача, оскільки протягом липня

2019 року до неї було застосовано два дисциплінарних стягнення

за порушення трудової дисципліни, у той час, як до інших працівників за такі порушення трудової дисципліни дисциплінарні стягнення не застосовуються.

Суд апеляційної інстанції вважав, що зазначені відповідачем у спірних наказах про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності

не дають підстав для висновку, що такі застосовані відповідачем

із урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду та з урахуванням обставин, за яких вчинено проступок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,

КНП ЛОР ЛОЦГЗ , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року

у справі № 466/4738/18 (провадження № 61-7543св19) та від 26 вересня

2018 року у справі № 289/51/16-ц (провадження № 61-13864св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Разом із цим, заявник посилаючись на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 149 КЗпП України щодо того, чи повинен роботодавець враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, при яких вчинено проступок і попередню роботу працівника, як передумову для вирішення питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (встановлення складу дисциплінарного проступку), чи лише під час вибору конкретного виду дисциплінарного стягнення (догани чи звільнення), не ставлячи під сумнів сам факт відповідальності працівника; частини четвертої статті 11 Закону України Про відпустки у частині того, чи може продовжуватися відпустка, яка повністю збігла у часі з періодом тимчасової непрацездатності, якщо така відпустка фактично не була розпочата і жодного дня не тривала

та не переривалася (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконними та скасування наказів від 24 липня 2019 року № 158-к

та від 12 липня 2019 року № 149-к про притягнення ОСОБА_1

до дисциплінарної відповідальності та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи та помилкового скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконними

та скасування наказів від 24 липня 2019 року № 158-к та від 12 липня

2019 року № 149-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

КНП ЛОР ЛОЦГЗ вважало, що правомірність оголошення працівнику догани за жодних умов не може бути поставлена у залежність від врахування ступеня тяжкості, спричиненої шкоди та інших обставин пропуску, оскільки такі враховуються для обрання виду стягнення, а щодо позивача не було застосоване звільнення, як крайній захід дисциплінарної відповідальності,

а тому висновок суду апеляційної інстанції про скасування наказів про оголошення позивачу доган є безпідставним, необґрунтованим та таким,

що суперечить вимогам частини третьої статті 149 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 463/6454/19-ц

із Личаківського районного суду м. Львова.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу № 463/6454/19 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із КНП ЛОР ЛОЦГЗ , працює на посаді лікаря-статистика у відділенні медико-економічної статистики.

Наказом КНП ЛОР ЛОЦГЗ від 06 червня 2019 року № 120-к ОСОБА_1 була надана частина щорічної відпустки, тривалістю 5 календарних днів

з 10 по 14 червня 2019 року (а. с. 8).

У період із 10 по 19 червня 2019 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною, що підтверджується відповідним листком непрацездатності (а. с. 9).

Після закінчення лікарняного, 19 червня 2019 року, ОСОБА_1 не вийшла

на роботу та була відсутня на роботі 20 та 21 червня 2019 року.

24 червня 2019 року ОСОБА_1 подала КНП ЛОР ЛОЦГЗ заяву

від 20 червня 2019 року вхідний № 100, у якій просила у зв`язку

із тимчасовою непрацездатністю протягом 10-19 червня 2019 року продовжити їй відпустку на 2 дні з 20 червня по 21 червня 2019 року включно, на що адміністрацією КНП ЛОР ЛОЦГЗ їй було надана відповідь про неможливість продовження відпустки на два дні з 20 червня, тобто заднім числом , та роз`яснено, що невикористана відпустка може бути перенесена на інший період та адміністрація готова узгодити з нею такий період

(а. с. 52, 53).

Наказом КНП ЛОР ЛОЦГЗ від 12 липня 2019 року № 149-к ОСОБА_1 оголошено догану за відсутність на роботі 05 червня 2019 року

з 09 год. 00 хв. до 10 год. 45 хв. (а. с. 59).

Наказом КНП ЛОР ЛОЦГЗ від 24 липня 2019 року № 158-к Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-статиста ОСОБА_1

ОСОБА_1 оголошена догана за порушення трудової дисципліни - відсутність на роботі без поважних причин 20 та 21 червня 2019 року (прогул) (а. с. 7).

Згідно доповідної записки тимчасово виконуючої обов`язки завідуючої відділом медико-економічної статистики лікаря-статистика ОСОБА_2 - безпосереднього керівника ОСОБА_1 , адресованої директору

ЛОР ЛОЦГЗ ОСОБА_3, про перебування ОСОБА_1

на лікарняному їй стало відомо 19 червня 2019 року на підставі телефонного дзвінка ОСОБА_1 (а. с. 57).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Статтею 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами

i положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно із частинами першою та другою статті 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку

з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців

з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок,

і попередню роботу працівника.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право

на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У статті 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають

у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності,

а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустки відповідно і до статті 2 Закону України Про відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах

з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Порядок і умови надання щорічних відпусток передбачено як у статті 79 КЗпП України, так і у статті 10 Закону України Про відпустки .

Також, як КЗпП України, так і Законом України Про відпустки , а саме

у статтях 80 та 11 відповідно, передбачено вимоги про продовження

чи перенесення щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої

у встановленому порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати; 3) настання строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або

за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог

статті 12 Закону України Про відпустки .

З буквального тлумачення пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП України

та статті 11 Закону України Про відпустки відпустка саме продовжується

у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Тобто ні КЗпП України, ні Закон України Про відпустки не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість

її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.

Єдиним обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.

При цьому ні КЗпП України, ні Закон України Про відпустки

не передбачають саме і виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. І таке повідомлення може бути вчинене

у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження

і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у визнанні незаконними та скасуванні наказів відповідача від 24 липня 2019 року

№ 158-к та від 12 липня 2019 року № 149-к про притягнення ОСОБА_1

до дисциплінарної відповідальності та ухвалюючи у цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем вживались заходи щодо повідомлення роботодавця про причини відсутності на роботі, а саме: позивач попереджала свого безпосереднього керівника у телефонному режимі про перебування її на лікарняному та зверталась із заявою про продовження їй відпустки на два дні, а також надала належні докази,

що підтверджують поважність відсутності її на робочому місці 05 червня

2019 року з 09 год. 00 хв. до 10 год. 45 хв. та ураховуючи те, що за такі

ж порушення трудової дисципліни дисциплінарні стягнення до інших працівників не застосовуються, обґрунтовано вважав, що накладення на неї дисциплінарних стягнень розцінюється як упереджене ставлення до неї адміністрації відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року

у справі № 466/4738/18 (провадження № 61-7543св19) та від 26 вересня

2018 року у справі № 289/51/16-ц (провадження № 61-13864св18)

є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) відступила від правової позиції, висловленої у зазначених постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального

і процесуального права, не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься

до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки

на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду

У червні 2020 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Аналіз клопотання ОСОБА_1 пропередачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за її позовом до КНП ЛОР ЛОЦГЗ про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання розглянути заяву, свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу

на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання розглянути заяву відмовити.

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний центр громадського здоров`я залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович