Постанова

від 02.06.2021 по справі 531/152/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 531/152/19

провадження № 61-12849св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року в складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.

В обґрунтування позову вказав, що він надав матері відповідачів - ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 240 000 грн, що еквівалентно 50 000 доларів США, про що було складено розписку, у якій остання взяла на себе зобов`язання повернути ці кошти на вимогу позикодавця. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Відповідачі є спадкоємцями майна померлої.

Крім того, на підтвердження отримання ОСОБА_4 вказаних грошових коштів позивач надав суду розписку від 03 травня 2008 року, згідно із якою ОСОБА_4 отримала в рахунок продажу чи передачі в оренду успадкованої земельної частки (паю), чи здійснення будь-якої іншої операції щодо земельної ділянки 240 000 грн, що еквівалентно 50 000 доларів США, у ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із відповідачів грошові кошти в сумі 1 397 000 грн, виходячи з курсу долара США до гривні станом на 22 січня 2019 року, в розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено факту передання позивачем коштів ОСОБА_4 як за розпискою без дати, так і за розпискою від 03 травня 2008 року. Вказана розписка була підписана ОСОБА_4 з метою вирішення питання щодо відчуження нею земельної ділянки позивачу, тобто обов`язок повернути кошти за договором позики без дати, не міг увійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , а тому відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення боргу зі спадкоємців ОСОБА_4 : ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 за цим позовом ґрунтуються на розписці без дати про отримання ОСОБА_6 грошових коштів, які під час її складання не передавались. При цьому інших доказів укладання договору позики суду не надано. За вказаних обставин позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності між сторонами позикових зобов`язань, а тому відсутні правові підстави для задоволення його позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статей 545, 1053, 1046, 1047 ЦК України та статей 213-215, 316 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 759/5772/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 727/5226/17, від 10 січня 2019 року у справі № 483/2085/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам отримання ОСОБА_4 грошових коштів від ОСОБА_1 , не навели мотивів, з яких не прийняли ці докази до уваги, тобто у повному обсязі не з`ясували всі обставини та підстави виникнення спірних правовідносин. Недоведеними є доводи відповідачів про те, що боргова розписка не підписувалась ОСОБА_4 , оскільки судам не надано доказів укладення договору позики під впливом обману і відповідачі, спростовуючи факт підписання спірної розписки ОСОБА_4 , на заявляли клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у цій справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розписки без дати, оригінал якої міститься у матеріалах справи, цитата: Я, ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , інд.код НОМЕР_2 , проживаючої Полтавська область, Карлівський район, с. Попівка, позичила у ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , інд. Код НОМЕР_4 , кошти в сумі 1234000 (один мільйон, двісті тридцять п`ять тисяч) гривень, що еквівалентно 50 000 дол. США. Дану суму зобов'язуюсь повернути при першій вимозі позикодавця. . Розписка містить підпис з розшифровкою.

Згідно з розпискою від 03 травня 2008 року ОСОБА_4 отримала в рахунок продажу чи передачі в оренду успадкованої земельної частки (паю), чи здійснення будь-якої іншої операції щодо земельної ділянки 240 000 грн, що еквівалентно 50 000 доларів США, у ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

За життя ОСОБА_4 була власником двох земельних ділянок площами по 1,0263 га кожна, які знаходяться в межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Спадщину після смерті прийняли: ОСОБА_7 (за заповітом), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за законом).

22 січня 2019 року ОСОБА_1 в порядку статті 1281 ЦК України пред`явив претензію кредитора, у якій просив нотаріуса повідомити спадкоємців ОСОБА_4 про їх зобов`язання задовольнити його вимоги щодо погашення боргу в сумі 1 397 000 грн, що еквівалентно 50 000 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).

При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції у порушення вказаних вище норм законодавства дійшов передчасного висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт передання ОСОБА_4 грошових коштів за розпискою без дати, а отже і факт виникнення між сторонами правовідносин позики. Разом із тим, судові рішення, на які посилається заявник у касаційній скарзі як на підставу відкриття касаційного провадження у справі, містять правові висновки, висловлені Верховним Судом, про те, що боргова розписка підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

При цьому судом не було враховано, що сам факт підписання спірної розписки ОСОБА_4 , за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 1 234 000 грн, що еквівалентно 50 000 дол. США.

Зокрема, суди не надали правову оцінку змісту вказаної розписки,

де словосполучення отримала грошові кошти у підписаній ОСОБА_4 розписці без дати вжито з використанням дієслова отримала у минулому часі, тобто підтверджує факт, що написанню розписки передувало отримання грошових коштів боржником.

Наявність оригіналу цієї боргової розписки у ОСОБА_1 свідчить про те, що за життя ОСОБА_4 грошові кошти не повернула.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Протилежні доводи відповідачів про те, що договір позики є безгрошовим і спадкодавиця ОСОБА_4 не отримувала у борг грошові кошти у ОСОБА_1 за розпискою без дати обґрунтовувались показаннями свідків, що суперечить положенням статті 1051 ЦК України та змісту написаної ОСОБА_4 розписки. Інших доказів на спростування факту отримання позичальником від позикодавця грошей відповідачі не надали.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи позивача про те, що він передавав ОСОБА_4 грошові кошти за спірною розпискою, а також виникнення між сторонами боргових зобов`язань, належним чином не дослідив подані позивачем докази у справі, побудувавши свої висновки на припущеннях.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович