Ухвала

від 27.05.2021 по справі 2-772/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 2-772/11

провадження № 61-8123ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу уповноваженої особи Харківської міської ради в інтересах Виконавчого комітету Харківської міської ради на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Комунального підприємства Жилкомсервіс , за участю третьої особи: Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2011 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Харківської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2011 року.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у травні 2021 року, уповноважена особа Харківської міської ради, яка діє в інтересах Виконавчого комітету Харківської міської ради, просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року та направити апеляційну скаргу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Крім того, уповноважена особа Харківської міської ради, яка діє в інтересах Виконавчого комітету Харківської міської ради, просить поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що копію ухвали суду апеляційної інстанції особа, яка подала касаційну скаргу, отримала 12 квітня 2021 року, та подала скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Пунктом 13 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (2004 року) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі Рябих проти Росії ).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України , заява № 32053/13).

Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини у справі Перетяка та Шереметьев проти України зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Стосовно питання доступу до суду Суд у справі МПП Голуб проти України повторює, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу Голдер проти Сполученого Королівства , рішення від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, ст. 13-18, п. 28-36).

Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Таким чином, виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї для цього дії.

Згідно з пунктом 11 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2011 рокуухвалено за відсутності представника Харківської міської ради.

Копію рішення суду першої інстанції Харківська міська рада отримала 03 лютого 2011 року.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), дійшов обґрунтованого висновку, що строк на апеляційне оскарження сплив 14 лютого 2011 року.

Однак, Харківська міська рада не скористалась своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом більш ніж десяти років.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання Виконавчого комітету Харківської міської ради щодо того, що він дізнався про оскаржене рішення суду лише 18 лютого 2021 року після надходження матеріалів від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на спірну квартиру з огляду на таке.

З наданого листа заступника директора Департаменту економіки та комунального майна начальника Управління комунального майна та приватизації до директора юридичного департаменту Харківської міської ради від 18 лютого 2021 року вбачається, що управління просило повідомити про результат розгляду його листа від 28 січня 2021 року про наявні на розгляді судів справи щодо спірної квартири.

На вказаному листі проставлено штамп вхідної кореспонденції, згідно з яким лист отримано юридичним департаментом Харківської міської ради 18 лютого 2021 року.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей лист жодним чином не підтверджує, що Виконавчий комітет Харківської міської ради дізнався про оскаржуване рішення лише 18 лютого 2021 року.

Згідно зі статтею 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні система місцевого самоврядування включає, зокрема, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статей 10 , 11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України , цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (частина третя статті 12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Пунктом 2 частини четвертої статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що міський голова організує в межах, визначених цим Законом , роботу відповідної ради та її виконавчого комітету.

На відміну від окремих управлінь та відділів, які очолюються окремими керівниками та відповідають за окремий напрям роботи, виконавчий комітет є головним, центральним виконавчим органом відповідної ради, та при цьому очолюється сільським, селищним, міським головою, який одночасно організовує в межах, визначених Законом , роботу як відповідної ради, так і її виконавчого комітету.

Враховуючи вищевикладене, а також підконтрольність Виконавчого комітету Харківської міської ради безпосередньо Харківській міській раді, суд дійшов висновку, що посилання Виконавчого комітету Харківської міської ради на наявність поважних причин пропуску строку у зв`язку з його необізнаністю про рішення суду є необґрунтованими.

Крім того, в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що Виконавчий комітет Харківської міської ради має статус юридичної особи, а тому не має процесуальної дієздатності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнавши причини пропуску строку на апеляційне провадження неповажними, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Харківської міської ради.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги, судового рішення, що оскаржене, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити уповноваженій особі Харківської міської ради, яка діє в інтересах Виконавчого комітету Харківської міської ради, строк касаційного оскарження ухвали Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року .

Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Харківської міської ради в інтересах Виконавчого комітету Харківської міської ради на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Комунального підприємства Жилкомсервіс , за участю третьої особи: Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська